Відмінності між версіями «Проблема автора «Слова...»? Спроби вчених встановити його особу. Жанрові особливості. Своєрідність композиції.»

Версія за 09:30, 9 грудня 2014

ВСТУП

Якщо говорити про авторство, то образ талановитого художника, який створив цей дивовижний твір, досі оточене легендами і припущеннями. Існує навіть теорія, що стовідсотково встановити автора «Слова ...» неможливо, і ми так ніколи і не дізнаємося, хто подарував нашій літературі цей поетичний твір. З іншого боку, читач завжди буде захоплений тою майстерністю, з якою створено твір, поетичністю мови, фольклорними та міфологічними мотивами, які введені в твір. Чи так вже важливо знати справжнє ім'я поета? Його твір, безумовно, залишиться на видному місці в історії нашої літератури, викликаючи величезний читацький інтерес і задоволення.

Актуальність теми: Проблема авторства «Слова о полку Ігоревім» ще й досі залишається, на жаль, не розв’язаною. Текст цього твору недостатній за обсягом, щоб можна було щось точно стверджувати про автора. Актуальним цікавим і, на жаль, невирішеним питання залишається і по сей день.

ПРОБЛЕМА АВТОРА «СЛОВА...»

Спроби вчених встановити його особу

Від часу віднайдення «Слова…» вчені намагаються назвати ім’я його творця. Висувалися десятки гіпотез. На сьогодні актуальними залишаються дві версії: боярська і князівська. Академік Б. Рибаков придумав для київського тисяцького умовне ім’я — Петро Бориславич. У князівській версії найбільш доказовою залишається гіпотеза Л. Махновця, який стверджує, що автором «Слова…» є галицький князь-ізгой Володимир — нелюбий син галицького володаря Ярослава Володимировича Осмомисла. Підтвердження цьому дослідник знайшов у тексті твору. Деякі з науковців своїми розвідками опосередковано підтримують цю гіпотезу (О. Орлов, Ю. Югов), називаючи Автора «Слова…» галичанином («карпаторусом»), тоді як опоненти вважають останнього або киянином, або чернігівцем. Однак достеменно відомо, що оспівана в «Слові…» славнозвісна Ярославна — рідна сестра князя Володимира Ярославича Єфросинія, тож у цьому зв'язку (і як зайвий аргумент на користь висунутої Л. Махновцем версії) стає зрозумілим, чому у «Слові…» з таким братерським теплом Автором відтворено її опоетизований образ.

Мова, якою написано «Слово…», — це тогочасна літературна мова русинів, подібна до мови літописців, але з помітно відчутнішим впливом народної. Є припущення, що копія поеми XVI ст., відкрита О. Мусіним-Пушкіним, була вже значно окнижнена переписувачами, які «підтягали» транскрипцію поеми під панівний тоді болгарський правопис. Дотого ж вона могла бути не зі старого списку, а з інших (пізніших) копій, які й витворили т. зв. темні місця поеми. Мовний скарб поеми порівняно невеликий, — дещо понад 900 слів. Крім слів і виразів, притаманних тільки українській мові, у «Слові…» є архаїзми, збережені в українських говірках, прослідковуються також впливи інших мов. У пояснювальній записці до перекладу на російську, зробленому для імператриці Катерини ІІ, було вказано, що оригінал містить у собі велику кількість «южнорусских» та польських слів, незрозумілих російському читачеві.

При порівнянні мови «Слова…» із сучасною українською мовою виявляється досить багато спільного (українська вочевидь мало змінилася з часів Київської Русі). Так, застосовувані в поемі слова у кличній формі мають і досі властиві сучасній українській мові закінчення («княже», «враже» тощо).

Хай ми не знаємо імені Автора — його особистість і душа сфокусувалися в монументальному творі, що відбиває звитяжну неповторність княжих часів, дихає запашною розлогістю слов’янських обширів, хвилює свіжістю й багатством почувань наших предків, могуттю нашої тисячолітньої історії.

ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ

Його ім’я — одна з найбільших нерозгаданих таємниць культури східних слов’ян. Часовий погром відділяє нас від тієї доби, коли Київська Русь півтораста років вела спустошливі війни з південними кочівниками — половцями. На цьому драматичному історичному тлі геніальний слов’янин створює безсмертну поему, в якій палко закликає князів до єдності й звитяги в ім’я любові до рідної землі.

  Поштовхом до її створення став невдалий похід на половців навесні 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Тоді, аби об’єднати князів для відсічі зовнішньому ворогові, великий київський князь Святослав скликав володарів Руської землі і на урочистому зібранні 15 серпня 1185 р. вперше прозвучало «Слово о полку Ігоревім», другу частину якого створено пізніше, у 1187 р.

