Відмінності між версіями «Реферат 2016 фрейд про несвідоме»

Поточна версія на 11:18, 25 жовтня 2016

Зміст

1 Зигмунд Фрейд
2 Поняття несвідомого
3 Три періоду розвитку вчення Фрейда про несвідоме
4 Висновок
5 Список літератури:

Зигмунд Фрейд

Фрейд, Зигмунд (1856 - 1939) - віденський професор психіатрії,знаменитий вчений, автор нового психологічного вчення пронесвідомому (психоаналіз). Серед психологів XX століття доктору Зигмунду

Фрейду належить особливе місце. Психологічні та соціологічніпогляди Фрейда мали значний вплив на мистецтво, соціологію,етнографію, психологію і психіатрію першої половини ХХ ст. Вперше Фрейдзаговорив про психоаналізі в 1896 році, а в 1897 він почав проводитисистематичні самоспостереження, що фіксував у щоденниках до кінцяжиття. У 1900 році з'явилася його книга «Тлумачення сновидінь», вякій він вперше опублікував найважливіші положення своєї концепції,доповнені в його наступних книгах «Психопатологія повсякденного життя» (1901), «Я і Воно» (1923), «Тотем і табу» (1913), «Психологія мас іаналіз людського "Я" »(1921). Поступово його ідеї здобуваливизнання, в 1910 році його запрошують читати лекції в Америці, де йоготеорія здобуває особливу популярність. Його роботи переводяться на багатомови. Навколо Фрейда поступово складається кружок його шанувальників іпослідовників, до якого входять К. Юнг, А. Адлер, Ш. Ференчі, О. Ранку, К. Абрахам. Після організації психоаналітичного товариства у Відні, йогофілії відкриваються в усьому світі, психоаналітичне рухрозширюється, набуваючи все більше прихильників. У той жечас Фрейд стає усе більш ортодоксальним і догматичних у своїхпоглядах, він не терпить ні найменших відхилень від своєї концепції,припиняючи всі спроби самостійної розробки й аналізу деякихположень чи психотерапії структури особистості, її взаємовідносин зоточуючим, що починаються його учнями. Це призводить до віддалення, апотім і до розриву з Фрейдом самих талановитих його послідовників - Адлера, Юнга, Ранка.

У міру зростання популярності Фрейда зростала і кількість критичнихробіт, спрямованих проти його поглядів. У 1933 році нацисти спалили йогокниги в Берліні. Після захоплення німцями Австрії положення Фрейдастає небезпечним, він зазнає переслідувань. Зарубіжніпсихоаналітичні суспільства збирають значну суму грошей іфактично викуповують Фрейда у німців, які дають йому дозвіл виїхатидо Англії. Однак його хвороба прогресує, не допомагають ніякі операціїі ліки і в 1939 році він помирає, залишивши після себе створений нимсвіт, вже повністю відкритий для тлумачень і критики. Вчення Фрейда,виводить найбільш складні та цінні форми психічного життя знесвідомих інстинктів, головним чином з статевого, мало великийуспіх у колах молодих вчених, але зате викликало обурення середохоронців загальноприйнятою буржуазної моралі, які визнали непристойнимтаке висування на перший план статевого потягу і поспішили оголоситифрейдизм навчанням "потворним в естетичному відношенні і нікчемним інебезпечним у моральному відношенні ". [1]

Поняття несвідомого

Найглибша і значна область людського розуму - ценесвідоме. Несвідоме являє собою сховищепримітивних інстинктивних спонукань плюс емоції та спогади, якінастільки загрожують свідомості, що були пригніченим і витіснені в областьнесвідомого. Неусвідомлюваний матеріал багато в чому визначає нашеповсякденне функціонування.

Вивчення феномену

Вивчення феномену несвідомого йде в глибоку старовину,його визнавали у своїй практиці лікарі самих ранніх цивілізацій. Для Платона визнання існування несвідомого послужило основоюстворення теорії пізнання, побудованої на відтворенні того, що єв надрах психіки людини. Будучи знайомий з філософськими ідеями Платона, Фрейд, безсумнівно, почерпнув звідти деякі уявлення пронесвідомому. Так, навряд чи в поле його зору не потрапили ті роздуми Платона, які були пов'язані з проблемою несвідомого знання людини.

