Відмінності між версіями «Що потрібно для вивчення Лінукс?»
Юріус (обговорення • внесок) |
Юріус (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 5: | Рядок 5: | ||
* | * | ||
* | * | ||
| − | [[Файл: | + | [[Файл:Gerb.jpg]] |
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И | І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И | ||
Версія за 19:16, 25 травня 2014
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України у справі
за конституційним поданням 60 народних депутатів
України про офіційне тлумачення положень
частини першої статті 103 Конституції України
в контексті положень її статей 5, 156 та за
конституційним зверненням громадян
Галайчука Вадима Сергійовича,
Подгорної Вікторії Валентинівни,
Кислої Тетяни Володимирівни про
офіційне тлумачення положень
частин другої, третьої, четвертої
статті 5 Конституції України
(справа про здійснення влади народом)
м. Київ Справа N 1-5/2005 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича - суддя-доповідач,
Іващенка Володимира Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Німченка Василя Івановича,
Пшеничного Валерія Григоровича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Скоморохи Віктора Єгоровича,
Станік Сюзанни Романівни,
Ткачука Павла Миколайовича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в контексті положень її статей 5, 156 та за конституційним зверненням громадян Галайчука В.С., Подгорної В.В., Кислої Т.В. про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40, 42,
43 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стали конституційне подання народних депутатів України та конституційне звернення громадян.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 93, 94
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є практична необхідність у з'ясуванні та офіційній інтерпретації положень частин другої, третьої, четвертої статті 5, частини першої статті 103, статті 156 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Заслухавши суддю-доповідача Євграфова П.Б. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 60 народних
депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в контексті положень її статей 5, 156. Народні депутати України зазначають, що згідно зі статтею 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ) народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
У конституційному поданні наголошується, що за Конституцією
України ( 254к/96-ВР ) народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69). Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (частина перша статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ). У зв'язку з цим народні депутати України запитують, чи не призведе введення іншого порядку обрання Президента України до зміни конституційного ладу України та до обмеження права народу здійснювати свою владу безпосередньо.
У конституційному зверненні громадян Галайчука В.С.,
Подгорної В.В., Кислої Т.В. заявлено клопотання про офіційне тлумачення окремих положень Конституції України ( 254к/96-ВР ), якими гарантовано реалізацію та захист конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, зокрема словосполучення "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ". Згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) "народ здійснює владу безпосередньо", що, на думку заявників, унеможливлює посягання на державну владу з його боку. Оскільки народ є джерелом формування будь-яких органів державної влади, він не може узурпувати державну владу, про що йдеться в частині четвертій статті 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
2. З огляду на те, що конституційне подання народних
депутатів України та конституційне звернення громадян стосуються того самого питання, Конституційний Суд України згідно зі статтею 58 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) Ухвалою від 14 грудня 2004 року об'єднав їх в одне конституційне провадження.
3. В одержаних на запити Конституційного Суду України
відповідях Президента України, Голови Верховної Ради України, Інституту законодавства Верховної Ради України, Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, юридичних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, доктора юридичних наук, професора Одеської національної юридичної академії Орзіха М.П., кандидата юридичних наук, доцента юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Мяловицької Н.А. викладено позиції щодо порушених питань. Зокрема, у цих відповідях міститься однозначне розуміння положень частин другої, третьої статті 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ), за якими носієм і єдиним джерелом влади в Україні є народ та виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні.
При цьому підкреслюється взаємозв'язок безпосередньої
(здійснення народного волевиявлення через вибори, референдуми тощо) та представницької (здійснення влади народом через органи державної влади та органи місцевого самоврядування) демократії, а також відсутність переваги жодної з цих форм здійснення влади народом. Як наголошується у висновку Інституту законодавства Верховної Ради України, положеннями розділу III "Вибори. Референдум" Конституції України ( 254к/96-ВР ) "унормовується порядок прийняття владних рішень самим народом, здійснення чи не найсуттєвішого з політичних прав громадян - виборчого і, нарешті, формування ключових ланок державного механізму".
Разом з тим у зазначених відповідях вчених-правознавців
по-різному визначається поняття конституційного ладу в Україні та викладено різне бачення вирішення питання щодо зміни порядку обрання Президента України. З цього приводу Голова Верховної Ради України вважає, що у зв'язку з прийняттям Постанови Верховної Ради України "Про внесення доповнення до Постанови Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4105)" від 3 лютого 2004 року N 1403-IV ( 1403-15 ) положення частини першої статті 103 чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ), за якими Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років, було відновлено у законопроекті про внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4180), а тому "пропозиція щодо запровадження порядку обрання Президента України Верховною Радою України сьогодні не є предметом конституційної реформи в Україні".
4. Вирішуючи питання, поставлені у конституційному поданні
народних депутатів України та конституційному зверненні громадян, Конституційний Суд України виходить з такого.
4.1. Конституція України ( 254к/96-ВР ), прийнята Верховною
Радою України 28 червня 1996 року від імені Українського народу, є вираженням його суверенної волі (преамбула Конституції України).
Згідно зі статтею 5 Основного Закону України ( 254к/96-ВР )
носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга); виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (частина третя).
Положення "носієм суверенітету... є народ" закріплює принцип
народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу. У Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року N 3-зп ( v003p710-97 ) (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України ( 254к/96-ВР ) зазначено, що прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини).
На думку Конституційного Суду України, положення частини
третьої статті 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ) треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі.
4.2. "Воля народу, - наголошується в Загальній декларації
прав людини ( 995_015 ), - повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування" (частина третя статті 21).
За Основним Законом України ( 254к/96-ВР ) народне
волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69) (зокрема вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів представницьких органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських голів, всеукраїнський та місцеві референдуми) в порядку, встановленому Конституцією та законами України.
Здійснення народного волевиявлення у зазначених формах
безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів) і формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні.
Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов
висновку, що результати народного волевиявлення, отримані через вибори й референдум, є обов'язковими.
Влада народу здійснюється в межах території держави у спосіб
і формах, встановлених Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України. На думку Конституційного Суду України, реалізація громадянами України конституційних прав і свобод, передусім права голосу на виборах і референдумі, є складовою процесу здійснення влади народом безпосередньо. При цьому кожен громадянин зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України, абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року N 4-рп/2001 ( v004p710-01 ) (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання).
Основним Законом України ( 254к/96-ВР ) гарантовано
здійснення народом влади також через сформовані у встановленому Конституцією та законами України порядку органи законодавчої, виконавчої, судової влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5).
4.3. Згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) держава, її
органи, посадові особи не мають права визначати конституційний лад в Україні, яке належить виключно народові. Однак Конституція України ( 254к/96-ВР ), закріплюючи конституційний лад, не містить визначення цього поняття. У Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року N 3-зп ( v003p710-97 ) стверджується лише про засади конституційного ладу в Україні, що закріплені у розділах I, III, XIII Конституції України ( 254к/96-ВР ) (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини).
Розділ XIII Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлює
порядок внесення лише змін до неї. Зокрема, для внесення змін до розділів I, III, XIII Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) визначено особливу процедуру, згідно з якою законопроект про внесення змін до цих розділів подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (частина перша статті 156).
Чинна Конституція України ( 254к/96-ВР ) прийнята Верховною
Радою України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей (преамбула Конституції України). Тобто при прийнятті 28 червня 1996 року Конституції України ( 254к/96-ВР ) суверенна воля народу була опосередкована Верховною Радою України. Із нормативно-правового змісту положень частин другої, третьої статті 5 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ), за якими народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, випливає, що народ має право приймати нову Конституцію України.
4.4. Конституція України ( 254к/96-ВР ) забороняє узурпацію
належного виключно народові права визначати і змінювати конституційний лад в Україні державою, її органами або посадовими особами. Узурпація означає, зокрема, привласнення переліченими суб'єктами права, яке передусім належить народові, вносити зміни до Конституції України ( 254к/96-ВР ) у спосіб, який порушує порядок, визначений розділом XIII чинного Основного Закону України, в тому числі усунення народу від реалізації його права визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Тому будь-які дії держави, її органів або посадових осіб, що призводять до узурпації права визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке належить виключно народові, є неконституційними і незаконними.
4.5. Розглядаючи положення частини четвертої статті 5
Конституції України ( 254к/96-ВР ) "ніхто не може узурпувати державну владу" у системному зв'язку з положеннями частин другої, третьої цієї статті, іншими положеннями Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями тощо.
Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема,
закріплені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у справі про фінансування судів від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 ( v006p710-99 ) (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини).
4.6. Відповідно до частини першої статті 103 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Верховна Рада України 8 грудня 2004 року прийняла Закон України "Про внесення змін до Конституції України" N 2222-IV ( 2222-15 ), яким залишила порядок обрання Президента України, встановлений частиною першою статті 103 чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ), без змін.
Отже, виходячи з цього і на підставі статті 45,
частини першої статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) Конституційний Суд України дійшов висновку про припинення конституційного провадження у справі про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в контексті положень статей 5, 156 Конституції України, оскільки практична необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень Конституції України відпала.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 45, 51, 61, 63, 65, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Положення частини другої статті 5 Конституції України
( 254к/96-ВР ) "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ" треба розуміти так, що в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.
Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією
( 254к/96-ВР ) та законами України формах безпосередньої демократії є обов'язковими.
2. Положення частини третьої статті 5 Конституції України
( 254к/96-ВР ) "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами" треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Належне виключно народові право визначати і змінювати
конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.
3. Положення частини четвертої статті 5 Конституції України
( 254к/96-ВР ) "ніхто не може узурпувати державну владу" треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями.
4. Припинити конституційне провадження у справі за
конституційним поданням народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в контексті положень її статей 5, 156 на підставі статті 45, частини першої статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).
5. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
