|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | == Введення ==
| |
| − | Перші на території Європи політичні товариства склалися в країнах Середземномор'я в II-I тис. до н.е. Вони, в першу чергу цивілізацію Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, поклали початок всієї державної і правової історії Європи, передавши традиції своєї політичної та правової культури інших народів і часів, які виросли на грунті особливого античного світу.
| |
| − | Античне суспільство і антична державність представляли новий, порівняно з Давнім Сходом, етап загальної людської історії. Їх новизна була пов'язана з глибокими особливостями суспільно-юридичного побуту і всього соціально-культурного устрою європейських народів. Античне суспільство, принаймні в період свого розквіту, було суспільством вираженої індивідуальної власності і рабовласницького укладу господарства. Засновані на ці особливості історичного розвитку Європи риси політичного побуту та правової культури також були відзначені високим ступенем своєрідності юридичних форм.
| |
| − | Античне суспільство і античні цивілізації склалися на берегах Середземномор'я, що в перші століття особливо стимулювало економічні зусилля народів, їх зв'язки з іншими землями. Подібно до того, як давньосхідні суспільства були цивілізаціями великих річок, античний світ був морський цивілізацією, з раннього часу пов'язаної військово-торговельними відносинами. Значно більш розвиненими тут були грошове господарство і фінансові зв'язки. Значно більшу роль у творенні державності античного світу зіграли фінансові системи та військова політика.
| |
| − | Античні держави майже з самого початку свого створення стали прагнути вийти за межі початкових областей проживання заснували їх народів. Розвиток державних форм тут проходило на тлі колонізації - спочатку військово-торговельної, потім чисто завойовницької -- інших областей Європи, Африки, Малої Азії. Імперська політика становила істотний чинник діяльності влади. У результаті найбільші античні держави розвинулися у значні імперії - в період свого історичного заходу воістину світового масштабу (імперія Олександра Македонського, Римська імперія). Тут були вперше у світовій історії вироблені адміністративні і правові форми взаємини метрополії і колоній, принципи керування в масштабі континентів.
| |
| − | Завдяки особливостям соціальних відносин свого часу, антична держава склало особливий тип державності, вищий, ніж із прадавнього. Це держава в головному була побудована на принципах народовладдя і громадянської свободи, сполучених з особливим общинно-полісні політичним устроєм. Залишаючись державністю обраних, античний поліс надав історії приклад більш високого ступеня залучення громадян в політичну і правову систему, ніж це було на Древньому Сході.
| |
| − | В античну епоху умовний центр світової історії перемістився до Європи. Вона стала в економічному, соціальному і культурному відношенні більш розвиненою, ніж решта світу. Тут стали вироблятися політичні та юридичні форми, що визначають світовий розвиток, в тому числі і шляхом прямого культурного і політичного впливу. Особливе місце належить системі римського права. Воно стало основою для подальшого становлення і розвитку більшості систем світового правового устрою, великий вплив на формування першого правових засад міжнародних взаємин, взагалі всього сучасного юридичного мислення.
| |
| − | == Освіта Афінської держави ==
| |
| − | Становлення Афінського полісааттична область була захоплена групою іонічних племен під час загальних дорійського завоювання, які, асимілювавши егейської стародавню цивілізацію, встановили більш сусідські відносини з підлеглими народами. Осіли в прибережній Аттиці іонійці ділилися на 4 племені: Гелеонти, Аргадеі, Айгікореі і Гоплети, - кожне зі своїми культом і деякими особливостями в тій ролі, яку вони грали в загальному іонічному союзі племен (їх і називали "блискучим", "хліборобами", "козопасамі" і "збройними" відповідно). Склалося в XI-X ст. до н.е. початкове об'єднання племен носило характер общинної конфедерації, в яку вливалися спочатку три, потім чотири, п'ять і т.д. племен. Поселення-центри чотирьох племен поступово злилися воєдино навколо древнього міста Кекропа, що стало потім Афінами по затвердилася культу богині. Єдність нового полісу забезпечувалося в основному єдиною військовою організацією племен.
| |
| | | | |
| − | У соціальному відношенні кожне плем'я складалося з великих кланів, які, у свою чергу, поділялися на 50-90 великих сімей-пологів. Сім'ї у довільному порядку групувалися у фратрії - особливі релігійні об'єднання зі своїми культовими святами і церемоніями. Фратрії складалися в філи, які після сінойкізма стали виключно територіальними підрозділами загальної території поліса, причому не тільки місто, але і вся Аттіка відповідно ділилася на 4 філи. Нащадки підкорених діоніческіх племен (фети) складалися поза цією організацією, але визнавалися майже рівноправними; вони могли вільно займатися землеробством, торгівлею та ремеслами, у них були свої самоврядні об'єднання - фіаси і оргеони (фратрії).
| |
| − |
| |
| − | Управління племенами здійснювалося царями-басілеямі, влада яких у іонійців не була спадковою, і порадою притани в числі чотирьох (мабуть, голів племен). Пританію належала вища судова влада в полісі і право оголошувати військову мобілізацію. Особливу роль грали голови сімейств і кланів: вони мали право стягувати свою частку податків, начальствувати у своєму клані, навіть запрошувати царя на свої збори. У опорі на такі родоплемінні привілеї, еліта стала формуватися в такий важливий для Стародавніх Афін соціальний шар земельної аристократії. На початку VIII ст. до н.е. новому соціальному членування суспільства був навіть надано кримінально-правовий статус, висхідний до колишніх особливостей племен: перший клас називався евпатрідів (власниками великих земельних наділів з великим врожаєм), другий - вершниками, третє - зевгітамі (різночинцями).
| |
