Відмінності між версіями «Користувач:Vadim Kravchenko»

Версія за 08:10, 11 листопада 2014

Про себе

Перш за все Людина. Студент КДПУ ім. Володимира Винниченка. Навчаюсь на першому курсі факультету української мови та журналістики (11 група) за спеціальністю української мови та літератури. На денній формі, на бюджеті. Навчався у ЗОШ НВО №17 м. Кіровограда. Закінчив школу.. Просто закінчив школу, як і більшість юнаків та дівчат. Моя сім'я складається з 4 осіб: мама, папа, сестра та я.

Мої інтереси

Займаюсь театральним мистецтвом, 5 рік. У вільний час полюбляю музику, розваги з друзями, гру в Counter-Strike: Source v34. Граю на півпрофесійному рівні за команду EZGAMING. Та писати вірші ( що є одним з найулюбленіших хобі ).

Проекти в яких беру участь

В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

Мої роботи

Проект з ІКТ АНАЛІЗ П’ЄСИ «ЖИТТЯ — ЦЕ СОН» Кальдерон — одна з центральних фігур у європейській художній культурі XVII століття. Його творча спадщина постійно переглядалася й по-різному оцінювалася не тільки сучасниками, але й дослідниками залежно від естетичних і етичних норм і концепцій, властивих націям і народам у різні періоди їхнього духовного розвитку.

Про життя й творчість Кальдерона було створено чимало легенд. Життєві легенди виникали через брак біографічних даних про великого драматурга, а суперечливість і упередженість в оцінках його творчості — від недоліку методологічної витриманості й історичної об’єктивності в дослідницькій практиці.

Треба було чимало часу, щоб літературознавці прийшли до, здавалося б, простої ідеї: розглядати творчість Кальдерона в контексті знаменитого «століття без назви», з одного боку, і до серйозних спроб трактування кальдеронівських творів у контексті вічних цінностей духовного життя — з іншого.

Коли говорять, що XVII століття стало епохою в розвитку науки чи дало поштовх науці нового часу, то тим самим підкреслюють тільки одну зі сторін розвитку суспільної свідомості.

Однак варто зазначити, що XVII століття, яке всотало в себе прогресивний досвід попередніх епох, було також поворотним в сфері художньої свідомості.

Німецькі романтики нарекли Кальдерона «поетом честі». Адже з усіх можливих регуляторів гармонійного суспільного устрою Кальдерон обирає ключове категоріальне поняття честі. Це поняття, що має значення якогось універсального морального принципу поведінки окремої людини, отримує в Кальдерона зміст основного регулятора соціальних відносин, фундаменту суспільного добробуту, причому функція носія абсолютної ідеї честі приписується в першу чергу королеві. Однак варто підкреслити, що почуття честі, порядності у відносинах з людьми, охайності у вчинках і помислах завжди гостро всіх хвилювало в Іспанії — від сеньйора типу Дон Кіхота до селянина Санчо. Притча про горностая була добре відомою у всіх прошарках суспільства, і Кальдерон подав її у своїх «драмах честі» у найбільш узагальненій, абстрагованій і схематизованій формі.

Зміст народної притчі такий. Щоб упіймати горностая, мисливці роблять штучну багнисту калюжу й женуть на неї тварину. Звір воліє краще вмерти, аніж забруднитися. Можливо, саме тому горностаєвим хутром підшивають королівську мантію (як символ жертовно-незаплямованої честі). Якщо поняття честі Кальдерон використовує як найважливішу категорію конкретного співтовариства собі подібних — нації іспанців, то любов і віра здобувають у його творах певний космічний принцип, за допомогою нього втихомирюється всесвіт, якому тиск різних факторів загрожує руйнуванням. Любов у розумінні Кальдерона допомагає розуму прокласти дорогу не тільки до людей, але й до речей і подій. Любов тісно пов’язана з вірою, яка втілює не лише надприродну християнську чесноту, але й повсякденну довірливу відданість і вірність у діях і поведінці будь-якої людини. Здатність довіряти, тобто здатність осягнути моральну цінність іншої особистості, вимагає духовної стійкості. Вимога духовної стійкості важливіша, ніж сама віра, якщо вона не сліпа і містить у собі момент ризику. Віра в іншу особистість перетворюється у високе випробування моральної стійкості й справжній критерій у відносинах людини до людини. Такими бачив Кальдерон джерела моральної сили, здатної протистояти трагічним колізіям, що виявилися в «столітті без назви».

Кальдерона, як і інших митців того часу, глибоко хвилювала тема безсмертя. Великий іспанський драматург аж ніяк не відрізнявся ортодоксальністю, і сучасні літературознавці все частіше це підкреслюють. Так, Кальдерон послідовно втілює у своїй творчості тезу про волю вибору особистості.

У той же час Кальдерон, відповідаючи на запити часу, пропонує в п’єсі позитивну програму, що відбита в ідеях самовиховання особистості, становлення ідеального правителя. Ця програма далека від ілюстрації до католицької тези про природжену гріховність людини, далека вона і від релігійної проповіді про сліпу покірність долі (варіант самоприборкання людини в Кальдерона не повторює християнських вимог смиренності й самознищення). Одночасно ця програма у драмі начебто перегукується з офіційною доктриною абсолютизму — в епізоді розправи принца над солдатом, що зрадив одного короля заради іншого. Образ Центрального персонажа драми втілює «публічність "цивілізованої" людини абсолютистської культури».