Відмінності між версіями «Колорадо»

Версія за 17:39, 9 жовтня 2014

Колорадо

' (англ. Colorado), штат у США, в Скелястих горах та на Колорадській височині; 269,5 тис. км², майже 5 млн мешканців; адміністративний центр Денвер (у міській агломерації зосереджено близько 80% жителів штату); видобуток руд урану, молібдену, ванадію; металургійна, машинобудівна, авіаційна промисловість; вирощування (штучне зрошування) пшениці, кукурудзи, цукрових буряків; вівчарство; туризм; зимові види спорту (Колорадо-Спринґз). Колорадо, штат у центральній частині США; площа 269700 км²;

столиця Денвер; міста Колорадо-Спрінґс, Аврора, Лейквуд, Форт-Коллінз, Грилі, Пуебло, Боулдер;

рельєф: Великі рівнини на сході, Скелясті гори, високогірні плато басейну Колорадо на заході;

на території штату знаходяться: національний парк Скелясті гори, пік Пайкс, доісторичні стоянки і національний парк Меса Верде, Сад богів (природні скульптури з піщанику), національні монументи динозавр і Великі піщані дюни, міста "примар" біля старих шахт, курорти, включаючи Аспен і Вейл;

виробляються: зернові, м'ясо і молочні продукти, нафта, вугілля, молібден, уран, залізо, сталь, верстати;

населення 4,939,456 (2008, оцінка);

історія: уперше прибули іспанські дослідники в 16 столітті (Франсиско Васкес де Коронадо), належав Іспанії з 1706, східна частина відійшла до США в 1803, інша — в 1845 і 1848 у результаті війни з Мексикою. Денвер засновано з відкриттям золота в 1858. Колорадо став штатом у 1876.

Назва штату Колорадо

Ласкаво просимо в різнокольоровий штат Колорадо, США Штат Колорадо, США Назва штату Колорадо, як і назви кількох інших штатів Заходу США, прийшло в англійську мову з іспанської.

Перші іспанські дослідники назвали землі сучасного штату Колорадо "Colorado", що означає "червоний", саме червоними їм видалися спочатку ландшафти цього дуже "різнобарвного" ​​насправді штату.

А коли в 1876 році створювався новий штат США, саме це ім'я визнали для нього підходящим. До речі своє прізвисько, "Штат сторіччя", колорадо отримав саме завдяки даті свого утворення. Справа в тому, що в 1876 році в США святкували сторіччя прийняття Декларації незалежності і освіти США.

• Дерево штату Колорадо - блакитна ялина (Picea pungens)
• Квітка штату Колорадо - водозбір блакитний (Aquilegia caerulea)
• Звір штату Колорадо - толсторог (Ovis canadensis, сніговий баран)
• Птах штату Колорадо - Жайворонкова вівсянка (Calamospiza melanocoryus)
• Риба штату Колорадо - лосось Кларка (Oncorhynchus clarki somias)
• Метелик штату Колорадо - Hypaurotis cysaluswas

Житла древніх індіанців пуебло в Національному еса-Верде, штат Колорадо, США Штат Колорадо, США В результаті археологічних досліджень встановлено, що на території сучасного штату Колорадо люди жили вже близько одинадцяти тисяч років тому.

До приходу європейців тут жили індіанці древнього народу пуебло (анасазі) - на півдні і південному заході, команчі - на сході, Шошони - на півночі і юта - на заході.

До наших днів зберігся унікальний історичний пам'ятник - створені індіанцями пуебло скельні житла, відомі як Меса-Верде.

Під тиском розширюється на захід північноамериканського держави в XVIII - XIX століттях сюди переселилися індіанці арапахо і Шайенна. Вони влаштувалися на східних долинах і біля підніжжя Скелястих гір. Переселення проходило непросто, корінні племена і прибульці зі сходу воювали між собою за життєвий простір.

Пізніше практично всі індіанці в результаті воєн і геноциду були витіснені з території Колорадо, в основному на південь (в штати Техас, Нью-Мексико і Аризона) і на захід (в штат Юта). Найдовше тут жили індіанці юта, до вісімдесятих років XIX століття вони контролювали практично всю територію штату Колорадо на захід від континентального вододілу.

