Відмінності між версіями «Проект з "ОІ та ІКТ" і "Археології" на тему: "Військова справа Київської Русі за археологічними матеріалами" Мацюк Андрій 11 група»
(→Матеріали проекту) |
(→Організація війська Київської Русі) |
||
| Рядок 11: | Рядок 11: | ||
== Організація війська Київської Русі == | == Організація війська Київської Русі == | ||
| − | Збройна сила давньоруського держави складалася з старшій і молодшій дружин князя, з дружин «чоловіків» князя, т. | + | Збройна сила давньоруського держави складалася з старшій і молодшій дружин князя, з дружин «чоловіків» князя, т. з. дружин його бояр і князів, з «воев» — міського і сільського ополчення. Крім дружини у розпорядженні київського князя до другий чверті ХІ ст. перебували загони скандинавів, які були за контрактом (найму). Періодично, тимчасово походу, у розглянутий період залучалися загони кочівників — угорців, печенігів і тюрків.Дружини зазвичай становили кінноту, яка посилювалася союзниками чи найманцями з кочівників; «виття» — піхота. Поруч із цієї категорією княжих соратників, вільних людей, тих, хто військову службу своєю професією і дали князю клятву вірності, в дружині існував нижчий шар. Його становили «отроки» -неполноправние військові слуги, що використовувалися й у княжому господарстві. Національний склад «отроків» виявився досить строкатим, оскільки крім добровольців-соплемінників сюди потрапляли раби, військовополонені із різних племен і народів, котрі оточували Русь. У громадських відносинах ці обличчя виступали як представники нижчого шару княжої адміністрації. До молодшої дружині ставилися також «гриди» (термін скандинавського походження) - охоронці князя, мали більш, високий соціальний статус. Пізніше літописах вони називаються «дитячі», очевидно, це неповнолітні сини старших дружинників. |
| − | З розвитком феодальних ставлення людини-спеціаліста до кінцю аналізованого періоду «мужі» почали йменуватися «бояри» (термінтюркскою походження, який із Болгарії). Це означало розпочаті зміни майнового та соціального становища старших дружинників, перетворення в феодальних власників сіл – «годівель». Оформившись до середини ХІ ст. шар боярства, куди й представники | + | З розвитком феодальних ставлення людини-спеціаліста до кінцю аналізованого періоду «мужі» почали йменуватися «бояри» (термінтюркскою походження, який із Болгарії). Це означало розпочаті зміни майнового та соціального становища старших дружинників, перетворення в феодальних власників сіл – «годівель». Оформившись до середини ХІ ст. шар боярства, куди й представники місцевої родоплеменної знаті, у плані поступово перетворювалася на сукупність бояр-васалів відносини із своїми загонами збройних слуг. У той самий час колишні традиції дружини як союзу соратників продовжували визначати поведінка дружинників остаточно цього періоду, викликаючи їх переміщення разом із князем з одного «столу» (князювання) в інший. |
Для далеких походів будувалися тури, які піднімали до 40 чоловік кожен. На турах рать пливла по великим річках і з морю.Ладейний флот цей був транспортним засобом, а й розпочав в бій із морськими кораблями противника. | Для далеких походів будувалися тури, які піднімали до 40 чоловік кожен. На турах рать пливла по великим річках і з морю.Ладейний флот цей був транспортним засобом, а й розпочав в бій із морськими кораблями противника. | ||
Старша дружина, що складається з «князівських чоловіків», чи бояр, у час становила рада при князя отже, брала участь у управлінні; в часи війни дружина була резервом воєвод, котрі очолювали окремі перські загони війська. Молодша ж дружина («отроки», «дитячі») була особистої охороною князя. Свої дружини князь постачав зброєю, одягом та їжею, ділився з дружинниками здобиччю. | Старша дружина, що складається з «князівських чоловіків», чи бояр, у час становила рада при князя отже, брала участь у управлінні; в часи війни дружина була резервом воєвод, котрі очолювали окремі перські загони війська. Молодша ж дружина («отроки», «дитячі») була особистої охороною князя. Свої дружини князь постачав зброєю, одягом та їжею, ділився з дружинниками здобиччю. | ||
| − | Чисельність війська давньоруського держави досягала значної цифри: в поході Олега на Візантію Маркс зазначив рать в 88 тис. людина, за даними | + | Чисельність війська давньоруського держави досягала значної цифри: в поході Олега на Візантію Маркс зазначив рать в 88 тис. людина, за даними Льва Диакона, в поході до Болгарії Святослав мав 60 тис. людина. Десятки тисяч воїнів брали участь у походах князів Ігоря, Святослава, Володимира Смалинюка й Ярослава. Траплялося, що й число кораблів, які перевозили війська, не піддавалося обліку: «Сеидетъ Русь,безъ числа корабель.Покрили суть море кораблі». |
У результаті феодалізації суспільства, а переважно через необхідність мати сильну кінноту захисту від нападів печенігів, дедалі частіших після 980 р., чисельність російської кавалерії швидко зростала. Найкращі коня надходили з Угорщини. Успішно розвивалося конярство, насамперед в княжому господарстві, що згадують літописі. Відомі випадки, коли князі видавали коней ополченцям на період бойових дій в. | У результаті феодалізації суспільства, а переважно через необхідність мати сильну кінноту захисту від нападів печенігів, дедалі частіших після 980 р., чисельність російської кавалерії швидко зростала. Найкращі коня надходили з Угорщини. Успішно розвивалося конярство, насамперед в княжому господарстві, що згадують літописі. Відомі випадки, коли князі видавали коней ополченцям на період бойових дій в. | ||
Як начальницького складу раті русичів джерела називають воєвод ітисяцких.Рать мала певну організацію, пов'язану з побудовою російських міст. | Як начальницького складу раті русичів джерела називають воєвод ітисяцких.Рать мала певну організацію, пов'язану з побудовою російських міст. | ||
| − | Місто | + | Місто виставляло «тисячу»,поділину на сотні мільйонів і десятки (по «кінців» і вулицями). «Тисячою» командував обиралася вічем тисячним, згодом тисячного призначав князь. «Сотнями» і «десятками» командували виборні сотники і десятники. Міста виставляли піхоту, що у цей час була головною родом військ та ділилася на лучників і копейщиків. Ядром війська були князівські дружини. |
У ХІ ст. відбуваються певні зміни організації війська. З'являється нова організаційна одиниця — частина об'єднаного київського війська — полк, завжди що з однорідних за складом сил — ополчення чи повністю військо одного князівства, чи союзники (найманці). На певний період немає точних відомостей про те, як називалися підрозділи полку. Стяга (бойове прапор) служив головним засобом управління у бою. «Поставити прапор» на полі бою це означало збір, побудова бойового порядку. З часів в війську були присутні музичні інструменти — роги та й труби, і навіть бубони, служили для піднесення воїнів, які йшли у бій, і про подачу звукових сигналів. | У ХІ ст. відбуваються певні зміни організації війська. З'являється нова організаційна одиниця — частина об'єднаного київського війська — полк, завжди що з однорідних за складом сил — ополчення чи повністю військо одного князівства, чи союзники (найманці). На певний період немає точних відомостей про те, як називалися підрозділи полку. Стяга (бойове прапор) служив головним засобом управління у бою. «Поставити прапор» на полі бою це означало збір, побудова бойового порядку. З часів в війську були присутні музичні інструменти — роги та й труби, і навіть бубони, служили для піднесення воїнів, які йшли у бій, і про подачу звукових сигналів. | ||
| − | З вище переліченого можна зрозуміти, що російське військо вже у цей період має складну організацію, засновану на княжої дружині, як найбільш боєздатною частини, але основу війська становила міське і сільське ополчення. | + | З вище переліченого можна зрозуміти, що російське військо вже у цей період має складну організацію, засновану на княжої дружині, як найбільш боєздатною частини, але основу війська становила міське і сільське ополчення. Немаловажливу роль грали і найманці. |
| + | |||
==Озброєння== | ==Озброєння== | ||
На озброєнні слов'яни мали списи, дротики (сулици), луки, бойові ножі, і навіть сокири з трьох основних типів — важкі сокири скандинавських найманців довгих руків'ях, кавалерійські топорики-чекани з вузьким лезом азіатського походження і сокирки слов'янського піхотного типу із широкою лезом. Широко вживалося ударне зброю: палиця з металевим накінечником (іноді з кам'яним) і обушок — бойова гиря на ремені чи ланцюга. Захисним озброєнням служили шоломи двох основних типів: європейського —полусферичного та азійського — конічного ісфероконичного типів. І всі, та інші нерідко постачалися напівмаскою чи мали нерухомий «ніс» для захисту. особи.Щити найбільше застосування знайшли круглі, варязькі, чи мигдалеподібні, загальноєвропейського типу. Рідше зустрічалися пластинчасті і кільчасті «броні». Якість зброї та боєприпасів обладунків чого залежало від статку воїна. Основне зброя терористів-камікадзе і спорядження зазвичай зберігалася князівських складах і видавалося перед виступом в похід, а після походу знову відбиралося. З часів слов'яни мали «прапори» (прапори) та військові музику. | На озброєнні слов'яни мали списи, дротики (сулици), луки, бойові ножі, і навіть сокири з трьох основних типів — важкі сокири скандинавських найманців довгих руків'ях, кавалерійські топорики-чекани з вузьким лезом азіатського походження і сокирки слов'янського піхотного типу із широкою лезом. Широко вживалося ударне зброю: палиця з металевим накінечником (іноді з кам'яним) і обушок — бойова гиря на ремені чи ланцюга. Захисним озброєнням служили шоломи двох основних типів: європейського —полусферичного та азійського — конічного ісфероконичного типів. І всі, та інші нерідко постачалися напівмаскою чи мали нерухомий «ніс» для захисту. особи.Щити найбільше застосування знайшли круглі, варязькі, чи мигдалеподібні, загальноєвропейського типу. Рідше зустрічалися пластинчасті і кільчасті «броні». Якість зброї та боєприпасів обладунків чого залежало від статку воїна. Основне зброя терористів-камікадзе і спорядження зазвичай зберігалася князівських складах і видавалося перед виступом в похід, а після походу знову відбиралося. З часів слов'яни мали «прапори» (прапори) та військові музику. | ||
Версія за 10:12, 10 жовтня 2014
Зміст
Військова справа Київської Русі за археологічними матеріалами.
