Поточна версія на 11:19, 21 грудня 2010

Вступ

У міру розвитку ринку Wi-Fi-доступу з'являється необхідність об'єднання хот-спот-зон. Зацікавлені компанії створюють спільний бізнес з метою будівництва та інтеграції єдиної мережі хот-спотів. Ці процеси, нарешті, знайшли втілення і в нашій країні.

Відомо, що концепцію "інтелектуального роумінгу", тобто взаємодії різних мереж хот-спотів, три з половиною роки тому висунула корпорація Intel на форумі для розробників ще до появи на ринок технології Intel Centrino. В умовах зростання кількості відкритих публічних зон доступу до інтернету, питання роумінгу між ними стає все більш актуальним.Це зростання в Україні поки не можна назвати стрімким: сьогодні кількість хот-спотів не досягло навіть півсотні. Однак ідея об'єднання різних українських хот-спотів в єдину мережу блукає в повітрі вже близько двох років. Щоправда, реалізація цієї ідеї затрималася.

Зазвичай проекти з об'єднання зон безпровідного доступу стартують у столицях - там, де збудовано найбільшу кількість публічних зон доступу до інтернету.

Це наочно підтверджує російська і світова практика. Один із прикладів - проект WLAN-роумінгу компанії "Міжрегіональний Транзиттелеком" (МТТ). Клієнти провайдерів Wi-Fi отримали можливість доступу до інтернету в зонах обслуговування хот-спотів всіх ринкових гравців, приєднаних до мережі МТТ. Особливість сервісу полягає в тому, що в гостьових мережах користувачі зможуть оплачувати послуги шляхом списання коштів з передплачених карток, випущених домашніми операторами, або з особового рахунку, відкритого у оператора "Білайн". Сама МТТ координує взаємодію перерахованих операторів, забезпечує міжмережевий обмін даними аутентифікації і збір необхідної тарифікаційної інформації для міжоператорських розрахунків у процесі надання послуг. Вартість безпровідного сервісу Wi-Fi при роумінгу зростає приблизно на 100% за рахунок надбавки МТТ, що становить 5-6 центів за хвилину з'єднання з інтернетом.

У Києві не так багато операторів: є велика кількість імен, але за наявності ліцензій поки відсутня інфраструктура. До речі, столиця - далеко не найкращий приклад розвитку бездпровідних технологій. Мережі столичних операторів розвивалися дуже хаотично. Очевидно, це відбувалося через "суміжності" безпровідного бізнесу київських операторів на відміну від регіональних компаній, які з самого початку спеціалізувалися виключно на безпровідних технологіях і заробляли гроші тільки на цьому. Крім того, в Києві високо розвинені провідні комунікації, які також потроху витісняють радіотехнології, а також DSL від Укртелеком котрі заполонили ринок України.

Таким чином, найпотужніші оператори безпровідніх мереж передачі даних зосереджені в регіонах. Своїми силами сторожили українського Wi-Fi-бізнесу - оператори безпровідних мереж передачі даних - не стануть шукати партнерів з роумінгу навіть у межах країни, оскільки установка відповідного обладнання коштує недешево. За словами представників асоціації Wireless Ukraine, для того щоб інсталювати білінгову систему, потрібно приблизно $ 200. У залежності від масштабу, обсягу мережі, кількості точок доступу і т.д. проект може коштувати дорожче - $ 1 млн., якщо оператор буде робити це самостійно. Отримання доходів від роумерів наврядчи компенсує понесені витрати. Це, зокрема, можна констатувати, виходячи з вартості "хот-спотового" проекту Укртелекому. До цього додається ще й можлива нерентабельність проекту з розгортання окремо взятого хот-спота.

Очевидно, що оператор, який не має роумінгових угод з віддаленими партнерами, втрачає потенційних клієнтів. Разом з тим користувачеві, який потрапляє з однієї Wi-Fi-зони в іншу, доводиться щоразу купувати сервіс. Це зумовлює появу на ринку тих компаній, які займалися б взаєморозрахунками між власниками численних хот-спотів. На Заході такі спеціалізовані компанії, які беруть на себе весь біллінг та взаєморозрахунки, часто називають "агрегаторами".

Так що майбутнє - за міжмережевим роумінгом, організацією міжоператорських розрахунків, взаємодією з операторами, а також з виробниками обладнання.

Об'єднання українських хот-спотів

Об'єднаний проект Wi-Fi недавно анонсувала київська компанія ITNT. Запропонована модель дозволить одночасно кільком телекомунікаційним операторам надавати свій сервіс в рамках єдиної мережі послуг. У проекті передбачається участь як регіональних операторів БСПД, так і великих операторів, а також інших можливих постачальників. Ну і, звичайно ж, власників місць інсталяції хот-спотів. При цьому проект передбачає розподіл доходів на всіх його учасників.

