Відмінності між версіями «VІІ ст. до н. е. як особлива історична та літературна епоха. Походження слова “лірика”. Жанри та види давньогрецької лірики»

Версія за 00:13, 30 вересня 2014

VІІ ст. до н. е. як особлива історична та літературна епоха. Походження слова “лірика”. Жанри та види давньогрецької лірики

Соціальні процеси VII - VI ст. і виникнення архаїчної лірики

Роди й види в літературі й поезії розвивалися послідовно. Кожний з жанрів затребуваний певними соціальними й суспільними процесами. Архаїка - епос, потім дидактика, потім - лірика. Особливо бурхливим життям жила острівна Греція. 7 - 6 ст. - століття соціальної революції. Виникнення полісів руйнувало патріархальність. Людина стала інакше дивитися на себе. Також впливала морська експансія. До влади стали приходити нові люди - тирани, що прийшли до влади з низів. Вони втримували владу завдяки ідеології - підтримували мистецтво, торгівлю. Судочинство - іде боротьба за писемні закони. У громадах були усні закони, а тут потрібно особисте відношення. Повинне було бути законодавство. Перше законодавство ввів Лікург, спартанець. Потім його вводять тирани. Тиран Драконт у письмовому законодавстві пише, що за всі злочини єдине покарання - смерть. Епос ішов у минуле, епос не міг регламентувати нове життя, не міг виразити почуття. Тому з'являється лірика, що спрямована на внутрішній світ. Протистояння епосу. Лосєв стверджує: "Лірична поезія заснована на багатшому розвитку духовного світу індивіда. У ліриці гине гармонія родового світу, і виникає диференційований моральний світ". Лірика - поезія для слуху, її не записували. Віршів не було. Мелодія була завжди. Текст і мелодія мали однакове значення. Читання для очей з'явилося тільки в Олександрійську епоху 3-1 ст. До кінця від мелодії не звільнилися, це трапилося тільки в Римі. Мелодія пов'язана тільки з певними філософськими й психологічними теоріями. Аристотель і Платон - "лірика заспокоює психіку людини". "Заспокоює людину строгий дорійський лад, пристрасть персоніфікує фрігійський лад, лідійський лад - скорботний". Піфагор писав про магічні лікувальні властивості лірики. Мелодія займає велике місце у філософській системі. Він стверджував, що увесь світ побудований на музиці. Термін "лірика" з'являється дуже пізно – у вчених третього століття до нашої ери. Це те, що виконується під ліру або кіфару, іноді флейту, авлос. Це завжди пісенна поезія. До третього століття греки всю поезію називали – меліка (від "мелос" - мелодія). Наявність мелодії кладеться в основу класифікації поезії. Всю поезію ділили на власне мелос: сольний (монодійний) і хоровий, та декламаційну лірику. Вона ділиться на елегії і ямб. Елегія походить від слова "елегос" - значення його трактується по-різному. Одні вважають, що це назва очеретяної флейти, другі - що це азіатське слово, плач по небіжчику. У древні часи не було любовних, скорботних жанрів - перші елегії – це військові маршові пісні. Елегія розрізняється як військова, цивільна, філософська, дидактична. І тільки на останньому місці – любовна елегія, що оповідає про узагальнену ситуацію. Звична нам елегія з'явиться тільки в Римі. Невідомо звідки з'являється назва "ямб". Довгий час його пояснювали міфом про служницю Ямбу або дієсловом "кидати". Ямби писали й ворогам. Перший автор і перший вірш, що дійшов, - 6 квітня 648 року - Архілох. Яскравий поет, цікава особистість, писав і елегії, і ямби. Його життя було важким, він ріс на Паросі, батько - аристократ, мати - рабиня. Батько його визнав, але суспільство ні. Стає найманим солдатом. Нещасна любов - опис любовної ситуації. Був закоханий у Ніобулу, посватався, але батько відмовив. Архілох хоче помститися, складає такі ямби, такі епітети, що навіть з'являється легенда, що той вчинив самогубство від ганьби. У віршах чітко видно, як зміняються етика взаємин: наприклад, вірші про втечу. Архілох - поет багатозначний. Він починає замислюватися, філософствувати, намагається побачити життєвий ритм, говорить про чорні й білі смуги. Тіртей - другий творець військових елегій. Він спартанець. Співав патріотичні елегії під час війни. Головна тема цих елегій - старі гомерівські норми, боягуз для нього немислиме слово, замість нього – той, що здригнувся в бою. Вище щастя - смерть за батьківщину. Той, що здригнувся - ганьба для всього роду. Ідейна спрямованість - громадянська мужність. Проводилися змагання військових елегій. Переможець одержував шматок м'яса. Мистецтво дуже просте. В елегії: спочатку тема, потім образний розвиток, бурхливий заклик боротися за батьківщину. Афінський поет Солон Афінський. Був залічений до семи мудреців. 638-558 р. до н.е. Походив із древнього царського роду Кодра. Один із засновників афінської демократії. Багато мандрував. В Афінах ніяк не могли взяти місто Саламін. Афіни убожіли, тому що всі багатства були в руках у декількох людей. Люди або віддавали свої землі або продавалися в рабство. Солон пробрався на площу, став біля храму й прочитав елегію про Саламін. Оракул велів йому управляти державою. Спочатку він скасовує боргові камені, книги, громадяни знову стають вільними. Всі свої погляди Солон описує в елегіях. Вони політичні, патріотичні, громадянські, повчальні. Гесіод не терпів чужої думки, а Солон прислухався до юрби. Йому приписувався афоризм: "Нічого надміру". Солон сам покидає правління. Відома також історія із Крезом. Феогнід - жив у місті Мігарди. 1400 віршів Феогніда дійшло до нас. Відбиття соціальних процесів. Аристократ, вигнаний з міста. Людство він ділить на демос і знать. Знати - добре, демос - погано. Дуже озлоблений. Тон збірника песимістичний. Його гнітить, що погані царюють, що дрібніє порода людей. Звичне розшарування суспільства зникає. У політичних елегіях виникає образ корабля-держави, захопленого бурею. Екіпаж вигнав доблесного керманича, а тепер не знає, що робити, і корабель тоне. Уперше з'являється вірш "Пам'ятник" (Потім у Горація, Державіна, Пушкіна).

