Версія за 19:56, 23 жовтня 2014

Пантікапей та міста Боспорського царства

Ідея проекту

Охарактеризувати джерела дослідження Боспорського царства та Пантікапею, їх політичний устрій, особливості економіки та культури.

Руїни Пантікапею

Джерела з історії Боспорського царства

Карта Боспорського царства

Першою писемною згадкою про Боспорське царство міститься в роботі Гекатея Мілетського «Землеопис» (книга Гекатея не дійшла до нас в повному обсязі, а лише у згадках більш пізніх авторів). Крім Гекатея Мілетського про Боспор писали античні вчені: Страбон («Географія»), Клавдій Птолемей, Діодор Сицилійський, Полієн, Тацит, Амміан Марцелін, Помпоній Мела та Стефан Візантійський, а також у промовах ораторів: Ісократ, Демосфен, Есхін та ін.

Особливо цінними є епіграфічні джерела – написи на надгробках, стели з написами, списки імен громадян полісу та ін. За допомогою даних епіграфіки можна реконструювати соціальний устрій, етнічний склад населення, побут, духовну культуру населення Боспору.

Важливу роль у дослідженні історії Боспорського царства відіграють речові пам’ятки. До яких можна віднести предмети матеріальної культури – кераміку, статуї, рештки античних будівель, монети, ювелірні прикраси та ін. Археологічні дослідження дозволяють висвітлити ті сторони життя Боспорського царства, які погано описані в письмових джерелах, а також перевірити їх достовірність. Наприклад, тільки за допомогою археології можна дослідити хору Пантікапею та інших полісів – сільськогосподарську округу, про яку дуже мало свідчень у античних авторів.

Періодизація

Найбільш розповсюдженими є періодизації радянських спеціалістів з історії Боспорського царства – Віктора Францевича Гайдукевича та Володимира Дмитровича Блаватського.

Періодизація історії Боспору за В. Гайдукевичем:

1. Утворення Боспорського держави – друга чверть VI – 480 роки до н.е.

2. Правління династії Археонактидів – 480 – 438/437 роки до н.е

3. Правління династії Спартокидів – 438/437 – 109 роки до н.е.

4. Боспорська держава під владою Понтійського царства та Риму.

5. Боспорське царство у перші століття нашої ери.

6. Занепад Боспору – середина III – 70-ті роки IV ст.

Періодизація історії та культури Боспорської держави за В. Блаватським (акцент на культурному розвитку):

1. Кімерійський період – наприкінці якої на території Боспору виникають емпірії (торгові факторії) – VII – VI ст. до н.е.

2. Полісний період – друга чверть VI ст. – друга чверть IV ст. до н.е.

3. Протоеллінізм – друга чверть IV ст. до н.е. – 309 рік до н.е.

4. Період еллінізму – 309 – кін. II ст. до н.е.

5. Сарматський період – I – IV ст.. до н.е. (до загибелі Боспорської держави).

Історія Боспорського царства

Руїни Фарнігорії

У 480 році до н.е. правителі Пантікапею з династії Археонактидів підкорили античні поліси Керченського та Таманського півострову утворивши державу з монархічним устроєм – Боспорське царство. До складу Боспорського царства входили як античні поліси – Пантікапей (столиця), Фанагорія, Феодосія, Танаїс, Тірітака, Мірмікей, Німфей, Гермонасса та ін., так і місцеві варварські племена – скіфи, сінди, меоти, пізніше сармати.

Влада монарха в Боспорській державі не була сильною, тому що, в античних полісах сильними були демократичні традиції, а також, влада в племенах належала місцевим вождям, які часто лише на словах визнавали владу Боспорського царя, тому правителі Боспору постійно були змушені зважати на волю полісів та племен. Боспорські царі постійно прагнули до обмеження влади полісних демократичних інститутів та прагнення до незалежності варварських племен, але встановити монархію східного типу в Боспорі так і не вдалося.