Проблема несвідомого

Проблема несвідомого, одягнена в форму розглядуможливості існування несвідомих уявлень, знаходить своєвідображення і у філософії Канта (1724-1804). Фрейд неодноразово посилаєтьсяна Канта в своїх роботах. Текстологічний аналіз показує, щозасновник психоаналізу був знайомий не тільки з кантовської «Антропологіяз прагматичної точки зору », а й з іншими творами німецькогофілософа. У багатьох випадках Фрейд не тільки розділяє філософські ідеї Канта, але і апелює до його авторитету, коли мова заходить прообгрунтуванні своїх психоаналітичних концепцій. Особливо це стосуєтьсяпроблеми несвідомого.

Роздуми про проблему

Роздуми про проблему несвідомого зайняли важливе місце убагатьох філосовскіх работак XIX ст. в цей період намічається іздійснюється поворот від раціоналізму епохи Просвященія та німецькоїкласичної філософії до ірраціоналістіческому розуміння буття людиниу світі.

На формування психоаналітичного вчення Фрейда вплинулафілософія Шопенгауера і Ніцше. Багато ідей цих філософів значноюмірою визначили різні психоаналітичні концепції, в томучислі й фрейдовських уявлення про несвідоме. Зрозуміло, міжпсихоаналітичним вченням Фрейда і філософією Шопенгауера і Ніцше немаєабсолютної тотожності. У Шопенгауера несвідоме спочаткуонтологічно: - «світова воля» - першопричина всього сущого. Ніцше впевною мірою поділяє цю точку зору, але більшу увагуакцентує на розгляді несвідомого, як воно функціонує вглибинах людської істоти. Для Фрейда ж несвідоме - цеперш за все і головним чином щось психічне, що підлягає осмисленнюлише у зв'язку з людиною. На відміну від інших, Фрейд зробив анатоміюсвідомості і несвідомого психічного науковим фактом. Але пояснив вінцей факт на основі лише "негативного" поняття - неусвідомлюєтьсяпсихіки, що розуміється тільки шляхом заперечення за нею атрибута свідомості

Відомо, що головним регулятором людської поведінки служитьсвідомість. Фрейд відкрив, що за покровом свідомості приховано глибинний, "киплячий" пласт не усвідомлював особистістю могутніх прагнень,потягів, бажань. Будучи лікарем, він зіткнувся з тим, що цінеусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя інавіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це направилойого на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів міжтим, що говорить їх свідомість, і потаєними, сліпими, несвідомимимотивами. Так народився фрейдовських метод зцілення душі, названийпсихоаналізом.

Вчення про несвідоме

Вчення про несвідоме є тим фундаментом, на якомугрунтується вся теорія психоаналізу. Психоаналіз (від грец. Psyche-душай analysis-рішення) - частина психотерапії, лікарський метод дослідження,розвинутий З. Фрейдом для діагностики та лікування істерії. Потім він бувперероблений Фрейдом у психологічну доктрину, спрямовану на вивченняприхованих зв'язків та основ людського духовного життя

Під несвідомим не слід розуміти щось абстрактне або жяку-небудь гіпотезу, створену для філосовской системи. Несвідоме - ті форми духовного життя, які, маючи всівластивостями психічного, в той же час не є надбаннямсвідомості. [2]

Області несвідомого

До області несвідомого входять психічні явища, що виникаютьуві сні (сновидіння); відповідні реакції, які викликаються неощущаемимі,але реально впливають подразниками ( "субсенсорние" або "Субцептівние" реакції); руху, що були в минулому свідомими, алезавдяки повторення автоматизовані і тому більшнеусвідомлювані; деякі спонукання до діяльності, в якихвідсутня свідомість цілі, та інші. До несвідомим явищамвідносяться і деякі патологічні явища, що виникають у психіціхворої людини: марення, галюцинації і т. д.

