Відмінності між версіями «Субкультура (Кравченко)»

Поточна версія на 11:51, 19 жовтня 2012

Субкультури – головні складові соціальної взаємодії, на рівні яких і виникає оновлення культури. Ці ідеї асимілюються суспільством у міру того, як вони отримують ширше визнання. Субкультури містять системи внутрішніх правил (групові правила і стандарти), які допомагають їхнім членам ідентифікуватись один з одним. Субкультури можна розглядати як властиві поколінням загальні форми ідентифікації, які перетинаються з іншими маркерами колективної ідентичності, як-от раса, стать, клас, сексуальна орієнтація. Культурний консенсус з’являється тоді, коли члени субкультурної групи мають спільні погляди. У широкому розумінні, субкультура – це будь-яка група в складі більшої, збірної культури, члени якої мають інтереси, що відрізняються від інтересів тих, хто належать до головного річища культури. У вужчому розумінні – це будь-яка відмінна за стилем та ідентичністю група.
Субкультурні групи бувають двох типів:

1)всеохопна інституція – це соціальний простір, в якому члени субкультури живуть і працюють з однодумцями – відрізані від загалу. Вони живуть замкнуто і відокремлено. Це втеча від суспільства.

2)діяльність у суспільстві – тип, протилежний до (першого). Його члени не схвалюють правил загалу, але діють у його межах. Це – навернення суспільства.

Серед молодіжних субкультур як об’єднань молоді, що мають власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, норми і цінності, виокремлюють також молодіжні контркультури – об’єднання молоді, що мають усі ті елементи культури, що й субкультури, але чиї норми та цінності перебувають в активній або пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і цінностей.

Існують квазі-субкультури – стійкі об’єднання, що мають характерні ознаки, способи проведення дозвілля, цінності, імідж, проте вони не виявляються в буденному житті або виявляються слабо. Це клуби історичної реконструкції (відтворення історичних боїв та інших подій), стопери та фрірайдери (мандрівники автостопом тощо), екстремали (прихильники екстремальних видів спорту: альпінізму, дайвінгу, сноуборду, парашутизму), туристи, байкери.

Якщо це хобі не виходить за межі здорового глузду і не веде до «розлучення» зі світом, то такі захоплення є навіть корисними, сприятливими для здорового способу життя й розвитку вольових та фізичних якостей. Водночас треба стежити за всебічним розвитком особистості, не замикатися в наявних межах. Найбільші небезпеки: для розважально-музичних субкультур – інфантильність (доросла дитина), для ескапітських – десоціалізація (невміння співжити в суспільстві, досягати в ньому успіху, безнадійна втеча), для деструктивних – кримінальна відповідальність. Загальна – нездоровий спосіб життя.