Відмінності між версіями «Мейстерзингерські пісні»
(Створена сторінка: <p>Наприкінці ХV ст. в літературній історії Німеччини з'явилося нове явище, що ґрунтувалос...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | <p>Наприкінці ХV ст. в літературній історії Німеччини з'явилося нове явище, що ґрунтувалося на розумовому розвитку середнього чи бюргерського стану, — «мей-стерзингерство». Придворна поезія, чи поезія мінезингерів, спочатку складала єдине ціле з народною поезією. З проникненням у неї чужого змісту і штучності форм як в етиці, так і в ліриці поступово все більше відрізнялася виявом особистої волі і творчості поета, на зміну традиціям, що переважали в народній поезії; нівелювання поетичного таланту, доки, збільшуючи штучність форми, не викликала повне відчуження між придворною поезією, з одного боку, і народною — з іншого.</p> | + | <p style="text-indent: 40px;"> Наприкінці ХV ст. в літературній історії Німеччини з'явилося нове явище, що ґрунтувалося на розумовому розвитку середнього чи бюргерського стану, — «мей-стерзингерство». Придворна поезія, чи поезія мінезингерів, спочатку складала єдине ціле з народною поезією. З проникненням у неї чужого змісту і штучності форм як в етиці, так і в ліриці поступово все більше відрізнялася виявом особистої волі і творчості поета, на зміну традиціям, що переважали в народній поезії; нівелювання поетичного таланту, доки, збільшуючи штучність форми, не викликала повне відчуження між придворною поезією, з одного боку, і народною — з іншого.</p> |
| − | + | <p style="text-indent: 40px;"> У часи домінування народної поезії не існувало нічого схожого на шкільне навчання мистецтву. Саме слово «meister» (у подальшому отримало значення «наставник») вживалося лише як почесний титул, що визначав певний ступінь досконалості у віршованому мистецтві.</p> | |
| − | + | <p style="text-indent: 40px;"> Як первісне любительське товариство, так і утворені з них у подальшому школи мейстерзингерів з'явилися спочатку в містах південної Німеччини, згодом поширилися в інших містах. Такі школи були відкриті в Нюрнберзі, Аугсбурзі, Ульмі. Вони проникли в Австрію і навіть в Сілезію аж до самого Данцига. Однією із ранніх шкіл називали школу міста Майнц. її літопис починався з поета Фрауєнлоба, який начебто разом з одинадцятьма іншими поетами започаткував мейстерзингерство.</p> | |
| − | <p>У часи домінування народної поезії не існувало нічого схожого на шкільне навчання мистецтву. Саме слово «meister» (у подальшому отримало значення «наставник») вживалося лише як почесний титул, що визначав певний ступінь досконалості у віршованому мистецтві.</p> | + | <p style="text-indent: 40px;"> У школах мейстерзингерів складалися власні тони й мотиви. її члени носили різні звання, відповідно до вартості чи ступеня досконалості свого мистецтва. «Учнем» називали новачка, який не засвоїв певною мірою табулятуру (сукупність законів школи про правильне зайняття мистецтвом). Того, хто гарно знав правила написання, називали «другом школи». Тих, хто вмів наспівувати деякі із «тонів», присвоювали ім'я «співак», а хто був автором пісні у чорному тоні — називали «поетом». І лише той із членів школи, хто сам винаходив будь-який невідомий «тон», носив найпочесніший титул «майстра».</p> |
| − | + | <p style="text-indent: 40px;"> Кожний мейстерзингерський твір складав пісню з декількох строф чи куплетів, три частини якої мали представляти однакову послідовність у розташуванні окремих віршів, враховуючи їх довжину й риму. Причому необхідним було досить суворе чергування чоловічих і жіночих рим. Розмір вірша базувався виключно на кількості складів без будь-якого відношення до їх довжини. Звичайне число їх в окремих віршах не перебільшувало 13. За таких умов автору доводилося не лише відмовлятися від свободи поетичного руху, а й боротися з великою кількістю формальних труднощів, що призводило до різних неточностей у мові. Дозволявся лише спів без акомпанування. Причому мелодія мала бути проведеною через усі строфи без будь-яких прикрас і так званої колоратури.</p> | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | <p>Як первісне любительське товариство, так і утворені з них у подальшому школи мейстерзингерів з'явилися спочатку в містах південної Німеччини, згодом поширилися в інших містах. Такі школи були відкриті в Нюрнберзі, Аугсбурзі, Ульмі. Вони проникли в Австрію і навіть в Сілезію аж до самого Данцига. Однією із ранніх шкіл називали школу міста Майнц. її літопис починався з поета Фрауєнлоба, який начебто разом з одинадцятьма іншими поетами започаткував мейстерзингерство.</p> | + | |
| − | + | ||
| − | <p>У школах мейстерзингерів складалися власні тони й мотиви. її члени носили різні звання, відповідно до вартості чи ступеня досконалості свого мистецтва. «Учнем» називали новачка, який не засвоїв певною мірою табулятуру (сукупність законів школи про правильне зайняття мистецтвом). Того, хто гарно знав правила написання, називали «другом школи». Тих, хто вмів наспівувати деякі із «тонів», присвоювали ім'я «співак», а хто був автором пісні у чорному тоні — називали «поетом». І лише той із членів школи, хто сам винаходив будь-який невідомий «тон», носив найпочесніший титул «майстра».</p> | + | |
| − | + | ||
| − | <p>Кожний мейстерзингерський твір складав пісню з декількох строф чи куплетів, три частини якої мали представляти однакову послідовність у розташуванні окремих віршів, враховуючи їх довжину й риму. Причому необхідним було досить суворе чергування чоловічих і жіночих рим. Розмір вірша базувався виключно на кількості складів без будь-якого відношення до їх довжини. Звичайне число їх в окремих віршах не перебільшувало 13. За таких умов автору доводилося не лише відмовлятися від свободи поетичного руху, а й боротися з великою кількістю формальних труднощів, що призводило до різних неточностей у мові. Дозволявся лише спів без акомпанування. Причому мелодія мала бути проведеною через усі строфи без будь-яких прикрас і так званої колоратури.</p> | + | |
Поточна версія на 14:58, 2 жовтня 2013
Наприкінці ХV ст. в літературній історії Німеччини з'явилося нове явище, що ґрунтувалося на розумовому розвитку середнього чи бюргерського стану, — «мей-стерзингерство». Придворна поезія, чи поезія мінезингерів, спочатку складала єдине ціле з народною поезією. З проникненням у неї чужого змісту і штучності форм як в етиці, так і в ліриці поступово все більше відрізнялася виявом особистої волі і творчості поета, на зміну традиціям, що переважали в народній поезії; нівелювання поетичного таланту, доки, збільшуючи штучність форми, не викликала повне відчуження між придворною поезією, з одного боку, і народною — з іншого.
У часи домінування народної поезії не існувало нічого схожого на шкільне навчання мистецтву. Саме слово «meister» (у подальшому отримало значення «наставник») вживалося лише як почесний титул, що визначав певний ступінь досконалості у віршованому мистецтві.
Як первісне любительське товариство, так і утворені з них у подальшому школи мейстерзингерів з'явилися спочатку в містах південної Німеччини, згодом поширилися в інших містах. Такі школи були відкриті в Нюрнберзі, Аугсбурзі, Ульмі. Вони проникли в Австрію і навіть в Сілезію аж до самого Данцига. Однією із ранніх шкіл називали школу міста Майнц. її літопис починався з поета Фрауєнлоба, який начебто разом з одинадцятьма іншими поетами започаткував мейстерзингерство.
У школах мейстерзингерів складалися власні тони й мотиви. її члени носили різні звання, відповідно до вартості чи ступеня досконалості свого мистецтва. «Учнем» називали новачка, який не засвоїв певною мірою табулятуру (сукупність законів школи про правильне зайняття мистецтвом). Того, хто гарно знав правила написання, називали «другом школи». Тих, хто вмів наспівувати деякі із «тонів», присвоювали ім'я «співак», а хто був автором пісні у чорному тоні — називали «поетом». І лише той із членів школи, хто сам винаходив будь-який невідомий «тон», носив найпочесніший титул «майстра».
Кожний мейстерзингерський твір складав пісню з декількох строф чи куплетів, три частини якої мали представляти однакову послідовність у розташуванні окремих віршів, враховуючи їх довжину й риму. Причому необхідним було досить суворе чергування чоловічих і жіночих рим. Розмір вірша базувався виключно на кількості складів без будь-якого відношення до їх довжини. Звичайне число їх в окремих віршах не перебільшувало 13. За таких умов автору доводилося не лише відмовлятися від свободи поетичного руху, а й боротися з великою кількістю формальних труднощів, що призводило до різних неточностей у мові. Дозволявся лише спів без акомпанування. Причому мелодія мала бути проведеною через усі строфи без будь-яких прикрас і так званої колоратури.
