Відмінності між версіями «Проект з "ОІ та ІКТ" і "ІДПЗК": ""Характеристика Конституції Франції 1946 р"" - №13 Ц.В.О., Царук, 2014.»

Версія за 07:46, 9 жовтня 2014

Характеристика Конституції Франції 1946 р.

Ідея проекту

Розкрийте задум, мету вашого проекту, передбачуваний результат

Автор проекту

Царук В.О., Користувач: Царук Вікторія

Матеріали проекту

Коротка історія

Формування коонституційної традиції у Франції почалося в період Французької революції та до повалення Луї-Філіппа. За ці 59 років відбулося опробування багатьох конституційних моделей: система асамблеї (régime d'assemblée), авторитаризм, конституційна монархія, парламентська система.

Перша французька конституція була прийнята під час Французької революції, 3 вересня 1791 року. За якобінської диктатури була прийнята, але не вступила в силу Конституція I року. Режим Директорії був встановлений конституцією III року. Після приходу до влади Наполеона була прийнята Конституція VIII року. Режим довічного консульства був встановлений Конституцією X року, Перша Імперія — Конституцією XII року.Після Реставрації була прийнята Хартія 1814 року. Під час Ста днів Наполеон затвердив альтернативну хартію.

Липнева монархія була заснована на Конституційній хартії 1830 року. У результаті революції 1848 року була прийнята Конституція Другої республіки, яку незабаром змінила Конституція 1852 року. Після падіння Другої імперії та недовгого періоду коливань між монархією і республікою Третя республіка була встановлена Конституційними законами 1875 року.

10 липня 1940 року Національні збори Франції прийняли конституційний закон про передачу влади маршалу Петену. Після Визволення в 1946 році була прийнята Конституція Четвертої Республіки.

На сьогоднішній день у Франції діє Конституція 1958 року, прийнята з ініціативи Шарля де Голля. Ця конституція проголосила так звану П'яту республіку. Конституція П'ятої Республіки була розроблена молодими членами Державної Ради під керівництвом міністра юстиції Мішеля Дебре. За цією конституцією було затверджено пост Президента, що обирається прямим загальним голосуванням, а також Прем'єр-міністра, який очолює Уряд. Таким чином з конституцією 1958 року Франція еволюціонувала з парламентського режиму з посиленою президентською владою до режиму «напівпрезидентської» республіки.

У 1962 року пройшов референдум, на якому громадяни Франції схвалили пропозицію де Голля обирати Президента країни безпосередньо народом. З тих пір питання такого роду на референдум не виносилися.

У 2000 році парламент проголосував за поправку до Конституції, яка скоротила тривалість одного терміну правління президента з 7 до 5 років. Фактично в такому вигляді Конституція почала діяти з 2002 року — часу переобрання Жака Ширака на президентський пост.

21 липня 2008 року французький парламент з перевагою всього в один голос схвалив пропозицію президента Ніколя Саркозі про внесення у текст основного Закону ряду поправок. Зокрема, вони передбачали обмеження терміну президентської влади (не більше двох п'ятирічних термінів підряд).

Поправки остаточно набули чинності 1 жовтня 2008 року, за кілька днів до 50-річчя Конституції П'ятої Республіки (4 жовтня).

Конституція Франції 1946 г.

1946 рік і почав 1947 року було перехідним періодом — періодом швидкого, можна сказати неухильного, переходу від деголлівської позиції “між Сходом і Заходом” і “жорсткості щодо Німеччини” до повного відмові цієї політики щодо Німеччини, до радісною готовності допомозі з боку за планом Маршалла й згнітивши серце погодитися на пов'язані з нею політичних наслідків. Що ж до внутрішньої політики, лише в 1946 р. провели два референдуму, вибори у до Установчих зборів і Національні сходи, прийняття нової конституции.[2]

Конституція 27 жовтня 1946 року складається з 106 статей. Вона значно перевищує як конституцію 1875 року, але й обидві конституційні хартії і конституції десятирічного і довічного консульства, як і конституції Другий імперії (1852 і 1870 років). Але вона менш объемиста, ніж конституція 1848 року й революційні конституції 1791, 1793 і 1795 годов.[3]

До цих останнім вона наближається по чёткому і систематичного розташуванню матеріалу. Конституція поділяється на дванадцять глав: Глава 1. Про суверенітет, Глава II. Про парламент, Глава III. Про Економічній раді, Глава IV. Про дипломатичних договорах, Глава V. Про президенті республіки, Глава VI. Про Раді міністрів, Глава VII. Про кримінальної відповідальності міністрів, Глава VIII. Про Французькому Союзі, Глава IX. Про Вищу раду магістратури, Глава X. Про місцевих колективах, Глава XI. Про перегляді конституції, Глава XII. Перехідні постанови. [4]

