Відмінності між версіями «Бюргерська література у Німеччині»

Версія за 15:27, 2 жовтня 2013

Творчість Ганса Сакса

Ганс Сакс

Доля і літературна спадщина одного з найвизначніших німецьких поетів XVI століття Ганса Сакса(1494-1576) представляють великий інтерес для дослідження. Поет-бюргер, мейстерзингер, драматург - Сакс безсумнівно є ключовою фігурою в розвитку і становленні літератури німецької Реформації.

Визначним явищем в літературі пореформаційного періоду є творчість Ганса Сакса (1494-1576), тісно пов'язана з традиціями народної літератури. Народився Сакс в Нюрнберзі в родині кравця, вчився в латинській школі, а потім близько двох років - ремеслу шевця, після чого деякий час мандрував по країні. Після повернення він назавжди оселився у Нюрнберзі, зайнявшись своїм ремеслом та поезією. Був він людиною дуже начитаною і допитливою.

Ганс Сакс

Ганс Сакс виявив себе тонким самобутнім художником. Великий жанровий діапазон його поетичної творчості: мейстерзингерські пісні, духовні пісні і вірші, повчальні шпрухи, "історії" (легенди), байки, полемічні (прозаїчні) діалоги, веселі шванки, зворушливі "трагедії", повчальні "комедії", кумедні фастнахтшпілі, у яких він без зусиль перевершив усіх своїх попередників і сучасників.

Літературна спадщина Ганса Сакса велика. Кількість написаного ним склало 208 драматичних творів, 4275 мейстерзингерських пісень і 1700 шпрухів, байок, шванків і легенд, тобто 34 власноручно написані томи (Wendler).

Більшість німецьких дослідників підкреслює винятковий поетичний талант Ганса Сакса, називаючи його "реформатором у поезії подібно Лютеру в релігії і Гуттену в політиці" (Lutzelberger). Він зумів з'єднати бюргерські художні традиції Середньовіччя з ідеями Реформації й античних переказів і створити справді народні добутки.

Протягом сторіч творчість Гансу Сакса привертала увагу насамперед німецьких літераторів і вчених-літературознавців. Німецькі письменники і поети, зокрема письменники-просвітителі Віланд ("Ганс Сакс", 1776) і Лессінг незадовго до своєї смерті, відзначали особливу значимість творчості Ганса Сакса в історії німецької літератури і виступали за відродження його літературної спадщини. Поезія "Буря і натиск" в особі Якоба Рейнгольда Ленца, Фрідріха Максиміліана Клінгера, Генріха Леопольда Вагнера і молодого Ґете зверталася до літературного жанру фарсу, до фастнахтшпілю в стилі Ганса Сакса.

Після появи вірша Ґете "Поетичне покликання Ганса Сакса" (1776 р.) виходять роботи про життя і творчість нюрнберзького поета, які носять переважно літературознавчий характер і відбивають різні сторони творчості поета. За останні сто років германістами написано близько 30 дисертаційних робіт, присвячених літературній творчості Ганса Сакса.

Літературна спадщина Гансу Сакса досліджувалося багатьма вченими зарубіжжя і Росії. Так, ще в 1840 р. у журналі "Пантеон" з'явилася стаття Г.Блаза "Ганс Сакс, черевичник-поет". Під таким же заголовком вийшла в 1875 р. невелика робота Б.Краєвського. <p style="text-indent: 40px;"> Ще в двадцяті-сорокові роки ХХ століття Борис Пастернак робив чудові переклади мейстерзингерських пісень, шванків і фастнахтшпілів Сакса, випереджаючи їх невеликими передмовами про знаменитого німецького поета-шевця.

У творчості Г. Сакса знаходять місце усі форми впливу фольклору, що насамперед помітно на поетичних жанрах: трансформувалися численні види пісні: любовна, хвалебна, духовна, мейстерзингерська пісня, причому особливе місце належить духовній пісні, яка виникла в Німеччині з метою доведення релігійних ідей до свідомості народних мас. Сакс слідом за Лютером складав чи обробляв псалми і перекладав Старий і Новий Завіт у духовні вірші і протестантські пісні.

Випливаючи традиції дотримання 32-х правил написання віршованого тексту до мейстерзингерської пісні, Сакс вніс істотні зміни в її зміст і жанр: ще на зорі своєї поетичної діяльності, у 1515 році, він виступав у захист творчих прав поета, ратуючи за розширення тематики мейстерзингерських пісень ("Відмінне наставляння, про що повинен думати співак"), він додав їм світський зміст, поряд з релігійним; розширив канонічну тематику, послабив регламентацію вимог до форми (допускаючи зміну мелодії від строфи до строфи, більш вільна побудова вірша).

Байка, один з розповсюджених фольклорних жанрів, також трансформувалася у творчості Сакса головним чином шляхом її завершення повчальний кінцівкою.

