Відмінності між версіями «Стаття на тему "Ідейно-тематичні групи байок."2016»

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук
(1)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:220px-Григорий_Сковорода.jpg|міні]]
 
[[Файл:220px-Григорий_Сковорода.jpg|міні]]
 
== вступ ==
 
== вступ ==
=== 1 ===
+
=== Розвиток жанру байки ===
 +
Розвиток жанру байки
 +
 
 +
Жанр виник у VІ – V ст. до н.е. в Греції. Перший байкар – Езоп (прозова байка). На початку нашої ери його байки переказані віршами римським поетом Федром. Байкар-сатирик Горацій (Рим). Формується особлива композиція: дві частини – оповідна (фабула) і дидактична (мораль). Античні теоретики (як і середньовічні, ренесансні, барокові): байка – не самостійний жанр, а один з різновидів риторичного прикладу, прийому. Тому жанр розглядався не в системі поетики, а в системі риторики. В українській літературі жанр широко застосовувався у полемічному письменстві ХVІ-ХVІІ ст. (“Апокрисис” Х.Філалет: сюжет про Вовка і Лисицю; анонімна “Пересторога”), в проповідницькій літературі (І.Галятовський, А.Радивиловський – використовували байковий сюжет для підсилення впливу проповіді, збудження інтересу серед слухацької аудиторії). Українські поетики і риторики вказували на велике виховне значення байки для народу (особливо, селян). Основна течія байкарства ХVІ – ХVІІ ст.: творча оборобка байкарських фабул, “перелицювання” їх на новий лад. М.Довгалевський, поетика “Сад поетичний”: Що таке байка? Відповідаю: байка – це правдивий або видуманий твір, який, проте, виражає певну істину. Так байки Езопа містять у собі певні повчання, які стосуються характеру людини. Серед кількох видів байок М.Довгалевський виділяв моральну байку, або аполог , що приписує людські дії та вчинки тваринам та диким звірам Також поетики вирізняли раціональні (персонажами є люди) та мішані (герої різнорідні)
  
 
=== 1.1 ===
 
=== 1.1 ===

Версія за 11:34, 6 грудня 2016

220px-Григорий Сковорода.jpg

вступ

Розвиток жанру байки

Розвиток жанру байки

Жанр виник у VІ – V ст. до н.е. в Греції. Перший байкар – Езоп (прозова байка). На початку нашої ери його байки переказані віршами римським поетом Федром. Байкар-сатирик Горацій (Рим). Формується особлива композиція: дві частини – оповідна (фабула) і дидактична (мораль). Античні теоретики (як і середньовічні, ренесансні, барокові): байка – не самостійний жанр, а один з різновидів риторичного прикладу, прийому. Тому жанр розглядався не в системі поетики, а в системі риторики. В українській літературі жанр широко застосовувався у полемічному письменстві ХVІ-ХVІІ ст. (“Апокрисис” Х.Філалет: сюжет про Вовка і Лисицю; анонімна “Пересторога”), в проповідницькій літературі (І.Галятовський, А.Радивиловський – використовували байковий сюжет для підсилення впливу проповіді, збудження інтересу серед слухацької аудиторії). Українські поетики і риторики вказували на велике виховне значення байки для народу (особливо, селян). Основна течія байкарства ХVІ – ХVІІ ст.: творча оборобка байкарських фабул, “перелицювання” їх на новий лад. М.Довгалевський, поетика “Сад поетичний”: Що таке байка? Відповідаю: байка – це правдивий або видуманий твір, який, проте, виражає певну істину. Так байки Езопа містять у собі певні повчання, які стосуються характеру людини. Серед кількох видів байок М.Довгалевський виділяв моральну байку, або аполог , що приписує людські дії та вчинки тваринам та диким звірам Також поетики вирізняли раціональні (персонажами є люди) та мішані (герої різнорідні)

1.1

1.2

2

3

висновки