Відмінності між версіями «ЛР№ 12-13/ven/Відео»

Версія за 16:29, 11 травня 2016

Тема: Відео

Мета: Вивчення представлення рухомого зображення

Завдання:

1. Вивчити представлення відео стандартів VideoCD або DivX, VideoDVD, HD-video.
2. По одному формату з цих стандартів коротко описати (ітого 3 формата).
3. Зберегти відео в кожному з форматів.
4. 25-м кадром додати в відео фразу "Поставте мені п'ятірку".

Video CD

Video Compact Disc (VCD) — формат запису цифрового потоку аудіо-відео на компакт-диск. Цей формат є попередником DVD. Стандарт VCD 1.1 було впроваджено 1993 року концернами Philips i Sony. У 1995 році було прийнято вдосконалений стандарт VCD 2.0.

Технічні характеристики

Відео

Кодек: MPEG-1

Роздільність:

NTSC: 352x240

PAL/SECAM: 352x288

Формат:

NTSC: 107:80 (на 0,3% відрізняється від 4:3)

PAL/SECAM: 4:3

Кількість повних кадрів на секунду:

NTSC: 29,97 (30/1,001) lub 23,976 (24/1,001)

PAL/SECAM: 25

Бітрейт: 1 150 кб/с (сталий)

Якість зображення, записаного у стандарті VCD, загалом має відповідати VHS, але артефакти стиснення можуть її погіршити.

Відеоформат VCD сумісний з більшістю стандартів DVD-Video, за винятком відео, що записані із частотою 23,976 кадрів на секунду, оскільки стандарт DVD-Video вимагає, щоб потік відео MPEG-1 мав частоту кадрів рівну 25 або 29,97 кадрів на секунду.

Аудіо

Кодек: MPEG-1 Audio Layer II

Частота дискретизації: 44 100 Гц

Канали: два моно, або один стерео

Бітрейт: 224 кб/с (сталий)

Як і у більшості CD стандартів, аудіо VCD несумісне зі стандартом DVD-Video через різницю у частоті дискретизації — VCD використовує 44.1 кГц, тоді як DVD вимагає 48 кГц.

VideoDVD

Digital Versatile Disc або Digital Video Disc — (DVD) — носій інформації у вигляді диска, зовні схожий з компакт-диском, однак має можливість зберігати більше інформації за рахунок використання лазера з меншою довжиною хвилі, ніж для звичайних компакт-дисків. Як вже було зазначено, був розроблений у 1995 році компаніями Philips, Sony, Toshiba, та Panasonic.

Технічна інформація

DVD за структурою даних бувають трьох типів:

DVD-Video — містять фільми (відео і звук);

DVD-Audio — містять аудіодані високої якості (набагато вищої, ніж на аудіо-компакт-дисках);

DVD-Data — містять будь-які дані.

DVD як носії бувають чотирьох типів:

DVD-ROM — штамповані на заводі диски;

DVD+R/RW — диски одноразового (R — Recordable) і багаторазового (RW — ReWritable) запису;

DVD-R/RW — диски одноразового (R — Recordable) і багаторазового (RW — ReWritable) запису;

DVD-RAM — диски багаторазового запису з довільним доступом (RAM — Random Access Memory).

DVD може мати одну чи дві робочі сторони та один чи два робочі шари на кожній стороні. Від їхньої кількості залежить місткість диска: Будь-який носій може мати будь-як структуру даних (див. вище) і будь-яку кількість шарів (двошарові DVD-R і DVD-RW з'явилися наприкінці 2004 року).

Стандарт запису DVD-R(W) був розроблений DVD-Forum'ом як офіційна специфікація (пере)записуваних дисків. Однак ціна ліцензії на цю технологію була занадто висока, і тому декілька виробників пишучих приводів і носіїв для запису об'єдналися в «DVD plus RW Alliance», що і розробив стандарт DVD+R(W), вартість ліцензії на який була нижчою. Спочатку чисті диски для запису DVD+R(W) були дорожчими, ніж DVD-R(W), але тепер ціни зрівнялися.

Стандарти запису «+» і «-» частково сумісні. В наш час вони однаково популярні — половина виробників підтримує один стандарт, половина — інший. Йдуть суперечки, чи витисне один з цих форматів свого конкурента, чи вони продовжать мирно співіснувати. Усі приводи для DVD можуть читати обидва формати дисків, і більшість пишучих приводів також можуть записувати обидва типи «болванок».

На відміну від компакт-дисків, у яких структура аудіодиска фундаментально відрізняється від диска з даними, у DVD завжди використовується файлова система UDF.

Швидкість читання/запису DVD указується як кратна 1350 Кб/с, тобто 16-швидкісний привід забезпечує читання (чи запис) дисків у 16 x 1350 = 21600 Кб/з (21,09 Мб/с).