Бути свідомим - це перш за все чисто описовий термін,який спирається на саме безпосереднє і надійне сприйняття. Психічний елемент, наприклад, уявлення, звичайно не буваєдовгостроково свідомим. Навпаки, характерним для нього є те, щосвідомість свідомості швидко проходить; подання, в даний моментсвідоме, у наступну мить перестає бути таким, однак зновуможе стати свідомим при відомих, легко досяжних умовах. [3] Представлення - або будь-який інший психічний елемент у певнийякий момент може бути в наявності в свідомості людини, а в наступнийможе звідти зникнути; через деякий проміжок часу воно можеабсолютно незмінним знову спливти в пам'яті, без будь-якихпопередніх нових чуттєвих сприймань. З огляду на це явище, можназробити висновок, що подання зберігалося в душі людини і в цейпроміжок часу, хоча було приховано від свідомості. Але в якому воно буловигляді, зберігаючись в душевного життя і залишаючись прихованим від свідомостіщодо цього, невідомо. [4]

Несвідоме утворює нижчий рівень психіки. Несвідоме --це сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовленихвпливами, у впливі яких людина не дає собі звіту. Будучипсихічним (оскільки поняття психіки ширше, ніж поняття «свідомість», «Свідоме»), несвідоме являє собою таку формувідображення дійсності, при якій втрачається повнотаорієнтування в часі та місці дії, порушується мовнерегулювання поведінки. В несвідомому, на відміну від свідомості,неможливий цілеспрямований контроль за чиненими діями,неможлива і оцінка їх результату.

Фрейд виходить з того, що допущення несвідомого необхідно всилу існування таких актів, для пояснення яких необхідновизнання наявності інших актів, що не є свідомими, бо уданих свідомості є безліч прогалин. Тільки в цьому випадку, яквважає він, не порушується психічна безперервність і стаєзрозумілим істота пізнавального процесу з його свідомими актами.

Дофрейдовская психологія як об'єкт дослідження маланормального, фізично та психічно здорової людини і досліджувалафеномен свідомості, Фрейд само як психопатолог, досліджуючи характер і причинивиникнення неврозів, натрапив на ту галузь людської психіки,яка залишалася поза полем зору попередньої психології. Вінопинився перед необхідністю дослідження природи психічного,внутрішнього світу "Я" і тих структур, які не вписувалися у власне "свідоме" в людині, і прийшов до висновку, що людськапсихіка являє собою якийсь конгломерат, що складається з різнихкомпонентів, які за своїм характером є не тількисвідомими, а й несвідомими і предсознательнимі.

У загальному плані психіка людини представляється Фрейду розщепленоїна два протистоять один одному сфери свідомого і несвідомого,які являють собою суттєві характеристики особистості. Свідомим Фрейд називає «те уявлення, яке існує внашій свідомості, і яке ми сприймаємо як таке, і стверджуємо, щосаме в цьому полягає єдиний зміст терміну «свідомий». [5] Але під фрейдовській структурі особистості обидві ці сфери представлені нерівнозначно: несвідоме він вважав центральним компонентом,складають суть людської психіки, а свідоме - лише особливоїінстанцією, надбудовується над несвідомим. Своїм походженнямсвідоме, за Фрейдом, зобов'язана несвідомому і "викристалізовується" з нього в процесі розвитку психіки. Тому,згідно Фрейду, свідоме не є суть психіки, а лише таке їїякість, яка може приєднуватися чи не приєднуватися до іншихйого якостей.

Три періоду розвитку вчення Фрейда про несвідоме

Людська психіка розпадається, за Фрейдом, на три області:свідомість, несвідоме і предсознательное. Ці три області абосистеми психічного знаходяться в стані безперервного взаємодії,а два перші - і в стані напруженої боротьби між собою. До цьоговзаємодії і до цієї боротьби зводиться психічне життя людини. Кожен душевний акт і кожен людський вчинок повинна розглядатияк результат змагання і боротьби свідомості з несвідомим, якпоказник досягнутого в даний момент життя співвідношення сил цихбезперервно що борються. [6]

Ця концепція несвідомого склалася і визначилася у Фрейда невідразу і в подальшому зазнавала істотних змін.

Перший період

У перший період фрейдовських концепція несвідомого була близькадо навчання знаменитих французьких псіхіаторов і психологів - Шарко, Льебо,

Жане, від яких вона перебувала і в прямій генетичної залежності.

Другий період

У другій самий прододжітельний і найважливіший період розвиткупсихоаналізу визначаються всі основні і характерні риси фройдівськоговчення про несвідоме. Тепер воно стає вже зовсім оригінальним. Розробка всіх питань відбувається в цей період виключно вплощині теоретичної та прикладної психології.