У другій половині IV ст. до н.е. Боспорське царство досягло вершини своєї могутності. Територія Боспору простягалася на обидва береги Керченської протоки – Керченський (включно з Феодосією) та Таманський півострови ( до сучасного Новоросійська), а також території в пониззі Кубані та Дону (Танаїс). В цей час місцеві приазовські та кримські племена визнають зверхність Боспорського царя. Загарбницькі війни Боспорських царів дозволяли контролювати торгівлю зерном з іншими грецькими полісами та постачати рабів на невільницькі ринки Греції, Малої Азії та Єгипту.

З III ст. до н.е. Грецькі держави в Північному Причорномор’ї починають поступово занепадати внаслідок поступової втрати зв’язків з метрополіями, а також посиленням тиску варварських племен – скіфів та сарматів. У кін II ст. до н.е. Боспорське царство потрапляє в залежність від елліністичної Понтійської держави. У середині I ст. Боспор визнає політичну залежність від Риму. До кінця своєї історії Боспор так і не зміг у повній мірі повернути втрачену незалежність. У I – II ст. н.е. у зв’язку з постійними війнами Риму, Боспор зміг значно зменшити свою залежність від останнього та навіть підкорити кримські племена таврів та скіфів, але повернути минулу могутність так і не зміг.

III ст. готська навала значно ослабила Боспорське царство. У кін. IV ст. нові кочові племена гунів повністю знищили Боспорську державу, залишки якої перейшли від контроль Візантійської імперії.

Історія Пантікапею

Городище Пантікапею

Пантікапей був заснований у 1-й половині 6 століття до н. е. на західному березі Керченської протоки (на місці сучасної Керчі) переселенцями з Мілета та інших центрів Давньої Греції. З 2-ї половини 6 століття до н. е. карбував власну монету. З утворенням близько 480 до н. е. Боспорської держави став її столицею.

Розквіт Пантікапея припадає на 5 — початок 3 століття до н. е., коли він був найбільшим ремісничим і торговельним центром Північного Причорномор'я. Площа Пантікапея дорівнювала близько 100 га. Він був розташований на схилах та біля підніжжя сучасної гори Мітрідат. На вершині гори був акрополь з храмами Аполлона, Кібели та палацами правителів Боспору. В приморській частині розташовувалась агора та великий порт, до якого прибували товари із Середземномор'я (маслинова олія, вино, керамічний посуд) та скіфських земель (хліб, риба, шкіра). На схилах гори стояли будинки заможних жителів міста. Халупи трударів купчилися на околицях міста. Пантікапей був оточений оборонним муром. За межами міста на північ, захід та південь простягся некрополь із похованнями царів, знатної верхівки населення міста (кургани Юз-Оба, Золотий курган) та пересічного населення.

Наприкінці 2 століття до н. е. Пантікапей став осередком повстання на чолі з Савмаком.

У 4 столітті на економічному житті Пантікапея відбилася соціально-економічна криза, що охопила весь античний світ. У 370-х роках місто зазнало руйнівного удару гунів. У 5 столітті античний Пантікапей перестав існувати.

Соціальний устрій

В основі класового поділу в державі був розкол на рабовласників і рабів, вільних жителів і невільників. Панівний клас складався з правителів з їхнім численним оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень, воєначальників. Серед цієї еліти було чимало вихідців зі скіфської знаті, які опанували грецьку мову, прийняли культуру, звичаї й перетворилися на таких самих рабовласників, як і грецькі аристократи. Ця рабовласницько-купецька знать, поліетнічна за складом, відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

У державі жили також вільні громадяни середнього чи навіть досить низького достатку, які не мали рабів і жили за рахунок власної праці. Певну частку населення становили чужоземці й вільні ссляни-общинники (пелати). Останні були головними платниками натуральних податків за право користування землею і несли основний тягар повинностей на користь держави й місцевої знаті. До того ж селяни були зобов'язані служити в ополченні. Військовим спорядженням, в тому числі бойовими кіньми, забезпечували себе самі.

