Відмінності між версіями «Meine Heimatstadt(Kirowohrad)»

Версія за 08:40, 5 листопада 2015

Від початків містечка до 2-ї пол. XIX ст На землях навколо сучасного Кіровограда до 18-го століття існували розрізнені зимівники запорізьких козаків:слободи та хутори. Мешканці поселень селились тут на свій страх і ризик, оскільки знаходились на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го – на початку 18-го століття. Згодом, згідно з указом від 24 грудня 1751 р., була утворена Нова Сербія. За клопотанням колишнього підданого Австро-Угорщини серба Івана Хорвата для оселення сербів, угорців, волохів, молдаван, хорват була виділена територія, частина Задніпровських місць. Також згідно з указом колишні мешканці цієї території підлягали виселенню на "прежние места". Указ передбачав побудову земляної фортеці, «которую именовать крепость святыя Елисаветы».

Відповідно до указу від 14 травня 1754 нові воєнізовані поселення склали Слобідський козачий полк.

Центром Слобідського козачого полку повинна була стати Єлисаветинська фортеця. Вона була заснована для захисту Нової Сербії з півдня. Фортеця була головним форпостом лінії військових укріплень, створеної вздовж російсько-турецького кордону, і розташовувалася приблизно на її середині — між Дніпром і Південним Бугом. Для розвитку, а фактично освоєння цього українського степового краю російський царат мав удатись до неординарних дій — і такий спосіб було винайдено, адже на цих землях було утворено край переселенців — Новосербію. У жалуваній грамоті Іванові Хорвату від 2 січня 1752 року йшлося про те, що разом із започаткуванням слобід сербських переселенців у межиріччі двох приток річки Інгулу — Сугоклії (Сугоклеї) та Балки (Біянки) має бути зведена російська фортеця. Відтак, подальший розвиток історії сучасного Кіровограда поклало спорудження фортеці Святої Єлисавети (Єлисаветинська фортеця) на відібраних в українського козацтва землях Вольностей Війська Запорозького низового з метою контролю над Запорозькою Січчю (під прикриттям захисту південних кордонів Російської імперії від нападів кримських татар). Фортецю було закладено за указом російської імператриці Єлизавети Петрівни в червні 1754 року.[Джерело?]

У ході російсько-турецької війни 1768–1774 Єлисаветинська фортеця відіграла помітну роль у боротьбі Російської імперії за вихід до Чорного моря. У ці роки вона була резервною базою російських військ — тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання. Відразу по війні, 1775 року, Новокозачин отримав статус міста і назву Єлисаветград, хоча озброєння й військовий контингент майже повністю було переведено до Херсона.

Після знищення Запорізької Січі у червні 1775 року та приєднання Кримського ханства до Російськогї імперії 1783 року Єлисаветинська фортеця втратила військово-стратегічне значення. Однак, через вигідне географічне становище Єлисаветграда і бурхливий розвиток аграрної і торгівельної сфери в місті і навколо нього новостворений міський осередок переживав економічне піднесення, перетворившись наприкінці XVIII століття на важливий економічний і торгівельний центр. Зокрема, 1785 року купець Масленников збудував у місті цукровий завод, тут щорічно відбувалися ярмарки з торгівлі зерном, худобою, вовною, хліборобськими знаряддями тощо. Значну роль у становленні міста відіграли переселенці, завезені Російської імперією до Єлисаветграда, а також впливова єврейська громада. Отак, вигідне розташування міста на торговельному шляху, що пролягав із півночі до Чорного моря, сприяло його зростанню, розвитку торгівлі.

Імператорським указом від 10 (21) лютого 1784 року фортеця святої Єлисавети перетворена на місто. У 1784–1795 роки Єлисаветград як центр Єлисаветградського повіту належав до Катеринославського намісництва, 1795–1801 Єлисаветград був повітовим містом Новоросійської губерії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803—29 — Херсонської губернії. Від 1829 до 1865 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), центр повіту в цей час був перенесений до Бобринця.

Схема фортеці Св. Єлисавети

Розвиток міста у 2-й пол. XIX ст. — на початку XX ст Від 1865 року Єлисаветград — знову повітовий центр Херсонської губернії. Повернення статусу, а також загальне економічне тло в Російській імперії, зокрема у її південно-західному краї (Україна) сприяли розвитку міста в цей період. З поширенням капіталістичних відносин у сільському господарстві та будівництвом у 1868—69 роки залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса в місті зводяться майстерні та заводи для ремонту й виробництва ґрунтооброблювальних знарядь і водяних турбін. 1874 став до ладу потужний завод сільсько-господарських машин, заснований англійськими підприємцями Робертом та Томасом Ельворті (нині ВАТ «Червона зірка») — його продукція (молотарки, сівалки) не раз одержувала відзнаки на всеросійських та міжнародних виставках. Єлисаветград, змагаючись із столицями, один з перших запустив своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф, а 1893 року в місті запрацював водогін. Перетворення і реформи господарства, а також культурні нововведення в Єлисаветграді в значній мірі припали на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (1878–1905).

Єлисаветград було заново переплановано на квартали і сектори. Місто активно забудовувалось і набуло європейського вигляду. Архітектурний вигляд міста, чистота та порядок, які особливо його характеризували в другій половині XIX ст. дозволили російському літературному критику і публіцисту Миколі Добролюбову в приватному листуванні назвати Єлисаветград «маленьким Парижем», і хоча в ті часи цим епітетом традиційно нагороджували чимало провінційних міст Російської імперії, дана згадка з листуванні відомої особи й назва, дана місту, вже в теперішній час активно використовується, перетворившись на мем у регіоні.

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск;

• Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;

• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Моє рідне місто або село

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка