Відмінності між версіями «Проект "Моє рідне місто або село" Пориваєв Максим»

Поточна версія на 09:44, 4 жовтня 2014

Край степовий, Кіровоградщина моя, Стоїш ти в центрі України Така велична і проста Як ягідка червоної калини. Квітуй, мій рідний край, де дух козацький не згасає, Слава твоїх захисників ніколи не вмирає. Тебе прославили літа, ти прославляєш Україну! За вас обох моя земля стіною стане в будь-яку годину. Візитна картка в тебе є: Квітучий соняшник у полі, талановитий твій народ, Жита шумлять, як хвилі в морі. Кіровоградщина моя, пишаємось тобою! Ти наша гордість і краса, Хай незалежність сяє над тобою.

Історія

Кіровогра́д (до 1924 року — Єлисаветград, у 1924–1934 роках — Зінов'євськ, у 1934–1939 роках — Кірово) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.

Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини, на берегах ріки Інгул, при впаданні в неї менших річок — Сугоклії та Біянки.

Місто було утворене у середині XVIII століття після будівництва фортеці святої Єлисавети. Відтоді відоме як Єлисаветград, місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут був відкритий перший український професійний театр. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кіровограда налічує понад 70 підприємств, місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями. Не варто плутати з Кіровградом — містом у Росії.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4

Відомі люди

Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда.

У Кіровограді (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін.

У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.

У навчальних закладах міста навчались відомі в майбутньому політики та діячі культури:

   у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Кіровоградському педагогічному інституті;
   У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі.
   Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР.
   Красовський Михайло Якович — старшина Дієвої Армії УНР.
   Русанов Аркадій Васильович — полковник Армії УНР.
   Рудик Григорій Опанасович (1912 - 1943)  — радянський військовий діяч.

Єлисаветград як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич.

Історичні події

Місто, відоме зараз під назвою Кіровоград, розвинулося усередині XVIII століття як продукт агломерації сільських та військових поселень. У освоєнні краю відіграли роль сербські переселенці, спеціально запрошені російською владою (Нова Сербія).

Згодом поруч із цими селами та слободами була збудована фортеця св. Єлисавети, первинно розташована на високому правому (західному) березі Інгулу. У подальшому вона планомірно забудовувалося й поповнювалась переселенцями, чим створювався образ «нового» міста, протиставлений хаотично розвинутим давнішим поселенням. Так, від 1764 року Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, а вже за декілька років фортеця містечка відіграла непересічне значення у російсько-турецькій війні 1768—1774, що не тільки перегрупувала розклад сил у регіоні, а й непрямо спричинилася до ліквідації Запорозької Січі. Олександр Пашутін

План Єлисавтграда 1914 року. І хоча військово-стратегічне значення Єлисаветграда та його фортеці зменшилось із просуненням кордонів імперії на південь і приєднанням Кримського ханства (1783) наприкінці XVIII століття містечко почало відігравати все більшу роль як важливий економічний і торгівельний центр. Адже місто опинилось на перетині важливих шляхів з Чорноморського узбережжя вглиб Росії, а до заснування Одеси, Херсона, Миколаєва взагалі було єдиним значним поселеням на півдні України, згодом правлячи за важливий пункт на шляху від цих міст у внутрішні райони.