Відмінності між версіями «Користувач:2912436»

Поточна версія на 19:25, 17 грудня 2017

Храменкова Єлизавета Сергіївна

Про себе

Студентка групи СР17Б факультету педагогіки та психології

Мої інтереси

....

Навчальні курси та проекти, в яких беру участь

В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

Завдання до лабораторних робіт з курсу "Основи інформатики та ІКТ" на базі ОС Windows

Проект "Моє рідне місто або село"

Назва та історія міста

Пам'ятник Кірову, встановлений у 1937, демонтований у 2014 році. Фото 1948 року (скульптор: Манізер)

Починаючи від 10 січня 1939 року, місто має назву Кіровоград, дану на честь радянського політичного діяча Сергія Кірова, який за життя ніколи у ньому не був і жодним чином із ним не пов'язаний.

У попередні роки Кіровоград мав такі назви:

• 10 (21) лютого 1784 — 7 серпня 1924 — Єлисаветград;
• 7 серпня 1924 — 27 грудня 1934 року — Зінов'євськ
• 27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року — Кірово;
• від 10 січня 1939 року — Кіровоград.

Місто, відоме зараз під назвою Кіровоград, розвинулося усередині XVIII століття як продукт агломерації сільських та військових поселень. У освоєнні краю відіграли роль сербські переселенці, спеціально запрошені російською владою (Нова Сербія). Згодом поруч із цими селами та слободами була збудована фортеця св. Єлисавети, первинно розташована на високому правому (західному) березі Інгулу. У подальшому вона планомірно забудовувалося й поповнювалась переселенцями, чим створювався образ «нового» міста, протиставлений хаотично розвинутим давнішим поселенням. Так, від 1764 року Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, а вже за декілька років фортеця містечка відіграла непересічне значення у російсько-турецькій війні 1768–1774, що не тільки перегрупувала розклад сил у регіоні, а й непрямо спричинилася до ліквідації Запорозької Січі.

У 1784–1795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 1795–1797 — Вознесенського намісництва, 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803–1828 — Херсонської губернії, а у період 1829–1864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії.

У 1880 році Я. Гордін організував у Єлисаветграді Духовно-біблейське братство, яке мало на меті провести реформу єврейського побуту та релігії[11].

Фактично цей час — 3-я третина XIX — початок XX століття став «золотою добою» Єлисаветграда. Більшість цього часу припало на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (1878–1905).

Економічне зростання міста йшло паралельно із культурним розвитком. Так, у Єлисаветграді швидко розвивались ринкові капіталістичні відносини, перш за все, в аграрному секторі. Значну роль для економіки міста мало введення в експлуатацію залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса (1868–1869), за лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ВАТ «Червона зірка».

Місто відразу ж за столичними містами імперії запустило своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф, водогін (у 1893 році), а на кінець століття тут діяло понад 20 гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи, зокрема і перший (від 1870 року) заклад середньої освіти в місті Єлисаветградське земське реальне училище. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду, а 1882 року став «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо.

1897 року в Єлисаветграді відкрито електричний трамвай.

Єлисаветградський електричний трамвай.

Перші десятиліття ХХ століття були позначені для Єлисаветграда посиленням соціального напруження на тлі військових кампаній та економічних ускладнень. Особливо великий неспокій охопив регіон після Жовтневого перевороту (1917). У період 1917–1919 років влада в місті неодноразово переходила із одних рук в інші (Українська Центральна Рада, австро-угорці, більшовики, Григор'єв, Денікін) — наприклад, протягом 2 місяців Єлисаветград був адмінцентром Землі УНР Низ, але з поразкою визвольних змагань українців по всій країні остаточно відійшов до більшовиків. Останні зайняли напівзруйнований Єлисаветград, значна частина мешканців якого у пошуках порятунку перебралася за місто. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлисаветграді були в обігу власні єлисаветградські гроші.

Видатні люди Кіровограда

Із Кіровоградом (Єлисаветградом) пов'язані імена цілої плеяди діячів культури, історії, спорту тощо.

Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда.

Володимир Винниченко

У Кіровограді (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін.

У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.

У навчальних закладах міста навчались відомі в майбутньому політики та діячі культури:

у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Кіровоградському педагогічному інституті; У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі. Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР. Красовський Михайло Якович — старшина Дієвої Армії УНР. Русанов Аркадій Васильович — полковник Армії УНР. Рудик Григорій Опанасович (1912–1943) — радянський військовий діяч. Андрій Гуричев (1991–2015) — чемпіон світу з паверліфтингу, офіцер-розвідник, учасник АТО.[100] Тельнов Євген Львович (1961–2015) — учасник АТО з батальйону «Донбас» (позивний «Усач»). Єлисаветград як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич.

Рідне місто або село на карті України Google

Кіровоград

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

https://khrmnkv.blogspot.com/2017/10/blog-post.html

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка