Відмінності між версіями «Інтрузивні породи»

Версія за 15:45, 6 березня 2013

Ідея проекту

Основні відомості та дослідження інтрузивних гірських порід

Автор проекту

FreeSpirit

Матеріали проекту

Основні теоретичні відомасті про Магматизм

Результати проекту

Поняття про ендогенні процеси

До ендогенних процесів відносяться ті, що відбуваються в надрах Землі (з грецької εγδογ - префікс, що означає знаходження всередині чогось): в земній корі, мантії і ядрі. Зароджуються ці процеси в результаті різних причин: від енергії радіоактивного розпаду; гравітаційної енергії мантійної речовини, що виникає в результаті руху до ядра важких речовин; впливу на Землю космічних тіл (в першу чергу Сонця і Місяця); ротаційної енергії. В результаті взаємодії усіх сил відбувається переміщення мас мантійної речовини і виникнення конвекційних течій; розтріскування і переміщення в різні боки частин земної кори (літосферних плит і блоків); внедріння в кору магми або виверження її на поверхню; утворення гірських систем і глибоких прогинів з підпорядкованими складчастими формами і блоками. В результаті прогинання земної кори опускаються на велику глибину гірські породи, які зазнають перетворень під впливом тиску, температури і хімічних реакцій.

                                               Інтрузивний магмагматизм

Безпосередньо від мантії беруть початок процеси, що відіграють вирішальну роль у формуванні земної кори і корисних копалин. Їх називають магматичними або магматизмом.

Під магматизмом розуміють сукупність складних процесів, які проявляються у вигляді внедріння магми в земну кору або виверження її на поверхню. Грецькою мовою μαγμα означає “тістоподібна маса”. Магматизм розподіляється на інтрузивний (від лат. intrusio – вклинення, внедріння), та ефузивний (від лат. effusio – виливання, розтікання). Ефузивний магматизм частіше називають вулканізмом. Магматичні процеси відбувалися на протязі усієї історії формування земної кори (близько 4,6 млрд. років). Відбуваються вони і зараз, хоч і набагато менше ніж на початковій стадії. Польові спостереження показують, що більша частина магми ( 9/10 або більше ) не виливається на поверхню у вигляді вулканічного матеріалу, а твердне під землею. Первинні магми, утворюючись на різних глибинах, мають тенденцію формуватися у великі маси, які просуваються у верхні горизонти земної кори, де літостатичний тиск менше.За певних геологічних і, в першу чергу, тектонічних умов магма не досягає поверхні Землі і застигає ( кристалізується ) на різній глибині. Тіла, утворені на глибині таким чином, наз. інтрузивами, оскільки вони вторгаються (інтрудують) в інші породи. На поверхню інтрузії виступають після довготривалої ерозії і видалення перекриваючих порід.

Будь-яке інтрузивне тіло оточене вміщууючими породами або рамою і, взаємодіючи з ними, має дві контактові зони. Вплив високотемпературної, багатої на флюїди магми на оточуючі інтрузивне тіло породи призводить до їх змін, що виражаються по-різному — від слабкого ущільнення і дегідратації до повної переккристалізації і заміщення первинних порід. Така зона шириною від перших сантиметрів до десятків кілометрів наз. зоною екзоконтакта, тобто зовнішнім контактом . З іншого боку, сама магма, яка вторгається, особливо крайєві частини магматичного тіла, взаємодіють з вміщуючими породами, швидше охолоджуючись, частково ассимілюючи породи рами, в результаті чого змінюється склад магми, її структура і текстура. Така зона змінених магматичних порід в краєвій частині інтрузиву наз. зоною ендоконтакта, тобто внутрішньою зоною.

Становлення інтрузій може відбуватися на порівняно малих глибинах або у вигляді дуже глибоко залягаючих плутонічних мас (Плутон — бог підземного світу). В залежності від глибини формування інтрузивні масиви поділяються на приповерхневі, або субвулканічні ( це означає, що магма майже підійшла до поверхні, але все-таки не вийшла з неї, тобто утворився ‘майже вулкан’ або субвулкан ) — до перших сотен метрів ; середньоглибинні, або гіпабіссальні, — до 1 — 1,5 км і глибинні, або абіссальні, — глибше 1 — 1,5 км. Подібний поділ не дуже строгий, але в цілому достатньо чіткий. Глибинним породам, які застигли повільно, властива повнокристалічна структура, а приповерхневим, в яких падіння температури було швидким, — порфірова, дуже схожа на структуру вулканічних порід.

По відношенню до вміщуючих порід інтрузиви поділяються на згідні і незгідні. Незгідні інтрузивні тіла перетинають, проривають шари вміщуючих порід, а згідні залягають між шарами гірських порід. Прикладами згідних інтрузивних тіл можуть бути сіли, лаколіти, лополіти і факоліти; незгідні інтрузії — це дайни, неки, жили.