Третій період

У третій період концепція несвідомого зазнаєсуттєва зміна і починає зближуватися з метафізичному вченням Шопенгауера і Гартмана. Загальні питання світогляду починають переважатинад приватними, спеціальними проблемами. Несвідоме стаєвтіленням всього нижчої і всього вищого в людині. [7]

Ще в 1889 році Фрейда вразив досвід відомого знавця гіпнозу Бернгейма: загіпнотизований пацієнтці було вселено наказ черездеякий час після пробудження розкрити що стояв у кутку кімнатипарасолька. Прокинувшись від гіпнотичного сну, дама в призначений термін уточності виконала наказано - пройшла в кут і розкрила парасольку. Напитання про мотиви її вчинку вона відповіла, що ніби-то хотіла переконатися - Чи її це парасолька. Цей мотив абсолютно не відповідатидійсної причини вчинку і, очевидно, був придуманий, але свідомостіхворий він цілком задовольняв: вона була щиро переконана, що розкрилазонт за власним бажанням. Далі, Бернгейм шляхом наполегливихрозпитувань і наведений її думки змусив, нарешті, пацієнтку згадатисправжню причину вчинку, тобто наказ, отримане її під часгіпнозу.

З цього експерименту Фрейд зробив три загальних висновку, що визначилиоснови його ранньої концепції несвідомого:

1. Мотивація свідомості при всій її суб'єктивною щирості не завжди відповідає дійсним причин вчинку;

2. Вчинок іноді може визначатися силами, що діють в психіці, але не доходять до свідомості;

3. Ці психічні сили за допомогою відомих прийомів можуть бути доведені до свідомості.

На основі цих трьох положень, перевірених на власнійпсихіатричній практиці, Фрейд виробив спільно зі своїм колегою Брейером, так званий катартіческій метод лікування істерії.

Сутність цього методу полягає в наступному: в основі істерії;деяких інших психогенних нервових захворювань лежать психічніосвіти, не доходять до свідомості хворого: це які-небудьдушевні потрясіння, почуття чи бажання, одного разу пережиті хворим, але навмисно забуті їм, тому що його свідомість, з яких-небудь причин, або боїться, або соромиться самого спогади про них. Чи не проникаючи в свідомість,ці забуті переживання не можуть бути нормально зжиті і відреагувати (розряджені); вони-то і викликають хворобливі симптоми істерії. [8]

Ці забуті переживання, які викликають симптоми істерії, і є «Несвідомим», як розумів його Фрейд в перший період свого розвиткунавчання. «Несвідоме» можна визначити як якесь чужорідне тіло,проникло в психіку. Воно не пов'язане міцними асоціативними нитками зіншими моментами свідомості і тому розриває його єдність. У нормальнійжиття до нього близько мріяння, яке теж вільніше, ніжпереживання реального життя, від тісних ассоціаціатівних зв'язків,пронизують психіку людини.

Така перша фрейдовських концепція несвідомого. [9] Для неїхарактерні дві особливості. По-перше, Фрейд не дає жодноїфізіологічної теорії бессознате?? ьного і навіть не намагається це зробити. По-друге, продукти несвідомого можна отримати тільки в перекладі намова свідомості; іншого, безпосереднього підходу до несвідомогокрім свідомості саомго хворого немає і не може бути.

У другому, класичному періоді психоаналізу поняттянесвідомого збагачується цілою низкою нових, надзвичайноістотних моментів.

У другому періоді несвідоме стає необхідним і вкрайважливою складовою частиною психічного апарата будь-якої людини. Боротьбасвідомості і несвідомого оголошується постійної і закономірною формоюпсихічного життя. Несвідоме стає продуктивним джереломпсихічних сил і енергією для всіх областей культурної творчості,особливо для мистецтва. У той же час, при невдалому ході боротьби зсвідомістю, несвідоме може стати джерелом всіх нервовихзахворювань.

Процес утворення несвідомого, згідно з цим новимпоглядів Фрейда, носить закономірний харатер і здійснюється напротягом усього життя людини з самого моменту його народження. Цейпроцес носить назву «витіснення». Витіснення - одне з найважливішихпонять всього психоаналітичного навчання. Далі змістнесвідомого типізують: це вже не випадкові розрізненіпереживання, а деякі типові, в основному загальні для всіх людей,зв'язкові групи переживань (комплекси) певного характеру,переважно сексуального. Ці комплекси витісняються внесвідоме в певні періоди, що повторюються в історіїжитті кожної людини. [10]

Зміст несвідомого

Щоб зрозуміти зміст несвідомого, необхідно познайомитисяз теорією потягів Зигмунда Фрейда. Потяг позначає, за Фрейдом, неособливий рух, а внутрішню самовпечатляемость, при якій неможливопіти від себе і остільки, оскільки ця самовпечатляемость ефективна,неминуче створюється стан важкості і навантаження на наш внутрішній світ. [11]

Психічна діяльність приводиться в рух зовнішніми івнутрішніми подразненнями організму. Внутрішні роздратування маютьсоматичний (тілесний) джерело, тобто народжуються в організмі. І осьпсихічні представництва цих внутрішніх соматичних подразнень Фрейд називає потягами. Усі потяги Фрейд розділяє по їх цілі і поїх соматичному джерела на дві групи: 1) сексуальні потяги, метаяких - продовження роду, 2) особисті потягу, або потягу «я», їхмета - самозбереження індивіда.

Сексуальний потяг, або, як називає його Фрейд, лібідо,притаманне дитині з самого початку його життя, вона народжується разом з йоготілом і веде безперервну, тільки іноді слабшають, але ніколи незгасаючу зовсім життя в організмі і психіці.

Зміст несвідомого можна виразити в наступній резюмуєформулою: у світ несвідомого входить все те, що міг би зробитиорганізм, якщо б він був наданий чистому принципом насолоди, якщоб він не був пов'язаний принципом реальності і культуройц. Сюди входить все,що він відверто бажав і яскраво уявляв собі в ранній інфантильнийперіод життя, коли тиск реальності і культури було ще слабо іколи людина була більш вільний у прояві свого споконвічного,органічного самодовленія.

У третьому періоді теорія потягів піддалася істотнимзмінам. Замість колишнього поділу потягів на сексуальні і потягу «Я» з'явилося нове розподіл: 1) сексуальний потяг, або ерос; 2)потяг до смерті. Друга група - інстинкти Смерті - лежить в основівсіх проявів агресивності, жорстокості, убивств і самогубств. Правдаіснує думка, що Фрейд створив теорію про ці інстинкти підвпливом смерті його дочки і страхом за своїх двох синів, які перебуваютьв той час на фронті. Ймовірно, тому це найбільш і найменшщо розглядається в сучасній психології питання.

Потяг «я» і, перш за все, інстинкт самозбереження відійшли досексуальних потягів, поняття яких, таким чином, надзвичайнорозширилося, охопивши обидва члени колишнього поділу. До інстинктусамозбереження відносяться наступні подінстінкти: харчування, зростання, дихання,руху, тобто ті необхідні життєві функції, які роблять будь-якийорганізм живим. Спочатку ці чинники були дуже важливі, але у зв'язку зрозвитком розуму людини (Я) ці фактори як жізненнонеобходімиевтратили своє колишнє значення. Це сталося тому, що в людиниз'явилися пристосування для добування їжі, він став використовувати їжуне тільки для того, щоб вгамувати голод, а й для задоволеннявластивої тільки людині жадібність. З часом їжа сталадіставатися йому все легше і легше, і на її видобуток він став витрачати всеменше і менше часу. Людина стала будувати для себе житла та іншіпристосування і по максимуму забезпечив собі життя. Таким чином,інстинкт самозбереження втратив свою значимість, і на перше місце вийшовінстинкт розмноження, або, як називає його Фрейд, лібідо.

Під Еросом Фрейд розуміє потяг до органічного життя, дозбереженню і розвитку її будь-що-будь - у формі чи продовженняроду або збереження індивіда. Завданням потягу до смерті є поверненнявсіх живих організмів в неживе стан неорганічної, мертвоюматерії, прагнення геть від неспокою життя і еросу. [12]

Другою особливістю третього періоду є розширення складунесвідомого, збагачення його якісно новими і своєріднимимоментами.

Для другого періоду було характерно динамічне розуміннянесвідомого як витісненого. Витіснення, що складалася, головнимчином із сексуальних потягів, вороже свідомого «Я». У своїйкнизі «Я і Воно» Фрейд пропонує всю цю область психіки, незбігається з "Я", називати «Воно». [13] "Воно" - глибинний шарнесвідомих потягів, психічна "самість", основа діяльногоіндивіда, яка керується тільки "принципом задоволення"безвідносно до соціальної реальності, а часом і всупереч їй.