У становленні поетичної творчості Сакса велика роль шпрухової і дидактичної поезії, які склалися під впливом фольклору. Сакс використовував віршовану мову шпрухів - кніттельферс і народна мова, розширив тематику, яка орієнтує на сучасні проблеми, створюючи злободенні твори.

У шпруховій поезії Сакса цікавий освітньо-пізнавальний зміст ("Про виникнення Богемської землі і королівства", "Шпрух про сто тварин з описом їхньої породи і властивостей", "Шпрух про сто птахів" і ін.) визначеність ідеології. <p style="text-indent: 40px;"> Німецький шванк, як фольклорний жанр, традиційно присвячений до сміхової (карнавальної) культури, був істотно збагачений Саксом новими сюжетними формами, сучасним змістом, тенденцією до індивідуалізації персонажів ("Куховарка - ласуха").

Внесені були Саксом новаторські зміни у веселий народний фарс, у фастнахтшпіль ("Висиджування теляти", "Витяг дурнів", "Школяр у раю" і ін.). Суть змін - зм'якшення грубого гумору, турбота про розвиток дії і жвавості характеру. Саме під пером Сакса фастнахтшпілі ставали драмою в жанровому змісті. Фольклорні джерела органічні для творчості Сакса, додаючи йому специфічні якості.

М. Сакс спирався на досвід своїх попередників і сучасників, продовжуючи розвивати й удосконалювати популярні жанрові форми бюргерської літератури - мейстерзингерську пісню, шпрух, шванк і фастнахтшпіль.

Бюргерська література - особливий шар німецької літератури XV-XVI ст., що зробив вплив на її демократизацію, розвиток розмовного стилю літературної мови, формування багатьох літературних жанрів, близьких до національного мислення по концептуальності та ідейно-естетичній основі (шванк, фастнахтшпіль).

Необхідно підкреслити створення в бюргерській літературі передумов для формування творчих методів, зокрема реалізму. <p> Типологія творчості Г. Сакса виглядає в такий спосіб:

1.Дидактична лірика - духовні пісні, мейстерзанг;

2.Сміхова поезія - комічні байки, шпрухи, шванки, фастнахтшпілі;

3.Драматургія - історії (легенди), полемічні (прозаїчні) діалоги, мейстерзингерська драма ("трагедії" і "комедії"), фастнахтшпілі (карнавальні п'єси).

Мейстерзанг, будучи відправною точкою творчості Г. Сакса, був тісно зв'язаний з іншими жанрами його творчості. Сакс був, безсумнівно, самим обдарованим нюрнберзьким мейстерзингером, про що свідчить його прижиттєва популярність, перетворення його новаторських досягнень у цьому жанрі в традицію для німецьких авторів. Усі жанри відрізняються спільністю комічного початку, віршованою мовою викладу.

Сакс розширив тематику мейстерзанга за рахунок античних, середньовічних і сучасних літературних джерел. Він не був строгий у відношенні правил поетики і мелодії пісень: уводив колоритні життєво правдиві деталі, використовував усю гаму відомих мелодій ("тонів") і створював свої.

Сміхова поезія Г. Сакса представлена в його творчості комічними байками і шванками, шпрухами, прислів'ями і фастнахтшпілями. Сюжети байок і шванків опосредовано були запозичені в Езопа через Штріккера, Альбера, Вальдиса, Лютера і середньовічного тваринного епосу. Усі жанри відрізняються спільністю комічного початку, віршованою мовою викладу, народністю мови, насиченого приказками і прислів'ями, мораллю - повчанням. Інтерес представляють і байки на біблійний сюжет ("Вулкан створив людину" і ін.), забарвлені м'яким гумором.

Комедійно-естетичне відношення автора (суб'єкта) до зображуваного (об'єкту) у Сакса завжди відповідає двом основним типам: сатирі і гумору, що сприяє класичної типології комічного. Сатира Сакса зв'язана з передовою думкою свого часу, відрізняється вільним відношенням до форми, що позначається в порушенні зовнішньої побутової вірогідності і створенні гіперболічних і гротескних, жартівливих образів, езопівській мові.<p> <p style="text-indent: 40px;"> Сатира і гумор Сакса характеризуються художньою багатогранністю, багатим забарвленням, що дає місце драматичним мотивам і фарбам, що наочно представлено у шванках і фастнахтшпілях.

Драматургія Г. Сакса бере початок у фольклорному епосі, що відрізняється особою конфліктністю і драматизмом змісту. Мова йде про історії (легенди) життя святих, народне життя, які з'являлися з кінця XIII століття в збірниках німецькою мовою, складених у більшості випадків невідомими авторами.

Передоднем драматургії Сакса є "Діалоги про Реформацію", написані в 20-х роках XVI століття в захист протестантизму, ідей і діяльності Лютера. Про це свідчать сім полемічних (прозаїчних) діалогів, з яких дотепер дійшли чотири ("Диспути між каноніком і шевцем", "Розмова про лжепраці священиків", "Діалог, зміст якого аргумент римлян у противагу християнам", "Розмова євангеліста-християнина з Лютером"). У жанрі прозаїчного діалогу переконлива історія і багата традиція, формування якої спирається на праці Платона, Лукіана, Клопштока, Лессінга, Монтеск'є, Ренана й ін.

