Відмінності між версіями «Кіровоград (Кропивницький) - моє рідне місто»
4601799 (обговорення • внесок) (Створена сторінка: Кропивни́цький (у 1775–1924 роках — Єлисаветград, Єлисавет, у 1924–1934 роках — Зінов'євськ,...) |
4601799 (обговорення • внесок) |
||
(не показано 5 проміжних версій цього учасника) | |||
Рядок 5: | Рядок 5: | ||
[[Файл:NickkotFlag of Kirovograd.png|міні]] | [[Файл:NickkotFlag of Kirovograd.png|міні]] | ||
Зміст | Зміст | ||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
== Назва == | == Назва == | ||
Рядок 51: | Рядок 43: | ||
== Історія == | == Історія == | ||
+ | Хронологічна таблиця | ||
+ | <TABLE BORDER> | ||
+ | <TR> | ||
+ | <TH> XVIII століття </TH> <TH> Розпочинається історія Кіровограду </TH> | ||
+ | </TR> | ||
+ | |||
+ | <TR> | ||
+ | <TD height=24px;> 1754 рік </TD><TD> заснування фортеці святої Єлисавети </TD> | ||
+ | </TR> | ||
+ | |||
+ | <TR><TD height=24px> 10 (21) лютого 1784 - 7 серпня 1924 </TD><TD> місто має назву Єлисаветград </TD></TR> | ||
+ | <TR><TD height=24px> 1882 рік </TD><TD> Кіровоград отримав статус «колискиа української драматургії» | ||
+ | </TD></TR> | ||
+ | <TR><TD height=24px> 7 серпня 1924 - 27 грудня 1934 року </TD><TD> місто має назву Зінов'євськ | ||
+ | </TD></TR> | ||
+ | <TR><TD height=24px> 27 грудня 1934 - 10 січня 1939 року </TD><TD> місто має назву Кіровоград | ||
+ | </TD></TR> | ||
+ | <TR><TD height=24px> від 10 січня 1939 року </TD><TD> місто називається Кіровоград | ||
+ | </TD></TR> | ||
+ | <TR><TD height=24px> від 10 січня 1939 року </TD><TD>Кіровоград </TD></TR> | ||
+ | <TR><TD height=24px> 1923 </TD><TD> окружний центр УСРР </TD></TR> | ||
+ | <TR><TD height=24px> 1932 </TD><TD> у складі Одеської області </TD></TR> | ||
+ | <TR><TD height=24px> 5 серпня 1941 </TD><TD> окупація </TD></TR> | ||
+ | <TR><TD height=24px> 1991 рік </TD><TD> перше святкування дня міста | ||
+ | </TD></TR> | ||
+ | <TR><TD height=24px> 2016 </TD><TD> Перейменовано в Кропивницьк </TD></TR> | ||
+ | </TABLE> | ||
+ | |||
+ | |||
В межах та околицях сучасного Кропивницького є значна кількість пам'яток археології. На території сучасного міста знаходилась велика кількість курганів, поховань. Розкопувати кургани починає перший очільник Новоросійської губернії Олексій Петрович Мельгунов. У кінці 19-го на початку 20-го століть дослідженнями займається краєзнавець Павло Рябков. Цікаві знахідки виявлено у кінці 20-го на початку 21-го століть. Зокрема, в долині Інгулу знайдено викопні пам'ятки, що засвідчують перебування людини в околицях сучасного Кропивницького з часів середнього палеоліту (доба мустьє). Також знайдено пам'ятки середньостогівської культури, пізньоямної культури, катакомбної культури, пам'ятки епохи бронзи. Так, у 2004 році був виявлений практично не пошкоджений дерев'яний човен у ході розкопок на кропивницькій вулиці Космонавта Попова. | В межах та околицях сучасного Кропивницького є значна кількість пам'яток археології. На території сучасного міста знаходилась велика кількість курганів, поховань. Розкопувати кургани починає перший очільник Новоросійської губернії Олексій Петрович Мельгунов. У кінці 19-го на початку 20-го століть дослідженнями займається краєзнавець Павло Рябков. Цікаві знахідки виявлено у кінці 20-го на початку 21-го століть. Зокрема, в долині Інгулу знайдено викопні пам'ятки, що засвідчують перебування людини в околицях сучасного Кропивницького з часів середнього палеоліту (доба мустьє). Також знайдено пам'ятки середньостогівської культури, пізньоямної культури, катакомбної культури, пам'ятки епохи бронзи. Так, у 2004 році був виявлений практично не пошкоджений дерев'яний човен у ході розкопок на кропивницькій вулиці Космонавта Попова. | ||
Рядок 103: | Рядок 124: | ||
Численною є громада росіян (12 % від загалу у 2001 році). Також у місті проживають білоруси, молдовани, вірмени, болгари, грузини, німці та представники інших етносів. На представників усіх національних громад Кропивницького, крім українців та росіян, припадає лише трохи більш як 2 %. | Численною є громада росіян (12 % від загалу у 2001 році). Також у місті проживають білоруси, молдовани, вірмени, болгари, грузини, німці та представники інших етносів. На представників усіх національних громад Кропивницького, крім українців та росіян, припадає лише трохи більш як 2 %. | ||