На відміну від мереж стотового зв'язку, в Wi-Fi один, навіть дуже великий, оператор не може забезпечити значне локальне і тим більш глобальне покриття в силу самої природи технології. І суть не в тому, що потрібно інвестувати великі суми. Автори проекту пропонують об'єднати ресурси різних представників ринку телекомунікацій і не тільки, завдяки чому побудова мережі може вестися рекордними темпами, а витрати можуть бути мінімізовані.

Це, зокрема, ресурси регіональних операторів безпровідних мереж передачі даних. Таким суб'єктам ринку телекомунікацій організатор проекту - компанія ITNT - відводить рішення трьох суттєвих завдань. По-перше, це підведення широкосмугового каналу зв'язку до точки інсталяції хот-спот-зони. По-друге, здійснення технічної підтримки цієї хот-спот-зони, оскільки тільки регіональний оператор має необхідну компетенцію і можливість професійно обслуговувати це обладнання. І по-третє завдання регіонального оператора БСПД, побажав взяти участь у проекті, - це реєстрація хот-спот зони і її ліцензійна підтримка в державних органах. У першу чергу організаторам проекту цікаві, зрозуміло, великі оператори БСПД.

Для організаторів принципово важливий партнер, який забезпечить реєстрацію хот-спот-зони у відповідних державних органах. Це повинна бути компанія, яка володіє ліцензією на використання радіочастот у діапазоні 2,4 ГГц. Такі оператори - це база, завдяки якій організатори проекту можуть звернутися до не менш важливих потенційних учасників проекту - до крупних сотових операторів - і продемонструвати свої можливості. Правда, на шляху переговорів з регіональними операторами БСПД виникають певні складнощі. Ці оператори, як будь-які компанії середнього рівня, зацікавлені в монопольному розвитку.

Однак, як стверджують організатори проекту, запропонована організаційна схема дозволить їм заробити набагато більше. Так, в даний час їх абонентами можуть бути лише ті, на кого поширюються їхні зусилля з брендінгу, а в рамках проекту вони отримають ще й клієнтів, на яких поширюється брендинг компаній національного масштабу. При цьому для участі в проекті достатньо тільки підписання договору між створеним консорціумом і оператором БСПД. При цьому на організаторі лежит обов'язок щодо здійснення інвестицій в обладнання та розробку білінгових систем. Всі ці компоненти надаються організаторам БСПД для використання. Регіонального оператора буде цікавити тільки доступ до системи білінгу консорціуму, щоб дізнатися, який обсяг трафіку отримано клієнтом. Цей доступ оператор отримує відповідно до умов договору. Із системи білінгу видно, який об'єм трафіку отриманий, і можна розрахувати, якими будуть доходи від проекту. Це і буде відбуватися в мережі взаєморозрахунків в кінці кожного місяця. Слід зазначити, що реакція регіональних операторів БСПД на пропозицію організаторів консорціуму в цілому позитивна. Однак розроблена схема передбачає продаж сервісу Wi-Fi під брендом крупного сотового оператора. Це трохи бентежить "регіоналів", яким, по суті, належить здійснювати непросту роботу. Організатори кажуть про структуру проекту, але конкретно про те, який оператор за що відповідає, не повідомляється, оскільки це технологічна інформація. Проте обіцяють, що коли буде йти мова про конкретні маркетингові заходи в конкретних регіонах, то імена операторів будуть озвучені.

Дуже важливим є питання побудови "останньої милі" до хот-спот-зони. Дане рішення може надати абсолютно будь-який оператор - провідного або безпровідного зв'язку, інтернет-провайдер. Постачальником "останньої милі" може бути також власник місця інталляціі. Наприклад, ресторан або кафе володіє широкосмуговим доступом до Інтернету. Чому йому не використовувати цей канал зв'язку, щоб надавати сервіс? У такому випадку він автоматично стає постачальником "останньої милі". У цій ситуації організатори проекту будуть виплачувати власникові місця інсталяції відповідну суму за те, що він надає доступ до інтернету. При цьому мається на увазі тільки український трафік - потрібен лише канал зв'язку, а міжнародний трафік буде "впроваджений" організаторами проекту по VPN. Ця відповідальність також лежить на компанії-організатора.

Яким чином до зони Wi-Fi буде підведений широкосмуговий канал - абсолютно неважливо в межах розробленої технологічної схеми. Єдина важлива умова - граничні значення затримок в каналі та його пропускна здатність (вона планується на рівні не менше 1 Мбіт / с.) Це важлива вимога, яку забезпечить якісний сервіс багатьом абонентам, оскільки по-іншому вони працювати не зможуть і не будуть.

