Відмінності між версіями «Стаття на тему "Ідейно-тематичні групи байок."2016»
4617689 (обговорення • внесок) |
4617689 (обговорення • внесок) (→1) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:220px-Григорий_Сковорода.jpg|міні]] | [[Файл:220px-Григорий_Сковорода.jpg|міні]] | ||
== вступ == | == вступ == | ||
− | === | + | === Розвиток жанру байки === |
+ | Розвиток жанру байки | ||
+ | |||
+ | Жанр виник у VІ – V ст. до н.е. в Греції. Перший байкар – Езоп (прозова байка). На початку нашої ери його байки переказані віршами римським поетом Федром. Байкар-сатирик Горацій (Рим). Формується особлива композиція: дві частини – оповідна (фабула) і дидактична (мораль). Античні теоретики (як і середньовічні, ренесансні, барокові): байка – не самостійний жанр, а один з різновидів риторичного прикладу, прийому. Тому жанр розглядався не в системі поетики, а в системі риторики. В українській літературі жанр широко застосовувався у полемічному письменстві ХVІ-ХVІІ ст. (“Апокрисис” Х.Філалет: сюжет про Вовка і Лисицю; анонімна “Пересторога”), в проповідницькій літературі (І.Галятовський, А.Радивиловський – використовували байковий сюжет для підсилення впливу проповіді, збудження інтересу серед слухацької аудиторії). Українські поетики і риторики вказували на велике виховне значення байки для народу (особливо, селян). Основна течія байкарства ХVІ – ХVІІ ст.: творча оборобка байкарських фабул, “перелицювання” їх на новий лад. М.Довгалевський, поетика “Сад поетичний”: Що таке байка? Відповідаю: байка – це правдивий або видуманий твір, який, проте, виражає певну істину. Так байки Езопа містять у собі певні повчання, які стосуються характеру людини. Серед кількох видів байок М.Довгалевський виділяв моральну байку, або аполог , що приписує людські дії та вчинки тваринам та диким звірам Також поетики вирізняли раціональні (персонажами є люди) та мішані (герої різнорідні) | ||
=== 1.1 === | === 1.1 === |
Версія за 11:34, 6 грудня 2016
вступ
Розвиток жанру байки
Розвиток жанру байки
Жанр виник у VІ – V ст. до н.е. в Греції. Перший байкар – Езоп (прозова байка). На початку нашої ери його байки переказані віршами римським поетом Федром. Байкар-сатирик Горацій (Рим). Формується особлива композиція: дві частини – оповідна (фабула) і дидактична (мораль). Античні теоретики (як і середньовічні, ренесансні, барокові): байка – не самостійний жанр, а один з різновидів риторичного прикладу, прийому. Тому жанр розглядався не в системі поетики, а в системі риторики. В українській літературі жанр широко застосовувався у полемічному письменстві ХVІ-ХVІІ ст. (“Апокрисис” Х.Філалет: сюжет про Вовка і Лисицю; анонімна “Пересторога”), в проповідницькій літературі (І.Галятовський, А.Радивиловський – використовували байковий сюжет для підсилення впливу проповіді, збудження інтересу серед слухацької аудиторії). Українські поетики і риторики вказували на велике виховне значення байки для народу (особливо, селян). Основна течія байкарства ХVІ – ХVІІ ст.: творча оборобка байкарських фабул, “перелицювання” їх на новий лад. М.Довгалевський, поетика “Сад поетичний”: Що таке байка? Відповідаю: байка – це правдивий або видуманий твір, який, проте, виражає певну істину. Так байки Езопа містять у собі певні повчання, які стосуються характеру людини. Серед кількох видів байок М.Довгалевський виділяв моральну байку, або аполог , що приписує людські дії та вчинки тваринам та диким звірам Також поетики вирізняли раціональні (персонажами є люди) та мішані (герої різнорідні)
1.1
1.2
2
3
висновки