Відмінності між версіями «Законодавчий процес Стародавніх Афін.»

Версія за 09:57, 29 вересня 2014

Введення

Перші на території Європи політичні товариства склалися в країнах Середземномор'я в II-I тис. до н.е. Вони, в першу чергу цивілізацію Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, поклали початок всієї державної і правової історії Європи, передавши традиції своєї політичної та правової культури інших народів і часів, які виросли на грунті особливого античного світу. Античне суспільство і антична державність представляли новий, порівняно з Давнім Сходом, етап загальної людської історії. Їх новизна була пов'язана з глибокими особливостями суспільно-юридичного побуту і всього соціально-культурного устрою європейських народів. Античне суспільство, принаймні в період свого розквіту, було суспільством вираженої індивідуальної власності і рабовласницького укладу господарства. Засновані на ці особливості історичного розвитку Європи риси політичного побуту та правової культури також були відзначені високим ступенем своєрідності юридичних форм. Античне суспільство і античні цивілізації склалися на берегах Середземномор'я, що в перші століття особливо стимулювало економічні зусилля народів, їх зв'язки з іншими землями. Подібно до того, як давньосхідні суспільства були цивілізаціями великих річок, античний світ був морський цивілізацією, з раннього часу пов'язаної військово-торговельними відносинами. Значно більш розвиненими тут були грошове господарство і фінансові зв'язки. Значно більшу роль у творенні державності античного світу зіграли фінансові системи та військова політика. Античні держави майже з самого початку свого створення стали прагнути вийти за межі початкових областей проживання заснували їх народів. Розвиток державних форм тут проходило на тлі колонізації - спочатку військово-торговельної, потім чисто завойовницької -- інших областей Європи, Африки, Малої Азії. Імперська політика становила істотний чинник діяльності влади. У результаті найбільші античні держави розвинулися у значні імперії - в період свого історичного заходу воістину світового масштабу (імперія Олександра Македонського, Римська імперія). Тут були вперше у світовій історії вироблені адміністративні і правові форми взаємини метрополії і колоній, принципи керування в масштабі континентів. Завдяки особливостям соціальних відносин свого часу, антична держава склало особливий тип державності, вищий, ніж із прадавнього. Це держава в головному була побудована на принципах народовладдя і громадянської свободи, сполучених з особливим общинно-полісні політичним устроєм. Залишаючись державністю обраних, античний поліс надав історії приклад більш високого ступеня залучення громадян в політичну і правову систему, ніж це було на Древньому Сході. В античну епоху умовний центр світової історії перемістився до Європи. Вона стала в економічному, соціальному і культурному відношенні більш розвиненою, ніж решта світу. Тут стали вироблятися політичні та юридичні форми, що визначають світовий розвиток, в тому числі і шляхом прямого культурного і політичного впливу. Особливе місце належить системі римського права. Воно стало основою для подальшого становлення і розвитку більшості систем світового правового устрою, великий вплив на формування першого правових засад міжнародних взаємин, взагалі всього сучасного юридичного мислення.

Освіта Афінської держави

Становлення Афінського полісааттична область була захоплена групою іонічних племен під час загальних дорійського завоювання, які, асимілювавши егейської стародавню цивілізацію, встановили більш сусідські відносини з підлеглими народами. Осіли в прибережній Аттиці іонійці ділилися на 4 племені: Гелеонти, Аргадеі, Айгікореі і Гоплети, - кожне зі своїми культом і деякими особливостями в тій ролі, яку вони грали в загальному іонічному союзі племен (їх і називали "блискучим", "хліборобами", "козопасамі" і "збройними" відповідно). Склалося в XI-X ст. до н.е. початкове об'єднання племен носило характер общинної конфедерації, в яку вливалися спочатку три, потім чотири, п'ять і т.д. племен. Поселення-центри чотирьох племен поступово злилися воєдино навколо древнього міста Кекропа, що стало потім Афінами по затвердилася культу богині. Єдність нового полісу забезпечувалося в основному єдиною військовою організацією племен.

У соціальному відношенні кожне плем'я складалося з великих кланів, які, у свою чергу, поділялися на 50-90 великих сімей-пологів. Сім'ї у довільному порядку групувалися у фратрії - особливі релігійні об'єднання зі своїми культовими святами і церемоніями. Фратрії складалися в філи, які після сінойкізма стали виключно територіальними підрозділами загальної території поліса, причому не тільки місто, але і вся Аттіка відповідно ділилася на 4 філи. Нащадки підкорених діоніческіх племен (фети) складалися поза цією організацією, але визнавалися майже рівноправними; вони могли вільно займатися землеробством, торгівлею та ремеслами, у них були свої самоврядні об'єднання - фіаси і оргеони (фратрії).

Управління племенами здійснювалося царями-басілеямі, влада яких у іонійців не була спадковою, і порадою притани в числі чотирьох (мабуть, голів племен). Пританію належала вища судова влада в полісі і право оголошувати військову мобілізацію. Особливу роль грали голови сімейств і кланів: вони мали право стягувати свою частку податків, начальствувати у своєму клані, навіть запрошувати царя на свої збори. У опорі на такі родоплемінні привілеї, еліта стала формуватися в такий важливий для Стародавніх Афін соціальний шар земельної аристократії. На початку VIII ст. до н.е. новому соціальному членування суспільства був навіть надано кримінально-правовий статус, висхідний до колишніх особливостей племен: перший клас називався евпатрідів (власниками великих земельних наділів з великим врожаєм), другий - вершниками, третє - зевгітамі (різночинцями).