Форми інтрузивних тіл Батоліти (від грец. βαθοσ – глибина) – великі інтрузивні тіла, у яких площа поверхні більше 100 кв. км. Вони складаються переважно з гранітоїдів і залягають в ядрах гірських споруд, а тому витягнуті в напрямку їх простягання. На поверхню батоліти виходять після руйнування гірських споруд. Висота їх може бути від 3-4 до 10 км. Походження цих інтрузивних тіл до кінця не вияснено. Вони можуть виникати не тільки в результаті вклинення гранітного розплаву, а в першу чергу завдяки процесу гранітизації осадочно-метаморфічних порід (переробки порід глибинними магматичними процесами). Батоліти є на Уралі, в горах Середньої Азії, на Алтаї, в межах Українського кристалічного щита, в горах Північної та Південної Америки та в багатьох інших місцях. Довжина їх іноді досягає 500 км. Штоки (від нім. stock – стовбур) – інтрузивні тіла округлої (циліндричної) або витягнутої форми, у яких площа виходу на поверхню менше 100 кв. км. Штоки утворюють самостійні масиви і дуже схожі на батоліти, від яких вони часто відгалужуються. Лаколіти (від грец. λακκοσ – підземний камінь) – одиночні або групові утворення, які мають грибоподібну форму. В поперечному напрямі вони можуть досягати 3-6 км, а у висоту – до 1,5-3 км. Утворюються близько поверхні в складчастих шарах земної кори. Вклинення магми відбувається між підняті пласти, від чого вони ще більше підіймаються. Прикладами лаколітів можуть бути гора Аюдаг (з тюрськ. – Ведмідь-гора) в Криму, а також гори в околицях П’ятигорська. Бісмаліт (від грец. – корок) це лаколіт з виступом на вершині "гриба". Він часто підіймає шари осадочних порід і схожий на шляпу. Лополіти (від грец. λωροσ – чаша, блюдо) – чашеподібні тіла, які теж утворюються в складчастих шарах і залягають згідно до їх нашарування. Розміри лополітів досить різні - від невеликих до гігантських (наприклад, лополіт Бушвельда в Південній Африці, який має довжину 460, а ширину 250 км. Потужність порід цього лополіту більше 8 км. В ньому знаходиться велике родовище платини і платиноїдів має довжину близько 300 км.) Факоліти (від грец. φακοσ – сочевиця) – порівняно невеликі лінзовидні, безкореневі інтрузивні тіла, які утворюються в ядрах складок. Серповидні форми з каналом живлення називають гарполітами. Магматичні діапіри (від грец. διαπειρω – протикаю) – грушевидної форми інтрузії, які розірвали шари порід і дуже їх зім’яли. Розміри таких тіл можуть бути від десятків метрів до кількох км. Хвостик "груші" направлений вниз. Неки (від англ. neck – шия) – cтовпоподібні геологічні тіла, які утворилось від заповнення жерла вулканів продуктами власного виверження: лавою, агломератами, вулканічною брекчією, туфами. Форма їх у плані округла з діаметром – 1-1,5 км. В рельєфі неки появляються після розмиву конусів вулканів. Дайки (від англ. dike, dyke – стіна) – це дійсно схожі на стіни форми інтрузій, які утворились в тріщинах земної кори. Розміри їх різні. На Алданському нагір’ї (Сибір) є дайка довжиною до 100 км і шириною до 250 м, а в Зімбабве (країна Південної Африки) відома "Велика Дайка", що має довжину до 560 км., а товщину від 3,2 до 12,3 км. В ній великі запаси хромових руд. Та все ж дайки мають розміри переважно до сотень або десятків метрів у довжину і кілька метрів у ширину. Вони можуть траплятися групами (роями) паралельно одна до другої або кулісоподібно у вигляді далеко витягнутих поясів. Нерідко дайки розташовані по колу. Сіли (від англ. sill – поріг) або пластові інтрузії – тіла, що утворились при вклиненні (ін’єкції) магми між паралельно залягаючі шари порід. Площа таких своєрідних інтрузивних покладів може бути дуже великою - до 10 000 кв. км, а потужність (товщина) – до 600 м. Вони частково складають відомі з школи трапи Сибірської платформи. Хоноліти (від грец. chonnevo – вилите) – інтрузивні тіла неправильної форми, які утворюються в результаті заповнення магмою порожнин в породах. Так як великих порожнин в земній корі не буває, то і тіла ці порівняно невеликі. Апофізи (від англ. apophises) – це невеликі відгалуження (язики") від магматичних тіл. Жили – теж геологічні тіла, що з`являються в надрах земної кори під час інтрузивного магматизму, коли тріщини заповнюються тільки мінеральною речовиною (а не магмою). Жили мають різну товщину і довжину (навіть до 200 км – як золоторудна в Каліфорнії, США). Відрізняються від дайок вони тим, що часто виповнені рудними мінералами. З ними пов’язані не тільки родовища золота, а й свинцево-цинкові, вольфрамові, ртутні та інші.