Відмінності між версіями «Мій рідний Чернігів»

Версія за 20:15, 28 вересня 2015

Черні́гів — місто на півночі України, що знаходиться у західній частині Чернігівської області. Розташоване у Придніпровській низовині, на правому березі річки Десна.

Чернігів — обласний центр Чернігівської області. Впродовж своєї історії він був одним з головних осередків політико-економічного та соціально-культурного життя українців.

Місто славиться своїми пам'ятками часів Київської Русі і Чернігівського князівства, а також Гетьманщини і козацького Чернігівського полку.

Трохи з історії рідного міста.

Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком в «трактаті князя Олега з греками». У ранньому середньовіччі місто було центром племені сіверян, а з 9 століття увійшло до складу Київської Русі, ставши найважливішим і найбагатшим містом держави поряд з Києвом і Новгородом.

У княжу добу Чернігів знаходився на плато між річкою Десною та її притокою Стрижнем. У центрі міста був розташований замок із княжим двором — дитинець, до якого прилягав окольний град — передгороддя і район Третяк, де мешкали купці й ремісники. Кожна частина Чернігова мала свої оборонні вали. Над Десною лежав торговий Поділ. У середині 12 століття територія міста без Подолу становила близько 120 га.

У 1353 році Чернігів увійшов до складу Великого князівства Литовського і Руського, а у 1503 році був приєднаний до Великого князівства Московського. Завойовники звели на узбіччях дитинця фортецю і розбудували передмістя.

Чернігів не раз зазнавав руйнації від нападів татар. Особливо місто постраждало під час їхніх походів у 1482 і 1497 роках.

1579 року замок і місто намагались здобути частини війська короля Стефана Баторія під командуванням князів Костянтина Василя Острозького та Михайла Вишневецького. Взяти замок не змогли, але підпалили.

У 1618 році за Деулінським перемир'ям Чернігів перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623 році місто отримало магдебурзьке право, магістрат і герб, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства.

Піднесення життя Чернігова почалося, коли він увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. На цей час припадає розквіт культурного життя Чернігова, він став одним з найважливіших культурних центрів України.

З ініціативи Л. Барановича й коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини, відновлено і перебудовано в бароковому стилі чернігівські пам'ятки, зокрема Троїцький кафедральний собор (16 ст.). Особливе значення мало створення Чернігівського Колегіуму (1700), який став одним з головних осередків освіти і науки Гетьманщини. У першій половині 18 ст. в Чернігові з'являються нові монументальні церк. (барокова Катерининська церква, 1715) й світські (будинок полкової канцелярії, відомий під назвою «Мазепиного будинку» або будинок Якова Лизогуба) будови.

У 1782 Чернігів став центром Чернігівського намісництва Російської імперії, а 1797 — Малоросійської губернії, з 1808 Чернігівської губернії.

Був Чернігів і видавничим центром. Ще з 1858 там почав виходити орган губернатора — тижневик «Черниговские Ведомости» (до 1917). У 1861–1863 pp. Л. Глібов видавав «Черниговскій Листокъ», єдину тоді на Чернігівщині Україні українську газету. Від 1861 до 1911 виходили також «Черниговские єпархиальные известия», а в 1868–1872 роках «Записки» Чернігівського Статистичного Комітету.

Після березневої революції 1917 в Чернігові створено загони Вільного Козацтва і влада перейшла в руки Центральної Ради. За української влади пожвавилось українське культурне житт. Першого лютого 1918 року Чернігів захопило більшовицьке військо; 12 березня 1918 року він повернувся під владу уряду Української Народної Республіки, але знов був окупований більшовиками 12 січня 1919 року. Від 13 жовтня до 12 листопада 1919 року Чернігів був у руках денікінців.

З кінця 1919 року в Чернігові утвердилася радянська влада. У 1925–1932 Чернігів був центром Чернігівської округи. В 1932 році утворено Чернігівську область.

Відомі чернігівці. Архієпископ Феодосій Углицький - три роки керував Чернігівською єпархією (1693-1696 рр.). Будував церкви, закладав монастирі й особливу турботу проявляв щодо чернігівської друкарні при Іллінському монастирі. Після смерті Феодосія, яка настала 5 лютого 1696 року, численні дива, які відбувались біля його мощів, викликали питання про канонізацію. Ця подія відбулась у вересні 1696 року.

Опанас Васильович Маркович - український фольклорист і етнограф.

Леонід Іванович Глібов - український письменник, поет, байкар, видавець, громадський діяч.

Петро Іванович Прокопович- перший український бджоляр з Чернігівщини.

Микола Маркіянович Волкович - вчений з Городні, засновник вітчизняної школи хірургії.

Олександр Петрович Довженко - український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. Автор таких відомих творів як "Зачарована Десна", "Україна в огні". Людина зі світовим ім'ям.

Рапопорт Йосип Абрамович - радянський вчений-генетик, член-кореспондент АН СРСР, лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці.

Авдєєнко Петро Петрович - генерал-майор, Герой Радянського Союзу, командир 51-го стрілецького корпусу 38-ї армії Воронезького фронту.

Аркадій Валійський - український військовий діяч, офіцер Армії УНР.

Ардашев Віктор Федорович - полковник Армії Української Народної Республіки.

Ганжа Петро Андрійович - начальник дивізії Дієвої армії УНР.

*Цікаві історичні події.

*Визначні події, явища та процеси.

*Чернігівська архітектура.

*Неперевершена природа рідного міста.

Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Хмарка-КДПУ;

• Посилання на власний фотоальбом у Хмарка-КДПУ;

• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Моє рідне місто або село

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка