Відмінності між версіями «Проект з "ОІ та ІКТ" і "Археології" на тему: "Військова справа Київської Русі за археологічними матеріалами" Мацюк Андрій 11 група»

Версія за 10:26, 17 жовтня 2014

Військова справа Київської Русі за археологічними матеріалами

А хто з мечем до нас прийде, той від меча і загине.

Ідея проекту

В Київській Русі, як і в інших середньовічних державах, значна частина поселень мала штучні укріплення. Це було викликано постійною військовою загрозою як з боку кочовиків північнопричорноморських степів та інших іноземних нападників, так і з боку недружньо налаштованих сусідів із самого східнослов'янського середовища. Перший напрямок — протистояння зі Степом — був найбільш загрозливим, а тому вже в часи Володимира та Ярослава в кінці І — на початку ІІ тисячоліть н. е. була створена ешелонована оборона: на правому березі Дніп-ра — спочатку по Стугні, а потім по Росі; на лівому — по Сулі, Трубежу, Остру й Десні. Показати важливість археологічних знахідок у дослідженні Київської Русі.

Організація війська Київської Русі

Збройні сили давньоруськї держави складалися з старшої і молодшої дружини князя, з дружини «чоловіків» князя, т. з. дружин його бояр і князів, з «воев» — міського і сільського ополчення. Крім дружини у розпорядженні київського князя до другої чверті ХІ ст. перебували загони скандинавів, які войували за контрактом (наймом). Періодично,до тимчасового походу, у розглянутий період залучалися загони кочівників — угорців, печенігів і тюрків.Дружини зазвичай становили кінноту, яка посилювалася союзниками чи найманцями з кочівників; «виття» — піхота. Поруч із цієї категорією княжих соратників, вільних людей, тих, хто вважав військову службу своєю професією і дали князю клятву вірності. В дружині існував нижчий шар. Його становили «отроки» - непоаноправні військові слуги, що використовувалися й у княжому господарстві. Національний склад «отроків» виявився досить строкатим, оскільки крім добровольців-соплемінників сюди потрапляли раби, військовополонені із різних племен і народів, котрі оточували Русь. У громадських відносинах ці обличчя виступали як представники нижчого шару княжої адміністрації. До молодшої дружини ставилися також «гриди» (термін скандинавського походження) - охоронці князя, мали більш, високий соціальний статус. Пізніше в літописах вони називаються «дитячі», очевидно, це неповнолітні сини старших дружинників. З розвитком феодальних відносин виникли «бояри». Це означало початок зміни майнового та соціального становища старших дружинників, перетворення в феодальних власників сіл – «годівель». Оформившись до середини ХІ ст. шар боярства, куди й представники місцевої родоплеменної знаті, у плані поступово перетворювалася на сукупність бояр-васалів відносини із своїми загонами збройних слуг. У той самий час колишні традиції дружини як союзу соратників продовжувала визначати поведінка дружинників цього періоду, викликаючи їх переміщення разом із князем з одного «столу» (князювання) в інший. Для далеких походів будувалися тури, які піднімали до 40 чоловік кожен. На турах рать пливла по великим річках і з моря.Ладейний флот був транспортним засобом, але міг і вступити в бій із морськими кораблями противника. Старша дружина, що складається з «князівських чоловіків», чи бояр, у той час становила рада при князі, отже вона брала участь у управлінні; в часи війни дружина була резервом воєвод, котрі очолювали окремі перські загони війська. Молодша ж дружина («отроки», «дитячі») була особистою охороною князя. Своїм дружинам князь постачав зброєю, одягом та їжею, ділився з дружинниками здобиччю. Чисельність війська давньоруської держави досягала значної цифри: в поході Олега на Візантію рать складала 88 тис. чоловік, за даними Льва Диакона, в поході до Болгарії Святослав мав 60 тис. чоловік. Десятки тисяч воїнів брали участь у походах князів Ігоря, Святослава, Володимира Смалинюка й Ярослава. Траплялося, що число кораблів, які перевозили війська, не піддавалося обліку: «Сеидетъ Русь,безъ числа корабель.Покрили суть море кораблі». У результаті феодалізації суспільства, переважно через необхідність мати сильну кінноту для захисту від нападів печенігів, дедалі частіших після 980 р., чисельність давньорусської кавалерії швидко зростала. Найкращі коні надходили з Угорщини. Успішно розвивалося конярство, насамперед в княжому господарстві, що згадують у літописі. Відомі випадки, коли князі видавали коней ополченцям на період бойових дій. Як начальницького складу раті русичів джерела називають воєвод ітисячників.Рать мала певну організацію, пов'язану з побудовою російських міст. Місто виставляло «тисячу»,поділину на сотні і десятки (по «кінців» і вулицям). «Тисячою» командував обираний вічем тисячник, згодом тисячного призначав князь. «Сотнями» і «десятками» командували виборні сотники і десятники. Міста виставляли піхоту, що у цей час була основним родом військ та ділилася на лучників й копейщиків. Ядром війська були князівські дружини. У ХІ ст. відбуваються певні зміни організації війська. З'являється нова організаційна одиниця — частина об'єднаного київського війська — полк,який мав однорідний склад сил — ополчення чи повністю військо одного князівства і союзники (найманці). На певний період немає точних відомостей про те, як називалися підрозділи полку. Стяга служили головним засобом управління у бою. «Поставити прапор» на полі бою означало збір і побудову бойового порядку. За тих часів в війську були присутні музичні інструменти — роги та труби, і навіть бубони, що служили для піднесення воїнів, які йшли у бій, і про подачу звукових сигналів. З вище переліченого можна зрозуміти, що давньорусське військо вже у цей період має складну організацію, засновану за княжої дружини, як найбільш боєздатної частини,хоча основу війська становило міське і сільське ополчення. Немаловажливу роль грали і найманці.