Більшість вірян належать до православних церков різних конфесій (УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ). У місті діють єпархіальні управління УПЦ МП та УПЦ КП, мають свої храми православні, католицька та юдейська громади, об'єднання церков ЄХБ. | Більшість вірян належать до православних церков різних конфесій (УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ). У місті діють єпархіальні управління УПЦ МП та УПЦ КП, мають свої храми православні, католицька та юдейська громади, об'єднання церков ЄХБ. | ||
− | + | Динаміку зміни чисельності міського населення демонструє ''таблиця'', наведена нижче | |
+ | {| align="center" class="wikitable" | ||
+ | ! Рік/Роки | ||
+ | ! Населення,<br/>мешканців | ||
+ | ! Рік | ||
+ | ! Населення,<br/>мешканців | ||
+ | ! Рік | ||
+ | ! Населення,<br/>мешканців | ||
+ | |----- | ||
+ | | [[1770-ті]] || align="right" | {{Formatnum: 2400}} | ||
+ | | [[1910]] || align="right" | {{Formatnum: 76000}} | ||
+ | | [[1979]] || align="right" | {{Formatnum: 236652}} | ||
+ | |----- | ||
+ | | [[1784]] || align="right" | {{Formatnum: 4170}} | ||
+ | | [[1926]] || align="right" | {{Formatnum: 65000}} | ||
+ | | [[1989]] || align="right" | {{Formatnum: 269803}} | ||
+ | |----- | ||
+ | | [[1787]] || align="right" | {{Formatnum: 4746}} | ||
+ | | [[1939]] || align="right" | {{Formatnum: 100300}} | ||
+ | | [[1995]] || align="right" | {{Formatnum: 278300}} | ||
+ | |----- | ||
+ | | [[1858]] || align="right" | {{Formatnum: 23700}} | ||
+ | | [[1943]] || align="right" | {{Formatnum: 63403}} | ||
+ | | [[2001]] || align="right" | {{Formatnum: 254103}} | ||
+ | |----- | ||
+ | | [[1873]] || align="right" | {{Formatnum: 38100}} | ||
+ | | [[1959]] || align="right" | {{Formatnum: 128207}} | ||
+ | | [[2009]] || align="right" | {{Formatnum: 245700}} | ||
+ | |----- | ||
+ | | [[1897]] || align="right" | {{Formatnum: 61500}} | ||
+ | | [[1970]] || align="right" | {{Formatnum: 188795}} | ||
+ | | [[2016]] || align="right" | {{Formatnum: 231 089}} | ||
+ | |} | ||
== Економіка == | == Економіка == | ||
=== Промисловість === | === Промисловість === | ||
Рядок 170: | Рядок 223: | ||
Тельнов Євген Львович (1961—2015) — учасник АТО з батальйону «Донбас» (позивний «Усач»). | Тельнов Євген Львович (1961—2015) — учасник АТО з батальйону «Донбас» (позивний «Усач»). | ||
Єлисаветград як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич. | Єлисаветград як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич. | ||
+ | ==Рідне місто на карті України у [https://www.google.com.ua/maps/place/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4,+%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F+%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C/@48.5187655,32.215663,12z/data=!3m1!4b1!4m2!3m1!1s0x40d0432708441b67:0xe828c54149a0e8d8!6m1!1e1?hl=ru Google Maps]== | ||
+ | [[Файл:Nickkot77765678bfsenl.JPG|центр]] | ||
+ | == Ресурси == | ||
+ | https://uk.wikipedia.org/wiki/Кропивницький | ||
+ | |||
+ | Посилання на презентацію [https://docs.google.com/presentation/d/19NdzpAmdIfdV8_GfE3AgwD1m3M0suWWu4abtE1-wN3I] | ||
+ | |||
+ | Посилання на власний фотоальбом [https://photos.google.com/album/AF1QipOC003-AEXNuPJEha_fZNXUEMWXaNIIgknGYU9-] | ||
+ | |||
+ | Посилання на відеоматеріали Программа "Города" [https://www.youtube.com/watch?v=Me1POQEfIAw | ||
+ | ] | ||
+ | Опитування у Google Форми [https://docs.google.com/forms/d/1fD8Neja37BnfdNRFvUIe9A5IRnzM-Z94QwyJdK7E0SE/edit] | ||
+ | група у соціальній мережі [https://vk.com/club130111374] | ||
+ | Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger] |
Поточна версія на 08:53, 5 жовтня 2016
Кропивни́цький (у 1775–1924 роках — Єлисаветград, Єлисавет, у 1924–1934 роках — Зінов'євськ, у 1934–1939 роках — Кірово, у 1939–2016 роках — Кіровоград) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.
