Відмінності між версіями «Стаття на тему "Ідейно-тематичні групи байок."2016»
4617689 (обговорення • внесок) (→1.1) |
4617689 (обговорення • внесок) (→3) |
||
(не показані 3 проміжні версії цього учасника) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:220px-Григорий_Сковорода.jpg|міні]] | [[Файл:220px-Григорий_Сковорода.jpg|міні]] | ||
− | == | + | == Ідейно-тематичні групи байок. == |
=== Розвиток жанру байки === | === Розвиток жанру байки === | ||
Розвиток жанру байки | Розвиток жанру байки | ||
Рядок 11: | Рядок 11: | ||
Вважає жанр дуже вдалим для моралізування: ідеї не стільки у межах фабули, скільки в їхній моралі (“тенденційність”), автор має змогу говорити від свого власного імені, без опосередкування. Приваблює наочність, метафоричність. Байка – “мудра іграшка”, що в собі ховає “силу”. Байка – привід для філософських міркувань. За Сковородою, характерна риса байки – відтворення істини, при цьому він апелює до байок Езопа. | Вважає жанр дуже вдалим для моралізування: ідеї не стільки у межах фабули, скільки в їхній моралі (“тенденційність”), автор має змогу говорити від свого власного імені, без опосередкування. Приваблює наочність, метафоричність. Байка – “мудра іграшка”, що в собі ховає “силу”. Байка – привід для філософських міркувань. За Сковородою, характерна риса байки – відтворення істини, при цьому він апелює до байок Езопа. | ||
− | === | + | === ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ БАЙОК === |
− | == | + | |
− | == | + | Про “сродну працю” – провідна тема. |
− | + | ||
+ | Праця – природна потреба людини і шлях до щастя. Діяльність без покликання – мука. Єдиний шлях до добра – праця. Постійна практика, досвід, вправи розкривають природні здібності, без них не буде успішної діяльності. “Колеса часовії”, “Орел і Сорока”, “Оселка і Ніж”, “Орел і Черепаха”, “Змія і Буфон”, “Бджола і Шершень”. “Бджола і Шершень”: Шершень сміється з Бджоли, що вона працює не стільки для себе, скільки для інших. Шершень – образ людини, що живе крадіжкою чужого, народжена для того, щоб їсти і пити. Бджола – мудра людина, що знає своє призначення, отримує задоволення від своєї праці. Праця дає найвищу насолоду і повне щастя тоді, коли вона є складовою частиною загальної суспільної трудової діяльності. “Колеса часовії” – крутяться в різні боки, але не заважають, а сприяють взаємному рухові. Так і в людей, “за різними природними схильностями і шлях життя різний”. Присвячує тим, хто зневажає працю інших, не розуміє і не цінує її. “Оселка і Ніж” – Ніж дивується, чому Оселка не хоче бути Ножем, хоча любить Ножі. А тому, що Ножі, які Оселка вигострить, значно більше переріжуть, аніж вона перерізала б сама, Ножем будучи. Сила: деякі не хочуть служити на військовій службі і одружуватися, аби інших прихиляти до чесного, добропорядного життя. Автобіографічні мотиви: докори Сковороді за те, що він відмовляється займатися чернечою чи урядовою діяльністю. | ||
+ | |||
+ | Про справжню цінність людини. | ||
+ | |||
+ | Формулює етичну ідею: головне в людині – її внутрішні якості (розум, доброта, працьовитість). Застерігає від поверхового підходу до оцінки людини. Не моральні абстрактні приписи, а реальні спостереження, породжені дійсністю. “Два цінні камінці: Алмаз і Смарагд”, “Голова і Тулуб”, “Ворона і Чиж”, “Старуха і Горшечник”, “Жаворонки”, “Олениця і Кабан”. “Олениця і Кабан”: гідність людини – не в зовнішніх, а у внутрішніх якостях, не в одязі і словах, титулах, маєтках, а в справах. Викриваються Кабани, що, “несуться в Барани”, ганяються за титулами. Кабан мріє про титули: хоче записатися в Барани (гра слів, мається на увазі - барони) – висміюється його панська пиха, зневага його до простого народу. “Два цінні камінці…”: сяючий при королівському дворі Смарагд у листі до Адамантія – Алмаза шкодує, що той не дбає про почесті і “погребен в попелі”. Алмазу ж нецікава пуста балаканина Смарагда: “ціна наша, і честь, завжди при нас і всередині нас”. “Старуха і Горшечник”: Баба купує на ярмарку горщики, не перевіривши, чи вони цілі, оцінює їх не за дзвоном, а за зовнішнім виглядом. Заклик цінувати в людях не зовнішню красу, а ділові якості. “Голова і Тулуб”: “дурак” Тулуб величається перед Головою своїм розкішним одягом, підкреслюючи, що їй не перепадає і частини його краси. Античний мотив про суперечку між частинами людського тіла. | ||
+ | |||
+ | Про “славолюбіє” і “сластолюбіє”. | ||
+ | |||
+ | Теорія Сковороди про “рівну нерівність”. Ненависть до обивательщини, суєтного життя, висміювання згубних пристрастей (гонитва за “сластолюбієм”). Як результат – втрата незалежності, внутрішньої свободи реальна дійсність ХVІІІ ст. “Чиж і Щиглик”, “Сова і Дрозд”, “Щука і Рак”, “Жаби”. “Чиж і Щиглик”: Чижа заманила в неволю смачна їжа і красива клітка. Сила: “Краще сухар з водою, ніж цукор з бідою”. “Щука і Рак”: Щука, позарившись на смачну їжу, проковтнула її і потрапила на вудочку. “Жаби”: Ідея марності, зрадливості земних благ на противагу вічності і постійності благ небесних (у Сковороди – земне, “чесне ремесло”). Надає соціального змісту, знявши релігійний. | ||
+ | |||
+ | == КОМПОЗИЦІЯ БАЙОК == | ||
+ | Двочленна: фабула і мораль (“сила”). До Сковороди: побутувало два типи сюжетних конструкцій байки: I. заснований на взаємодії персонажів, II. заснований на діалозі, на простому обміні репліками. | ||
+ | |||
+ | У Сковороди переважає другий, діалогічний. Це “голі” діалоги, сюжетна функція персонажів – подача реплік, обмін ними система образів антитетична: один висловлює думки, протилежні ідеї байки, другий розбиває його, виходячи з позицій автора. | ||
+ | |||
+ | Розробляє обидва способи викладу, регламентовані теорією: | ||
+ | |||
+ | стислий (коротко, без деталізації): “Колеса часовії”, “Голова і Тулуб”, “Собаки” та ін. | ||
+ | розгорнутий (за рахунок введення місцевого колориту, мотивації поведінки героїв): “Чиж і Щиглик”, “Собака і Кобила”. | ||
+ | |||
+ | == ОСОБЛИВОСТІ ЖАНРУ БАЙКИ У ТВОРЧОСТІ Г.СКОВОРОДИ == | ||
+ | |||
+ | дійові особи: тварини, птахи, речі, зрідка – люди. Всі вони набувають рис і функцій людей як представників певної суспільної групи. | ||
+ | розгорнутий сюжет, часто наділений українським колоритом, насичений побутовими деталями, виразами, приказками, прислів’ями. | ||
+ | народна мудрість (прислів’я, приказки) - з уст позитивних персонажів байок, які є носіями власних ідей автора. | ||
+ | у перших 15-ти байках – мораль зводиться до короткого афоризма з одного-двох речень. | ||
+ | |||
+ | Друга половини циклу – “мораль” зростає, фабула “маліє” в кількісному відношенні. Мораль розвивається у цілий філософський трактат. Фабула перетворюється на функцію прикладу. Перш за все – ідея (поза увагою – рельєфність образу, дотепність діалогу). | ||
+ | |||
+ | персонажі байок, як правило, не діють, а розмовляють. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | ВИСНОВКИ | ||
+ | В українській літературі XVII-XVIII ст. байки Сковороди, взяті в цілому, являють собою важливий етап у розвитку жанру байки. Сковорода не лише підсумовував здобутки своїх попередників, а й зробив крок уперед. В чому полягає цей крок? І в тому, що з харківськими байками пов'язане оригінальне сюжетотворення байок на Україні. І в тому, що Сковорода вивів байку на шлях самостійного розвитку, виділившії її зі складу риторичних творів. Це було явищем прогресивним і відбивало потреби розвитку нових жанрів. Харківські байки становили крок вперед на шляху ствердження і розвитку жанру, несли в собі елементи нового, які могли бути підхоплені наступними байкарями. Одночасно вони відбивали суперечності розвитку Сковороди-письменника і філософа: у 60-х роках Сковорода задумав і написав байки як цикл самостійних творів, а байки 70-х років втрачають самостійне значення і перетворюються на додатки до моралі, яка фактично стає головною частиною твору. Сковорода гасить власні здобутки, пристосовуючи байку до вимог трактату. |
Поточна версія на 11:41, 6 грудня 2016
Зміст
Ідейно-тематичні групи байок.
Розвиток жанру байки
Розвиток жанру байки
Жанр виник у VІ – V ст. до н.е. в Греції. Перший байкар – Езоп (прозова байка). На початку нашої ери його байки переказані віршами римським поетом Федром. Байкар-сатирик Горацій (Рим). Формується особлива композиція: дві частини – оповідна (фабула) і дидактична (мораль). Античні теоретики (як і середньовічні, ренесансні, барокові): байка – не самостійний жанр, а один з різновидів риторичного прикладу, прийому. Тому жанр розглядався не в системі поетики, а в системі риторики. В українській літературі жанр широко застосовувався у полемічному письменстві ХVІ-ХVІІ ст. (“Апокрисис” Х.Філалет: сюжет про Вовка і Лисицю; анонімна “Пересторога”), в проповідницькій літературі (І.Галятовський, А.Радивиловський – використовували байковий сюжет для підсилення впливу проповіді, збудження інтересу серед слухацької аудиторії). Українські поетики і риторики вказували на велике виховне значення байки для народу (особливо, селян). Основна течія байкарства ХVІ – ХVІІ ст.: творча оборобка байкарських фабул, “перелицювання” їх на новий лад. М.Довгалевський, поетика “Сад поетичний”: Що таке байка? Відповідаю: байка – це правдивий або видуманий твір, який, проте, виражає певну істину. Так байки Езопа містять у собі певні повчання, які стосуються характеру людини. Серед кількох видів байок М.Довгалевський виділяв моральну байку, або аполог , що приписує людські дії та вчинки тваринам та диким звірам Також поетики вирізняли раціональні (персонажами є люди) та мішані (герої різнорідні)
СТАВЛЕННЯ Г.СКОВОРОДИ ДО ЖАНРУ БАЙКИ
У передмові-листі викладається міркування про байку у дусі настанов шкільних поетик і риторик: Друже мій! Не зневажай байкослівя. Байка і притча одне і те ж. Не за гаманом усуджуй скарб, а справедливим судом суди. Байка тоді буває погана і баб”яча, коли у простій і смішній своїй шкаралущі не ховає зерна істини, схожа на горіх-свищ… Цей кумедний і фігурний рід писання був домашній у найліпших стародавніх любителів мудрості. Лавр і взимку зелений. Так мудрі й у іграшках розумні і в брехні істинні. Істина ж гострому їхньому позиру не здаля бовваніє так, як простим умам, але ясно, як у дзеркалі з”являється.
Вважає жанр дуже вдалим для моралізування: ідеї не стільки у межах фабули, скільки в їхній моралі (“тенденційність”), автор має змогу говорити від свого власного імені, без опосередкування. Приваблює наочність, метафоричність. Байка – “мудра іграшка”, що в собі ховає “силу”. Байка – привід для філософських міркувань. За Сковородою, характерна риса байки – відтворення істини, при цьому він апелює до байок Езопа.
ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ БАЙОК
Про “сродну працю” – провідна тема.
Праця – природна потреба людини і шлях до щастя. Діяльність без покликання – мука. Єдиний шлях до добра – праця. Постійна практика, досвід, вправи розкривають природні здібності, без них не буде успішної діяльності. “Колеса часовії”, “Орел і Сорока”, “Оселка і Ніж”, “Орел і Черепаха”, “Змія і Буфон”, “Бджола і Шершень”. “Бджола і Шершень”: Шершень сміється з Бджоли, що вона працює не стільки для себе, скільки для інших. Шершень – образ людини, що живе крадіжкою чужого, народжена для того, щоб їсти і пити. Бджола – мудра людина, що знає своє призначення, отримує задоволення від своєї праці. Праця дає найвищу насолоду і повне щастя тоді, коли вона є складовою частиною загальної суспільної трудової діяльності. “Колеса часовії” – крутяться в різні боки, але не заважають, а сприяють взаємному рухові. Так і в людей, “за різними природними схильностями і шлях життя різний”. Присвячує тим, хто зневажає працю інших, не розуміє і не цінує її. “Оселка і Ніж” – Ніж дивується, чому Оселка не хоче бути Ножем, хоча любить Ножі. А тому, що Ножі, які Оселка вигострить, значно більше переріжуть, аніж вона перерізала б сама, Ножем будучи. Сила: деякі не хочуть служити на військовій службі і одружуватися, аби інших прихиляти до чесного, добропорядного життя. Автобіографічні мотиви: докори Сковороді за те, що він відмовляється займатися чернечою чи урядовою діяльністю.
Про справжню цінність людини.
