Відмінності між версіями «Фізична культура середньовічної Індії»

Поточна версія на 15:40, 25 грудня 2016

Ідея проекту

Порівняти фізичне виховання часів середньовічної Індії з сучасним фізичним вихованням.

Зробити висновки,щодо розвитку фізичного виховання на теперішній час.

Автор проекту

Шевчук Дмитро

Матеріали проекту

Фізична культура являє собою суспільне явище, тісно пов'язане з економікою, культурою, суспільно-політичним ладом, станом охорони здоров'я, вихованням людей. Заняття фізичними вправами мають величезне виховне значення - сприяють зміцненню дисципліни, підвищенню почуття відповідальності, розвитку наполегливості у досягненні поставленої мети. Фізична культура представляє собою складне суспільне явище, яке не обмежене рішенням завдань фізичного розвитку, а виконує і інші соціальні функції суспільства в області моралі, виховання, етики. Одночасно з розпадом Західної Римської імперії порушилося досить розвинене суспільний поділ праці в античному світі, були знищені відносини, пов'язані з виробництвом товарів і їх обміном. Основою нових державних утворень, які включили в себе вторглися варварів і корінне населення, стало натуральне господарство. Колишні класичні галузі культури поступово відмирали, а традиції варварів у видозміненій формі виявилися пристосованими до нових суспільних відносин. Ідеалом людини в античному полісі був багатосторонньо розвинута людина. Значне місце серед чорт гармонійно розвиненої, активної особистості відводилося фізичними даними. Норми оцінки фізичного гарту, видовищність і емоційні потреби грали таку важливу роль у суспільстві, що її не могла ігнорувати і політика. Однак ідеал середньовічної людини, що складався одночасно з формуванням феодальних відносин, був нескінченно далекий від античного ідеалу. Якщо говорити взагалі про ідеал людини у фізичному сенсі, що відноситься до середньовічного періоду християнства, то в цьому випадку слід виходити з ідеалу тіла розіп'ятого Христа, змученого стражданнями в ім'я порятунку людського роду. Це був не символ фізичної сили, сили гармонійно розвиненої людини, перед яким схилялися, а гротескні мощі потойбічного істоти. Таким чином, ідеалом людини середньовічного світу став святий образ аскетичного ченця, що ніс на своєму чолі відображення страждань в ім'я порятунку душі. Тим не менше, весь період Середніх століть цілком не уявляв, та й не міг представляти собою застою у розвитку фізичної культури людей. Безсумнівно, були такі області - способи гребли, шкільне фізичне виховання, система регулярних змагань, де результати давніх віків перевершити не вдалося.

У найбільш розвинених народів середньовічної Азії - Індія, Китай, елементи феодального суспільства виникли раніше, ніж у Європі, і відрізнялися від європейських, але розвивалися повільніше і з набагато меншими потрясіннями. Тут не відкинули, а перетворили інститути, систему рухів і ідеали фізичної культури давнини. Сила традицій забезпечила поступовий і плавний характер змін. На відміну від християнства релігії, що завоювали тут панування, не стали противниками фізичної культури. Вони активно впливали на її практичні системи. По іншому йшов розвиток фізичної культури цього періоду в країнах Азії. Історіографи спорту або применшують, або містифікує фізичну культуру азіатських народів. Вони не визнають того, що серед різних форм розвитку фізичної культури, що відрізняються від європейської, її раціональна сутність виконувала роль громадського саморегулювання. В Азії епохи середніх століть дійсно немає культу досягнень в нинішньому розумінні цього слова. Те, що в сучасному спорті відбувається в рамках одного чемпіонату, в ту пору виливалося в тривалі ритуальні урочистості. Якщо залишити осторонь містифіковані течії, що панували в Індії, раціональна сутність азіатській фізичної культури легко піддається конкретного аналізу. Трималася в секреті система фізичної підготовки, яка забезпечувала влада самураїв, мала таку саму суспільну цінність, як і вправи, що застосовувалися в перських "цитаделях", або ж ігри з переслідуванням у степових народів, які імітували викрадення жінки або тварини. У стрільбі з лука на повному скаку вони змагалися для того, щоб в аналогічній бойовій обстановці - спереду, збоку і розвернувшись тому, вміти точно вразити ціль. А в ході змагань з арканом чи поясний боротьби вчилися тому, щоб не тільки вміти заарканити тварина, а й у разі необхідності твердою рукою стягнути з сідла врятовану втечею противника. Незмінною приналежністю свят народів Центральної Азії з нагоди перемоги, торжества або сезонних свят вважалися кінні ігри. Перекази і шляхові записки оповідають про народних героїв, що здобули перемогу на бойових жеребцях в турнірах з переслідування та збройних поєдинках. Ігри кінного поло "цхен-бурти" і "Човган", що влаштовуються при дворах владик, були відображені в епосах таких відомих поетів, як грузинський Шота Руставелі, друга половина XII століття, і узбецький Алішер Навої 1441-1501.

Результати проекту

Загальні відомості [[1]]

про Індію [[2]]

презентація [3]

культура [4]