Найнижчу сходинку соціальної піраміди займали раби (державні та приватні). Працю державних рабів використовували здебільшого на будівництві споруд державного значення та міських укріплень. Приватні раби допомагали у домашньому господарстві та при вирощуванні сільськогосподарської продукції на продаж.

Новим явищем соціального життя Боспору в римський період стала поява вільновідпущеників. Більшість документів засвідчує підпорядкування колишніх рабів єврейській общині. Вихід із рабства міг відбутися у тому випадку, якщо вільновідпущеник зобов'язувався стати іудеєм.

Державний устрій

За своїм історичним типом Боспорське царство протягом своєї історії було рабовласницькою державою. Але її державний устрій змінювався. Спочатку царство було союзом грецьких полісів, кожен із яких був певною мірою самостійним у внутрішніх справах. Але вже на межі нової ери боспорські царі стають одноосібними правителями ("царями царів").

У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, розпорядником всіх матеріальних і людських ресурсів країни. У його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові та навіть жрецькі функції. Правителям виявляють величезну шану, вони стають володарями величезних земельних угідь, найбагатшими торговцями, власниками майстерень і промислів. Перебуваючи в залежності від Риму, набувають офіційного титулу "друга кесаря" (римського імператора). Посідаючи престол, боспорські царі одержували з рук римських імператорів символи й регалії своєї влади, здобувши, отже, право на довічне царювання.

Центром державного правління й осередком чиновницького апарату був палац боспорського правителя. Утім тут заправляли глава палацу (дворецький) і особистий царський секретар, який складав тексти царських розпоряджень і був хранителем царської (великої) печатки. Було багато інших чиновників: охоронець скарбниці, начальник фінансів, охоронець казни, придворні чини, управителі провінцій. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники за дорученням монарха під керівництвом головного перекладача. Численними були й військові посади.

Право

Про правову систему Боспорського царства збереглося чи не найменше відомостей. Уявлення про її особливості та джерела можна скласти з права міст-колоній, що увійшли до складу царства, права Скіфо-Сарматської держави та римського права. Джерелами права були звичаї місцевих племен, закони і декрети грецьких міст-полісів, закони царів.

Переважно правові норми, очевидно, захищали державну і приватну власність на рабів, землю, основні знаряддя і засоби виробництва. Правовій регламентації підлягав порядок сплати податків та виконання повинностей вільних селян-общинників за користування землею, що перебувала у державній власності або належала на правах приватної власності місцевим аристократам чи храмам.

Найтяжчими злочинами вважали змову та замах на життя царя чи когось із його родини, повстання, державну зраду, зносини з ворогами країни. За ці порушення винного карали на смерть із конфіскацією майна. Переслідували також злочини проти особи та власності.

Господарство

Унікальна монета боспорського царя Савромата II

Боспорська держав в силу свого внутрішнього устрою мала різнопланове господарство. В античних містах, населення займалося переважно ремісництвом та торгівлею, місцеві варварські племена Криму та Приазов’я займалися сільським господарством – землеробством, кочовим скотарством, а також рибальством. Розвинутою галуззю господарства було суднобудування яке забезпечувало потреби у торговому флоті.

Основними статтями експорту були: хліб та риба, у меншій мірі продукти сільського господарства – дешеві вина, шкіра, віск, а також раби. Імпорт Боспорського царства був доволі типовим, як для античних колоній у Північному Причорномор’ї – дорогі вина, ювелірні та ремісничі вироби, кераміка. Основними торговими партнерами Боспорського царства були – Афіни, Мілет, Синопа, Родос, держави Малої Азії, Єгипет, Рим.

Культура

Рівень культури населення і, зокрема, мистецтва античних держав Північного Причорномор'я відповідав загальногрецькому. Судячи зі знахідок великої кількості різноманітних графіті на уламках посуду, стилів, листів на свинці, значна частина населення була грамотною. У північнопонтийських містах існували всі основні та прикладні види мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, музика, поезія, коропластика (виробництво теракотової скульптури, здебільшого, малих форм), торевтика (художня обробка металу, зокрема виготовлення прикрас і рельєфного посуду), розписи керамічного посуду тощо.