«Воно» - це та внутрішня темна стихія жадань та потягів,яку іноді так гостро відчуває людина і яка протистоїть йогорозумним доводів і доброї волі.

"Я" (Ego) - сфера свідомого, посередник між "Воно" та зовнішнімсвітом, в тому числі природними та соціальними інститутами, що порівнюютьдіяльність "Воно" з "принципом реальності", доцільністю тавнешнеполагаемой необхідністю. «Воно» - це пристрасті, «Я» - це розум ірозсудливість. У «Воно» нероздільно панує принцип насолоди; «Я» - Носій принципу реальності. Нарешті, «Воно» - несвідомо. [14]

До цих пір, кажучи про несвідоме, Фрейд мав справу тільки з «Воно»: адже витіснення потягу належали саме йому. Тому всінесвідоме уявлялося чимось нижчим, темним, аморальним. Все ж такивища, моральне, розумне збігалося зі свідомістю. Цей погляд невірний. Несвідоме не тільки «Воно». І в «Я», і то в його вищій сфері,є облась несвідомого. Бессознателен що виходить з «Я» процесвитіснення, несвідома що здійснюється в інтересах "Я" роботавитіснення. Таким чином, значна облась «Я» також виявляєтьсянесвідомої. На цій області і зосереджує свою увагу Фрейд востанній період. Вона виявляється набагато ширше, глуюже й сильніше,ніж здавалося спочатку.

Вищу несвідому область в «Я» Фрейд називає «Ідеал - Я ». [15]" Ідеал - Я "(Super - Ego) - внутрішньоособистісних совість, свогороду цензура, критична інстанція, яка виникає як посередникміж "Воно" і "Я" в силу нерозв'язності конфлікту між ними,нездатність "Я" приборкати несвідомі пориви і підпорядкувати їхвимогам "принципу реальності".

«Ідеал - Я» - це перш за все той цензор, веління якоговиконуються витісненням. Потім він виявляє себе в цілому ряді інших,дуже важливих явищ особистого та культурного життя. Воно проявляється унесвідомо почуття провини, яка тяжіє над душею деяких людей. Свідомість не визнає цієї провини, бореться з почуттям провини, але неможе його подолати. Далі, до проявів «Ідеал - Я» відноситься такзване «раптове пробудження совісті», випадки прояву людиноюнадзвичайною до себе самого строгості, презирства до себе, меланхолії та ін У всіх цих явищах свідоме "Я" змушений підкорятися силі,діючої з глибини несвідомого, але в той же час моральною.

Намагаючись проникнути в механізми роботи людської психіки, Фрейдвиходить з того, що глибинний, природний її шар ( "Воно") функціонуєпо довільно обраній програмі отримання найбільшого задоволення. Але оскільки в задоволенні своїх пристрастей індивід стикається ззовнішньої реальністю, яка протистоїть "Воно", у ньому виділяється "Я",що прагне приборкати несвідомі потяги і направити їх у руслосоціально схваленої поведінки. "Воно" поволі, але владно диктуєсвої умови "Я".

Як покірний слуга несвідомих потягів, "Я" намагаєтьсязберегти своє добре порозуміння з "Воно" та зовнішнім світом. Це йому незавжди вдається, тому в ньому самому утворюється нова інстанція "Ідеал - Я ", яка панує над" Я "як совість чи несвідоме почуття провини. "Ідеал - Я" як би є вищою істотою в людині, що відображаєзаповіді, соціальні заборони, влада батьків і авторитетів. За своїмположенню і функцій у психіці людини "Ідеал - Я" покликанездійснювати сублімацію несвідомих потягів і в цьому сенсі як бисолідаризується з "Я". Але за своїм змістом "Ідеал - Я" ближче до "Воно" і навіть протистоїть "Я", як повірений внутрішнього світу "Воно",що може призвести до конфліктної ситуації, що веде до порушень впсихіці людини. Таким чином, фрейдовській "Я" постає у вигляді "нещасного створення", яке, подібно до локатор, змушенеповертатися то в один, то в інший бік, щоб опинитися вдружньому згоді як з "Воно", так і з "Ідеал - Я".