В обов'язки організатора проекту - компанії ITNT - крім розробки і тестування технологічної схеми, входить закупівля обладнання для хот-спот-зон. При цьому організатори "не прив'язані" до жодного конкретного виробника і дистриб'ютора, і вимоги до обладнання будуть змінюватися в міру розвитку проекту. У даний момент використовується обладнання Lynksys і ZuXel. Крім того, організатори інсталюють систему тентіфікаціі та збору статистики для роботи абонентів операторів. У системі централізовано враховується весь трафік операторів. Крім того, система білінгу організатора зв'язується з системою білінгу сотового оператора. І, мабуть, найважливіше: організатор буде здійснювати взаєморозрахунки між усіма учасниками проекту. Принциповим моментом є те, що абонент оплачує послугу сотового оператора. Сотовий оператор виплачує певну маржу організатору проекту, з тим щоб той розподілив кошти між компаніями, які здійснюють технічну та ліцензійну підтримку, постачальниками каналів зв'язку та власниками місць інсталяції.

Швидкість розгортання мережі українських хот-спотів безпосередньо залежить від зацікавленості власників місць їх інсталяції.

З боку таких суб'єктів буде потрібен дозвіл на будівництво хот-спот-зони. З ними не планується укладати жодних договорів, крім, хіба що, договору про збереження Wi-Fi-обладнання.

Натомість господар будівлі або ресторану отримує можливість участі в рекламних акціях оператора зв'язку або всіх операторів зв'язку, які беруть участь у цьому проекті. Ще одна перевага - додатковий сервіс, що надається відповідним закладом. І, нарешті, власник місця інсталяції буде рівноправним учасником проекту і отримає належну йому частку в доході від своєї хот-спот-зони.

Відомо, що власники місць інсталяції часто віддають перевагу "безкоштовну" схему надання безпровідного доступу до інтернету від імені закладу. При цьому вони роблять замовлення компанії-інтегратора розгорнути на своїй території хот-спот-зону. У даному випадку важливим аспектом є якість сервісу, яке часто залишає бажати кращого (сервіс "середнього ступеня доступності"). Ще один важливий момент - бренд, під яким у той чи інший заклад буде надаватися безпровідний доступ до інтернету.

Традиційно в процесі побудови комерційних хот-спотів виникає багато організаційних питань. Наприклад, якщо потрібно розгорнути хот-спот в готелі, необхідно зясувати всі питання з власником. Наприклад, питання поділу одержуваного прибутку. Можливий і інший варіант, коли готель повністю бере на себе цю послугу і повністю платить за інтернет оператору (надаючи відвідувачам від свого імені безкоштовний сервіс).

Обов'язковий документ, який потрібно одержати при побудові комерційного хот-спота, - робочий проект. Цей документ підписується для того, щоб конкретної послугою можна було керувати: гарантувати високий рівень сервісу, а також те, що все налаштовано саме так, як описано в проекті. Крім того, необхідні санітарний паспорт на відповідність об'єкта певним нормам і дозвіл на встановлення кожної точки доступу як випромінювального пристрою. Після всіх цих процедур можна отримати дозвіл на експлуатацію пристроїв. У той же час ускладнює процес та обставина, що в даних проектах беруть участь три сторони: власне оператор, інтегратор, який встановлюе мережу, і власник об'єкта. Кожен з них у будь-якому випадку впливає на швидкість введення об'єкта в дію.

Wi-Fi і сотові оператори

За логікою, Wi-Fi технологіями повинні в першу чергу займатися оператори сотового зв'язку, оскільки, крім налагодженого білінгу, вони володіють величезною клієнтською базою і високим ступенем присутності в регіонах.

Але для того щоб розгорнути Wi-Fi-мережу на рівнь країни, потрібні досить серйозні інвестиції. Наврядчи будь-який великий оператор інвестує сьогодні саме у створення власної інфраструктури.

А ось локальний оператор, що працює в межах району чи області, може будувати невеликі мережі і заробляти на цьому. Таким чином, іноді великим операторам (коли технологія тільки розвивається) вигідніше співпрацювати з операторами БСПД. Навіщо будувати мережу там, де вона є, і конкурувати? Ймовірно, великий телекомунікаційний бренд, прийнявши рішення про будівництво великої безпровідної мережі, почне з того, що увійде до альянсу, щоб подивитися, який сервіс буде потрібен. У разі виникнення таких альянсів користувач мобільного звязку автоматично стає користувачем Wi-Fi-мережі.

Так, зовсім недавно компанії МТС і "Комстар-Об'єднані Телесистеми" оголосили про запуск першого в Росії сервісу sms-аутентифікації, що забезпечує можливість оплати користувачем Wi-Fi-послуг зі свого абонентського рахунку мобільного оператора. Організовано WLAN-роумінг між мережами хот-спотів "Комстара" і МТС. Тепер оплатити послуги Wi-Fi можна з особового рахунку компанії МТС в хот-спот як "Комстар-ОТС", так і МТС. Сьогодні на базі WLAN-роумінгу об'єднані 80 точок безпровідного доступу "Wi-Fi МТС" і 70 хот-спотів мережі "Комстара". Об'єднана мережа буде мати бренд МТС.

Оператори безпровідного доступу до інтернету згодні, що залучення сотових компаній у бізнес Wi-Fi серйозно прискорить розвиток цього ринку.

Точки доступу Wi-Fi в Україні

Киев