Відмінності між версіями «Стильові моделі Ренесансу і Бароко в українській літературі»

Версія за 10:48, 9 грудня 2014

ІСТОРИЧНІ ОБСТАВИНИ, В ЯКИХ ПЕРЕБУВАЛА УКРАЇНА, ПОЧИНАЮЧИ ІЗ СЕРЕДИНИ ХІІІ СТ.

Монголо-татарська навала і напади із Заходу затримали розвиток культури в південних руських землях. За час від 2-ї пол. ХІІІ до 1-ї пол. ХVІ ст. нових оригінальних пам’яток збереглося тут дуже мало. Розвиток літератури в цей час сповільнився. Нормальному розвитку Київської Русі заважали роз’єднаність території, відсутність чітко визначених кордонів, постійні утиски і переслідування з боку панівної верхівки країн-окупантів. Із середини ХVІ ст. почалось пожвавлення в розвитку культури й літератури на Україні у зв’язку з посиленням боротьби народу проти соціального й культурно-національного гніту. Коли польські пани і католицьке духовенство стали проводити політику ополячення та окатоличення населення України й Білорусії, значна частина феодальної верхівки легко сприйняла і католицьку віру, і польську культуру; народні ж маси вчинили рішучий опір і розгорнули боротьбу як проти полонізації (примусового спольщення), так і проти релігійної унії з римсько-католицькою церквою. Народні маси обстоювали «слов’яно-руську» (власне створену на основі живої розмовної з елементами слов’янської) мову і православну церкву як засоби в боротьбі проти натиску польської шляхти та католицького духовенства. Опір народних мас виявився в заснуванні шкіл, друкарень, в організації наукової і літературної роботи.

ПРАВОСЛАВНІ БРАТСТВА, ЇХ РОЛЬ У ПРОТИСТОЯННІ ПАНСЬКО-ПОЛЬСЬКІЙ ТА КАТОЛИЦЬКІЙ АГРЕСІЇ НАПРИКІНЦІ ХVІ — НА ПОЧАТКУ ХVІІ СТ.

У розвитку освіти й літератури на Україні та в Білорусії в ХVІ– ХVІІІ ст. значну роль відігравали братства. Найважливішими серед них були Львівське (1585) та Київське(1615). Братства — церковні організації заможного міщанства — в умовах боротьби мас українського і білоруського народів проти соціального й культурно-національного гноблення поширюють свою діяльність, відкриваючи школи, організуючи друкарні. Вони очолювали боротьбу проти колонізації й унії. До братств входили ремісники, торгівці, селяни, городові козаки, православні шляхтичі й священики; до Київського братства вступив і гетьман П. Конашевич-Сагайдачний з усім Військом Запорозьким. У братських школах навчання проводилось рідною мовою. Серед викладачів були тогочасні вчені й письменники: у Львівській — Арсеній Еласонський, Стефан Зизаній, Лаврентій Зизаній, Іов Борецький, у Київській — той же Іов Борецький, Мелентій Смотрицький, Касіян Сакович та ін. Викладання наук здійснювалося на тому ж рівні, що й у західноєвропейських школах. Навколо деяких шкіл та їх друкарень виникали наукові гуртки, члени яких писали книги, готували до друку підручники. За сприяння братств засновано школи не лише в Києві, Львові, а й у Перемишлі, Луцьку, Немирові, Крем’янці, Кам’янці-Подільському, Вінниці. У цих школах учні вивчали історію, географію, філософію (богослов’я), риторику, музику, поезію (піїтику), математику, астрономію й мови: тогочасну книжну українську, грецьку, польську, німецьку, французьку, а згодом — природознавство й медицину. Внаслідок переслідування польським урядом братські школи поступово почали закриватися і вже в середині ХVІІ ст. перестали існувати, але встигли зробити великий внесок у розвиток національної культури й освіти народу. Разом з тим вони були одним із засобів боротьби проти колонізаторської політики польської шляхти й окатоличення українців.

ЗНАЧЕННЯ АКАДЕМІЙ У РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ, КНИГОДРУКУВАННЯ.ОСТРОЗЬКА КОЛЕГІЯ.

1576 року в місті Острозі князь Костянтин — (Василь Острозьний) заснував греко-слов’яно-латинську колегію, яку сучасники називали «тримовним ліцеєм»,— першу українську школу, що давала середню і вищу освіту. У ній викладалися предмети так званих семи вільних мистецтв: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Навчання велося староукраїнською мовою. Викладачами в різний час були відомі тоді українські вчені: Герасим Смотрицький, Іван Княгинський, Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка), Христофор Філарет, Тимофій Михайлович та ін.; були й виписані з Греції вчителі. Вони складали літературно-науковий гурток — першу в Україні організацію такого типу. З Острозької школи вийшло багато видатних учених, письменників, ораторів, державних діячів (Мелетій Смотрицький, Іов Борецький, Петро Конашевич-Сагайдачний та інші). При школі діяла друкарня, у якій видано славнозвісну «Острозьку Біблію», книги релігійного та політичного характеру, а також підручники й художні твори. Острозька школа проіснувала дев’яносто років і відіграла важливу роль у поширенні освіти серед населення та в організації національної школи в Україні.

