Відмінності між версіями «Проект OI та ІФК "Розвиток міжнародного спортивного руху"»

---

Визначети яку роль відіграе "Розвиток міжнародного спортивного руху" у сучасному світі

---

Автор Осадчий Богдан

---

Результати дослідження

---

 :Повне освоєння матеріалу,та поняття про Міжнародний спортивний рух.

---

1. Структура міжнародного спортивного руху

Починаючи з 60-х років XIX століття, в історії фізичної культури відбулася подія, яка до цього часу є складовою і невід'ємною частиною спортивної, громадського життя і міждержавних відносин - виникло міжнародне спортивне рух - рух, що об'єднує організації та особи, зацікавлені у розвитку та вдосконаленні спорту на землі. Міжнародний спортивний рух представлено основними структурами - МСО (міжнародними спортивними об'єднаннями) і НСО (національними спортивними об'єднаннями), які покликані сприяти використанню можливостей спорту і сприяють встановленню тісних контактів між різними країнами. На сьогоднішній день таких об'єднань в МСД налічується понад 500. У свою чергу, МСО (НСО) поділяються на: а) універсальні і спеціальні загального характеру, діяльність яких не обмежена якоюсь однією областю фізичної культури і спорту. До них відносяться: Міжнародний олімпійський комітет (МОК), Міжнародна Рада фізичного виховання і спорту (СІЕПС), Асоціація національних олімпійських комітетів (АНОК), Асоціація міжнародних спортивних федерацій (ГАІСФ) і Міжнародна олімпійська академія (Аїд); б) за видами спорту - це насамперед міжнародні спортивні федерації, яких до кінця XIX століття налічувалося більше 100. Перші федерації з'явилися наприкінці 80-х років XIX століття: Міжнародна федерація з гімнастики (ФІЖ) - 1881 р., Міжнародна федерація гребних товариств (ФІСА) - 1892 р., Міжнародний союз ковзанярів (ІСУ) - 1892 р. і т. д . в) за галузями знань та діяльності - Це МСО (НСО), що мають безпосереднє відношення до фізичної культури і спорту. Наприклад, Міжнародна федерація спортивної медицини (ФІМС), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародне товариство психології спорту (ІССП), Міжнародна асоціація вищих шкіл фізичної освіти (АІЕСЕП), Міжнародна асоціація спортивної преси (АІПС) і ін г) поєднують спортсменів з якої-небудь речі: професійної - Міжнародний спортивний союз залізничників (УСІК), Міжнародна федерація університетського спорту (ФІСУ), Міжнародний робочий спортивний комітет (КСІТ) та ін; релігійної - Міжнародна асоціація молодих християн, Міжнародний католицький союз фізичного виховання і спорту та ін У завдання МСО входить сприяння спортивним організаціям окремих країн у створенні відповідних національних організацій, визнання їх, встановлення та зміцнення зв'язків з ними, а також контроль за виконанням цими організаціями прийнятих статутів, за єдиним тлумаченням офіційних міжнародних положень та плануванням міжнародних змагань, конгресів, симпозіумів. Практично всі МСО і НСО не залежать від урядів своїх держав і носять суспільний характер, тобто є неурядовими спортивними об'єднаннями. З 1978 р. в МСД з'явилося урядове МСО у сфері фізичної культури і спорту - Комітет з розвитку спорту Ради Європи (СДДС). До складу цього МСО увійшло 47 держав Європи. Воно діє відповідно статті 3 та статті 6 Європейської культурної конвенції і покликане, по-перше, стимулювати і забезпечувати координацію спортивної політики в державах, по-друге, розвивати демократичні засади спорту, пропаганду етичних цінностей та соціальної інтеграції в спорті. Республіка Білорусь також представлена ​​в даному МСО. Всього на сьогоднішній день понад 200 держав беруть участь у Міжнародному спортивному русі і в його структурах.

---

2. Міжнародне робоче спортивний рух (МРСД)

Перші кроки на шляху від інстинктивного інтересу до фізичної культури до організованого робочого спортивного руху були зроблені у Швейцарії в першій половині XIX століття. Пізніше кількість займаються фізичною культурою серед трудящих збільшувалася. Проте засади робочого спортивного руху були закладені не на Європейському континенті, а в Сполучених штатах Америки, де вже з 1848 р. стали створюватися міжнародні та регіональні робочі секції, об'єднання та федерації з видів спорту. Через деякий час естафету в Сполучених штатів підхопили робітники Німеччини. Напередодні першої Світової війни робоче спортивний рух у країнах Західної Європи досягло свого апогею, що дозволило в 1913 р. сформувати першу міжнародну спортивну організацію робочих - соціалістичний спортивний інтернаціонал (CIS). Він проголосив «теорію нейтралітету», тобто відмова від політичної боротьби робітників зі спортивних спілок. На жаль, в роки війни ця організація, не встигнувши зміцніти, розпалася. Під впливом подій 1917 р. почалася друга хвиля відродження робочих спортивних організацій. Особливо інтенсивно це відбувалося в Німеччині. До 1920 р. МРСД налічувало близько одного мільйона чоловік у багатьох куточках світу. У цьому ж році в швейцарському місті Люцерні зібралися представники спортивних робітничих організацій Англії, Бельгії, Німеччини, Чехословаччини, Фінляндії, Франції і Швейцарії. За їх рішенням було створено Люцернський спортивний інтернаціонал (ЛСІ). По відношенню до нового суспільного утворення, яким була радянська Росія, ЛСІ був налаштований вороже. Ця обставина послужила причиною розколу в лавах робочого спортивного руху, тому що в 1919-1923 рр.. організації Болгарії, Норвегії, Іспанії, Італії, Франції, Чехословаччини підтримали Радянську Росію. У цій обстановці у 1921 р. був скликаний III Конгрес Комінтерну і на I Міжнародному конгресі робочих спортивних організацій Росії, Італії, Німеччини, Голландії, Чехословаччини, Франції, Скандинавських країн у Москві сформований Червоний спортивний інтернаціонал (КСІ). Єдність ЛСІ і КСІ виявлялося тільки у бойкотуванні «буржуазних» Олімпіад. Тому вони проводили свої самостійні робочі спортивні Олімпіади: I у Франкфурті-на-Майні (1925), II у Відні (1931), III в Антверпені (1937). Міжнародні робочі організації розпалися напередодні II Світової війни. В даний час керівним органом МРСД є Міжнародний робочий спортивний комітет (КСІТ), створений в 1946 р. Його роль в МСС на тлі МОД і Міжнародних спортивних федерацій вельми незначна. У 1993 р. в КСІТ вступали країни Балтії, Мексики, Іспанії, Болгарії, Словаччини. 3. Міжнародне студентське спортивний рух У 1923 р. спортивний відділ Міжнародної конфедерації студентів організував у Парижі Міжнародний спортивний конгрес університетів, завдяки якому з 1924 р. почали проводитися чемпіонати світу серед студентів з окремих видів спорту. Вони регулярно проводилися до II Світової війни. I студентський чемпіонат пройшов у Варшаві з легкої атлетики (1924), II - у Римі (1927), де до легкої атлетики додалися футбол, теніс, плавання, фехтування, III - у Парижі (1928), IV - у Будапешті (1935), V - у Парижі (1937), VI - у Монако та Відні. Крім літніх чемпіонатів світу проводилися зимові студентські чемпіонати. До війни їх було 6. Основоположником зародження міжнародного студентського спорту вважається Жан Птіжан, керівник французької студентської молоді. З 1947 р. проведення Всесвітніх студентських ігор відновилось під егідою Міжнародного союзу студентів (МСС). У 1949 р. в Міжнародному спортивному студентському русі з'являється ще одна нова структура - Міжнародна федерація університетського спорту (ФІСУ). З 1959 р. ці організації об'єдналися і стали проводити Універсіади. Перша відбулася в рік об'єднання. У програмі Універсіад, за положенням, включаються 9 обов'язкових видів спорту - легка атлетика, гімнастика, плавання, фехтування, волейбол, теніс, баскетбол, водне поло. Право на 10 вид надається країні-організатору. З 1935 р. заступництво за проведенням міжнародних спортивних студентських заходів взяв на себе Міжнародний олімпійський комітет. Крім Універсіад, ФІСУ проводить Всесвітні фестивалі молоді і студентів, названі Міжнародними дружніми спортивними іграми молоді. 