Формулює етичну ідею: головне в людині – її внутрішні якості (розум, доброта, працьовитість). Застерігає від поверхового підходу до оцінки людини. Не моральні абстрактні приписи, а реальні спостереження, породжені дійсністю. “Два цінні камінці: Алмаз і Смарагд”, “Голова і Тулуб”, “Ворона і Чиж”, “Старуха і Горшечник”, “Жаворонки”, “Олениця і Кабан”. “Олениця і Кабан”: гідність людини – не в зовнішніх, а у внутрішніх якостях, не в одязі і словах, титулах, маєтках, а в справах. Викриваються Кабани, що, “несуться в Барани”, ганяються за титулами. Кабан мріє про титули: хоче записатися в Барани (гра слів, мається на увазі - барони) – висміюється його панська пиха, зневага його до простого народу. “Два цінні камінці…”: сяючий при королівському дворі Смарагд у листі до Адамантія – Алмаза шкодує, що той не дбає про почесті і “погребен в попелі”. Алмазу ж нецікава пуста балаканина Смарагда: “ціна наша, і честь, завжди при нас і всередині нас”. “Старуха і Горшечник”: Баба купує на ярмарку горщики, не перевіривши, чи вони цілі, оцінює їх не за дзвоном, а за зовнішнім виглядом. Заклик цінувати в людях не зовнішню красу, а ділові якості. “Голова і Тулуб”: “дурак” Тулуб величається перед Головою своїм розкішним одягом, підкреслюючи, що їй не перепадає і частини його краси. Античний мотив про суперечку між частинами людського тіла.
Про “славолюбіє” і “сластолюбіє”.
Теорія Сковороди про “рівну нерівність”. Ненависть до обивательщини, суєтного життя, висміювання згубних пристрастей (гонитва за “сластолюбієм”). Як результат – втрата незалежності, внутрішньої свободи реальна дійсність ХVІІІ ст. “Чиж і Щиглик”, “Сова і Дрозд”, “Щука і Рак”, “Жаби”. “Чиж і Щиглик”: Чижа заманила в неволю смачна їжа і красива клітка. Сила: “Краще сухар з водою, ніж цукор з бідою”. “Щука і Рак”: Щука, позарившись на смачну їжу, проковтнула її і потрапила на вудочку. “Жаби”: Ідея марності, зрадливості земних благ на противагу вічності і постійності благ небесних (у Сковороди – земне, “чесне ремесло”). Надає соціального змісту, знявши релігійний.
КОМПОЗИЦІЯ БАЙОК
Двочленна: фабула і мораль (“сила”). До Сковороди: побутувало два типи сюжетних конструкцій байки: I. заснований на взаємодії персонажів, II. заснований на діалозі, на простому обміні репліками.
У Сковороди переважає другий, діалогічний. Це “голі” діалоги, сюжетна функція персонажів – подача реплік, обмін ними система образів антитетична: один висловлює думки, протилежні ідеї байки, другий розбиває його, виходячи з позицій автора.
Розробляє обидва способи викладу, регламентовані теорією:
стислий (коротко, без деталізації): “Колеса часовії”, “Голова і Тулуб”, “Собаки” та ін. розгорнутий (за рахунок введення місцевого колориту, мотивації поведінки героїв): “Чиж і Щиглик”, “Собака і Кобила”.
ОСОБЛИВОСТІ ЖАНРУ БАЙКИ У ТВОРЧОСТІ Г.СКОВОРОДИ
дійові особи: тварини, птахи, речі, зрідка – люди. Всі вони набувають рис і функцій людей як представників певної суспільної групи. розгорнутий сюжет, часто наділений українським колоритом, насичений побутовими деталями, виразами, приказками, прислів’ями. народна мудрість (прислів’я, приказки) - з уст позитивних персонажів байок, які є носіями власних ідей автора. у перших 15-ти байках – мораль зводиться до короткого афоризма з одного-двох речень.
Друга половини циклу – “мораль” зростає, фабула “маліє” в кількісному відношенні. Мораль розвивається у цілий філософський трактат. Фабула перетворюється на функцію прикладу. Перш за все – ідея (поза увагою – рельєфність образу, дотепність діалогу).
персонажі байок, як правило, не діють, а розмовляють.
ВИСНОВКИ
В українській літературі XVII-XVIII ст. байки Сковороди, взяті в цілому, являють собою важливий етап у розвитку жанру байки. Сковорода не лише підсумовував здобутки своїх попередників, а й зробив крок уперед. В чому полягає цей крок? І в тому, що з харківськими байками пов'язане оригінальне сюжетотворення байок на Україні. І в тому, що Сковорода вивів байку на шлях самостійного розвитку, виділившії її зі складу риторичних творів. Це було явищем прогресивним і відбивало потреби розвитку нових жанрів. Харківські байки становили крок вперед на шляху ствердження і розвитку жанру, несли в собі елементи нового, які могли бути підхоплені наступними байкарями. Одночасно вони відбивали суперечності розвитку Сковороди-письменника і філософа: у 60-х роках Сковорода задумав і написав байки як цикл самостійних творів, а байки 70-х років втрачають самостійне значення і перетворюються на додатки до моралі, яка фактично стає головною частиною твору. Сковорода гасить власні здобутки, пристосовуючи байку до вимог трактату.