Озброєння

На озброєнні слов'яни мали списи, дротики (сулици), луки, бойові ножі, і навіть сокири з трьох основних типів — важкі сокири скандинавських найманців довгих руків'ях, кавалерійські топорики-чекани з вузьким лезом азіатського походження і сокирки слов'янського піхотного типу із широким лезом. Широко вживалася ударна зброя: палиця з металевим накінечником (іноді з кам'яним) і обушок — бойова гиря на ремені чи ланцюзі. Захисним озброєнням служили шоломи двох основних типів: європейського — полусферичного та азійського — конічного і сфероконичного типів. Вони нерідко постачалися напівмаскою чи мали нерухомий «ніс» для захисту воїна.Щити найбільше використовували круглі, варязькі, чи мигдалеподібні, загальноєвропейського типу. Рідше зустрічалися пластинчасті і кільчасті «броні». Якість зброї,боєприпасів та обладунків чого залежало від статку воїна. Основна зброя і спорядження зазвичай зберігалася на князівських складах і видавалася перед виступом в похід, а після походу знову здавалася. Русичі мали «прапори» та військову музику. Особиста зброя для воїнів була важливою, сприймали її як живий предмет. Підкріпительні клятви слов'ян нерідко були закляттями, які передбачають для зрадника загибель від власної зброї. Інакше кажучи, власна зброя зрадить свого хазяїна-відступника. Війська вишиковувалися і "билися навколо своїх прапорів". Однак Давня Русь мала численний туровий флот. Давньоруська рать відрізнялася високою дисципліною. Поступово вироблялася система стягнень і заохочень. По пізнішим даним, за військові заслуги видавалися золоті гривні (медалі), медалі й хрести, які носилися на грудях. Іноді воїни нагороджувалися зброєю, обладунками, конем чи земельними володіннями. Можна сміливо сказати що давньоруський воїн був добре озброїним і дисциплінованим, а таке розмаїття в озброєнні пояснюється географічним становище Київської Русі, оскільки вона межувала і з Заходом і з Сходом, які дали значний вплив на типи озброєння.

Археологічні пам'ятки Київської Русі

Однією з пам'яток є знаменита «Повість минулих літ». Це найдавніший літописний звід, де викладено основні етапи історії давньоруського держави. У цьому літописі повідомляється про численні походи князів,за яких вони жили. У «Повісті временних літ» ми бачимо як виклад фактів та шляхів сполучення військових подій, так і спроби розкрити причини успіху чи невдачі походу, бою. Тут можна побачити опис складу раті, озброєння, способів ведення великої війни і бою. Літописець часто намагається аналізувати причини успіхів, і невдач тих чи інших походів. Походам Святослава і Володимира Мономаха літописець відвів цілі сторінки. Викладаючи ці походи, літописець свідчить про деякі особливості військового мистецтва. На жаль, «Повість минулих літ» не досліджували як воєнно-історичний пам'ятник. Питання, пов'язані з улаштуванням Збройних Сил, знайшли і в «Руській Правді» — зведенні законів, складеному в давньоруській державі.Давньорусський правовий збірник зберігся лише у списках (копіях) XIII - XV віків і пізніших часів. Статті «Про коні князівському ісмердьем», «Про зброю» та інші. Усі названі пам'ятники є спеціальними трактатами з питань військового мистецтва, але у них серед іншого матеріалу ми бачимо зауваження про засоби і форми ведення великої війни, про озброєння, про бойові порядки, тобто те, що безпосередньо має відношення до військової справи. Це перший етап розвитку російської військової думки, і ми повинні уважно вивчати його, якщо хочемо зрозуміти весь процес розвитку давньорусського військового мистецтва і військової науки. Письмові історичні пам'ятки зіграли величезну роль у вивченні військового мистецтва Київської Русі. Вони дозволяють виявить чимало сторін військового життя на той час.

Інтернет ресурси проекту

http://ua-etymology.livejournal.com/

http://histua.com

Додаткові матеріали проекту

Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

Результати проекту

Звіт у вигляді презентації.

Автор проекту

Мацюк Андрій