  Відхиливши завісу часу, вдивимося в натхненне обличчя співця. Це кремезна людина зрілого віку, могутній військовик, який знає найтонші деталі походу. Він, безумовно, належить до найвищої політичної та духовної еліти, до своїх слухачів-князів звертається «братіє». Визначний політичний діяч і дипломат — у його творі Київська Русь постає відкритою країною, що підтримує відносини з багатьма державами. Безперечно, це один із найосвіченіших представників своєї доби: у творі згадуються події, віддалені від XII ст. на 800 років. Автор шанобливо згадує й свого попередника — співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і пов’язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств, обіцяючи співати в його стилі та об’єднати давню й теперішню славу. Після описів підготовки до походу, триденного бою й поразки Ігоря, Автор «Слова…» з’ясовує причини, які довели Руську землю до поневолення.

 Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, прославлянням спершу «старих князів» —  Ігоря і Всеволода, а потім і «молодих», представником яких був Володимир Ігорович. Для Автора незаперечним є і високий статус жінки-слов’янки: найліричніша частина твору — «Плач Ярославни» — присвячена княгині Єфросинії Ярославні, дружині князя Ігоря. Це — сповідь про її тугу  за чоловіком, вірність і любов, що, немов обереги, охороняють князя   у біді, визволяють від смерті та творять диво: йому вдалося втекти з полону.

 Створюючи типову християнську пісню, характерну для європейських культур доби хрестових походів, Автор, проте, згадує язичницьких божеств — Стрибога, Дажбога, Велеса, діву Обиду, а таємничі Карна і Жля стали для нього засобами самовираження.

==КОМПОЗИЦІЇ « СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ »: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА==

В основі сюжету твору - невдалий похід Ігоря Святославича проти половців 1185 року, який він здійснив у союзі з іншими князями. «Слово о полку Ігоревім » було написано майже відразу після повернення князя Ігоря з полону, тому автор не вважає за необхідне вдаватися в подробиці, добре відомі сучасникам. Початок «Слова» безпосередньо не пов'язане з описуваними подіями, тут вміщено роздуми автора: яку манеру оповіді вибрати. Він відкидає манеру Бояна і вирішує дотримуватися дійсних подій.

Нехай почнеться ж пісня ця

за билинами нашого часу,

а не за вимислом Бояна.

Це - ліричний вступ, який створює враження безпосередності, переконує, що перед нами імпровізація, вільна від скутості літературними традиціями. Вступ до «Слова», в якому автор звертається до Бояна, здається найбільшою дивиною у творі. Але подібні вступу до «словами», житіям або проповідям типові для давньоруської літератури.

В експозиції дається коротка характеристика Ігоря та причини його походу в половецькі степи. Весь розповідь про похід Ігоря витриманий в рисах характеристики Святославом: безрозсудний Ігор іде у похід, незважаючи на те, що похід з самого початку приречений на невдачу. Головною рушійною силою є прагнення до особистої слави.

Зав'язку сюжету становить розповідь про виступ російських військ. «Тоді вступив Ігор-князь у золоте стремено і поїхав по чистому полю» і повів він свої «хоробрі полки на землю половецьку за землю Руську». Відомості про те, звідки вийшла дружина і яким маршрутом вона рухалася, в творі відсутні. В дорозі дружинники спостерігають різні природні явища, які як би передбачають їх долю.

Перипетії у творі - це битви російських військ з половцями. У першій битві з половцями російські полки здобули перемогу.

Спозаранок в п'ятницю

потоптали погані полки половецькі

і, розлетівшись стрілами по полю,

помчали красних дівчат половецьких,

а з ними золото,

і паволоки,

і дорогі оксамити.

Покривалами,

і плащами,

і кожухами

стали мости мостити по болотах

і по багнистих місцях,

і всякими узороччями половецькими.

Перед другим битвою природа віщує нещастя («за годину ранній криваві зорі світло повідають; чорні хмари з моря йдуть»). Ця битва описано дуже яскраво, з достовірними деталями; створюється відчуття, що автор сам у ньому брав участь:

З раннього ранку до вечора,

з вечора до світа

летять стріли гартовані,

гримлять шаблі об шоломи,

тріщать списи булатні

в полі незнаному,

серед землі Половецької.

Поразка війська князя Ігоря є кульмінацією сюжету «Слова». Воно призводить до важких наслідків для Русі.

Дуже важливе місце в «Слові» займають композиційні вставки. Це сон Святослава, з якого князь дізнається про поразку Ігоря. Це «золоте слово» Святослава, в якому він закликає князів постояти за «землю Руську», помститися «за рани Ігореві», припинити міжусобиці. «Золоте слово» Святослава займає центральне місце у творі. Цим автор підкреслює свою прихильність об'єднавчої ідеї. Також важливе місце в композиції займають «плач Ярославни» і «слави».

Втеча Ігоря з полону половецького - розв'язка твору. Князь повертається на рідну землю.

