Відмінності між версіями «Проект з "ОІ та ІКТ" і "ІДПЗК": "Сімейне право Стародавнього Риму Сімейне право Стародавнього Риму" - №13 групи ФІП, Ланчуковська Катя, 2014.»

Версія за 09:13, 30 жовтня 2014

Сімейне право Стародавнього Риму

Ідея проекту

Дослідження і детальний опис сімейного права Стародавнього Риму

Автор проекту

Катя Ланчуковська

Матеріали проекту

Шлюб є ​​найдавнішим встановленням, які пройшли різні фази розвитку, але завжди служили для регулювання статевих відносин між чоловіками і жінками і створення потомства. Цю ж функцію шлюб мав і в римському праві. У суспільній думці та законодавстві ідеалом римської сім'ї був так званий правильний шлюб - justum matrimonium (justae nuptiae). Саме шлюб визначав правове становище дітей, народжених у шлюбному союзі, майнове становище подружжя, їх спадкові права. Правильний шлюб міг бути укладений між особами: - Уповноваженими на вступ у шлюб; - Досягли статевої зрілості; - Знаходяться в здоровому глузді. Отже, тільки за допомогою правильного (правомірного) шлюбу утворюється римська сім'я. Взагалі ж під шлюбом слід розуміти постійне співжиття чоловіка і жінки з неодмінного обопільної згоди. Це було відображено і в визначеннях шлюбу, що містяться в римських юридичних джерелах, наприклад: "Шлюб - це союз чоловіка і дружини, спільність всього життя, єднання божественного і людського права" (д.23, 2,1). Звичайно ж, дане Модестін визначення шлюбу не відповідало реальному стану речей, оскільки навіть в класичну епоху правоздатність жінки була більш обмежена, ніж у чоловіка. Основне призначення шлюбу - народжувати на світ законних дітей - спадкоємців майна батька. Діти, народжені в правильному шлюбі, належали до familia чоловіка і були підвладні йому. Існував ряд умов вступу в шлюб: - Згода майбутнього подружжя і голів їх сімей; - Досягнення шлюбного віку (чотирнадцять років для чоловіка і дванадцять років для жінки); - Володіння jus conubii - тієї частини життєздатності римлянина (нареченого і нареченої), яка дозволяла йому вступати в законний шлюб, утворювати сім'ю (цим правом мали тільки римські громадяни, але після закону Каракали 212 року це обмеження відпало); - Несостояніе в іншому нерасторгнутом шлюбі. До середини V століття до н.е. не дозволялися шлюби між патриціями і плебеями, які тривалий час зберігалося заборона шлюбів між римськими громадянами і перегринами. Не дозволялися шлюби також між заміжньою жінкою, що допустила перелюбство, і її спільником; між опікуном і підопічною; між особами, які перебувають у близькій спорідненості. Шлюбу передувало заручення (sponsalia) - взаємна обіцянка одружитися. Така обіцянка була не чим іншим, як договором між нареченим і нареченою. У самий ранній час воно не вимагало згоди нареченого і нареченої, пізніше заручення відбувалося з їх участю і за їх згодою, але, як і колись, обов'язковим була згода на шлюб pater familias. Наречена приносила своєму майбутньому чоловіку придане (dos), а наречений робив своїй нареченій передшлюбний дар (donatio ante nuptias). Dos - це та майнова вигода, яку дружина (або pater familias) дає або обіцяє чоловікові з метою полегшення тягаря сімейних витрат. У його склад входить усе те, що збільшує майно чоловіка. Забезпечити приданим наречену спочатку було моральним обов'язком pater familias, а потім стало правовою обов'язком батька (Д.23.3.5). За часів Юстиніана функцію своєрідного противаги посагу виконував подарунок чоловіка дружині (donatio propter nuptias), призначенням якого було, перш за все, її матеріальне забезпечення у разі смерті чоловіка. Такий подарунок можна було зробити як до шлюбу, так і під час шлюбу (Д.24.1.27), причому під час шлюбу цей подарунок залишався у власності та управлінні чоловіка. Слід зазначити, що як придане, так і подарунок чоловіка дружині виконували роль стимулу до збереження шлюбу (або, у всякому разі, до того, щоб не бути винним у його припинення). Так, якщо шлюб припинявся внаслідок смерті або провини чоловіка, придане і подарунок чоловіка залишалися у дружини. Те й інше мало в римському праві спеціальну та детальну регламентацію. У посткласичний період при заручини вносився завдаток. За преторського права порушення sponsaliа тягло за собою infamia (безчестя) і обмеження права виступати в суді в якості представника чужих інтересів. У період пізньої імперії під впливом християнства сторона, яка порушила sponsaliа, зобов'язана була повернути завдаток, а у разі порушення з боку нареченої вона або її батько повертали завдаток в четвертний розмірі. Шлюб cum manu. Прийнято розрізняти шлюб з чоловікової владою - cum manu - і шлюб без чоловікової влади - sine manu (див. рис. 1). У першому випадку дружина цілком підпадала під безумовну владу чоловіка (про особисті і майнові стосунки подружжя при укладанні різних видів шлюбу див. рис. 2). У найдавнішу епоху правосуб'єктність дружини цілком поглиналася правосуб'єктністю чоловіка, чому найдавніший римський шлюб і називався matrimonium cum manu mariti (коротко - cum manu). Чоловік зобов'язаний був надавати дружині заступництво, ніс матеріальні витрати сімейного життя. Якщо чоловік не перебував під владою батька, то здійснював владу домовладики з правом витребувати дружину, залишила будинок, накласти на неї будь-яке покарання, продати в кабалу і покарати (включно до позбавлення життя). Чоловік розпоряджався майном, придбаним дружиною, навіть отриманим нею від батька. Під його владою були і діти. Дружина, вступаючи в шлюб, отримувала статус persona aliena juris і займала в сім'ї становище дочки по відношенню до чоловіка, а у відношенні своїх дітей була старшою сестрою. Лише після смерті чоловіка нарівні з дітьми вона могла успадковувати сімейне майно. Вступаючи в шлюб, вона повністю і назавжди випадала з родини свого батька, розривала зв'язку з батьківською родиною, підпадала під таку ж владу чоловіка, під який виявлялися і діти, народжені нею у шлюбі. Ідея безмежної чоловікової влади пронизувала не тільки особисті, але й майнові відносини подружжя. Сучасного нам поняття общесупружеского майна найдавніше римське право не знало. У сім'ї був тільки один суб'єкт майнових прав - чоловік, якому належало майно, не лише нажите в шлюбі, але й раніше становила власність дружини, а також подароване їй батьком з нагоди виходу заміж (dos). При шлюбі cum manu придане (dos) не відрізнявся як особливе, самостійне майно, яке підлягало поверненню після припинення шлюбу. До речі, дружина позбавлена ​​була права вимагати розлучення. Тільки чоловік міг дати їй розлучення. В якості приводів до розлучення джерела називають отруєння дітей, крадіжку або підробку ключів від винного льоху і перелюбство.

Колекція посилань по Веб 2.0

Інтернет ресурси проекту

[1] [2] [3] Сімейне право Стародавнього Риму

Додаткові матеріали проекту

[4] Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

Результати проекту

Звіт у вигляді презентації.