А хто з мечем до нас прийде, той від меча і загине.
Ідея проекту
В Київській Русі, як і в інших середньовічних державах, значна частина поселень мала штучні укріплення. Це було викликано постійною військовою загрозою як з боку кочовиків північнопричорноморських степів та інших іноземних нападників, так і з боку недружньо налаштованих сусідів із самого східнослов'янського середовища. Перший напрямок — протистояння зі Степом — був найбільш загрозливим, а тому вже в часи Володимира та Ярослава в кінці І — на початку ІІ тисячоліть н. е. була створена ешелонована оборона: на правому березі Дніп-ра — спочатку по Стугні, а потім по Росі; на лівому — по Сулі, Трубежу, Остру й Десні. Показати важливість археологічних знахідок у дослідженні Київської Русі.
Автор проекту
Організація війська Київської Русі
Збройна сила давньоруського держави складалася з старшій і молодшій дружин князя, з дружин «чоловіків» князя, т. з. дружин його бояр і князів, з «воев» — міського і сільського ополчення. Крім дружини у розпорядженні київського князя до другий чверті ХІ ст. перебували загони скандинавів, які були за контрактом (найму). Періодично, тимчасово походу, у розглянутий період залучалися загони кочівників — угорців, печенігів і тюрків.Дружини зазвичай становили кінноту, яка посилювалася союзниками чи найманцями з кочівників; «виття» — піхота. Поруч із цієї категорією княжих соратників, вільних людей, тих, хто військову службу своєю професією і дали князю клятву вірності, в дружині існував нижчий шар. Його становили «отроки» -неполноправние військові слуги, що використовувалися й у княжому господарстві. Національний склад «отроків» виявився досить строкатим, оскільки крім добровольців-соплемінників сюди потрапляли раби, військовополонені із різних племен і народів, котрі оточували Русь. У громадських відносинах ці обличчя виступали як представники нижчого шару княжої адміністрації. До молодшої дружині ставилися також «гриди» (термін скандинавського походження) - охоронці князя, мали більш, високий соціальний статус. Пізніше літописах вони називаються «дитячі», очевидно, це неповнолітні сини старших дружинників. З розвитком феодальних ставлення людини-спеціаліста до кінцю аналізованого періоду «мужі» почали йменуватися «бояри» (термінтюркскою походження, який із Болгарії). Це означало розпочаті зміни майнового та соціального становища старших дружинників, перетворення в феодальних власників сіл – «годівель». Оформившись до середини ХІ ст. шар боярства, куди й представники місцевої родоплеменної знаті, у плані поступово перетворювалася на сукупність бояр-васалів відносини із своїми загонами збройних слуг. У той самий час колишні традиції дружини як союзу соратників продовжували визначати поведінка дружинників остаточно цього періоду, викликаючи їх переміщення разом із князем з одного «столу» (князювання) в інший. Для далеких походів будувалися тури, які піднімали до 40 чоловік кожен. На турах рать пливла по великим річках і з морю.Ладейний флот цей був транспортним засобом, а й розпочав в бій із морськими кораблями противника. Старша дружина, що складається з «князівських чоловіків», чи бояр, у час становила рада при князя отже, брала участь у управлінні; в часи війни дружина була резервом воєвод, котрі очолювали окремі перські загони війська. Молодша ж дружина («отроки», «дитячі») була особистої охороною князя. Свої дружини князь постачав зброєю, одягом та їжею, ділився з дружинниками здобиччю. Чисельність війська давньоруського держави досягала значної цифри: в поході Олега на Візантію Маркс зазначив рать в 88 тис. людина, за даними Льва Диакона, в поході до Болгарії Святослав мав 60 тис. людина. Десятки тисяч воїнів брали участь у походах князів Ігоря, Святослава, Володимира Смалинюка й Ярослава. Траплялося, що й число кораблів, які перевозили війська, не піддавалося обліку: «Сеидетъ Русь,безъ числа корабель.