Хоча Фрейд визнавав "спадковість" і "природність"несвідомого, навряд чи правильно стверджувати, що він абсолютизуєсилу і владу несвідомого і цілком виходить з неприборканихпотягів людини. Завдання психоаналізу, в тому вигляді, як її сформулював Фрейд, полягає в тому, щоб несвідомий матеріал людськоїпсихіки перевести в область свідомості і підпорядкувати його своїм цілям. У цьомусенсі Фрейд був оптимістом, тому що вірив у здатність усвідомленнянесвідомого, що найбільш рельєфно їм було виражено у формулі: "Тамде було "Воно", має бути "Я" ". Вся його аналітична діяльністьбула спрямована на те, щоб у міру розкриття природи несвідомоголюдина могла опанувати своїми пристрастями і свідомо керувати ними вреальному житті.

Фрейд визначає бессознаетльное як невербальне; воно перетворюєтьсяв предсознательное (звідки завжди може перейти в свідомість) за допомогоюз'єднання з відповідними словесними уявленнями.

Фрейд усвідомлював труднощі, які ставали на шляху оволодіннянесвідомим, довго бився над вирішенням цієї проблеми, постійно вносячикорективи у розуміння природи несвідомого і складають його ядротак званих "первинних потягів".

Висновок

Вчення Фрейда стало відоме передусім тим, що проникло у схованкинесвідомого, або, як іноді говорив сам автор, "пекло"психіки. Значення концепції несвідомого для пізнання людиниполягає в проникненні в його буття на більшу глибину, ніж класичнесвідомість, тобто думка, що розуміється як об'єктивне пізнання і якподання. Наш світ уявлень, як і кожен з його елементів,доступний для сприйняття лише за допомогою інстанції, несвідомих до нього, - Сфери спонукань, бажань, потреби, дії, праці, що додають йомуформу: ця форма передує формами думки, і думка може сприйняти їїлише заднім числом. Тому результати наших роздумів про афекті,пбужденіях і т.д. аніскільки не ведуть нас до відриву від світу, де живутьлюди, але навпаки, змушують нас повернутися до його коріння, щоб виявитидійсно рушійну силу природи, справжній розум. [16]

Список літератури:

1. Несвідоме: різноманіття бачення, Агентство «Сагун»,

Новочеркаськ, 1994.

2. Несвідоме, його відкриття, його прояв. Від Фрейда до

Лаканом, Колоквіум московського кола, 1992.

3. «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін,

Москва, «Республіка», 1994

4. З. Фрейд. Психологія несвідомого: збірник творів,

Москва «Просвещение», 1989.

5. З. Фрейд. Основні принципи психоаналізу, Київ, 1998.

6. Макарьово В. прочинені двері в глибини несвідомого,

Даугавпілс, 1997.

7. Річард Осборн. Знайомтесь: Фрейд, Київ, 1997.

8. Джонс Ернест. Життя і творіння Зигмунда Фрейда, Москва, 1997.

< br>[1] Джонс Ернест. Життя і творіння Зигмунда Фрейда, Москва, 1997.

[2] Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка, сост. В.М. Лейбін, Москва, «Республіка», 1994. - С.35 [3] З. Фрейд. Психологія несвідомого: збірник творів, Москва «Просвещение», 1989. - С. 426 [4] «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін, Москва, "Республіка", 1994. - С.29 [5] Несвідоме: різноманіття бачення, Агентство «Сагун», Новочеркаськ, 1994. - С. - 12 [6] «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін, Москва, "Республіка", 1994. - С.284 [7] «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін, Москва, "Республіка", 1994. - С.285 [8] «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін, Москва, "Республіка", 1994. - С.287 [9] «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін, Москва, "Республіка", 1994. - С.288 [10] «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін, Москва, "Республіка", 1994. - С.290 [11] Несвідоме: різноманіття бачення, Агентство «Сагун», Новочеркаськ, 1994. - С. - 25 [12] «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін, Москва, "Республіка", 1994. - С.296 [13] «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін, Москва, "Республіка", 1994. - С.297 [14] «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін, Москва, "Республіка", 1994. - С.297 [15] «Зигмунд Фрейд, психоаналіз і російська думка», сост. В.М. Лейбін, Москва, "Республіка", 1994. - С.298 [16] Несвідоме: різноманіття бачення, Агентство «Сагун», Новочеркаськ, 1994. - С. - 25-26