Побут

Діти вільних громадян навчалися читанню, писемності, рахуванню, риториці, філософії та музиці. Багато уваги приділялося спорту. Заняття проходили в гимнасіях, які згадуються в написах Ольвії, Херсонеса, Пантікапея, Фанагорії, Горгіппії, Танаїса. У спорті особливою популярністю користувалося п'ятиборство (біг, стрибки, метання списа і диска, боротьба), кулачний бій, верхова їзда, стрільба з лука. Зокрема, в одному з ольвійських написів ідеться про те, що якийсь Анаксагор пустив стрілу на 282 оргії (521,7 м).

Архітектура

Залишки культових споруд — фундаменти й архітектурні деталі – розкопані на Березані, в Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї, Німфеї та в деяких інших містах Боспору. На священних ділянках Херсонеса й особливо Ольвії відкриті численні вівтарі. Судячи з лапідарних написів, в Ольвії, Херсонесі та Пантікапеї були театри. Залишки такого театру розкопані лише у Херсонесі. В Ольвії, зокрема, розкопані залишки торгових рядів, будівель суду, різних колегій, великої стої (колонади, що відкривалася на агору – площу торгово-адміністративного призначення). В античних північнопричорноморських містах і поселеннях знайдено також багато житлових будинків. Внутрішні подвір'я в багатих будинках з одного або кількох боків оточувалися колонадами доричного або іонічного ордера. Стіни парадних приміщень були розписи. Зокрема, реконструйовані розписи стін, виконані у структурному стилі, за залишками розписного тиньку, знайденими у Пантікапеї та Фанагорії. Слід згадати також стінний розпис зі святилища Німфея із зображенням кораблів, тварин, сцен полювання. Підлоги в таких приміщеннях житлових будинків — андронах — вимощені галькою із сюжетними та орнаментальними різнокольоровими зображеннями (Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Фанагорія). Слід згадати таку підлогу зі сценою умивання двох жінок у Херсонесі. Високими зразками мистецтва архітектури як за своїми конструкціями, так і за технікою їх виконання є поховальні пам'ятки. В Ольвії це кургани. ІІ ст. н. е. Еврісівія та Арети і Зевса. На Боспорі — кургани ІV ст. до н .е. — Золотий, Царський, Мелек Чесменський. Особливу історичну, культурну і мистецьку цінність становлять настінні розписи кам'яних склепів Боспору. Саме за цими монументальними розписами простежується історія розвитку живописних стилів у Північному Причорномор'ї. Спочатку, з IV ст. до н. е., це був структурний стиль, який імітував структуру кам'яної кладки. З кінця І ст. до н.е. він збагачується сюжетними зображеннями. З І ст. н. е. з'являється квітковий стиль (велика кількість квіткових гірлянд, гілок), а з ІІ ст. н. е. — інкрустаційний (в архітектурно-декоровану площину стіни вводяться геометричні фігури). У двох останніх стилях широко використовувалися також сюжетні — жанрові, військові і міфологічні сцени. Нерідко елементи різних стилів об'єднувалися в одному зображенні. Серед найвидатніших пам'яток Боспору слід згадати склеп Деметри в Керчі із зображеннями Деметри та сцени викрадення Кори Плутоном, склеп Сорака із зображенням сцени потойбічної трапези, склеп Анфестерія, де намальовані юрта, вершники, жінки з прислугою та ін. Розписувалися й надгробні стели (наприклад, голова юнака на стелі з Херсонеса), а також саркофаги. Особливо яскраві зображення різних сцен були зроблені у саркофагу, знайденому в Керчі. Тут було намальовано шість сцен із різними сюжетами — граючі музиканти, майстерня художника, вершники тощо. Все це беззаперечно свідчить про існування тут власних високопрофесійних архітекторів і художників. Аналогічні розписи були в парадних приміщеннях святилищ, житлових будинків та інших споруд. Від них, однак, за винятком вищезгаданих трьох розписів з Пантікапея, Німфея та Фанагорії, до нас доходять настільки незначні фрагменти, що запропонувати досить вірогідну реконструкцію практично неможливо.