М. Сакс блискуче використовував найважливіші композиційні і художні принципи полемічного діалогу: динамічність розвитку думки, установку на силу і переконаність висловлення, розмаїтість аргументів. Оскільки в діалогічному жанрі співрозмовники потрібні як знаряддя для розвитку думки, у діалозі можуть брати участь схематичні "анонімні" персонажі. У "Діалогах" Сакса це лютеранин - проста людина з народу (ремісник, селянин), його опонент - євангеліст-християнин, церковник, мови якого створюють сатиричний образ. Присутність автора виявляє себе в недвозначних висловленнях своєї думки, ціль якого - спонукати людини до дій. "Діалоги" Сакса співвідносяться з агітаційним жанром.

Власне драмою у творчості Г. Сакса є фастнахтшпіль і мейстерзингерская драма ("трагедія" і "комедія"). Ці жанри зближаються запозиченими сюжетами з італійської новели Відродження, з легенд і народних книг, а також з античної і середньовічної історії, інших німецьких і іноземних джерел.

Однак Сакс, освоюючи нові теми відповідно до бюргерського світогляду, дотримував масштабу бюргерсько-протестантської моралі, що в епілогах його драм втілювалася в легко запам'ятовуються формули.

Первісна прихильність до античної теми і традиційний розподіл драми на п'ять частин ("Іокаста", "Клитемнестра", "Руйнування Трої") сполучалися з запозиченнями з біблійних текстів німецького героїчного епосу і віршів Боккаччо ("Пророк Іона", трагедія "Роговий Зиґфрід", "Комедія про терплячу і слухняну маркграфиню Грізельде" і ін.).

Зі створених Саксом двохсот п'єс на епоху розквіту Нюрнберзького мейстерзингерського театру (1550-1560 р.), заснованого Саксом, приходиться біля ста драм. З них майже третина п'єс відрізняється релігійно-біблійним змістом, інші - близькістю до італійської ренесанської новелістики й іншим джерелам. В оцінці драм критикою немає єдності: від визнання негативними їхньої формальної сторін і наївного змісту до позитивної оцінки тематичної новизни й оптимістичного пафосу. Дійсно, наївність конфлікту і його сюжетного розвитку, перенасиченість подіями, нерозчленованість ознак трагедії і комедії відбивали ту ступінь в історії німецького театру, коли майже нічого не було відомо про закони трагічного і комічного мистецтва і драматична техніка відзначалася примітивністю. Однак справжня заслуга Г. Сакса перед драматургією і театром безперечна: він першим у німецькій літературі ужив терміни "трагедія" і "акт", установив більш тісний зв'язок між дією, прологом і епілогом, віддаючи перевагу світським темам. Сакс першим драматизував "Трістана" і "Пісня про Нібелунгів".

Таким чином, своєю драматичною творчістю Сакс внесла значний вклад у становлення і розвиток цього літературного жанру. Вагомість заслуги Сакса пояснюється і якісними фастнахтшпілями, які є найбільш розробленою формою вираження ідейних і етичних поглядів письменника.

Фастнахтшпили - власне кажучи "інсценовані шванки", у типологічному аспекті їх зближає комічний план зображення побутової сторони життя героїв, серед яких самий улюблений - спритний, тямущий простолюдин. Сакса залучали сюжети, які дозволяють розкрити гуманістичні етичні погляди простолюдина ("Шахрай, що віддає чорта анафемі", "Стара хитра звідниця і чоловік-підкаблучник", "Кошик рознощика", "Витяг дурнів" і ін.). Зближають обидва жанри і віршований розмір - восьмискладний силабічний вірш (кніттельферс) і орієнтація на колоритну народну мову. Структура обох жанрів у Г.Сакса відповідає наступній схемі: сюжет - мораль - персонажі - громадське життя, причому мораль виражена через сюжет, художні особливості відповідають народному погляду на проблему. До пізнього періоду творчості Сакса відносяться наступні типи: повчальний, соціально-побутовий і політичний, антиклерикальний, еротичний.

Комізм фастнахтшпілів починається з карнавального сміху й у своєму розвитку доходить до суспільної сатири. Як панорама німецького життя ці п'єси рівні за значенням "Декамерону" Боккаччо і "Кентерберійських оповідань" Чосера, що підтримує популярність фастнахтшпілів Г. Сакса й у наш час.

У час бурхливих подій в історії країни Сакс був прихильником поміркованих поглядів М. Лютера. Творчість його позбавлена войовничості, сильних пристрастей, він не порушує значних проблем. Коло його інтересів обмежене приватним повсякденним життям. Правда, окремі його поезії позначені анти-дворянською спрямованістю, це, зокрема, стосується зображення раю для нероб у «Країні ледарів»