Версія за 19:49, 20 грудня 2010

Вступ

У міру розвитку ринку Wi-Fi-доступу з'являється необхідність об'єднання хот-спот-зон. Зацікавлені компанії створюють спільний бізнес з метою будівництва та інтеграції єдиної мережі хот-спотів. Ці процеси, нарешті, знайшли втілення і в нашій країні.

Відомо, що концепцію "інтелектуального роумінгу", тобто взаємодії різних мереж хот-спотів, три з половиною роки тому висунула корпорація Intel на форумі для розробників ще до появи на ринок технології Intel Centrino. В умовах зростання кількості відкритих публічних зон доступу до інтернету, питання роумінгу між ними стає все більш актуальним.Це зростання в Україні поки не можна назвати стрімким: сьогодні кількість хот-спотів не досягло навіть півсотні. Однак ідея об'єднання різних українських хот-спотів в єдину мережу блукає в повітрі вже близько двох років. Щоправда, реалізація цієї ідеї затрималася.

Зазвичай проекти з об'єднання зон безпровідного доступу стартують у столицях - там, де збудовано найбільшу кількість публічних зон доступу до інтернету.

Це наочно підтверджує російська і світова практика. Один із прикладів - проект WLAN-роумінгу компанії "Міжрегіональний Транзиттелеком" (МТТ). Клієнти провайдерів Wi-Fi отримали можливість доступу до інтернету в зонах обслуговування хот-спотів всіх ринкових гравців, приєднаних до мережі МТТ. Особливість сервісу полягає в тому, що в гостьових мережах користувачі зможуть оплачувати послуги шляхом списання коштів з передплачених карток, випущених домашніми операторами, або з особового рахунку, відкритого у оператора "Білайн". Сама МТТ координує взаємодію перерахованих операторів, забезпечує міжмережевий обмін даними аутентифікації і збір необхідної тарифікаційної інформації для міжоператорських розрахунків у процесі надання послуг. Вартість безпровідного сервісу Wi-Fi при роумінгу зростає приблизно на 100% за рахунок надбавки МТТ, що становить 5-6 центів за хвилину з'єднання з інтернетом.

У Києві не так багато операторів: є велика кількість імен, але за наявності ліцензій поки відсутня інфраструктура. До речі, столиця - далеко не найкращий приклад розвитку бездпровідних технологій. Мережі столичних операторів розвивалися дуже хаотично. Очевидно, це відбувалося через "суміжності" безпровідного бізнесу київських операторів на відміну від регіональних компаній, які з самого початку спеціалізувалися виключно на безпровідних технологіях і заробляли гроші тільки на цьому. Крім того, в Києві високо розвинені провідні комунікації, які також потроху витісняють радіотехнології, а також DSL від Укртелеком котрі заполонили ринок України.

Таким чином, найпотужніші оператори безпровідніх мереж передачі даних зосереджені в регіонах. Своїми силами сторожили українського Wi-Fi-бізнесу - оператори безпровідних мереж передачі даних - не стануть шукати партнерів з роумінгу навіть у межах країни, оскільки установка відповідного обладнання коштує недешево. За словами представників асоціації Wireless Ukraine, для того щоб інсталювати білінгову систему, потрібно приблизно $ 200. У залежності від масштабу, обсягу мережі, кількості точок доступу і т.д. проект може коштувати дорожче - $ 1 млн., якщо оператор буде робити це самостійно. Отримання доходів від роумерів наврядчи компенсує понесені витрати. Це, зокрема, можна констатувати, виходячи з вартості "хот-спотового" проекту Укртелекому. До цього додається ще й можлива нерентабельність проекту з розгортання окремо взятого хот-спота.

Очевидно, що оператор, який не має роумінгових угод з віддаленими партнерами, втрачає потенційних клієнтів. Разом з тим користувачеві, який потрапляє з однієї Wi-Fi-зони в іншу, доводиться щоразу купувати сервіс. Це зумовлює появу на ринку тих компаній, які займалися б взаєморозрахунками між власниками численних хот-спотів. На Заході такі спеціалізовані компанії, які беруть на себе весь біллінг та взаєморозрахунки, часто називають "агрегаторами".

Так що майбутнє - за міжмережевим роумінгом, організацією міжоператорських розрахунків, взаємодією з операторами, а також з виробниками обладнання.