Відмінності між версіями «Стаття(Діденко,2016)»

Версія за 14:22, 7 грудня 2016

Вступ

[[Психологія особистості – галузь психологічних знань, яка займається вивченням психічних властивостей людини як цілісного утворення, як певної системи психічних якостей, що має відповідну структуру, внутрішні зв’язки, характеризується індивідуальністю та взаємопов’язана з навколишнім природним і соціальним середовищем.]]

Розділ

[[Вищим ступенем, в якому найяскравіше проявляються взаємозв'язок між свідомістю, особистістю та діяльністю, виступає одна з форм реалізації людини як носія свідомості у повсякденній життєдіяльності - поведінка. Поведінка являє собою різновид людської діяльності. З цієї позиції визначення поведінки дав С. Л. Рубінштейн: "Під поведінкою розуміють визначеним чином організовану діяльність, яка здійснює зв'язок організму з навколишнім середовищем. Поведінка у людини переважно с результатом низки усвідомлюваних дій - вчинків".

Вчинки - це специфічний вид розумово-вольової дії суб'єкта, які є складовою частиною людської поведінки і специфічною формою вираження ставлення суб'єкта до оточуючого середовища.

У сучасній українській психологічній науці ряд авторів визначають вчинок, як "осередок і головний предмет психології". Зокрема вони розглядають вчинок як "еталон, до якого у своєму поступальному русі приміряються і від якого відступають відомі в психології феномени".

У працях В. О. Гатенка можна знайти психологічну "форму життя". Він писав: "Вчинок - це і засіб, і мета історичного поступу людства. Від вчинку, через вчинок, до вчинку - саме такою вбачається логіка духовно-психологічного розвитку людської цивілізації".

Вчинок має свою "реально-практичну" структуру, у яку входять щонайменше чотири одиниці (за В. А. Роменцем):

1. Ситуативний компонент.

2. Мотиваційний компонент.

3. Дійовий компонент.

4. Післядійовий компонент.

Поведінка, як і реальність, суспільно опосередкована. І вчинок теж виражається як суспільний акт, як прояв ставлення суб'єкта до окремої людини чи суспільства в цілому.

Опосередкованість вчинку суспільством виражається категорією норми.

Норма - це явище суспільної свідомості у вигляді вимог, які поділяє більшість членів суспільства, які створюють оптимальні умови існування окремого індивіда з урахуванням його соціальної ролі.

Розрізняють біологічні та соціальні норми. Біологічні норми належать до регулятивних факторів організму індивіда, а соціальні - до його поведінки в людській спільноті. Якщо вчинок людини відповідає основним зразкам, прийнятим у даному культурному угрупованні, то це свідчення належного пристосування людини до суспільних умов.

Класичне вивчення поведінки утвердилося з появою поведінкової психології - 6іхєвіоризм, засновником якого став американський психолог Джон Уотсон (1878-1957). Предметом біхевіоризму стало вивчення поведінки як зовнішньої реакції організму на стимули, що впливають на нього. На думку біхевіористів, поведінка формується в результаті неусвідомленого добирання фізичних рухів як реакції на стимули. Вони звели поведінку до вчинку, який характеризується поняттям "стимул - реакція". Але ж у поведінці ці два компоненти дуже широко розглядаються і включають у свою роботу практично всі психічні явища та процеси.

Більш того, кореляція між "стимулом" та "реакцією" включає в себе тільки поверхневе бачення вчинку. А глибший його аналіз полягає у визначені вчинку як такого, що набуває значення способу існування людини і способу самовираження та само-стверджування в найсуттєвішому".

В. А. Роменець визначає вчинок як "складне генералізоване утворення, що поєднує в собі сучасні ознаки багатьох психологічних явищ, у розгортанні змісту яких відбувається життєдіяння особистості".

Внутрішньо обумовлений "психікою" вчинок також є і зовнішнім, активним проявом результату поведінки. Враховуючи структуру діяльності, у поведінці теж можна виділити такі етапи її перебігу:

1. Попереднє вивчення цілі чи мети.