4. Рекреаційний напрям у спортивній діяльності Ритм життя маси робітників у промислових районах і центрах XIX століття диктувалася темпом машинного праці. Протягом 6 днів вони проводили близько 11 години біля верстата, у конторах або за прилавком. Виснажливий механізм автоматизованої діяльності змінювався апатією недільних і святкових днів. Швидка урбанізація призвела до перенаселеним, чорним від кіптяви, позбавленим сонця житлових кварталах. Сади і парки - приватні і обнесені парканом. Подібна обстановка поклала початок рекреаційного руху, яке дозволило: 1) винести шкільну фізкультуру за межі школи (зовнішнє фізичне виховання); 2) підтримувати фізичну підготовку новобранців; 3) забезпечити відновлення духовних і фізичних сил простих людей; 4) вирішити проблеми соціального саморегулювання і багато іншого. Говорячи сучасною мовою, рекреаційне рух вирішувало питання фізкультурно-оздоровчого та спортивно-масового характеру. Першим представником цього руху (1880) стала Асоціація молодих християн. Вона створила навколо своїх соборів і шкіл спортивні та ігрові майданчики, парки для відпочинку, організувала програми проведення різних заходів під відкритим небом. Місіонери отримали базову підготовку викладача фізкультури і спортивних керівників. Асоціація стала розповсюджувачем таких видів як баскетбол, гандбол, волейбол. Ця Асоціація відкрила перші «кемпінги». Завдяки їй з 1910 р. існує масовий студентський спорт. Асоціація проводила і проводить регіональні молодіжні ігри та чемпіонати. У 1903 р. був створений самостійний міжнародний союз «Маккавей» - заохочував заняття спортом та фізичною культурою, допомагав матеріально в організації фізичного виховання єврейським організаціям. У 1889 р. відкрилися «Йорданські сади» у Кракові (Хенрік Йордан) - майданчики з обладнанням, де кожен міг займатися. Їм допомагали соціальні інструктора. У 1870 р. в Англії організовані міські спортивні майданчики, парки та клуби для відпочинку. Значення цього напряму у фізичній культурі таке велике, що в 1935 р. в Англії був утворений Центральний рада фізичної рекреації, який займався не тільки використанням фізичної культури для дозвілля, а й фізичним вихованням в школах. За тотальне державне врегулювання вільного часу в 1925 р. взялася організація «Діяльність після роботи» (Італія), в 1933 р. «Сила через радість» (Німеччина). Останньою за визнання заслуг МОК в 1938 р. присудив Олімпійський кубок. Про роль і значення рекреаційного руху у розвитку фізичної культури сучасності вказують найбільші руху: Міжнародне робоче спортивний рух, Міжнародне студентське спортивний рух, бойскаутські рух, рух з адаптивної фізичної культури та багато інших. Воно послужило основою для формування на початку XX століття виробничо-прикладного напрямку у фізичній культурі. Почали відкриватися підприємства, об'єднання з випуску спортивної продукції. 5. Виникнення і розвиток регіонального спортивного руху та ігор Всесвітньому розвитку МСД поряд з олімпіадами і чемпіонатами світу з окремих видів спорту багато в чому сприяла організація ігор, які відповідали найбільш різнобічним інтересам народів, тобто виникнення регіонального спортивного руху, склад учасників якого визначався економічним, географічним, мовним, світоглядних і релігійними ознаками. Ці ігри важко віднести до якоїсь єдиної системи, проте, їх об'єднує один з одним те, що вони проходять під заступництвом МОК і відповідно до його основними принципами і правилами. У цього руху є олімпіади, церемонія їх відкриття та закриття, програма змагань включає олімпійські види та місцеві традиційні. «Жовтої олімпіадою» називалися азіатські регіональні ігри, «латинської» - змагання країн Американського континенту, «жіночої олімпіадою» - заходи, організовані Міжнародним Жіночим Спортивним Союзом і т. д., хоча МОК категорично виступає, з точки зору філології, для використання в регіональних іграх терміна «олімпіади». Основу першого регіональних ігор заклали місіонери Християнської асоціації молодих людей, що діяли на Філіппінських островах на початку 20 століття. Так виникли Паназіатськіх ігри, які з 1913 р. по 1930 р. проводилися за ініціативою Японії і носили назву «Далекосхідні ігри», а потім, до II Світової війни - «Західно-азійські ігри». Завдяки наполегливим організаційним зусиллям члена МОК