Покрили суть море кораблі». У результаті феодалізації суспільства, а переважно через необхідність мати сильну кінноту захисту від нападів печенігів, дедалі частіших після 980 р., чисельність російської кавалерії швидко зростала. Найкращі коня надходили з Угорщини. Успішно розвивалося конярство, насамперед в княжому господарстві, що згадують літописі. Відомі випадки, коли князі видавали коней ополченцям на період бойових дій в. Як начальницького складу раті русичів джерела називають воєвод ітисяцких.Рать мала певну організацію, пов'язану з побудовою російських міст. Місто виставляло «тисячу»,поділину на сотні мільйонів і десятки (по «кінців» і вулицями). «Тисячою» командував обиралася вічем тисячним, згодом тисячного призначав князь. «Сотнями» і «десятками» командували виборні сотники і десятники. Міста виставляли піхоту, що у цей час була головною родом військ та ділилася на лучників і копейщиків. Ядром війська були князівські дружини. У ХІ ст. відбуваються певні зміни організації війська. З'являється нова організаційна одиниця — частина об'єднаного київського війська — полк, завжди що з однорідних за складом сил — ополчення чи повністю військо одного князівства, чи союзники (найманці). На певний період немає точних відомостей про те, як називалися підрозділи полку. Стяга (бойове прапор) служив головним засобом управління у бою. «Поставити прапор» на полі бою це означало збір, побудова бойового порядку. З часів в війську були присутні музичні інструменти — роги та й труби, і навіть бубони, служили для піднесення воїнів, які йшли у бій, і про подачу звукових сигналів. З вище переліченого можна зрозуміти, що російське військо вже у цей період має складну організацію, засновану на княжої дружині, як найбільш боєздатною частини, але основу війська становила міське і сільське ополчення. Немаловажливу роль грали і найманці.
Озброєння
На озброєнні слов'яни мали списи, дротики (сулици), луки, бойові ножі, і навіть сокири з трьох основних типів — важкі сокири скандинавських найманців довгих руків'ях, кавалерійські топорики-чекани з вузьким лезом азіатського походження і сокирки слов'янського піхотного типу із широкою лезом. Широко вживалося ударне зброю: палиця з металевим накінечником (іноді з кам'яним) і обушок — бойова гиря на ремені чи ланцюга. Захисним озброєнням служили шоломи двох основних типів: європейського —полусферичного та азійського — конічного ісфероконичного типів. І всі, та інші нерідко постачалися напівмаскою чи мали нерухомий «ніс» для захисту. особи.Щити найбільше застосування знайшли круглі, варязькі, чи мигдалеподібні, загальноєвропейського типу. Рідше зустрічалися пластинчасті і кільчасті «броні». Якість зброї та боєприпасів обладунків чого залежало від статку воїна. Основне зброя терористів-камікадзе і спорядження зазвичай зберігалася князівських складах і видавалося перед виступом в похід, а після походу знову відбиралося. З часів слов'яни мали «прапори» (прапори) та військові музику. Особиста зброя для воїнів була важливою, сприймали її як живий предмет, як один – тому й звичай обмінюватися зброєю з новознайденою іншою. Підкріпительні клятви слов'ян нерідко були закляттями, які передбачають для зрадника загибель від власного зброї: «і нехайпосечет нас власне наше зброю». Інакше кажучи, власне зброя зрадить свого хазяїна-відступника. Війська вишиковувалися і "билися навколо своїх прапорів. Однак ж Давня Русь мала численний туровий флот. Давньоруська рать відрізнялася високою дисципліною. Поступово вироблялася система стягнень і заохочень. По пізнішим даним, за військові розбіжності заслуги видавалися золоті гривні (медалі), кайдани й посадили хрести, які носилися на грудях. Іноді воїни нагороджувалися зброєю, обладунками, конем чи земельними володіннями. Можна сміливо сказати що староруський воїн був добре озброїним і дисциплінованим, а таке розмаїття в озброєнні пояснюється географічним становище Київської Русі, оскільки вона межувала і із Заходом і з Сходом, які давали значний вплив на типи озброєння.
Інтернет ресурси проекту
http://ua-etymology.livejournal.com/
Додаткові матеріали проекту
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали
Результати проекту
Звіт у вигляді презентації.
