|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| | <h1 style="font-family: Times New Roman; font-size: 12pt;"> | | <h1 style="font-family: Times New Roman; font-size: 12pt;"> |
| | Значною загрозою для інформації є [[ВІРУСИ]]. | | Значною загрозою для інформації є [[ВІРУСИ]]. |
| − | <p>Перші антивірусні програми з'явилися ще взимку 1984 року (перший вірус для персональних комп'ютерів компанії Apple з'явився в 1977 році, і тільки в 1981 році з'явилися віруси, що представляють яку-небудь погрозу) під назвами CHK4BOMB і BOMBSQAD. Їх написав американський програміст Енді Хопкінс (Andy Hopkins). CHK4BOMB дозволяла проаналізувати текст завантажувального модуля і виявити всі текстові повідомлення та «підозрілі» ділянки коду. Програма BOMBSQAD перехоплювала операції запису і форматування, виконувані через BIOS. При виявленні забороненої операції можна було дозволити або заборонити її виконання | + | <p>Історія починається в 1983 році, коли американський учений ''Фред Коэн'' (Fred Cohen) у своїй дисертаційній роботі, присвяченої дослідженню комп'ютерних програм, що самовідтворюються, уперше ввів термін комп'ютерний вірус. Відома навіть точна дата - 3 листопада 1983 року, коли на щотижневому семінарі по комп'ютерній безпеці в Університеті Південної Каліфорнії (США) був запропонований проект по створенню програми, що самопоширюється, що відразу охрестили вірусом. Для її налагодження треба було 8 годин комп'ютерного часу на машині VAX 11/750 під керуванням операційної системи Unix і рівно через тиждень, 10 листопада відбулася перша демонстрація. Фредом Коэном за результатами цих досліджень була опублікована робота "Computer Viruses: theory and experiments" с докладним описом проблеми.</p> |
| − | </p> | + | <p>Теоретичної ж основи програм, що самопоширюються, були закладені в 40-х роках минулого сторіччя в працях по вивченню математичних автоматів, що самовідтворюються, американського ''вченого Джона фон Неймана'' (John von Neumann) , що також відомий як автор базових принципів роботи сучасного комп'ютера. В 1951 році фон Нейманом був розроблений метод, що демонстрував можливість створення таких автоматів, а в 1959 журнал "Scientific American" опублікував статтю Л. С. Пенроуза (L. S. Penrose) "Self-Reproducing Machines", присвячену механічним структурам, що самовідтворюються. На відміну від раніше відомих робіт, тут була описана найпростіша двовимірна модель подібних структур, здатних до активації, розмноженню, мутаціям, захватові. Пізніше, слідами цієї статті інший учений Ф. Ж. Шталь (F. G. Stahl) реалізував модель на практиці за допомогою машинного коду на IBM 650.</p> |
| | + | <p>Перші програми, що самопоширюються, не були шкідливими в змісті, що нині розуміє. Це були скоріше програми-жарти або наслідки помилок у програмному коді, написаному в дослідницьких цілях. Складно представити, що вони були створені з якоюсь конкретною шкідливою метою.</p> |
| | | | |
| − | <p>Перший сучасний антивірус з'явився в 1985 році. Програма DRPROTECT створена зусиллями ''Джі Вонг'' (Gee Wong). Розробка блокувала всі операції (запис, форматування), виконувані через BIOS. У разі виявлення такої операції програма вимагала рестарту системи.</p>
| |
| − |
| |
| − | <p>Антивірусні програми до початку 90-х років являли собою, по суті, набір з декількох десятків сигнатур (зразків вірусного коду), які зберігалися в тілі програми. Передбачалася також процедура пошуку цих сигнатур в файлах. Причому найчастіше ці сигнатури розробники навіть не шифрували. Виходило так, що часом один антивірус легко міг «знайти вірус» в іншому. Ускладнення ситуації з вірусами спричинило за собою і ускладнення програм, які були покликані боротися з ними. Як це зазвичай буває, зовсім скоро ініціатива по розробці і згодом продажу антивірусних програм перейшла до великим компаніям, що складається, природно, більш ніж з одного програміста-ентузіаста. З гордістю варто відзначити, що в розвитку цієї індустрії одну з провідних ролей зіграли програмісти з Россіі.</p>
| |
| − |
| |
| − | <p></p>
| |
| − | <p></p>
| |
| − | <p></p>
| |
| | | | |
| | </h1> | | </h1> |
Значною загрозою для інформації є ВІРУСИ.
Історія починається в 1983 році, коли американський учений Фред Коэн (Fred Cohen) у своїй дисертаційній роботі, присвяченої дослідженню комп'ютерних програм, що самовідтворюються, уперше ввів термін комп'ютерний вірус. Відома навіть точна дата - 3 листопада 1983 року, коли на щотижневому семінарі по комп'ютерній безпеці в Університеті Південної Каліфорнії (США) був запропонований проект по створенню програми, що самопоширюється, що відразу охрестили вірусом. Для її налагодження треба було 8 годин комп'ютерного часу на машині VAX 11/750 під керуванням операційної системи Unix і рівно через тиждень, 10 листопада відбулася перша демонстрація. Фредом Коэном за результатами цих досліджень була опублікована робота "Computer Viruses: theory and experiments" с докладним описом проблеми.
Теоретичної ж основи програм, що самопоширюються, були закладені в 40-х роках минулого сторіччя в працях по вивченню математичних автоматів, що самовідтворюються, американського вченого Джона фон Неймана (John von Neumann) , що також відомий як автор базових принципів роботи сучасного комп'ютера. В 1951 році фон Нейманом був розроблений метод, що демонстрував можливість створення таких автоматів, а в 1959 журнал "Scientific American" опублікував статтю Л. С. Пенроуза (L. S. Penrose) "Self-Reproducing Machines", присвячену механічним структурам, що самовідтворюються. На відміну від раніше відомих робіт, тут була описана найпростіша двовимірна модель подібних структур, здатних до активації, розмноженню, мутаціям, захватові. Пізніше, слідами цієї статті інший учений Ф. Ж. Шталь (F. G. Stahl) реалізував модель на практиці за допомогою машинного коду на IBM 650.
Перші програми, що самопоширюються, не були шкідливими в змісті, що нині розуміє. Це були скоріше програми-жарти або наслідки помилок у програмному коді, написаному в дослідницьких цілях. Складно представити, що вони були створені з якоюсь конкретною шкідливою метою.