Жанрова класифікація давньогрецької лірики

                        Давньогрецька лірика
                        /                 \
                Пісенна                Декламаційна
                /      \               /        \
        Сольна      Хорова         Елегійна     Ямбічна
    (монодйчна)                     (елегія)      (ямби)

Лірична поезія пов’язана з піснями, що існували в доісторичні часи. Саме з цих робочих та обрядових пісень лірика черпає строкатість поетичних розмірів. На зв’язок із музикою вказує сама назва, об­рана давніми греками для нових літературних творів — «ліри­ка», що буквально означало «мистецтво гри на лірі», тобто мУзична частина виконання була не менш важливою за словесну. Вирізняють два великі різновиди ліричної поезії — Декламаційну та мелічну (від мелос — пісня). Декламаційна лірика згодом відмовляється від супроводу Музичних інструментів. Найулюбленішим жанром декламаторів була поезія, написана у вигляді двовіршів, першим рядком яких був повний, а другим — неповний гекзаметр. Усічений другий рядок наближав елегію до виразного мовлення, замінюючи плинність гекзаметра пружним ритмом. Давньогрецька елегія не має практично нічого спільного з елегією сучасною — сумними віршами про швидкоплинність життя, самотність тощо. Давньогрецька елегія оптимістична, її погляд спрямовано в сьогодення, її творця турбують не власні проблеми, а небезпеки, на які наража­ються співгромадяни. Поет прагне своїм словом прислужитися всьому місту-полісу, повчати нерозумних та підтримувати мудрих. Іншим поетичним розміром декламаційної лірики був ямб. Традиція виводить ямби з міфічних часів і пов’язує з ім’ям служниці Ямби, яка єдина змогла розрадити богиню Деметру після викрадення її дочки, Персефони. Ямби ще більше скидалися на невимушене щоденне мовлення. Ямбічна стопа складалася з короткого та довгого, виділеного інтонаційно, складів. Темою ямбів було, як правило, дошкуль­не висміювання суперника, підкреслення його негативних рис. Разом із ямбами широко використовувались обернені до них стопи — хореї, що складалися з довгого, виділеного наго­лосом, та короткого складів. Елегія — один із жанрів лірики, у якому виражені настрої журби; у Давній Греції — оптимістичний за змістом двовірш, другий рядок яко­го розмежований цезурою на дві рівні частини.

• Ямб — двоскладова стопа з наголосом на другому складі.
• Хорей — двоскладова стопа з наголосом на першому складі.
• Строфа— кілька віршованих рядків, об’єднаних римою та змістом.