Зебулон Пайк, перший американський дослідник Колорадо Штат Колорадо, США Першими європейцями, що досліджували регіон сучасного штату Колорадо, були іспанські конкістадори. Ще наприкінці XVI століття іспанці включили землі на півдні Колорадо до складу провінції Санта-Фе де Нуево Мехіко своєю американською колонії, віце-королівства Нова Іспанія. Однак це був скоріше формальний крок, так як іспанцям, незважаючи на неодократно спроби, не вдалося створити в цьому регіоні постійні поселення. Тим не менш, вони вели активну торгівлю з корінними американцями, колись населяли Колорадо. Від іспанців прийшло і назва штату Колорадо. "Colorado" на іспанському означає "червоний", а саме червоними здалися першим дослідникам ландшафти штату.

У 1803 році США купили у Франції територію Луїзіана, до якої входив і Колорадо. Західні кордони придбаних земель точно відомі не були, і в результаті виникла суперечка про кордони між США і іспанцями.

У 1806 році спірний район досліджувала розвідувальна експедиція армії США. Експедицією керував Зебулон Пайк, в честь якого пізніше була названа гора Пайкс-Пік (Пік Пайка). Експедиція Пайка була арештована іспанськими властями, її матеріали конфісковані. Після протесту США Пайк і його люди були звільнені і повернулися до Сполучених Штатів.

У 1819 році був укладений договір між США та Іспанією, за яким США набували Флориду, але землі на південному заході, в тому числі і південна частина Колорадо, відходили іспанцям.

Практично ці землі контролювалися індецамі, європейці лише створювали тут торгові пости. Серед найвідоміших американських аванпостів того часу на території Колорадо - має сьогодні статус Національного пам'ятника США "Старий форт Бент".

Форт був побудований в 1833 році братами Вільямом і Чарльзом Бент, він служив базою для торгівлі з індіанськими племенами і був єдиним на той час постійним поселенням американців в Колорадо.

У 1848 році, після перемоги США у війні з Мексикою, Колорадо знову стає американським. Землі Колорадо увійшли до складу території Нью-Мексико і території Юта, створених в 1850 році, а також території Канзас і території Небраска, створених в 1854 році.

Американських переселенців, які рухалися на захід, не залучали землі Колорадо, більшість їхало далі, на тихоокеанське узбережжя Орегона і Каліфорнії. Перше постійне поселення європейців в Колорадо, що існує до наших днів - місто Сан-Луїс, заснований в 1851 році.

Все змінилося в кінці п'ятдесятих років XIX століття, коли в Колорадо було виявлено золото.

Перше золото в Колорадо було знайдено в долині річки Саут-Платт ще в 1849 році. Однак в цей час бушувала золота лихоманка в Каліфорнії, і порівняно бідні запаси золота, виявлені в Скелястих горах, не притягли на особливу увагу. Але через кілька років, коли видобуток золота в Каліфорнії пішла на спад, про знахідку згадали.

У 1858 році старатель Вільям Рассел, виходець із Джорджії, видобувати раніше золото в Каліфорнії, організував експедицію з пошуку золота в Скелястих горах. Рассел був одружений на жінці з племені черокі і завдяки своїм зв'язкам з індіанцями знав про золото, знайденому кілька років тому в районі річки Саут-Платт.

Експедиція Рассела рухалася з території сучасного штату Оклахома і далі на північний захід від форту Бент. Спочатку в ній було всього дев'ять учасників, але їх кількість зростала, швидко перевищивши сто чоловік.

Пошуки золота не приносили успіху, багато учасникі експедиції розчарувалися і повернулися додому, але Рассел не здавався. На початку липня 1858 поблизу гирла Літл-Драй-Крік (в передмісті Енглвуд сучасного Денвера) Вільям Рассел і його напарник Сем Бейтс знайшли близько шестисот грамів самородного золота. Це була перша значна знахідка золота в Колорадо.

Золота лихоманка в Колорадо почалася. У гонитві за золотом сюди хлинула хвиля старателів і переселенців (близько ста тисяч людей за три роки). Грунтувалися селища старателів, деякі з яких виросли в міста. Так, зокрема, з'явилися столиця штату Колорадо Денвер, місто Голден (що перекладається як "золотий") та інші.

