Відмінності між версіями «Творчість Есхіла:сценічні нововведення Есхіла, особливості поетичної мови.»

Версія за 21:07, 28 вересня 2014

Есхіл

Есхіл (грец. Αισχύλου, англ. Aeschylus, 525 до н. е., Елефсін — 456 до н. е.) — давньогрецький трагік, автор класичної трагедії, перший із трьох великих афінських трагіків V ст. до н. е. поряд із Софоклом та Евріпідом.

Як і всі трагіки до Софокла, сам виконував ролі у своїх драмах, наймав також і професійних акторів. Вважається, що саме Есхіл зробив надзвичайно важливий крок у розвитку драми, ввівши в дію другого актора (девтерагоні́ста).

Біографія

За даними з життєпису, що міститься у складі рукопису його трагедій XI ст., Есхіл народився в 525 до н. е. в сусідньому з Афінами містечку Елевсіні, його батьком був Евфоріон, що належав до стародавньої афінської аристократії, евпатридів. Есхіл воював з персами у Марафонській битві (490 до н. е., цей факт із гордістю відзначається у його епітафії), де загинув його брат Кинагир, брав участь також у битві при Саламіні (480 до н. е.), оскільки розповідь про цей бій у «Персах» вірогідно належить очевидцеві, і, ймовірно, при Платеях (479 до н. е.). За молодості Есхіла, за часів занепаду Пісістратидів, Афіни були малозначимим містом, але йому довелось стати свідком тріумфу демократичного ладу, який вивів Афіни на провідне місце в грецькому світі, що сталося після греко-перських воєн.

Вперше Есхіл взяв участь у змаганні трагіків 500 до н. е., під час першої Олімпіади, разом з Хірилом й Пратином, але перший приз здобув 484 до н. е., коли йому виповнився сорок один рік. 472 до н. е. одержав першу нагороду за трилогію, що включала «Персів», 467 до н. е. перемогла фіванська тетралогія; [[463 до н. е.] — тетралогія про Данаїд, 458 до н. е. — шедевр «Орестея», єдина грецька трилогія, що дійшла до нас. Есхіл здобував перше місце щонайменше 13 разів і 15 посмертно (як виняток його п'єси були допущені до повторних постановок). Есхіл кілька разів (471—469 до н. е.) їздив на Сицилію і ставив там свої драми, а також склав трагедію «Етнянки» на честь заснування Етни тираном Гієроном, тодішнім правителем Сіракуз.

Наприкінці життя у поета відбувається особиста драма. Через якісь невідомі причини він, один з героїв битви при Марафоні, був змушений залишити Афіни. Античні біографи дають плутані свідчення про цю подію. Одні стверджують, що в своїх трагедіях Есхіл приховано відтворив елементи культу Деметри, про які мали право знати лише посвячені, і відкриття їх вважалося злочином. Інші дають більш правдоподібну версію. Есхіл не сприйняв демократичних реформ, він був прихильником традиційних форм управління в Афінах, бо саме вони допомогли вистояти проти перської навали.

Переказ про те, начебто в 468 до н. е. Есхіл залишив Афіни, бо його обурив успіх молодшого суперника Софокла, очевидно недостовірний, бо у 467 до н. е. Есхіл уже знову в Афінах на постановці своєї трагедії «Семеро проти Фів».

Після 458 до н. е.. Есхіл знову поїхав до Сицилії, де помер у м. Гелі в 456 до н. е.

Надгробний напис вважається твором самого поета:

Тут, у землі хлібодайної Гели, впокоївсь навіки
Житель афінський — Есхіл, Евфоріона син.
Довговолосі мідійці змогли оцінить його силу,
А марафонські гай і плем’я — свідки відваги його.

Після його смерті в Афінах була прийнята ухвала, що всякий охочий поставити п'єсу Есхіла «одержить хор» від влади (тобто отримає дозвіл зробити постановку драми на святі Діонісій).

Творчість

Драматургія 'Есхіла міцно пов'язана з традиціями героїчного епосу і хорової лірики. Головне місце в них відведене ліричним та епічним пісням хору, без розвитку характерів, а лінія драми зламується один раз (має одну перипетію).

Есхіл об'єднував свої трагедії в трилогії (тетралогії з додатковою сатиричною драмою), присвячені спільній темі, наприклад долі роду Лайя. Невідомо, чи був він першим, хто почав створювати подібні трилогії, однак використання такої форми відкривало широкий простір для думки поета і стало одним з чинників, що дозволили йому досягти досконалості. Вважається, що 'Есхіл був автором дев'яноста драм, назви 79 нам відомі; з них 13 — сатиричних драми, що звичайно ставилися як доповнення до трилогії. До нас дійшло тільки 7 трагедій внаслідок ретельного добору, зробленого в останні століття античності, де вони були у шкільному читанні, і тому їх можна вважати найкращими або найтиповішими плодами поетичного дарування Есхіла.

• «Перси» («Persai»), єдина історична драма, що дійшла до нас з усієї грецької літератури, описує поразку персів при Саламіні 480 до н. е.. Твір мав надзвичайне значення для афінських глядачів, адже на відміну від деяких грецьких полісів, Афіни змогли відбити напад загарбників. Есхіл бачив запоруку перемоги своїх співвітчизників над сильним ворогом у тому, що афіняни захищали не лише свою вітчизну, особисту свободу, але й свою демократію, рівність громадянських прав, яких не було в інших греків і перських воїнів, залежних від деспотичної влади свого правителя.

• «Прометей прикутий» («Προμηθευς Δεσμώτης», «Prometeus desmotes»). Щодо часу постановки трагедії «Прометей прикутий» даних немає, але вважається, що трагедія належить до пізнього періоду творчості Есхіла. Імовірно, це була частина трилогії, присвяченої Прометею. Сюжет трагедії запозичений з міфу про покарання Прометея, який всупереч волі Зевса викрадає з Олімпа вогонь і дарує його людям. До того часу люди вели напівтваринний спосіб життя, а богів-олімпійців зовсім не обходили їхні бідування. Прометей приніс вогонь й навчив людей обробляти землю, будувати житла, лікувати хвороби, читати й писати, приносити богам жертви. За непослух Зевс, якому Прометей колись допоміг здобути владу над світом, наказав прикувати титана до скелі на краю світу. Образ прихильного до людей учителя — Прометея набув надзвичайної ваги серед афінян у період розквіту ремісництва, торгівлі, мистецтва та медицини.

• Трагедія «Семеро проти Фів» («Έπτα επι Θήβας», «Hepta epi Thebas»), поставлена в 467 до н. е., є викладом історії синів Едіпа, Етеокла й Полініка. Це завершальна частина трилогії, перші дві трагедії були присвячені Лайю і його синові Едіпу.

• Трагедія «Благальниці» («Hiketides») викладає історію п'ятдесяти дочок Даная, що забажали втекти з Єгипту, щоб не виходити заміж за своїх двоюрідних братів, синів Єгипту, і знайшли притулок в Аргосі. Через надмір архаїзмів ця трагедія довгий час вважалася найранішим зі збережених творів Есхіла, однак папірусний фрагмент, опублікований 1952, дозволяє датувати її приблизно 463 до н. е..

• Трилогія «Орестея» була написана 458 до н. е. і складається з таких частин:

1. «Агамемнон» («Άγαμεμνον»),
2. «Жертва біля гробу» («Хоефори», «Χοηφόροι», «Choeforoi»),
3. «Евменіди» («Ευμενίδες», «Eumenides»).

Збереглося понад 400 уривків з творів, до яких відкриття папірусів час від часу додають нові.

Під безпосереднім впливом Есхіла перебували Софокл і Евріпід, Арістофан визнав його першість, деякі з його трагедій стали прототипами для творів римських поетів Еннія, Акція, Сенеки. В елліністичну епоху його твори не ставилися; ними займалися лише граматики й історики літератури. На драматургів Нового часу Есхіл вплинув за допомогою трагедій Сенеки. Відомий ще з часів Ренесансу, він збудив особливий інтерес у XVIII ст. Сильний вплив Есхіла спостерігався в період романтизму. Британські поети (Байрон, Шеллі, Кітс) створили і поширили уявлення про «прометеїзм». Наприкінці XIX ст. трагедії Есхіла знову вийшли на сцену і ставляться донині, особливо «Орестея», у центрі якої «вічні» моральні проблеми: вибір між обов'язком і родинним почуттям, право на помсту і її можливі границі, відповідальність людини за прийняте рішення. Вплив Есхіла на мистецтво був меншим, ніж на поезію.

Твори, що не збереглися

• Дві частини тетралогії, що містила «Перси» і сатирична драма, зв'язана сюжетно:

1. Трагедія «Фіней» («Fineus»).
2. «Главк Понтійський» («Gloukos Pontieus»).
3. Сатирична драма «Прометей-вогненосець» («Prometeus Pyrkaeus»).

• «Прометей прикутий» («Prometeus lyomenos»).
• Дві частини фіванської тетралогії, з якої збереглися «Семеро проти фів» і сатирична драма, зв'язана сюжетно:

1. «Лай» («Laios»).
2. «Едіп» («Oidipus»)
3. Сатирична драма «Сфінкс».

• Сатирична драма «Протей» («Proteus»), тема якого була узята з Одіссеї.
• «Мірмідоняни» («Myrmidones»), трагедія, нещодавно відкрита завдяки знахідкам папірусів.
• Сатирична драма «Рибалки» («Diktyulkoi»).
• Дві частини трилогії, до якої входили «Благальниці»:

1. «Єгиптяни» («Aigyptioi»).
2. «Данаїди» («Danaides»).

• «Етнеянки» («Aitnai» або «Aitnaiai»).
• «Ніоба».
• «Кассандра».
• «Етеокл».
• «Клітемнестра».
• «Фрініх».