Відмінності між версіями «Користувач:929876»

Версія за 12:54, 23 березня 2016

Коротенко Іван Миколайович

Про себе

Магістрант факультету історії та права спеціальність правознавство

Мої інтереси

....

Навчальні курси та проекти, в яких беру участь

КІТОН

Мої роботи

Стаття до проекту інформаційне суспільство Коротенко Іван Становлення інформаційного суспільства зумовлене культурними, соціально-економічними, правовими, політичними відмінностями та інформаційно-технічним потенціалом окремих країн, регіонів. Особливе значення у цьому процесі має державне та громадське управління.

Як зазначає Є. А. Макаренко: «… у більшості розвинених країн за участі політичних лідерів, прогресивних урядів та фінансової підтримки транснаціональних корпорацій реалізуються Програми становлення інформаційного суспільства; концепції переходу до інформаційної доби, плани участі утрансформації суспільних інститутів, прийняті міжнародними організаціями ООН/ЮНЕСКО, Світовим банком, Світовою Організацією Торгівлі, Організацією економічного співробітництва і розвитку, Радою Європи, Європейським Союзом, Європейським банком реконструкції і розвитку, ОБСЄ, Центральноєвропейською Ініціативою та іншими міжнародними і регіональними урядовими і неурядовими інституціями. В основу Концепцій покладено визначення стратегії інформаційного суспільства, основних положень, умов і пріоритетів міжнародної, регіональної та національної інформаційної політики, формулюються політичні, правові, соціально-економічні, культурні та технологічні передумови переходу до інформаційного суспільства, обґрунтовуються специфіка і мета глобальних трансформацій» [1, с. 42].

Одним з перших концептуальних документів, що визначав стратегію побудови інформаційного суспільства, є прийнятий на 29 сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО в 1996році документ під назвою «Інформаційне суспільство для всіх» [2]. Згідно з ним магістральним напрямом міжнародного співробітництва є побудова глобального інформаційного суспільства за особливої ролі ЮНЕСКО. У цьому документі задекларовано, що забезпечення кожній людині міжнародного співтовариства широкого та вільного доступу до інформаційних ресурсів є необхідним для рівноправної участі у житті нової суспільної формації, а також що інформація і знання мають важливе значення для подолання інформаційної нерівності та є глобальним суспільним надбанням як запорукаглобальної демократії [ 2].

Для побудови глобального інформаційного суспільства необхідно подолати ряд проблем:

1) інформаційно-технологічний дисбаланс та інформаційну ізоляцію окремих регіонів і країн;

2) негативний вплив комунікаційних таінформаційних технологій;

3) незабезпеченість інформаційних прав та свобод людини (громадянина), включаючи право на доступ до інформації і конфіденційність тощо.

ЮНЕСКО у сфері побудови інформаційного суспільства формує міжнародну інформаційну політику, сприяє вільному обміну ідеями, забезпечує формування глобальної інформаційної інфраструктури та міжкультурної комунікації.

Серед основних європейських нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері побудови інформаційного суспільства — Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22 липня 2000 року [3].

У преамбулі даного міжнародного договору зазначається, що «…інформаційне суспільство дозволяє людям ширше використовувати свій потенціал та реалізовувати свої спрямування. Але для цього необхідно, щоб ІТ забезпечували стійке економічне зростання, збільшення суспільного добробуту, стимулювання соціальної згоди та повної реалізації їх потенціалу в сфері зміцнення демократії, транспарентного та відповідального управління, прав людини, розвитку культурного багатоманіття та зміцнення міжнародного миру та стабільності» [3].

У даній Хартії також зазначається про необхідність подолання ряду проблем:

1) міжнародного розриву в галузі інформації та знань (п. 5);

2) інформаційних зловживань, що загрожують цілісності мережі та комп’ютерна злочинність (п. 4, п. 8);

3) різницю у технологічних можливостях окремих регіонів та країн (п. 7);

4) різниці у володінні інформаційними навичками окремих людей (п.11).

Отже, особливе значення для безпеки інформаційного суспільства має забезпечення саме інформаційно-технічної безпеки інформаційного суспільства, зокрема мінімізації шкідливих наслідків від інформаційних зловживань, що загрожують цілісності мережі, та комп’ютерної злочинності.

