Відмінності між версіями «Таблиця Ященко»
3632689 (обговорення • внесок) |
3632689 (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 16: | Рядок 16: | ||
Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього) | Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього) | ||
Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення) | Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення) | ||
| − | | | + | | Результати процесу мислення існують у формі суджень, міркувань, умовиводів та понять. |
| + | |||
| + | Судження - це форма ученого відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах. Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Проте поняття "судження" та поняття "речення" не є тотожними: судження - це акт мислення, що відображає зв'язки, відносини речей, а речення - граматичне словосполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення. Кожен судження виражається у реченні, але не кожен речення є судженням, проте між ними існує складний зв'язок. Кожне судження містить у собі суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображається у свідомості людини, а предикат - це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Складення є істинним, якщо воно правильно відображає відносини, що існують в об'єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Класифікація суджень: | ||
| + | |||
| + | прості, які, в свою чергу, поділяються на одиничні, прості, загальні. | ||
| + | складні, тобто ті, що складаються з кількох простих суджень. | ||
|- | |- | ||
| Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (гр. νους — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та ін.) | | Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (гр. νους — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та ін.) | ||
Версія за 13:21, 5 грудня 2016
| Сучасні концепції мислення | Основні функції мислення | Форми мислення |
|---|---|---|
| На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та ін.
Психологічна концепція мислення будується на принципах єдності діяльності і мислення, соціоісторичної та культурної детермінації, розвитку, системності, відображення. Сучасна психологія виділяє у мисленні інтелектуальні процеси (планування, проектування, оцінювання, розуміння тощо) й інтелектуальні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо). Соціологічна і соціально-психологічна концепція мислення. Логіко-філософська концепція мислення. Інформаційно-кібернетична концепція мислення. Евристична концепція мислення. |
ізнавальна (відображення світу і самовідображення)
Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності) Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього) Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення) |
Результати процесу мислення існують у формі суджень, міркувань, умовиводів та понять.
Судження - це форма ученого відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах. Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Проте поняття "судження" та поняття "речення" не є тотожними: судження - це акт мислення, що відображає зв'язки, відносини речей, а речення - граматичне словосполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення. Кожен судження виражається у реченні, але не кожен речення є судженням, проте між ними існує складний зв'язок. Кожне судження містить у собі суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображається у свідомості людини, а предикат - це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Складення є істинним, якщо воно правильно відображає відносини, що існують в об'єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Класифікація суджень: прості, які, в свою чергу, поділяються на одиничні, прості, загальні. складні, тобто ті, що складаються з кількох простих суджень. |
| Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (гр. νους — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та ін.)
За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював закони та форми мислення. У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк, Френсіс Бекон, Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення — це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій. Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції. У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Еммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени — поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання. |
Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах та проявах)
Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз) Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури) Аналітична і синтетична Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем |
рядок 2, комірка 3 |