Д. Сонди (Індія) в 1949 р. була створена Асоціація азіатських ігор, яка відновила проведення Азіатських ігор за олімпійською програмою, в рамках показових змагань широко використовуються народні ігри та види змагань. Менш розвинені в спортивному відношенні країни Далекого Сходу в кінці 1950-х років заснували Південно-Східноазійські ігри, які вперше провели у столиці Таїланду Бангкоку (1959). У програму Південно-східноазійських ігри увійшли: легка атлетика, бадмінтон, настільний теніс, баскетбол, бокс, футбол, плавання, стрільба, волейбол і важка атлетика. Панамериканські ігри. Під час I Світової війни (1914-1915 рр..) З ініціативи МОК і Латиноамериканського олімпійського комітету в Новому Світі почалася підготовка трансконтинентальних ігор, що охоплюють Центральну і Південну Америку. З середини 1920-х років у цих іграх взяли участь тільки держави району Карибського моря. Так з'явилися Карибські гри. У 1937 р. на прохання керівних спортивних кіл США Панамериканський конгрес зробив спробу провести всеохоплюючі континентальні ігри. - Відбулися I Боліварської ігри (Богота). Після II Світової війни відновилося проведення Карибських ігор з 1946 р. і гри Болівара з 1947 р. До програми Панамериканських ігор увійшло 19 видів спорту, найбільш поширених на Американському континенті. Починаючи з 1975 р. в них беруть участь і спортсмени Куби. Балканські гри. Поряд з паніграмі (регіональні, місцеві ігри) різних частин світу все більш значущу роль у МСД почали грати змагання маленьких географічних районів - Балкан, Скандинавії, Каталонії. Перші Балканські ігри відбулися в 1929 р. і включали в себе змагання з футболу, легкої атлетики, починаючи з 1930 р. в них були включені всі олімпійські види спорту. Особливістю цих регіональних ігор є те, що крім головних змагань, проводилися в незалежні терміни окремі чемпіонати. Починаючи з 1946 р. Балканські панігри були розширені, в них стали брати участь Угорщина, Болгарія, Румунія, Югославія, Албанія. Ігри Британської Імперії. Думка про проведення «Імперських ігор» належить місіонерові Ашлі Куперу, і була заснована на ірландському епосі - іграх Тайлте, процвітаючих в стародавні часи в протягом кількох століть і містять змагання з легкої атлетики, фехтування та боротьби. Починаючи з 1911 р. Імперські гри отримали статус «організованих заходів по згуртуванню нації» і приурочувалися до імперських фестивалям. Переможці стали нагороджуватися імперським перехідним призом. З кінця 1920-х років в них, як незалежні учасники стали виступати команди Канади, Австралії, Південної Африки. У 1924 р. був організований коллегіональний орган управління - «Суспільство імперських ігор». І тільки в 1930 р. під егідою Британської співдружності націй були проведені I Британські Імперські ігри (Канада, Гамільтон). Перевага в програмах цього регіону віддавалася легкої атлетики, боротьби, боксу, важкої атлетики, фехтування, велоспорту. У 1954 р. ці ігри були перейменовані в Ігри Британської імперії і Співдружності націй, а з 1970 р. - Ігри Співдружності націй. Вони дуже популярні. У них беруть участь понад 40 держав. Панафриканському гри. У 1950-х роках були здійснені заходи, які мали відношення до світу спорту в Африці. За підтримки французького уряду де Голля були засновані гри Французького Співдружності Націй і вперше проведені у 1959 р. в Тананариве. Їх учасниками стали вихідці з Франції та колишніх колоній. Змагання проходили з 8 видів спорту. У міру посилення визвольної боротьби в Африці стали проводитися Ігри франкомовних країн, а 1963 р. - вони переросли в Африканські ігри дружби, в яких вперше були представлені жіночі види спорту і брали участь команди Алжиру, Тунісу, Об'єднаної Арабської Республіки. Основи дійсно незалежних Всеафриканські регіональних ігор були закладені на конгресі Всеафриканські Союзу спортсменів-аматорів (1961). У 1965 р. в Браззавілі відбулася перша справжня «Мала африканська олімпіада», тобто I Африканські гри. На них брало участь понад 3000 т. з більш ніж 30 країн. Кращі атлети змагалися у 9 видах спорту. Африканські регіональні ігри проводяться і до теперішнього часу. Крім перерахованих панігров, до складу регіонального спортивного руху входять католицькі ігри, Тихоокеанські ігри, панарабські ігри, середземноморські ігри, феміністські ігри та ін