Відмінності між версіями «Лабараторна 6»

Поточна версія на 14:48, 22 травня 2017

DivX

DivX - відео-кодек стандарту MPEG-4 Part 2. DivX - технологія відеозапису, що дозволяє створювати і переглядати медіа файли з високим ступенем стиснення. Даний пакет містить: DivX Plus Player - безкоштовна версія програвача для відтворення файлів у форматах DivX, AVI, MKV, MP4, MOV з функцією DivX To Go (швидке перенесення відео з комп'ютера на різні пристрої, що підтримують DivX (DVD-плеєри, телевізори, ігрові консолі та ін.)). DivX Plus Codec Pack - безкоштовний набір кодеків для відтворення DivX і MKV файлів в будь-якому програвачі. DivX Plus Web Player - програма для програвання потокових DivX, AVI і MKV файлів, інтегрується в популярні браузери DivX Plus Converter - конвертер відео (15-ти денна пробна версія) DivX 8 включає ряд удосконалень, розрахованих на роботу з відео високої чіткості у форматі H .264 і контейнерів MKV. DivX 10.1 включає ряд удосконалень, розрахованих на роботу з відео ультра високої чіткості 4k в форматі H.265.

DivX Plus Player - Безкоштовна версія програвача для відтворення файлів у форматах DivX, AVI, MKV, MP4, MOV з функцією DivX To Go (швидке перенесення відео з комп'ютера на різні пристрої, що підтримують DivX (DVD-плеєри, телевізори, ігрові консолі тощо)).

DivX Plus Codec Pack - Безкоштовний набір кодеків для відтворення DivX і MKV файлів в будь-якому програвачі.

DivX Plus Web Player - Програма для програвання потокових DivX, AVI і MKV файлів, інтегрується в популярні браузери.

DivX Plus Converter - Конвертер відео (15-ти денна пробна версія).

Video DVD

DVD — носій інформації у вигляді диска, зовні схожий з компакт-диском, однак має можливість зберігати більше інформації за рахунок використання лазера з меншою довжиною хвилі, ніж для звичайних компакт-дисків. Був розроблений у 1995 році компаніями Philips, Sony, Toshiba, та Panasonic.

Технічна інформація

DVD за структурою даних бувають трьох типів:

DVD-Video — містять фільми (відео і звук);
DVD-Audio — містять аудіодані високої якості (набагато вищої, ніж на аудіо-компакт-дисках);
DVD-Data — містять будь-які дані.
DVD як носії бувають чотирьох типів:

DVD-ROM — штамповані на заводі диски;
DVD+R/RW — диски одноразового (R — Recordable) і багаторазового (RW — ReWritable) запису;
DVD-R/RW — диски одноразового (R — Recordable) і багаторазового (RW — ReWritable) запису;
DVD-RAM — диски багаторазового запису з довільним доступом (RAM — Random Access Memory).
DVD може мати одну чи дві робочі сторони та один чи два робочі шари на кожній стороні. Від їхньої кількості залежить місткість диска: Будь-який носій може мати будь-як структуру даних (див. вище) і будь-яку кількість шарів (двошарові DVD-R і DVD-RW з'явилися наприкінці 2004 року).

Для відтворення DVD з відео необхідні DVD-привід і декодер MPEG-2 (тобто або побутовий DVD-програвач, або комп'ютерний DVD-привід і програмний плеєр). Фільми на DVD стиснуті з використанням алгоритму MPEG-2 для відео і різних (часто багатоканальних) форматів для звуку. Бітрейт стиснутого відео варіюється від 2000 до 9800 Кбіт/с, часто буває динамічним (VBR Variable bitrate). Аудіодані в DVD-фільмі можуть бути у форматі PCM, DTS, MPEG чи Dolby Digital (AC-3). У країнах, що використовують стандарт NTSC, усі фільми на DVD повинні містити звукову доріжку у форматі PCM чи AC-3, а всі NTSC-плеєри повинні ці формати підтримувати. Таким чином, будь-який стандартний диск може бути відтворений на будь-якому стандартному устаткуванні. У країнах, що використовують стандарт PAL (значна частина Європи), спочатку хотіли ввести як стандарт звуку для DVD формати PCM і MPEG-2, але під впливом тиску громадськості і, йдучи врозріз з побажаннями Philips, DVD-Forum включив Dolby AC-3 у список опціональних форматів звуку на дисках і обов'язкових форматах у плеерах.