Кропивницький лежить у межах Придніпровської височини, на берегах річки Інгул, де в неї вливаються менші річки — Сугоклія та Біянка. Утворення міста в середині XVIII століття пов'язане з будівництвом фортеці святої Єлисавети. Місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут 1882 року був відкритий перший український професійний театр, засновником якого був Марко Лукич Кропивницький. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кропивницького налічує понад 70 підприємств. Місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями.
Зміст
Зміст
Назва
Сучасну назву місто отримало 14 липня 2016 року на честь українського письменника і драматурга М. Л. Кропивницького. Місто було перейменоване, оскільки попередня назва Кіровоград (на честь радянського політичного діяча С. М. Кірова) підпадала під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки». У попередні роки Кропивницький мав такі назви:
- 10 (21) лютого 1784 — 5 вересня 1924 — Єлисаветград;
- 5 вересня 1924 — 27 грудня 1934 — Зінов'євськ;
- 27 грудня 1934 — 10 січня 1939 — Кірово;
- 10 січня 1939 — 14 липня 2016 — Кіровоград.
Існують версії, що у XVIII ст. місто також носило назву Єлисавет, проте в історичній довідці на сайті міської ради цей факт не згадується. Оскільки від 1926 року Зінов'єва стали вважати «ворогом народу», у радянських джерелах часто назва «Зінов'євськ» не згадувалася. У них писали, що місто називалося Єлисаветградом до 1934 року.
Географія і клімат
Геологічна будова, ґрунти і корисні копалини
Геологічна будова території Кропивницького зумовлена його розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці — Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабрадоритами. Ґрунти — чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудкувату структуру. Корисні копалини на території і в околицях Кропивницького представлені, перш за все, будівельною сировиною. Відомими є Кропивницькі родовище вогнетривких глин і гранітне родовище, розташоване на правому березі ріки Сугоклії. Енергетичні запаси надр міста представлені покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є поклади високоякісного піску, придатного для виробництва скла.
Рельєф і гідрографія
Річка Сугоклія в околицях Кропивницького Рельєф у місті визначений геологічною будовою. Кропивницький розташований у межах Придніпровської височини. Кропивницький лежить на рівнинах, обабіч ріки Інгул. Місто також перетинають притоки Інгулу Сугоклія та Біянка, низка струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава — двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в межах Кропивницького розподіляється таким чином: березень—травень — 70 %; червень—серпень — 9 %; вересень—листопад — 6 %; грудень—лютий — 15 %. Середня тривалість льодоставу — 2,5 місяці. Товщина льоду сягає 20—40 см. ===
Клімат
Клімат Кропивницького обумовлений його розташуванням у степовій зоні. Середня температура січня становить −5,6˚C, липня +20,2˚C. Середньорічна кількість опадів — 474 мм[9] (у середньому за рік у місті спостерігається 130 днів з опадами), найменше — у березні та жовтні, найбільше — у липні. Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (−15,1 °C) зафіксована 1963 року, найвища (+1,6 °C) — 2007 року. Найнижча середньомісячна температура в липні (+17,6 °C) спостерігалась у 1912 році, найвища (+25,6 °C) — в 1936 році. Абсолютний мінімум температури повітря (−35,3 °C) зафіксовано 9 січня 1935 року, абсолютний максимум (+38,7 °C) — 27 липня 1909 року і 20 серпня 1929 року[8]. За останні 100—120 років температура повітря в Кропивницькому, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °C. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року. Переважні напрями вітрів узимку — північно-західні, влітку — південні. Найбільша швидкість вітру — в лютому, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,5 м/с, у липні — 3,4 м/с.