Російська література вже з найдавніших часів була пронизана високим патріотизмом, інтересом до суспільно-важливих тем, зв'язком з народною творчістю. І композиція «Слова» повністю відповідає основній авторської ідеї - ідеї об'єднання Русі. Твір ліричний і епічно одночасно. Автор постійно втручається в хід подій, перериває самого себе вигуками, порівнює минуле з сьогоденням, закликає князів до активних дій. І.П. Єрьомін писав: «Автор « Слова »заповнює собою весь твір від початку до кінця. Голос його виразно чути скрізь ... » Такі риси особливо характерні для літератури XII-XIII століть - для« Слова про погибель Руської землі »,« Повісті про розорення Рязані Батиєм». Автор «Слова» звертається до князів-сучасникам і в цілому, і окремо. Через ораторські звернення і вигуки передається авторське ставлення до подій. Це - характерна риса давньоруської літератури, яка ще піддавалася сильному впливу стихії усного мовлення. У «Слові» органічно злиті фольклорні та книжкові елементи. Найбільше книжкові елементи позначаються на початку твору. Як ніби автор ще недостатньо відірвався від писемної традиції. Однак останні частини «Слова», особливо «плач Ярославни», майже позбавлені характерних книжкових елементів. Ця двоїстість висловилася і в бінарності «Слова»: на думку Лихачова, там не один, а, принаймні, два оповідача; у творі можна виділити два смислових центру - питання / відповідь, факт / узагальнення.

«Слово» було з самого початку написано автором, хоча автор і «чув» те, що писав, перевіряв на слух його ритм, звучання, звертався до своїх читачів, як оратор до слухачів, а іноді і як співрозмовник. Зв'язок «Слова» з усною народною поезією була відзначена ще Пушкіним, який в плані своєї статті з історії російської літератури помістив між літописами і «Словом» казки, пісні, прислів'я. Як доказ того, що автор «Слова» спирається і на відому російську писемність XI-XII століття, можуть служити сліди уважного вивчення автором давньоруському літописі, справжньої енциклопедії життя давньоруської держави. Письмове походження вплинуло на побудову твору. У ньому змішалися різні прийоми усної народної творчості, використовуються звернення від сучасності до минулого, критичні висловлювання і риси, характерні для стилю монументального історизму. Композиційні вставки в «Слові» становлять найбільший обсяг і мають величезне значення. Вони не лише додають у твір лірику, але і є виразом авторської позиції. Це - авторсько-виконавська початок, дає можливість лірично інтерпретувати події, що супроводжує розповідь сумними роздумами, ліричними вигуками і відступами, закликами об'єднатися і стати на захист Руської землі. Також ці вставки звертають увагу на зв'язок «Слова» з традиціями усної народної творчості, на близькість до народу (плачі та «слави»), на зв'язок з міфологією (сон князя Святослава). Все це, безсумнівно, збагачує «Слово» і дозволяє глибше проникнути в його зміст, простежити взаємозв'язок твори з літературними процесами Стародавньої Русі.

Головний процес, що відбилася, в тому числі і на композиції «Слова», - утворення нових жанрів в російській літературі XI-XII століттях. Здебільшого ці жанри народжувалися на стику фольклору та літератури. Можливо навіть, що зародження нових жанрів відбувається в усній формі, а потім вже закріплюється в літературі . «Слово о полку Ігоревім» вийшло з середовища княжих співаків, належить до числа книжкових відображень ранньофеодального епосу. Автор зараховує свій твір до «важким повестей», тобто до оповідок про військові діяннях. Але поряд з розповіддю про військові дії ми знаходимо в «Слові» сильне ліричний і публіцистичне початок, без яких твір втратило б свій справжній сенс. Композиційні вставки в «Слові» становлять найбільший обсяг і мають величезне значення. Вони не лише додають у твір лірику, але і є виразом авторської позиції. Це - авторсько-виконавська початок, дає можливість лірично інтерпретувати події, що супроводжує розповідь сумними роздумами, ліричними вигуками і відступами, закликами об'єднатися і стати на захист Руської землі. Також ці вставки звертають увагу на зв'язок «Слова» з традиціями усної народної творчості, на близькість до народу (плачі та «слави»), на зв'язок з міфологією (сон князя Святослава). Все це, безсумнівно, збагачує «Слово» і дозволяє глибше проникнути в його зміст, простежити взаємозв'язок твори з літературними процесами Стародавньої Русі.

ВИСНОВОК

Головний процес, що відбилася, в тому числі і на композиції «слова», - утворення нових жанрів в російській літературі ХІ-ХІІ століттях. Здебільшого ці жанри народжувалися на стику фольклору та літератури. «Слово о полку Ігоревім» вийшло з середовища княжих співаків, належить до числа книжкових відображень ранньофеодального епосу. Але поряд з розповіддю про військові дії ми знаходимо в «Слові» сильне ліричний і публіцистичне початок, без яких твір втратило б свій справжній сенс.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Слово о полку Игореве, под редакцией В. Адриановой-Перетц. М. — П. 1950;

2. Слово о полку Ігоревім (вступна ст. М. Гудзія). К. 1955;

3. http://www.ns-slovo.org.ua/statti/index99.htm

4. Вгору Чепа М.-Л. А. Ким був віщий Боян? \ П'ять великих таємниць історичної психології. — К., 2005.

5. http://litopys.org.ua/slovo67/sl01_1.htm