Відмінності між версіями «Глосарій до курсу "ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО"»

Поточна версія на 13:01, 12 листопада 2016

Буття – філософська категорія, яка означає реальність у різноманітних її проявах: а) буття природи; б) буття речей, виготовлених людиною („друга природа”); в) буття людини як речі серед речей; г) буття соціального; д) буття індивідуального духовного; е) буття об’єктивного духовного.

Людське буття у філософії – спосіб існування людини в культурі, створеній шляхом практично-духовного освоєння людиною дійсності; реальний процес життєдіяльності, в якому людина через різні соціальні практики перетворює зовнішній світ на умови і засоби свого саморозвитку й тим самим самостверджує себе як суб’єкта соціальної дійсності.

Людське буття в мовознавстві – поняття, яке виявляє сутність та функції мови як атрибуту й міри соціальності людини. Означає існування і функціонування мови як суспільного феномену, невіддільного від свідомості й інших форм духовного розвитку людини та суспільства.

Мислення – вища форма активної творчої діяльності людського мозку, яка полягає у цілеспрямованому опосередкованому й узагальненому пізнанні суб’єктом об’єктивних зв’язків і відношень у предметах та явищах, що мають різне походження, а також у творчому виробленні нових ідей і прогнозуванні подій.

Свідомість – одне з основних понять філософії, психології, психо- та соціолінгвістики, яке позначає вищий рівень психічної активності людини як соціальної істоти і полягає у творчому відображенні реальності у формі чуттєвих та раціональних образів, а також передбаченні цілеспрямованих практичних дій людини.

Мова – система символів і знаків, в яких закодовані результати людського пізнання й життєдіяльності, а також правила оперування з ними.

Соціальні практики – поняття, введене у філософію мови Л.Віттенштейном, яке позначає реальні дії людей в різних сферах суспільного життя, в які вплетена мови.

„Інший” – одне з основних понять сучасного філософського й літературного дискурсів, яке у філософії має певну традицію. Ним позначають те, тобто „інший”, який тим не менш має відношення до мене, тобто до Я. У літературно-філософській концепції М.Бахтіна поєднання окремого індивіда з „великим світом” відбувається через іншого індивіда, оскільки лише через іншого (інших) індивід „Я” здатен побачити себе з боку, як частину природи і людського суспільства. Але оскільки саме так сприймаю себе у повсякденній реальності, то це моє буття обумовлене спілкуванням з іншими людьми.

Дискурс – в перекладі з латини discursus – означає міркування. Спочатку цей термін використовувався в лінгвістиці, де ним позначали частину ( причому органічне) тексту або промови. Тому він повинен був існувати за законами цього тексту. Останнім часом поняття „дискурс” надуло зовсім іншого значення, воно стало досить розмитим. Для М.Фуко дискурс – це така контактуюча поверхня, яка зближує мову й реальність, змішує лексику та досвід.

Дискурсивні подія – термін, введений у філософію постструктуралізму М.Фуко для позначення того первинного матеріалу, навколо якого формується простір дискурсу. Дискурсивні події лежать в основі фраз або висловлювань, які в своїй сукупності й утворюють відповідний дискурс.

Дискурсивна формація (у М.Фуко) – це висловлювання разом з певними принципами й закономірностями, на основі яких вони будуються. А тому дискурс є сукупність висловлювань, що належать до однієї й тієї дискурсивної формації. Дискурс, на думку М.Фуко, не утворює риторичного, формального або нескінченно повторюваного узагальнення, появу й застосування в історії якого можна було б передбачити. Тобто дискурс носить історичний характер, бо він є фрагментом, перерваністю в самій історії.

Дискурсивна практика (у М.Фуко) – сукупність анонімних історичних правил, які завжди визначені в часі й просторі, які встановили в дану епоху і для даного історичного, економічного чи лінгвістичного простору умови виконання функції висловлювання. Дискурсивні практики можуть іноді перехрещуватись, іноді – включати й ігнорувати одна одну, а іноді – бути сусідками, дотикаючись дона до одної через відповідні слова та фрази.

Комунікативна раціональність (у філософії Ю. Хабермаса) – полягає в тому, що правила мовленнєвої дії можуть стати темою розмови, дискусії, одним словом, дискурсу. Дискурс – це діалог, що ведеться за допомогою аргументів, що дозволяють виявити загальнозначуще, нормативне у висловлюваннях. Але якщо виявлена нормативність висловлювань, то тим самим задана і нормативність вчинків. Дискурс забезпечує комунікативну компетентність, яка поза дискурсом відсутня. Дискурсом є не будь-який діалог, а лише той, що досягнув певної стадії зрілості.

Герменевтика – у перекладі з грецької мови означає роз’яснювати, тлумачити, доводити до розуміння. У грецькій міфології Гермес – це посланець бога Зевса, який мав роз’яснювати людям сенс повідомлень від останнього. Нині герменевтика – це: 1) теорія інтерпретації мовних виразів, представлених знаками й символами у відповідних текстах; 2) напрямок у сучасній філософії.

Розуміння – одна з герменевтичних процедур, яка полягає в здатності дослідника відтворити структуру тексту.

Тлумачення – герменевтична процедура, що супроводжує процес розуміння. Вона ґрунтується на наданні дослідником власного сенсу тому чи іншому тексту відповідно до прийнятих ним цінностей.

Герменевтичне коло – це особливість процесу розуміння, зв’язана з його циклічним характером. У філософії Х.-Г. Гадамера воно означає взаємо обумовленість і взаємо перехід цілого та частини: щоб зрозуміти ціле, необхідне розуміння його частин, а щоб зрозуміти частини, необхідне розуміння цілого.

Інтерпретація – у перекладі з латинської мови має кілька значень: 1) посередництва; 2) улаштування; 3) тлумачення, пояснення; 4) перекладання; 5) коментування. Як науковий метод інтерпретація сформувалася в математиці й була зв’язана з перекодуванням однієї системи знаків у знаки та терміни іншої системи. Тепер ця операція застосовується в процесі відповідного перекодування термінів, знаків, схем у мовознавстві, літературознавстві, а також соціальних науках для прояснення змісту текстів.

Пояснення – основна операція інтерпретації, зв’язана з проясненням змісту кодів, що лежать в основі структури тексту, який підлягає інтерпретації. Тобто відбувається надання значень відповідним знакам, термінам, символам тощо.

Повернутися на сторінку Навчальний курс "ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО"