Відмінності між версіями «Творчість Есхіла:сценічні нововведення Есхіла, особливості поетичної мови.»

Версія за 20:34, 28 вересня 2014

Есхіл (грец. Αισχύλου, англ. Aeschylus, 525 до н. е., Елефсін — 456 до н. е.) — давньогрецький трагік, автор класичної трагедії, перший із трьох великих афінських трагіків V ст. до н. е. поряд із Софоклом та Евріпідом.

Як і всі трагіки до Софокла, сам виконував ролі у своїх драмах, наймав також і професійних акторів. Вважається, що саме Есхіл зробив надзвичайно важливий крок у розвитку драми, ввівши в дію другого актора (девтерагоні́ста).

Біографія

За даними з життєпису, що міститься у складі рукопису його трагедій XI ст., Есхіл народився в 525 до н. е. в сусідньому з Афінами містечку Елевсіні, його батьком був Евфоріон, що належав до стародавньої афінської аристократії, евпатридів. Есхіл воював з персами у Марафонській битві (490 до н. е., цей факт із гордістю відзначається у його епітафії), де загинув його брат Кинагир, брав участь також у битві при Саламіні (480 до н. е.), оскільки розповідь про цей бій у «Персах» вірогідно належить очевидцеві, і, ймовірно, при Платеях (479 до н. е.). За молодості Есхіла, за часів занепаду Пісістратидів, Афіни були малозначимим містом, але йому довелось стати свідком тріумфу демократичного ладу, який вивів Афіни на провідне місце в грецькому світі, що сталося після греко-перських воєн.

Вперше Есхіл взяв участь у змаганні трагіків 500 до н. е., під час першої Олімпіади, разом з Хірилом й Пратином, але перший приз здобув 484 до н. е., коли йому виповнився сорок один рік. 472 до н. е. одержав першу нагороду за трилогію, що включала «Персів», 467 до н. е. перемогла фіванська тетралогія; [[463 до н. е.] — тетралогія про Данаїд, 458 до н. е. — шедевр «Орестея», єдина грецька трилогія, що дійшла до нас. Есхіл здобував перше місце щонайменше 13 разів і 15 посмертно (як виняток його п'єси були допущені до повторних постановок). Есхіл кілька разів (471—469 до н. е.) їздив на Сицилію і ставив там свої драми, а також склав трагедію «Етнянки» на честь заснування Етни тираном Гієроном, тодішнім правителем Сіракуз.

Наприкінці життя у поета відбувається особиста драма. Через якісь невідомі причини він, один з героїв битви при Марафоні, був змушений залишити Афіни. Античні біографи дають плутані свідчення про цю подію. Одні стверджують, що в своїх трагедіях Есхіл приховано відтворив елементи культу Деметри, про які мали право знати лише посвячені, і відкриття їх вважалося злочином. Інші дають більш правдоподібну версію. Есхіл не сприйняв демократичних реформ, він був прихильником традиційних форм управління в Афінах, бо саме вони допомогли вистояти проти перської навали.

Переказ про те, начебто в 468 до н. е. Есхіл залишив Афіни, бо його обурив успіх молодшого суперника Софокла, очевидно недостовірний, бо у 467 до н. е. Есхіл уже знову в Афінах на постановці своєї трагедії «Семеро проти Фів».

Після 458 до н. е.. Есхіл знову поїхав до Сицилії, де помер у м. Гелі в 456 до н. е.

Надгробний напис вважається твором самого поета:

Тут, у землі хлібодайної Гели, впокоївсь навіки
Житель афінський — Есхіл, Евфоріона син.
Довговолосі мідійці змогли оцінить його силу,
А марафонські гай і плем’я — свідки відваги його.

Після його смерті в Афінах була прийнята ухвала, що всякий охочий поставити п'єсу Есхіла «одержить хор» від влади (тобто отримає дозвіл зробити постановку драми на святі Діонісій).