Мелічна лірика походить від веселої первісної пісні, співа­ної під час роботи або дозвілля. Пісню виконує або сам поет, підіграючи собі на лірі, або хор. Особливістю меліки було й те, що поети через співоче вико­нання створювали цілі строфи — групу поетичних рядків, об’єднаних спільною, повторюваною ознакою. Ось такий ви­гляд має «сапфічна» строфа (від імені поетеси Сапфо). Найвідомішими представниками м е л і к и були Сапфо й Анакреонт. Особливістю античної лірики було те, що різні її різновиди створювалися різними давньогрецькими діалектами. Поезія ніби прагнула об’єднати всіх греків, продемонструвати за відмінностями спільні джерела їхньої духовності. Головні ознаки давньогрецької лірики:

• – міцний зв’язок з народними піснями, музичний супровід;
• - строкатість форм;
• - прив’язаність до сьогодення, актуальних проблем;
• - переосмислення міфологічного начала;
• - намагання змалювати внутрішній світ людини;
• - спроби використання внутрішнього монологу;
• - ототожнення ліричного героя з автором;
• - повчальність у поєднанні з розважальністю.

Елегійна і ямбічна поезія

• Елегійна поезія

Елегійними віршами, незалежно від змісту, називалися такі, у яких гекзаметр чергувався з пентаметром (п’ятистопником). Пентаметр двічі повторював першу частину гекзаметра до цезури. Саме слово «елегія» означало двовірш, що складається з гекзаметра і пентаметра («елегійний двовірш»). Саме через наявність гекзаметра елегію називають переходом від епосу до лірики. Присутність пентаметра значною мірою порушує урочистість і повільність гекзаметра, робить його гнучкішим. Елегійні вірші, пов’язані з фольклорно-обрядовими традиціями, у VII—VI ст. до н. е. перетворюються на твори індивідуальної поезії — ім’я автора закріплюється за кожним із них. Якщо сучасне поняття елегії позначає поетичний твір, у якому переважають журба, сумні роздуми над життям чи коханням, невблаганністю смерті, самотністю на лоні природи, то грецька елегія була досить оптимістичною, пронизаною почуттям бадьорості, часом — патріотизму. Теми й мотиви елегійних віршів були найрізноманітнішими, інколи несли в собі повчальний елемент: це роздуми про суспільні події і проблеми навколишнього життя, політичні заклики, прославлення воїнської доблесті, звернення до молоді, поради, філософські сентенції, якісь інтимні проблеми, що турбували автора, тощо.

• Ямбічна поезія

Ямбічна лірика з’явилася майже водночас з елегійною і також є одним із найпростіших ліричних жанрів. Джерела ямбічної лірики слід шукати в народних піснях, присвячених богині Деметрі. У «Гімні до Деметри» згадується ім’я служниці царя Келея Ямби, яка розвеселила, не знаючи, що це богиня, невтішну й сумуючу жінку: Так без усмішки сиділа, їства і питва не торкнувшись, Смутком мучима тяжким за дочкою із поясом низьким. Жвавим тоді жартуванням й дотепами гострими стала Ямба багаторозумна богиню пречисту смішити: Тож посміхнулась вона, засміялася й стала весела. Так відтоді і лишилась їй любою в таїнствах Ямба. (Переклад Н. Пащенко) Жартівливо-веселі, часом не дуже скромного характеру ямбічні пісні стали обов’язковою складовою Елевсінських свят на честь богині Деметри. Вони виконувалися після закінчення закритої частини свят («Елевсінських містерій»), коли починалися загальнонародні торжества. Ім’ям міфічної дівчини назвали ліричні пісні, за змістом схожі з піснями Ямби, і розмір, який найкраще відповідав темпові розмовної мови, якою були складені вірші. Ямбічна стопа складалася з короткого й довгого складів (за метричною системою — ненаголошеного і наголошеного. Якщо ж, навпаки, перший склад був наголошений, другий нена-голошений, то така стопа називалася хореїчною (або трохеїчною). Найпоширенішим був шестистопний ямбічний (або хореїчний) вірш.Оскільки двоскладова ямбічна (або хореїчна) стопа була надто малою, вона об’єднувалася з наступною стопою, виникала пара ямбічних (або хореїчних) стоп — диподій, а сам вірш тоді називався ямбічним (або хореїчним) триметром. Особливість цих віршів полягала в можливості зміни в непарних складах ямба (або в парних — хорея) на спондей.