Історія
Хронологічна таблиця
XVIII століття | Розпочинається історія Кіровограду |
---|---|
1754 рік | заснування фортеці святої Єлисавети |
10 (21) лютого 1784 - 7 серпня 1924 | місто має назву Єлисаветград |
1882 рік | Кіровоград отримав статус «колискиа української драматургії» |
7 серпня 1924 - 27 грудня 1934 року | місто має назву Зінов'євськ |
27 грудня 1934 - 10 січня 1939 року | місто має назву Кіровоград |
від 10 січня 1939 року | місто називається Кіровоград |
від 10 січня 1939 року | Кіровоград |
1923 | окружний центр УСРР |
1932 | у складі Одеської області |
5 серпня 1941 | окупація |
1991 рік | перше святкування дня міста |
2016 | Перейменовано в Кропивницьк |
В межах та околицях сучасного Кропивницького є значна кількість пам'яток археології. На території сучасного міста знаходилась велика кількість курганів, поховань. Розкопувати кургани починає перший очільник Новоросійської губернії Олексій Петрович Мельгунов. У кінці 19-го на початку 20-го століть дослідженнями займається краєзнавець Павло Рябков. Цікаві знахідки виявлено у кінці 20-го на початку 21-го століть. Зокрема, в долині Інгулу знайдено викопні пам'ятки, що засвідчують перебування людини в околицях сучасного Кропивницького з часів середнього палеоліту (доба мустьє). Також знайдено пам'ятки середньостогівської культури, пізньоямної культури, катакомбної культури, пам'ятки епохи бронзи. Так, у 2004 році був виявлений практично не пошкоджений дерев'яний човен у ході розкопок на кропивницькій вулиці Космонавта Попова.
На території, до якої входила територія сучасного міста, в різні часи перебували кімерійці, скіфи, сармати. Згодом на зміну прийшли тюркомовні племена гунів, обрів, хозарів, угрів та печенігів, слов'янське плем'я уличів (угличів).
У XVI — 1-й половині XVIII століття землі сучасного Кропивницького і прилеглих територій були володіннями Запорозької Січі. Тут існували розрізнені зимівники запорізьких козаків: слободи та хутори. Мешканці поселень селились на свій страх і ризик, оскільки знаходились на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го — на початку 18-го століття.
До 1751 року за версіями краєзнавців на території сучасного Кропивницького існували слободи, засновані козаками: Кущівка (увійшла до складу міста у 19 ст.), Завадівка, Інгульська слобода, яка пізніше злилась з Лелеківкою (всі увійшли до складу міста у 20-му ст.) та Знаменська слобода, заснована старообрядцями.
Виникнення та становлення міста
Виникнення сучасного Кропивницького пов'язане з фортецею святої Єлисавети. 29 грудня 1751 (9 січня 1752) року сенат на підставі клопотання сербського полковника Івана Хорвата видає указ про створення Нової Сербії та про будівництво для захисту Нової Сербії фортеці святої Єлисавети. У січні 1752 указ був підписаний Єлизаветою Петрівною, на підставі нього була видана жалувана грамота Івану Хорвату та інструкція Івану Глєбову. Згадані документи не вказували місце побудови фортеці, тому його було обрано за наказом Івана Глєбова геодезистами за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї. Зручне розташування (дорога на Хаджибей, Крим та з Січі до Польщі) визначило долю майбутнього міста. Міщанська слобода, навколо якої розрослось місто, з'явилась у 1753 році ще до початку будівництва фортеці на лівому протилежному від фортеці березі Інгулу. Поява міщанської слободи біля фортеці стала наслідком створення Слобідського козацького полку.
Період «золотої доби» міста
Розквіт міста пов'язаний з графом Д. Є. Остен-Сакеном. З 1835 до 1850 року він очолював Новоросійські військові поселення, до складу яких з 1829 року увійшов Єлисаветград. Завдяки Д. Є. Остен-Сакену у місті з'явились «великий» міст через Інгул, нові кам'яні будинки, нові бульвари, сади, почалося озеленення та замощення вулиць.