2. Вибір або створення необхідних засобів досягнення цілі.

3. Прийняття рішення.

4. Вчинок.

5. Оцінка ефективності вчинку.

6. Фіксація в індивідуальному досвіді результатів виконаного вчинку. В основі поведінки, як і діяльності, лежать її мотиви.

Мотив, як свідома спонука до якогось образу вчинку, є результатом відображення у психіці потреб організму, викликаних зовнішніми або внутрішніми об'єктивними явищами.

Питання про мотиви як один з реальних чинників регуляції і поведінки висунув у своїх роботах 3. Фрейд. Він зводив поняття мотиву до "психічної енергії", яка циркулює в організмі і має один вектор - "спрямованість та розсіювання і розрядження".

Враховуючи вищенаведені положення, можна зазначити про вчинок (як структурну одиницю поведінки), що це дія, яка залежить від мотиваційних та ситуативних "метаморфоз", а узагальнюючи ці поняття, - і від зовнішніх умов існування особистості. Якби людські вчинки або їх сукупність (поведінка) абсолютно не залежали від зовнішніх умов та чинників, то можна було б прогнозувати та регулювати людську діяльність у цілому.

У тварин потреби визначають, що виділяє психіка у зовнішньому середовищі і які відповідні дії викликає. Вони являють собою відображальні та регулятивні функції. У людини не сама потреба, а суспільно прийняті способи її задоволення зумовлюють форми поведінки індивіда. А. В. Петровський визначав форми людської поведінки як вироблені суспільством способи взаємодії з об'єктами, у відповідності з їх функціями в людській діяльності (їсти виделкою, спати на ліжку тощо).

Останні наукові дослідження експериментально підтверджують спадковість харчової та статевої форм поведінки, що пов'язує поведінку і діяльність на генетичному рівні.

Безумовно-рефлекторні, біологічно наслідувані (обумовлені) програми поведінки:

А - прагнення до збереження виду:

1. Статевий інстинкт

2. Батьківський інстинкт

Б - прагнення до збереження індивіда:

1. Харчовий інстинкт

2. Оборонний інстинкт

В - безумовно-рефлекторні основи діяльності:

1. Рефлекс мети

2. Рефлекс свободи (волі) Див. у І. П. Павлова Г - безумовно-рефлекторні основи спілкування:

1. Наслідувальний рефлекс

2. Груповий рефлекс

Ці програми мають спонукальний ефект (спонукальні причини) і впливають поза свідомістю. Але на стадії здійснення, реалізації програми конкретні дії піддаються контролю свідомості, сама дія може бути змінена, зупинена.

Всі потреби можна умовно поділити на дві великі групи (за Л. П. Гримак):

1. Біологічні потреби - фізіологічні (голод, спрага, сон), статеві та сексуально орієнтовані.

2. Соціальні потреби - трудові, пізнавальні, естетичні, моральні.

Цікаво класифікував потреби індивіда давньогрецький філософ Епікур ще у III ст. до н.е.:

1) природні і необхідні (бажання пити, їсти, спати);

2) природні, але не необхідні (слава, честолюбство, а також всі інші у патологічній формі їх прояву).

Опосередковану роль у поведінці людини відіграють психологічні властивості, емоції і стани, які детермінують особистість у момент тієї чи іншої вчинкової дії.

Наприклад, холерик, як більш активний тип, потенційно здатний зробити велику кількість вчинків. А флегматик може зробити один, але такий, що має більше значення, ніж сукупність багатьох. Або одна й та ж людина в стані афекту може зробити вчинок, який, якби вона не знаходилась у цьому стані, ніколи б не зробила. Очевидна зміна людської поведінки під впливом різних емоцій.

Висновки

[[Тому, розглядаючи поведінку особистості, треба враховувати широку гаму її детермінант, їх роль у той чи інший момент здійснення вчинку як зовнішнього прояву людської поведінки.]]]]

Література

[1]