Монодійная поезія (Алкей і Сапфо)

Наступним кроком у розвитку давньогрецької поезії була мелічна лірика або мелос. Давньогрецький філософ Платон ( кінець У – перша половина ІУ ст.. до н.е.) дав таке визначення мелосу: « Мелос складається з трьох частин: слова, гармонії, ритму». Тобто поєднує в собі слово, музику, танок. Поет не лише писав ліричний вірш, а й складав до нього музику і відповідний танок. Мелос став засобом для виявлення суб’єктивних почуттів: культові й обрядові відправи, застілля, кохання, вино і ті радощі, що вони їх дають, дружба, захоплення мистецтвом і поезією. Всі ці теми переломлюються крізь призму особистих та інтимних переживань і настроїв поета. Соціально політичні й громадські проблеми відступають на другий план. Мелічна лірика поділяється на сольну ( Сапфо, Анакреонт) та хорову ( Піндар). Лірична поезія існувала насамперед як комплекс мелодія-ритм-слово. Ділилася на монодійную й хорову. Мелічна поезія одержує поширення не на континенті, а на островах. Центром стає місто Метилени. Сапфо народилася близько 600 р. Рано вийшла заміж. Довго прожила. Навіть Платон, що не любив поетів, називає її десятою музою. Саме в Сапфо в поезію приходить пейзаж душі, він стає способом передати свої почуття. Дивна багатобарвність. У поезії Сапфо відчувається жіночий погляд. Головний жанр - епіталамія, весільні гімни для вихованок школи. Одною з кращих епіталамій вважається «Весілля Гектора й Андромахи». На думку'вчених, лірика Сапфо виникла на основі народної любовної пісні, що мала надзвичайну популярність на Лесбосі. Як і у фольклорних творах, у віршах поетеси любовна тема часто поєднувалася з описами чудової природи, з якою вона ня завжди намагалася злитися. Усі свої почуття Сапфо розкриває з надзвичайною щирістю, переконливістю, емоційною силою. В її віршах відсутнє заглиблення у внутрішній світ ліричного героя, але проблема ця взагалі залишилася не вирішеною грецькими поетам. Критики різних часів, починаючи з сивої давнини і до наших днів, звинувачували поезію Сапфо у брутальності та еротизмі. Саме це стало причиною того, що в XI ст. у Візантії були спалені всі книжки поетеси. Але дослідження сучасних учених свідчать, що Сапфо керувалася високою мораллю, цнотливістю, чистотою, красою, доброчесністю. Незважаючи на брудні наклепи, вірші Сапфо були дуже популярними в античні часи. Близькою за тематикою до поезії Алкея й Сапфо є поезія Анакреонта. Це мандрівний поет. Одним з найвідоміших тиранів був Полікрат, він підтримував мистецтво, захищав Анакреонту. Дуже багато зображень Анакреонта на вазах. В історію літератури він входить як творець легких пісень про любов-флірт, гру. Йому належать і філософські вірші. Мова Анакреонта позбавлена прикрас. Створюється враження, що рядок сам народжується в нього під пером. Головними темами творів поета стають кохання, Музи, вино. Але слід зазначити, що в усьо­му поет віддає перевагу помірності. Застілля не повинне претворюватися на п'яну оргію, кохання — на нестримну й буйну пристрасть.

Хорова лірика

Хорова лірика існувала паралельно з сольною. Вона була менш продуктивною, ніж монодична, але справила відчутний вплив на світовий літературний процес. Безпосередньо пов'язана з обрядами (наприклад, уславлення божества), вона була консервативнішою, ніж сольна. Свого найвищого злету досягла у віршах Алкмана, Піндара, Вакхіліда. Її зачинателем вважається грецький поет Алкман, після нього, хорова лірика не дала великих імен. Десь наприкінці VI ст. до н.е. вона стала складовою театрального мистецтва, де пісня хору спочатку тісно межувала власне з текстами драми, моно- і діалогами акторів.

Як і все давньогрецьке мистецтво, лірика, вступаючи у елліністичну добу, переживала період занепаду, і меліка канула в Лету першою. Аот елегія та епіграма, задовольнивши нові художні смаки, "перейшли із здрібнілої Еллади доновонвродженного центру культури - Риму, де і меліка незабаром одержала чудовий, хоча і вторинний розвиток" (С. Шервінський)

Матеріали для підготовки

• Ю.І.Ковбасенко, Л.В.Ковбасенко, Зарубіжна література, 8 клас
• Деревицький О. М. Про початок історико-літературних занять в Стародавній Греції. — Харків, 1891.
• http://iwiki.com.ua/davnogretska_lrika
• http://uastudent.com/yambichna-liryka/