Відмінності між версіями «Протокол ІРv6»

Поточна версія на 11:52, 24 грудня 2008

Робота по розширенню протоколу ІР була розпочата у 1992 році. Необхідність цього диктувалась тим, що практично всі ресурси старої версії протоколу ІР (ІРv4) були вичерпані. Швидке зростання Інтернет привело до появи дефіциту ІР-адрес. Зросший трафік почав викликати перевантаження магістральних маршрутизаторів. Змінився і характер передаваємого трафіка. Все більшу роль у ньому почали займати мультімедійні дані.

Нова версія протоколу ІР - версія 6 - була прийнята організацією IETF у 1995 році. Вона описана у документі RFC 1752. В теперішній час відбувається поступовий перехід до протоколу ІРv6. Існує декілька фрагментів мережі Інтернет, у яких маршрутизатори підтримують обидві версії ІР. Ці фрагменти об'єднані між собою і утворюють так звану "шосту" магістраль (6 bone). Для того, щоб передати дейтаграми протоколу ІРv6, магістраль 6 bone інкапсулює їх у дейтаграму ІР і передає їх через ті частини мережі Інтернет, які не підтримують нову версію протоколу. Цей процес називається тунелюванням. Слід пам'ятати, що поява додаткового заголовку при тунелюванні веде до зростання мережного трафіка. Документ RFC 1933 визначає чотири конфігурації тунелів між робочими станціями і маршрутизаторами:

• маршрутизатор-маршрутизатор;
• робоча станція-маршрутизатор;
• робочі станції-маршрутизатори;
• маршрутизатор-робоча станція.

Іншим методом, який дозволяє здійснити плавний перехід на нову версію, є застосування подвійних стеків. Подвійні стеки дозволяють вузлу у мережі ІР підтримувати обидві версії протоколу. Такі вузли називаються IPv6/IPv4-вузлами. Застосування подвійного стеку дозволяє роздільно переводити на протокол IPv6 кожний пристрій у мережі. За цим необхідно задіяти додаткові ресурси такого пристрою, змінити його конфігураційну інформацію і провести ряд інших операцій.

Протокол IPv6 підтримується практично всіма сучасними операційними системами і виробниками мережного обладнання. Природньо, розвиток протоколу ІР повлік за собою модернізацію всього стеку ТСР/ІР.

Схема адресації IPv6 істотньо відрізняється від схеми адресації протоколу ІР. Адреса отримувача і відправника у протоколі IPv6 задаються 128 бітами. Така довжина адресного простору дозволяє на достатньо великий період часу зняти проблему дефіциту адрес у мережі Інтернет. Основним механізмом, закладеним у схему адресації протоколу IPv6, є введення ієрархічного розподілу адресного простору на рівні. Замість попередніх двох рівнів - номера мережі і номера пристрою, - у протоколі IPv6 застосовується п'ять рівнів, поєднуючи два рівня ідентифікації провайдерів і три рівня ідентифікації абонентів у мережі.

У протоколі IPv6 відмінено поділ адрес на класи. У основі розподілу адресного простору лежить технологія CIDR (Class-less Inter-Domain Routing, безкласової міждоменної маршрутизації). CIDR дозволяє об'єднувати маршрути. Одним записом у таблиці маршрутизації можна описувати сотні адрес. Це дозволяє значно зменшити об'єм маршрутної інформації у магістральних маршрутизаторах Інтернет.

Технологія CIDR вводить поняття узагальненого мережного префікса. Маршрутизатори використовують цей мережний префікс для визначення меж у ІР-адресі між номером мережі і номером пристрою, замість традиційної перевірки перших трьох бітів адреси для виявлення класу адреси. Завдячуючи цьому технологія CIDR здатна підтримувати мережі довільного розміру. У технології CIDR будь-яка маршрутна інформація розсилається маршрутизаторами з указівкою мережного префіксу. Довжина мережного префіксу у бітах служить для визначення числа старших біт, які відповідають номеру мережі у запису таблиці маршрутизації.

Технологія CIDR вже застосовується з четвертою версією протоколу ІР і підтримується протоколами маршрутизації OSPF, RIP-2 i BGP-4. Для плавного переходу до протоколу ІРv6 введений спеціальний тип адрес - IPv4-compatible (сумісні адреси). У цих адресах старші 96 біт містять нулі, а молодші 32 біти - звичайну адресу IPv4.

TCP/IP