Вже за одне це перерахування глав показує, як широкі рамки конституції 1946 року. Вміщені у ній норми може бути, проте, зведені у трьох такі категорії: 1. Розпорядження, встановлюють структуру та "взаємини Республіки и

Французького Союзу (абзаци 16, 17 і 18 преамбули й відділення VIII).[5] 2. Основні початку, які стосуються проблемам, часто включаемым у конституції французькими і іноземними установчими зборами, хоча ці проблеми носять конституційного характеру у звичному значенні цього терміну, саме: про публічних своїх правах і свободи (абзаци 1—-13 преамбули) ;[6] про місцевих колективах (відділ X);[7] про міжнародних відносинах (абзаци 14 і 15 преамбули й відділення IV).[8] 3. Норми, що стосуються організації та взаємовідносин державних властей.

Вони становлять зміст восьми відділів конституції (1, II, III, V, VI,

VII, IX, XI).[9]

Конституція 27 жовтня 1946 року є одночасно конституцією Республіки і Французького Союза.

Французький Союз полягає: 1. З Французької Республіки з департаментами метрополії, заморськими департаментами і територіями. 2. З об'єднаних, тобто підмандатних, територій. 3. З об'єднаних государств.

Юридична становище Французького Союзу цілком ясне. Союз може укладений тільки між колективами, можуть бути політичними утвореннями, підлягають дії міжнародного права, чи, застосовуючи класичне вираз, можуть бути суб'єктами міжнародного права.

Справді, в усіх котрі перебувають під протекторатом держави увійшли до склад Французького Союза—Тунис і Марокко не приєдналися до Союзу, і відносини його з Францією продовжували регулюватися міністерством закордонних справ до освіти у 1954 року особливого міністерства. Натомість у липні 1950 року було утворено міністерство, якому були доручені зносини з об'єднаними государствами—тремя азіатськими країнами: В'єтнамом, Камбоджею і Лаосом.

Конституція надає всім громадянам і для підвладних Французького Союзу “громадянство Французького Союзу, що їм користування правами і свободами, гарантованими преамбулою справжньої конституції” (ст. 81). [10]

“Становище держав, об'єднаних у Французькому Союзі, випливає для кожного їх з акту, що визначає стосунки із Францією” (ст. 61)[11]. Проте представляється, що відносини повинні відповідати положенням преамбули і 62 конституції, [12]предусматривающих зі боку членів Французького Союзу спільне (чи координоване) використання засобів у цілях: - розвитку з їх цивілізації, поліпшення добробуту, забезпечення колективної безпеки все, причому Французька республіка грає у такому випадку керівну роль: “уряд Республіки перебирає координацію коштів (оборони) і керівництво політикою, яка потрібна на підготовки й забезпечення цієї оборони” (ст. 62).[13] - проте визнання головного становища французької республіки до ряду об'єднаних держав немає у договорі, укладеному 22 октября

1953 року з Лаосом. У цьому вся договорі дається нове визначення Французского

Союзу, за яким якого є, “асоціацією незалежних ЗМІ і суверенних народів, вільних і рівних можливостей у права й обов'язки”. Цю ухвалу явно за межі конституції 1946 года.

Отже, Конституція 27 жовтня 1946 р. зберегла основні традиції французьких республіканських конституцій XIX в.

Разом про те їй були і деякі специфічних рис, у що свідчить зумовлені підйомом демократичного руху на країни й одночасно необхідністю компромісу між лівими і правими (консервативними) політичним силам: 1. Зберегли двопалатна система парламенту. Це надавало стабільність законодавству: законопроект, подвергшийся двухкратному обговоренню в незалежних друг від друга палатах, може бути досконалішим. Разом про те Конституція, враховуючи досвід Сенату Третьої республіки, тормозившего прийняття демократичного законодавства, істотно обмежила права верхньої палати; 2. Право не прийматиме законів було наданий тільки однієї палаті –

Національним зборам, якому Конституцією забороняла його делегування; 3. Конституція не передбачала сильну і незалежну від парламенту президентську влада; 4. Запроваджувався режим з залежною від Національного зборів урядової властью.[14]

Інтернет ресурси проекту

Список посилань на ресурси проекту (якщо посилань багато, то зробіть на новій сторінці). Посилання на створену колекцію закладок

Додаткові матеріали проекту

Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

Результати проекту

Звіт у вигляді презентації.