Стандарт запису DVD-R(W) був розроблений DVD-Forum'ом як офіційна специфікація (пере)записуваних дисків. Однак ціна ліцензії на цю технологію була занадто висока, і тому декілька виробників пишучих приводів і носіїв для запису об'єдналися в «DVD plus RW Alliance», що і розробив стандарт DVD+R(W), вартість ліцензії на який була нижчою. Спочатку чисті диски для запису DVD+R(W) були дорожчими, ніж DVD-R(W), але тепер ціни зрівнялися.

Стандарти запису «+» і «-» частково сумісні. В наш час[Коли?] вони однаково популярні — половина виробників підтримує один стандарт, половина — інший. Йдуть суперечки, чи витисне один з цих форматів свого конкурента, чи вони продовжать мирно співіснувати. Усі приводи для DVD можуть читати обидва формати дисків, і більшість пишучих приводів також можуть записувати обидва типи «болванок».

На відміну від компакт-дисків, у яких структура аудіодиска фундаментально відрізняється від диска з даними, у DVD завжди використовується файлова система UDF.

Швидкість читання/запису DVD указується як кратна 1350 Кб/с, тобто 16-швидкісний привід забезпечує читання (чи запис) дисків у 16 x 1350 = 21600 Кб/з (21,09 Мб/с).

HD Video

Full HD (повна висока чіткість) — назва роздільної здатності відео 1920×1080. Така роздільна здатність не зафіксована в стандартах, це лише маркетингова назва. Вперше назву Full HD запропоновано компанією Sony у 2007 році.

Застосовується в трансляціях телебачення високої роздільної здатності (HDTV), у фільмах, записаних на дисках Blu-Ray і HD-DVD.

Оригінальний логотип Sony Після появи моніторів високої роздільної здатності виник попит на відео у роздільній здатності, більшій ніж стандартна телевізійна (для NTSC - 525 рядків, для PAL, SECAM - 625 рядків, тощо). На багатьох відео в мережі інтернет з'явилися позначки HD (висока роздільна здатність) або HQ (висока якість), хоча насправді це відео було не набагато кращим за стандартне (без такої позначки). Запровадження позначення «Full HD» мало на меті виокремити справді високу роздільну здатність, яку було визначено як 1920×1080. Для перегляду такої роздільної здатності монітор/телевізор має підключатись до пристрою передачі (ПК чи телевізійного декодера) за допомогою сучасних (переважно цифрових) інтерфейсів: HDMI, DVI, DisplayPort (зокрема Thunderbolt), WIDI, AIR Play тощо. У разі підключення через аналогові інтерфейси (S-Video, RCA, DSub або подібні) якість зображення буде обмежена інтерфейсом, через який сигнал передається. У такому разі купувати телевізор або монітор із роздільною здатністю 1920×1080 не має сенсу.

Виробники телевізорів запровадили також позначку «HD READY», яка означає, що пристрій може приймати сигнал із роздільною здатністю 1080 ліній, хоча відтворює його з меншою роздільною здатністю (частіше за все — 720p). Якщо підключати ПК, ноутбук чи інший пристрій до монітора за допомогою старих кабелів VGA, RCA тощо, різниця з «повноцінним» HD майже непомітна.

Існує анаморфний варіант Full HD з неквадратними пікселями та роздільною здатністю 1440×1080, оскільки майже в усіх форматах ефірного телебачення співвідношення сторін зображення становить 4:3, а у Full HD — 16:9.

[!] Також є так звані UltraHD (3840*2160), або як їх називають 4К [!]

Відео