Відмінності між версіями «Таблиця Ященко»
3632689 (обговорення • внесок) |
3632689 (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
| рядок 1, комірка 3 | | рядок 1, комірка 3 | ||
|- | |- | ||
| − | | | + | | Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (гр. νους — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та ін.) |
| + | |||
| + | За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював закони та форми мислення. | ||
| + | |||
| + | У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк, Френсіс Бекон, Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення — це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій. Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції. | ||
| + | |||
| + | У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Еммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени — поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання. | ||
| рядок 2, комірка 2 | | рядок 2, комірка 2 | ||
| рядок 2, комірка 3 | | рядок 2, комірка 3 | ||
|} | |} | ||
Версія за 13:19, 5 грудня 2016
| Сучасні концепції мислення | Основні функції мислення | Форми мислення |
|---|---|---|
| На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та ін.
Психологічна концепція мислення будується на принципах єдності діяльності і мислення, соціоісторичної та культурної детермінації, розвитку, системності, відображення. Сучасна психологія виділяє у мисленні інтелектуальні процеси (планування, проектування, оцінювання, розуміння тощо) й інтелектуальні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо). Соціологічна і соціально-психологічна концепція мислення. Логіко-філософська концепція мислення. Інформаційно-кібернетична концепція мислення. Евристична концепція мислення. |
рядок 1, комірка 2 | рядок 1, комірка 3 |
| Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (гр. νους — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та ін.)
За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював закони та форми мислення. У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк, Френсіс Бекон, Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення — це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій. Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції. У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Еммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени — поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання. |
рядок 2, комірка 2 | рядок 2, комірка 3 |
