Відмінності між версіями «VІІ ст. до н. е. як особлива історична та літературна епоха. Походження слова “лірика”. Жанри та види давньогрецької лірики»

Версія за 22:04, 29 вересня 2014

VІІ ст. до н. е. як особлива історична та літературна епоха. Походження слова “лірика”. Жанри та види давньогрецької лірики

Ідея проекту

• Розкрити значення давньогрецької лірики.
• З'ясувати походження слова "лірика".
• Пояснити жанрову класиікацію давньгрецької лірики.
• Назвати відомих давньогрецьких ліриків.

Автор проекту

Користувач:Орловська Анастасія

Зміст

1. Соціальні процеси VII - VI ст. і виникнення архаїчної лірики.
2. Жанрова класифікація давньогрецької лірики.
3. Елегійна і ямбічна поезія.
4. Монодійная поезія (Алкей і Сапфо).
5. Хорова меліка.

Соціальні процеси VII - VI ст. і виникнення архаїчної лірики

Роди й види в літературі й поезії розвивалися послідовно. Кожний з жанрів затребуваний певними соціальними й суспільними процесами. Архаїка - епос, потім дидактика, потім - лірика. Особливо бурхливим життям жила острівна Греція. 7 - 6 ст. - століття соціальної революції. Виникнення полісів руйнувало патріархальність. Людина стала інакше дивитися на себе. Також впливала морська експансія. До влади стали приходити нові люди - тирани, що прийшли до влади з низів. Вони втримували владу завдяки ідеології - підтримували мистецтво, торгівлю. Судочинство - іде боротьба за писемні закони. У громадах були усні закони, а тут потрібно особисте відношення. Повинне було бути законодавство. Перше законодавство ввів Лікург, спартанець. Потім його вводять тирани. Тиран Драконт у письмовому законодавстві пише, що за всі злочини єдине покарання - смерть. Епос ішов у минуле, епос не міг регламентувати нове життя, не міг виразити почуття. Тому з'являється лірика, що спрямована на внутрішній світ. Протистояння епосу. Лосєв стверджує: "Лірична поезія заснована на багатшому розвитку духовного світу індивіда. У ліриці гине гармонія родового світу, і виникає диференційований моральний світ". Лірика - поезія для слуху, її не записували. Віршів не було. Мелодія була завжди. Текст і мелодія мали однакове значення. Читання для очей з'явилося тільки в Олександрійську епоху 3-1 ст. До кінця від мелодії не звільнилися, це трапилося тільки в Римі. Мелодія пов'язана тільки з певними філософськими й психологічними теоріями. Аристотель і Платон - "лірика заспокоює психіку людини". "Заспокоює людину строгий дорійський лад, пристрасть персоніфікує фрігійський лад, лідійський лад - скорботний". Піфагор писав про магічні лікувальні властивості лірики. Мелодія займає велике місце у філософській системі. Він стверджував, що увесь світ побудований на музиці. Термін "лірика" з'являється дуже пізно – у вчених третього століття до нашої ери. Це те, що виконується під ліру або кіфару, іноді флейту, авлос. Це завжди пісенна поезія. До третього століття греки всю поезію називали – меліка (від "мелос" - мелодія). Наявність мелодії кладеться в основу класифікації поезії. Всю поезію ділили на власне мелос: сольний (монодійний) і хоровий, та декламаційну лірику. Вона ділиться на елегії і ямб. Елегія походить від слова "елегос" - значення його трактується по-різному. Одні вважають, що це назва очеретяної флейти, другі - що це азіатське слово, плач по небіжчику. У древні часи не було любовних, скорботних жанрів - перші елегії – це військові маршові пісні. Елегія розрізняється як військова, цивільна, філософська, дидактична. І тільки на останньому місці – любовна елегія, що оповідає про узагальнену ситуацію. Звична нам елегія з'явиться тільки в Римі. Невідомо звідки з'являється назва "ямб". Довгий час його пояснювали міфом про служницю Ямбу або дієсловом "кидати". Ямби писали й ворогам. Перший автор і перший вірш, що дійшов, - 6 квітня 648 року - Архілох. Яскравий поет, цікава особистість, писав і елегії, і ямби. Його життя було важким, він ріс на Паросі, батько - аристократ, мати - рабиня. Батько його визнав, але суспільство ні. Стає найманим солдатом. Нещасна любов - опис любовної ситуації. Був закоханий у Ніобулу, посватався, але батько відмовив. Архілох хоче помститися, складає такі ямби, такі епітети, що навіть з'являється легенда, що той вчинив самогубство від ганьби. У віршах чітко видно, як зміняються етика взаємин: наприклад, вірші про втечу. Архілох - поет багатозначний. Він починає замислюватися, філософствувати, намагається побачити життєвий ритм, говорить про чорні й білі смуги. Тіртей - другий творець військових елегій. Він спартанець. Співав патріотичні елегії під час війни. Головна тема цих елегій - старі гомерівські норми, боягуз для нього немислиме слово, замість нього – той, що здригнувся в бою. Вище щастя - смерть за батьківщину. Той, що здригнувся - ганьба для всього роду. Ідейна спрямованість - громадянська мужність. Проводилися змагання військових елегій. Переможець одержував шматок м'яса. Мистецтво дуже просте. В елегії: спочатку тема, потім образний розвиток, бурхливий заклик боротися за батьківщину. Афінський поет Солон Афінський. Був залічений до семи мудреців. 638-558 р. до н.е. Походив із древнього царського роду Кодра. Один із засновників афінської демократії. Багато мандрував. В Афінах ніяк не могли взяти місто Саламін. Афіни убожіли, тому що всі багатства були в руках у декількох людей. Люди або віддавали свої землі або продавалися в рабство. Солон пробрався на площу, став біля храму й прочитав елегію про Саламін. Оракул велів йому управляти державою. Спочатку він скасовує боргові камені, книги, громадяни знову стають вільними. Всі свої погляди Солон описує в елегіях. Вони політичні, патріотичні, громадянські, повчальні. Гесіод не терпів чужої думки, а Солон прислухався до юрби. Йому приписувався афоризм: "Нічого надміру". Солон сам покидає правління. Відома також історія із Крезом. Феогнід - жив у місті Мігарди. 1400 віршів Феогніда дійшло до нас. Відбиття соціальних процесів. Аристократ, вигнаний з міста. Людство він ділить на демос і знать. Знати - добре, демос - погано. Дуже озлоблений. Тон збірника песимістичний. Його гнітить, що погані царюють, що дрібніє порода людей. Звичне розшарування суспільства зникає. У політичних елегіях виникає образ корабля-держави, захопленого бурею. Екіпаж вигнав доблесного керманича, а тепер не знає, що робити, і корабель тоне. Уперше з'являється вірш "Пам'ятник" (Потім у Горація, Державіна, Пушкіна).