Скульптура

У містах Північного Понту знайдено чимало витворів скульптури, причому не тільки привізної, а й місцевого виробництва. Серед привізної, судячи з написів на постаментах, знайдених в Ольвії та Херсонесі, тут були оригінали скульптурних зображень або їхні копії, навіть таких видатних скульпторів старовини як Праксітель, Полікрат, Стратонід. У статуарній скульптурі, як правило, зображали богів, героїв, правителів, тварин, наприклад левів (Ольвія). На рельєфах відображали сцени потойбічних трапез, фігури померлих, вершників, міфологічні та жанрові сцени. Найбільша різноманітність сюжетів спостерігається в коропластиці, де крім богів і героїв зображали акторів, звичайніих людей, різних тварин і птахів, побутові сцени тощо.

Музична культура

Була розвинена в Північному Причорномор'ї і музична культура — на стелах і в розписах склепів є зображення музикантів та їхніх інструментів — кіфар, флейт, труб, лір. Згадка у списку учасників музичних змагань у Дельфах учителя музикантів боспорянина Ісіла дозволяє припускати, що північнопричорноморські греки за своїм рівнем розвитку музичної культури відповідали загальногрецьким стандартам.

Література

Літературна творчість понтійських греків знайшла віддзеркалення в епітафіях, особливо численних на Боспорі, епіграмах і надгробних піснях, які свідчать про обізнаність їхніх авторів не тільки з поетичними досягненнями Греції, а й з основами віршування. В епітафіях часто крім виразу скорботи характеризувалися ті або інші позитивні якості покійного.

Торевтика

Високої досконалості досягла в північнопричорноморських містах торевтика. Саме майстри Ольвії та Боспору є авторами більшості бронзових, срібних, електрових і золотих виробів, які археологи знаходять у багатих скіфських курганах. Це браслети, підвіски, дзеркала, гребені, чаші, пекторалі. Серед них є такі високохудожні вироби як пектораль із Товстої Могили, гребінь із Солохи, амфори з Чортомлицького кургану, чаші з Гайманової Могили тощо, виробництво яких зазвичай пов'язують із Боспором.

Керамічний посуд

Значне місце в побуті займав парадний керамічний посуд. У VII — І пол. VI ст. до н. е. був розповсюджений посуд так званого орієнталізуючого стилю з геометричним, рослинним орнаментами, зображеннями тварин, рідше — сюжетними сценами. Його змінили чорнолаковий посуд, який проіснував до пізньоелліністичного часу, а також чорно- і червонофігурний посуд, що побутував у VI—IV ст. до н .е. Для чорно- і червонофігурної кераміки характерні зображення жанрових і міфологічних сюжетів. За часів еллінізму з'являються штамповані мегарські чаші з геометричним, рослинним орнаментом, іноді із сюжетними сценами. В перші століття нашої ери набувають розширення червонолакова кераміка, антропо- і зооморфні судини, посуд із різними рельєфними накладками у вигляді орнаментів або сюжетних сцен. Власне виробництво розписної кераміки в північнопонтійських містах починається лише у IV ст. до н. е. Виготовляють посуд у червонофігурному, а також у моно- і поліхромному стилях. Випускали і чорно- й червонолаковий посуд та мегарські чаші.

Автор проекту

Колтунов Олександр

Матеріали проекту

Інтернет ресурси проекту

Список посилань на ресурси проекту (якщо посилань багато, то зробіть на новій сторінці). Посилання на створену колекцію закладок

Додаткові матеріали проекту

Колекція посилань по історії Боспорського царства

Результати проекту

Звіт у вигляді презентації.