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА КОЛЕГІЯ (З 1701 РОКУ — АКАДЕМІЯ).

Була створена внаслідок злиття братської та Лаврської шкіл у 1632 році. Це перший на східних землях Європи вищий навчальний заклад. Училися в ньому діти й заможних, і вбогих батьків, навіть жебраків. Чимало було студентів і з інших слов’янських країн. Незаможні та малозабезпечені вихованці жили в бурсі (своєрідний гуртожиток), де й харчувалися. На утримання бурси невеликі кошти виділяла академія; гроші й продукти жертвували багаті люди й Запорозька Січ. Але цього було замало, тому бурсаки постійно жили надголодь. Академія мала вісім класів; одні з них були однорічні, інші — дворічні, загальний курс навчання тривав 12 років. Багато часу в кожнім класі відводилося на вивчення різних мов: слов’янської, грецької, латинської, польської, деякий час — староєврейської. Основними методами навчання були: заучування напам’ять підручників релігійних шкіл та праць «отців церкви»; усні й письмові переклади з однієї мови на іншу; диспути. Учні молодших класів та студенти старших дуже багато писали творів різних родів та жанрів: прозових (переважно орації, медитації, проповіді) й віршованих (панегірики, елегії, сатири, діалоги, інтермедії тощо). Диспути проводилися переважно під час занять, але нерідко влаштовувалися і публічні. Теми диспутів бралися з церковних книг, а тому були далекі від життя. Наприклад, коли в людину вселяється душа,— відразу після народження чи в результаті хрещення? Скільки ангелів може втриматися на кінчику голки? Основним завданням диспутів було навчити молодих людей обстоювати свою точку зору, доводити істинність догм православ’я під час словесного поєдинку з католиками. Немало уваги приділялося і предметам естетичного виховання — малюванню, музиці та співу. Великий хор академії славився не тільки в Україні, а й за її межами. З її стін вийшло чимало відомих композиторів (М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель) та художників (З. Голубовський, М. Карновський, Г. Левицький, Л. Тарасович та ін.). Академія виховала цілу плеяду письменників (М. Базилевич, П. Величковський, Г. Сковорода, Д. Гулак-Артемовський, В. Капніст, І. Некрашевич та ін.). Багато випускників академії згодом стали видатними вченими, які успішно працювали в різних галузях науки. Києво-Могилянська академія довгі століття була форпостом у боротьбі за самовизначення української нації, захисту православ’я, в опорі агресивній політиці сусідніх країн. 1817 року за наказом царського уряду Києво-Могилянську академію було закрито, а через два роки в її приміщенні відкрито Духовну академію, яка проіснувала до початку 1920 року. Зі здобуттям Україною державної незалежності (1991) Києво-Могилянську академію відновлено і надано їй прав міжнародного університету.

ПЕРШІ ДРУКОВАНІ КНИГИ В УКРАЇНІ («БУКВАР» — 1574, «АПОСТОЛ» — 1574, БІБЛІЯ — 1581)

Великим стимулом для розвитку національних літератур у Європі було книгодрукування, яке виникло в Німеччині й швидко перейшло до інших країн. Початком друкування вважається 1455 р.,— тоді вийшла перша в Європі велика за обсягом книжка латинською мовою, так звана «42-рядкова Біблія», яка є шедевром друкарського мистецтва. У другій половині ХVІ ст. стало розвиватися на Україні друкування книжок, організатором якого був знаменитий російський першодрукар Іван Федоров. Оселившись у Львові, він випустив у 1574 р. «Апостол» за зразком надрукованого в Москві. Закликаний до Острога, Іван Федоров і там заснував друкарню, з якої вийшла в 1581 р. відома «Острозька Біблія». Видання Федорова були значною допомогою в боротьбі проти полонізації. У наступні десятиліття в різних регіонах України засновуються приватні, а пізніше й державні друкарні. Упродовж 1574–1648 рр. в Україні вже діяло понад двадцять друкарень. Їхня продукція стала зброєю у боротьбі проти економічного і духовного поневолення українців, підносила їхню національну свідомість. Друкарні й школи стали осередками, у яких гуртувалися діячі науки, мистецтва, освіти. Антидемократичні уряди завжди боялися правдивого друкованого слова і жорстко розправлялися з авторами. У жовтні 1720 р. Петро І видав указ, за яким заборонялося друкувати будь-які книги староукраїнською літературною мовою. Відкривати нові друкарні не дозволялося. Видавнича справа в Україні почала занепадати; гальмувався і літературний процес, бо художні твори не було де друкувати.

	УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА РЕНЕСАНСУ І БАРОКО

Загальна характеристика доби Відродження у вітчизняній літературі. Ренесанс (або доба Відродження) — напрямок у мистецтві, що виник в Італії в ХІV ст. і поширився в Англії, Франції, Німеччині й інших країнах Європи. Ідеологічною основою Ренесансу стали концепції гуманізму (з лат. humanus — людяний) та реформації (рух за оновлення церкви). Гуманізм і реформацію об’єднувала критика середньовіччя та католицької церкви. Основна риса: у творах відображено інтерес до практичних знань, а також до матеріально побутового, соціально-економічного життя людини. Основна проблема: звільнення людини від надмірного церковного контролю. Розв’язання проблеми: з’являються нові теми, мотиви (побутові, пейзажні, еротичні), ідеалізуються сила, активність людини. Латина поступається місцем національним мовам. Наука і мистецтво поступово починають відокремлюватися від церкви. Світогляд: змінюється з догматично-церковного на природничо-науковий. Природа стає предметом наукового дослідження. Ідеал бачиться в усебічно розвиненій особистості людини.

БАРОКО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАРОКОВОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Уже в ХVІ ст. у європейських культурах на зміну Ренесансові приходить бароко — один з реалістичних стилів. Бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний) склалося в Європі в умовах перехідної доби від феодального до капіталістичного ладу (ХVІ–ХVІІ ст.). Основна риса: у творах мистецтва цієї епохи світ відображається у протиставленні матеріального і духовного, емоційного і раціонального, природного і божественного. Основна проблема: пошук відповіді на питання: у чому полягає справжня свобода людини — у її гідності, громадських правах чи матеріальній незалежності. Розв’язання проблеми: повернення до середньовічних традицій. Використання релігійних мотивів. Ускладнення форми творів. Світогляд: природа — шлях до Бога. Життя людини уявляється залежним від випадку, зовнішніх впливів, від природи. Теми для своїх творів письменники брали із сучасного їм життя і в основному правдиво відображали його. Для художнього відтворення вони добирали з навколишньої дійсності відповідний матеріал: трагічні події, вияви страждання людей від урядових утисків, чиновницького беззаконня, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Герої цих творів — вихідці з усіх станів суспільства, але, як правило, позначені психічною неврівноваженістю, хворобливими або низькими пристрастями, пройняті настроями приреченості. Для композиції творів бароко характерні динамічність, напруженість розвитку подій, ускладненість сюжету і разом з тим слабкість зв’язку між його частинами, несподівані повороти дії, раптові переходи від однієї думки до іншої, часом протилежної за змістом, прагнення сполучати несполучуване: реальне й фантастичне, високе й низьке, прекрасне й потворне, добро і зло. РИСИ БАРОКОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Центральне місце відводиться Богові. Релігійне забарвлення всієї культури. Пересилення ролі церкви й держави. Спроба з’єднати античність із християнством. Культ «сильної та вищої людини» для служби Богу. Рухливість, динамізм, потреба в русі, зміні, трагічному напруженні та катастрофі. Пристрасть до сміливих комбінацій, до авантюри, чудернацького, незвичайного. Не лякається найрішучішого натуралізму, зображення природи в її суворих, часто неестетичних рисах. Поруч із зображенням повного життя є й закоханість у тему смерті. Стилістичні риси: прагнення перебільшення, гіперболи, антитези, метафоричність мови, переобтяженість формальними елементами.

ЖАНРОВА РІЗНОМАНІТНІСТЬ БАРОКО.

           Полемічна література (твори І. Вишенського).

«Низькі» комедійно-гумористичні жанри (шкільна драма, «різдвяні» й «великодні» вірші-травестії). «Середні», «вищі» жанри — риторична проза (Клірик Острозький, Мелентій Смотрицький, Кирило Транквіліон-Старовецький). Епіграматична поезія (Лазар Баранович, циклізований збірник Климентія Зіновіїва, епіграми Івана Величковського). Ораторська проза (проповіді Іонакія Галятовського, Дмитра Туптала, Стефана Дворського). Емблематична література (Г. Сковорода в прозових діалогах, віршах унаочнював абстрактні поняття та ідеї). Історико-мемуарна проза (риси «театральності», риторичність опису в «Літописі» Самійла Величка, «Історія русів»). Пісенно-інтимна барочна лірика («етикетна» панегірична поезія на честь титулованих осіб, світська лірика, елегія, пісня).

ЗНАЧЕННЯ БАРОКО ЯК ТВОРЧОГО МЕТОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ.

Найцінніші надбання бароко — гуманізм, заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в усіх його проявах, яскравість викладу художнього матеріалу, динамізм розвитку сюжету, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів, продуктивне словотворення тощо — були засвоєні митцями наступного часу.

Автор статті Гречко Дар'я