Відмінності між версіями «10BASE5»

Поточна версія на 12:45, 28 квітня 2009

Товстий кабель (Товстий коаксіальний кабель) – це перший тип кабелю, що використовувався в Ethernet. В даний час він не дуже широко розповсюджений, хоча і забезпечує максимальну довжину мережі. Це пов'язано в першу чергу з великими труднощами монтажу апаратури і порівняно високою її вартістю.

Трансивер

Апаратні засоби 10BASE5 представлені на Мал. 3, а схема приєднання адаптера до товстого кабелю – на Мал. 4. Товстий коаксіальний кабель має діаметр близько 1,2 см і відрізняється високою твердістю. Він має два основних типи оболонки: стандартна PVC жовтого кольору (наприклад, кабель Belden 9880) і тефлонова Тeflon оранжево-коричневого кольору (наприклад, кабель Belden 89880). Тефлоновий кабель (“plenum”-кабель») відрізняється більшою стійкістю до впливів навколишнього середовища, зокрема, до вогню (звичайна пластикова оболонка горить як бікфордів шнур і виділяє при цьому токсичний газ). Широко розповсюджений товстий кабель типу RG-11.

Для з'єднання шматків товстого коаксіального кабелю і приєднання до нього термінаторів використовуються роз’єми N-типу, установка яких досить складна і вимагає спеціальних інструментів (в іншому разі можливі перекручування сигналів на стиках). Два роз’єми N-типу з'єднуються за допомогою Barrel-конекторів. При виконанні сегмента мережі на базі товстого кабелю бажано використовувати один шматок кабелю або брати всі шматки з однієї партії одного виробника. В іншому разі на стиках різнорідних кабелів можуть виникати перекручування сигналів. Якщо кабель сегмента утвориться з декількох шматків, то з метою зниження відображень сигналу рекомендується використовувати шматки довжиною 23,4 м, 70,2 м і 117 м (з погрішністю 0,5 м).

На кінцях кабелю сегмента повинні бути встановлені 50-омні термінатори N-типу, один із яких треба заземлити.

За стандартом до одного сегмента (довжиною до 500 м) не повинно підключатися більш 100 абонентів. Відстань між точками їхнього підключення не повинна бути менша, ніж 2,5 м, інакше виникають перекручування сигналів. Тому для зручності користувача на оболонку кабелю часто наносяться чорні смужки через кожні 2,5 м.

Для приєднання трансиверів до товстого кабелю найчастіше використовуються спеціальні сполучні пристрої, запропоновані корпорацією AMP. Вони не вимагають розрізання кабелю в місці з’єднання, а просто проколюють оболонку й ізоляцію кабелю, забезпечуючи механічне й електричне з'єднання з екраном і центральною жилою. Інший тип з'єднувача вимагає розрізування кабелю й установки на обидва кінці роз’ємів, тому він менш популярний.

Безпосередньо на кабелі розміщається спеціальний трансивер (або MAU – Medium Attachment Unit), що приєднується до мережевого адаптера за допомогою гнучкого багатопровідникового трансиверного кабелю (діаметром близько 1 см), що має на кінцях 15-контактні роз’єми (DIX-роз’єми). Трансивер живиться від джерела живлення комп’ютера і повинен споживати не більш 0,5А від 12-вольтового джерела. Довжина звичайного трансиверного кабелю може досягати 50 м, а більш тонкого і гнучкого офісного варіанта трансиверного кабелю – до 12,5 м.

Допускається підключення до одного сегмента не більш 100 трансиверів, причому відстань між підключеннями трансиверів не повинне бути меншою 2,5 м. На кабелі міститься розмітка через кожні 2,5 м, що позначає точки підключення трансиверів. При приєднанні комп'ютерів відповідно до розмітки вплив стоячих хвиль у кабелі на мережеві адаптери зводиться до мінімуму.

Трансивер – це частина мережевого адаптера, що виконує наступні функції:

• прийом і передача даних з кабелю на кабель;

• визначення колізій на кабелі;

• електрична розв'язка між кабелем і іншою частиною адаптера;

• захист кабелю від некоректної роботи адаптера.

Останню функцію іноді називають «контролем балакучості», що є буквальним перекладом відповідного англійського терміна (jabber control). При виникненні несправностей в адаптері може виникнути ситуація, коли на кабель буде неперервно видаватися послідовність випадкових сигналів. Оскільки кабель – це загальне середовище для всіх станцій, то робота мережі буде заблокована одним несправним адаптером. Щоб цього не трапилося, на виході передавача ставиться схема, яка перевіряє час передачі кадру. Якщо максимально можливий час передачі пакета перевищується (з деяким запасом), то ця схема просто від'єднує вихід передавача від кабелю. Максимальний час передачі кадру (разом із преамбулою) дорівнює 1221 мкс, а час jabber-контролю встановлюється рівним 4000 мкс (4 мс).

Схема з'єднання комп’ютерів сегмента мережі на товстому кабелі показана Мал. 5. Мережевий адаптер, що працює з товстим кабелем, повинен мати зовнішні 15-контактні АUI-роз’єми (роз’єми DIX типу «розетка»). Якщо в структурі мережевого адаптера передбачене переключення (тумблерами- перемичками) «Ethernet – Cheapernet», треба переключити його в режим «Ethernet» (10BASE5).

Максимальне число сегментів при реалізації мережі тільки на товстому коаксіальному кабелі не повинне перевищувати п'яти (загальна довжина мережі – 2,5 кілометри), тобто загальна кількість комп’ютерів, приєднаних до товстого кабелю, не повинна перевищувати п'ятисот.

Мінімальний набір устаткування для односегментної мережі на товстому кабелі містить наступні елементи:

• мережеві адаптери (за кількістю поєднуваних у мережу комп’ютерів);

• товстий кабель з роз’ємами N-типу на кінцях, загальна довжина якого достатня для об'єднання всіх комп’ютерів мережі;

• трансиверні кабелі з 15-контактними роз’ємами на кінцях довжиною від комп’ютера до товстого кабелю (за кількістю мережевих адаптерів);

• трансивери (за кількістю мережевих адаптерів);

• два Barrel-конектора N-типу для приєднання термінаторів на кінцях кабелю;

• один М-термінатор без заземлення;

• один N-термінатор із заземленням.

До переваг стандарту 10Base-5 відносяться:

• гарна захищеність кабелю від зовнішніх впливів;

• порівняно велика відстань між вузлами;

• можливість простого переміщення робочої станції в межах довжини кабелю AUI.

Недоліками 10Base-5 є'.

• висока вартість кабелю;

• складність його прокладки – через велику твердість;

• потребу в спеціальному інструменті для прокладення кабелю;

• зупинка роботи всієї мережі при ушкодженні кабелю чи поганому з'єднанні;

• необхідність заздалегідь передбачити підводку кабелю до всіх можливих місць установки комп'ютерів.