Значну увагу в даному документі приділяється допомозі становленню інформаційного суспільства і входженню до глобального інформаційного простору країнам, що розвиваються. Зазначається, що держави, які не встигають за високими темпами розвитку ІТ, позбавлені можливостей у повному обсязі брати участь у житті інформаційного суспільства та економіки. Для вирішення цієї проблеми необхідно враховувати різнорідність умов та потреб цих країн. Важливу роль при цьому мають відігравати власні ініціативи щодо прийняття послідовних національних програм з метою реалізації політичних заходів, спрямованих на підтримку ІТ та конкуренції у цій сфері, а також створення нормативної бази, використання ІТ в інтересах вирішення завдань у сфері розвитку і в соціальній сфері, розвитку людських ресурсів, що мають навички роботи з ІТ (п. 14).

Довгостроковою метою для становлення глобального інформаційного суспільства є подолання міжнародного розриву, що головним чином залежить від ефективного міжнародного двостороннього та багатостороннього співробітництва. Значна роль у цих процесах відводиться міжнародним організаціям та установам — банкам розвитку, Міжнародній мережі телекомунікацій та різноманітним міжнародним фондам.

Зазначається, що країни Європи у подальшому сприятимуть зміцненню зв’язків між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються шляхом фінансового, технічного та політичного забезпечення з метою оптимального клімату для використання інформаційних технологій.

Україна, обравши євроінтеграційний курс, має орієнтуватися на стратегію розвитку країн-учасниць Європейського Союзу в усіх напрямах життєдіяльності суспільства, зокрема в інформаційній сфері. Саме тому, реалізація стратегії становлення інформаційного суспільства ЄС знаходить своє відображення у відповідних спільних документах Україна – ЄС. Так, у липні 1994 року було підписано Протокол про наміри між Державним комітетом зв’язку та інформатизації і Генеральним Директоратом ХІІІ (далі–Генеральний Директорат ЄС з проблем інформаційного суспільства), який заклав на офіційному рівні підвалини для спільних дій у сфері інформаційного суспільства. Подальшого розвитку положення даного Протоколу відбито уМеморандумі про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань інформаційного суспільства Європейської Комісії і Державним комітетом зв’язку та інформатизації України щодо розвитку інформаційного суспільства, який було підписано14 вересня 2000 року.

Як зазначається у Меморандумі, Євросоюз та Україна погодилися співпрацювати з метою розвитку інформаційного суспільства в Україні, визнаючи важливість цього для розвитку ефективної ринкової економіки та для забезпечення можливостей якісного працевлаштування.

Українська сторона підтвердила свій намір розвивати програму e-Ukraine, що відповідає потребам українського суспільства, стимулювати розвиток послуг інформаційного суспільства в Україні. У свою чергу, Гендиректорат з питань Інформаційного суспільства надаватиме поради, що ґрунтуються на досвіді, набутому в рамках програми e-Europe, та надаватиме можливість Україні брати участь у відповідних заходах кожного разу, коли це буде доцільно. Гендиректорат також зобов’язався надавати поради у відповідь на запити з приводу стратегій інформаційного суспільства, розроблених в Україні, а також надавати експертну і технічну допомогу згідно з існуючими процедурами та правилами.

У подальшому проблема становлення інформаційного суспільства в Україні порушується у Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», де визначено завдання, цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні, основоположні засади національної політики у цій сфері тощо. Цим Законом закріплюється, що для забезпечення реалізації Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні визначальне значення має політика міжнародної співпраці України та її участь у розвитку глобального інформаційного суспільства [4].

Конкретизацію ці положення знайшли в Розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні» від 15 травня 2013 року, зокрема вказується: «Розвинуті держави світу на межі XX-XXI століть поставили собі за мету прискорений перехід до нового етапу розвитку – інформаційного суспільства, що дасть змогу забезпечити рівень суспільного добробуту, здійснити перехід від економіки з паливно-сировинною спрямованістю до економіки, заснованої на знаннях, досягти скорочення числа загроз національній безпеці, залучити громадян до всіх благ інформаційного суспільства» [5].

Отже, нині в Україні створено необхідне законодавче підґрунтя для побудови інформаційного суспільства. Однак, як зазначає Є.А.Макаренко, реалізація національних програм інформаційного суспільства залежить від усвідомленого політичного і суспільного вибору акторів міжнародних відносин, наявності відповідної інфраструктури та психологічної готовності суспільства до змін [1, с. 73].

Це ті фактори, що унеможливлюють подальшої інтенсифікації у цій сфері. Адже, нині в Україні відсутні адекватні навички володіння та можливості придбання і застосування сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку.

Саме нагальною потребою правотворців є визначення подальших нормативно-правових засад становлення інформаційного суспільства, а науковців – розроблення конкретних пропозицій щодо удосконалення використання потенційних переваг інформаційної стадії розвитку суспільства.

Календар