Золоту лихоманку в Колорадо називають ще "Лихоманкою Пайкс-Пік". Справа в тому, що більшість переселенців-старателів рухалися в Колорадо зі сходу, і останнім населеним пунктом на їхньому шляху було містечко Манхеттен в Канзасі, від якого до Скелястих гір залишалося ще сотні кілометрів шляху. Не було ні доріг, ні яких би то не було вказівників, крім природних орієнтирів. На неосяжних просторах можна було не тільки втратити дорогу, а й зустрітися з недружніми індіанськими племенами. Головною метою в довгій дорозі через Великі рівнини служила видна здалеку гора Пайкс-Пік. В учасників гонки за золотом в Колорадо, відомих в США як "пятьдесятдевятнікі", був навіть девіз: "Пайкс-Пік або кінець!" (Pike's Peak or Bust!).

Приплив величезної кількості людей в Колорадо зумовив необхідність організації місцевого самоврядування. 24 жовтня 1859 делегатами конвенту жителів регіону Скелястих гір було оголошено про створення території Джефферсон. Територія Джефферсон була названа на честь Томаса Джефферсона, третього Президента Сполучених Штатів Америки і одного з авторів Декларації незалежності США. До складу новоствореної території Джефферсон увійшли частина територій Канзас, Небраска, Нью-Мексико, Юта і Вашингтон, віддалені від своїх урядів.

Територія Джефферсон чи була офіційно визнана урядом США, але, тим не менш, тимчасовий уряд території успішно працювало до створення території Колорадо.

28 лютого 1861 п'ятнадцятий Президент США Джеймс Б'юкенен підписав прийнятий Конгресом США закон про створення території Колорадо. Кордони новоствореної території збігалися з межами сучасного штату Колорадо. Створення території Колорадо допомогло уряду США затвердити свій контроль над надзвичайно багатим корисними копалинами регіоном Скелястих гір.

Столицею території Колорадо був з 1861 по 1862 роки місто Колорадо-Сіті (сьогодні це один з районів Колорадо-Спрінгс), з 1862 по 1867 роки - Голден-Сіті, з 1867 року - Денвер, що став пізніше і столицею штату Колорадо.

Війна велася між білими американцями з одного боку і індіанськими племенами з іншого. Збройні формування білих поселенців складалися в основному з ополченців-добровольців, частини армії США в конфлікті майже не брали участь. Протистояли їм об'єдналися індіанські племена арапахо, Шайенна, сіу, кайова і команчі. Військові дії в основному проходили на території Східної рівнини Колорадо.

Причиною війни послужило тиск білих американців на індіанські племена з метою витіснити їх з рівнин східної частини Колорадо і небажання індіанців покидати свої мисливські угіддя.

Ще в 1851 році був укладений договір між урядом США і індіанськими народами, що проживають на Великих рівнинах (арапахо, Шайенна, сіу, Шошони та інші). Індіанці гарантували вільне і безпечне переміщення білих переселенців на захід в обмін на чітке розмежування територій, що належать племенам, і грошові виплати. Також індіанці погоджувалися на будівництво доріг і фортів на належних їм землях.

За цим договором, відомому як "Договір форту Ларамі", Східна рівнина Колорадо, за якою мігрували величезні стада бізонів, головного мисливського трофея індіанців, належала племенам корінних американців. Така ситуація влаштовувала всіх до початку золотої лихоманки в Колорадо, коли землі індіанців раптово стали дуже цінними для білих американців.

Полковник Джон Чівінгтон, що керував військовими формуваннями білих американців під час війни Колорадо Штат Колорадо, США В результаті нових переговорів в 1860 році індіанці погодилися переселитися у відведені їм резервації і змінити звичний уклад життя мисливців-кочівників на заняття землеробством. В обмін уряд США обіцяло індіанцям грошові компенсації, будівництво шкіл, млинів і лісопилок. З боку індіанців договір підписав лідер племені шайеннов Чорний Котел.

Уряд США не виконало в повному обсязі свої зобов'язання перед індіанцями. Деякі з федеральних агентів, зобов'язаних постачати індіанців різними товарами, розкрадали і перепродували їх. Серед індіанців наростало обурення. Крім того, кілька невеликих груп індіанців не прийняли новий договір і пролжалі полювати на Східній рівнині Колорадо, будучи вельми вороже налаштовані по відношенню до білих.

У 1861 році в США почалася громадянська війна. В Колорадо були сформовані збройні формування ополченців, успішно воювали під командуванням полковника Джона Чівінгтона з армією конфедератів. Керівник ополчення Джон Чівінгтон і губернатор території Колорадо Джон Еванс зайняли жорстку позицію щодо індіанців. Напруженість наростала.

Навесні 1864 білі ополченці атакували поселення індіанців, індіанці нанесли відповідні удари. Війна почалася.

Про ставлення багатьох білих американців до корінних жителів Америки в той час можна судити з висловлювань Джона Чівінгтона: "Я прийшов, щоб вбивати індіанців і вважаю, що правильно і почесно використовувати будь-які засоби, щоб вбивати індіанців".

Багато лідерів індіанців, в тому числі і Чорний Котел, намагалися зупинити кровопролиття, прагнули до переговорів про мир. В результаті серії переговорів представники уряду США пообіцяли зупинити військові дії.

Натхнені досягнутим мирною угодою, індіанці під проводом Чорного Котла зупинилися табором в районі Санд-Крік. 29 листопада 1864, незважаючи на досягнуті мирні угоди, війська під предводіельством Джона Чівінгтона атакували табір індіанців. Більшість індіанських чоловіків були на полюванні, в таборі переважно залишалися старики, жінки і діти. Солдати продовжували стріляти, навіть коли індіанці, що не очікували такого віроломства, підняли білий прапор.

Люди Чівінгтона добивали поранених, скальпировали і розчленовували вбитих. За різними оцінками, було вбито близько півтораста індіанців, з них більше сотні жінок і дітей.

Цей епізод війни увійшов в історію США як "Різанина при Санд-Крик".

"Різанина при Санд-Крик", спочатку представлена ​​урядом США як велика військова перемога, пізніше послужила предметом розслідування Конгресу США. Проте, ніхто з учасників геноциду при Санд-Крік ні покараний.

"Різанина при Санд-Крік" отримала великий суспільний резонанс в США і після цього сумного випадку в Сполучених Штатах дуже сильно змінилося ставлення до воєн з індіанцями.

Зараз місцевість, де сталася "Різанина при Санд-Крик", оголошено "Національним історичним місцем" США.

Результатом "Війни Колорадо" стало переселення залишків племен арапахо, Шайєнн, кайова і команчів з території Колорадо в резервації в Оклахомі.

Наприкінці шістдесятих років XIX століття в Колорадо були прокладені перші залізниці, що з'єднали Денвер з Шайенна і Канзасом.

1 серпня 1876, через 28 днів після ювілею сторіччя США, вісімнадцятий президент США Улісс Грант підписав закон, яким Колорадо був проголошений тридцять восьмим штатом США.

Після того, як в Колорадо стихла золота лихоманка, розвиток штату сповільнилося. Новий поштовх йому додало відкриття покладів срібла в районі міста Лідвілл в 1879 році - наступне десятиліття називають "срібним бумом в Колорадо". Але після різкого зниження цін на срібло в дев'яностих роках XIX століття економіка Колорадо знову пішла на спад.

В штаті тривала видобуток кам'яного вугілля, яка велася з шістдесятих років, але умови роботи шахтарів були жахливими, смертність на вугільних шахтах Колорадо була однією з найвищих в США. Постійно спалахували страйки, для придушення яких використовувалися навіть підрозділи Національної гвардії. Протистояння між шахтарями і власниками шахт на початку XX століття було настільки жорстоким, що увійшло в історію як "Трудові війни Колорадо". Це був жорстокий і кривавий період в історії штату. Лише в 1933 році федеральний закон Підтвердіть право шахтарів організовувати профспілки.

В тридцяті роки XX століття в Колорадо з'явилися перші гірськолижні курорти, почався розвиток індустрії туризму.

Дуже сильно вплинуло на розвиток штату Колорадо початок другої світової війни. В штаті почали розвиватися нові галузі промисловості, орієнтовані на потреби Збройних сил США, створювалися військові об'єкти. У 1942 році в Колорадо був організований один з таборів, в які були інтерновані американці японського походження.

У роки холодної війни в штаті Колорадо працював завод з виробництва компонентів ядерної зброї. Після того, як після численних протестів захисників навколишнього середовища в 1992 році завод був закритий, на його місці був створений заповідник.

В сімдесятих роках XX століття штат Колорадо (а точніше його столиця - Денвер) з фінансових міркувань відмовився від проведення зимових Олімпійських ігор.

В наші дні в штаті Колорадо приділяється багато уваги своєму історичній спадщині. У штаті є багато музеїв, меморіалів та національних парків, присвячених цікавим і важливим моментам історії.