Період визвольних змагань 1917—1920 років
У період 1917–1920 років влада в місті неодноразово переходила із одних рук в інші. Міська дума визнала Центральну Раду УНР лише з третьої спроби 19 грудня 1917 року вже після Жовтневого перевороту. На початку 1918 року у місті відбуваються вуличні бої загонів анархістки Маруськи Никифорової з єлисаветським куренем вільного козацтва та мешканцями міста, внаслідок яких загинуло 86 мешканців міста, 147 дістали поранення. Штамп часів УНР «Єлисаветська Керовнича Рада» У 1918 році Малою радою УНР Законом про поділ України на землі від 6 березня 1918 року місто Єлисаветград було перейменоване на Єлизавет. Нова назва активно вживалась в офіційних документах, на печатках, в пресі. До 29 квітня 1918 року Єлизавет був адмінцентром Землі УНР Низ. У травні 1919 року в результаті серії єврейських погромів загонів отамана Григор'єва загинуло близько 3 тисяч євреїв міста. У січні 1920 р. Єлисавет був звільнений від денікінців спільними зусиллями більшовицького 535-го полку та повстанських загонів армії УНР, які очолював отаман Гулий-Гуленко. По звільненню в місті була встановлена більшовицька влада. Після поразки Української революції та утвердження по всій Україні радянської влади у 1920 році Єлизавет остаточно зайняли більшовики. З приходом більшовиків повернулась назва Єлизаветград. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлизаветграді були в обігу власні єлисаветградські гроші.
Радянський час
Від 1923 року місто — окружний центр УСРР. 1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ, від 1932 року — у складі Одеської області, у грудні 1934 року перейменоване на Кірово, а разом з новим перейменуванням на Кіровоград у січні 1939 року стало обласним центром. У радянські часи в місті було засновано багато нових навчальних закладів. Зокрема у квітні 1929 року в Зінов'євську було створено вечірній робітничий інститут сільськогосподарського машинобудування. На жаль, інститут проіснував недовго. 26 лютого 1933 року Народний комісаріат важкої промисловості СРСР видав наказ про його ліквідацію. Значну частину студентів ліквідованого інституту було переведено до організованого технікуму сільськогосподарського машинобудування. У травні 1956 року на базі Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування було організовано вечірнє відділення Харківського політехнічного інституту. У 1962 році відбулася реорганізація Кіровоградського вечірнього відділення у філіал Харківського політехнічного інституту. 9 червня 1967 року було створено Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування (КІСМ). 1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову про відкриття у місті інституту народної освіти. 1933 року інститут реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами зі строком навчання чотири роки. 1935 року на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. Одночасно продовжували навчання студенти II—IV курсів, які працювали за програмою педагогічного інституту. 1 вересня 1939 року поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут. У роки Німецько-радянської війни від 5 серпня 1941 року місто було окуповане гітлерівськими військами, а з 15 листопада 1941 стало центром Кіровоградської округи. Місто було зайняте радянськими військами 8 січня 1944 року в результаті Кіровоградської наступальної операції. 1951 року було створено Кіровоградське військове авіаційне училище льотчиків далекої авіації, перейменоване згодом в 60-ті роки у Вище авіаційне училище льотчиків ВПС. Першим начальником училища став генерал-майор авіації А. Г. Мельников. З 1960 по 1978 роки училище було Кіровоградською школою вищої льотної підготовки цивільної авіації. У 1959 році було створене Кіровоградське музичне училище. Спочатку воно розташовувалося у будинках на вулиці Дворцовій (тоді Леніна). У 1991 році музичне училище переїхало у будинок колишнього ленінського райкому КПРС на вулиці Маланюка. У повоєнний час Кіровоград перетворився на важливий осередок легкої та машинобудівної промисловості з певною (історично та географічно сформованою) орієнтацією на сільське господарство. Зокрема, на повну потужність запрацювали заводи сільськогосподарських машин «Червона зірка», гідравлічних насосів «Гідросила», радіодеталей «Радій», з виробництва друкарських машинок «Друкмаш» (нині не існує), завод Більшовик (нині не існує), завод імені Таратути (нині не існує), завод Дозуючих автоматів.
Незалежна Україна
Монумент Кірова під час Революції Гідності На початку 90-х років промисловість у місті занепадає, частково ж відбувається переорієнтація міської економіки. Так, припинила діяльність низка виробництв, зокрема — «Друкмаш», завод ім. Таратути, кондитерська фабрика, молокозавод. Фактично припинив роботу міський аеропорт. І хоча ці підприємства були приватизовані, нові власники не спромоглися налагодити їхню роботу за нових економічних умов та збанкрутували. В кінці 90-х років почалося пожвавлення діяльності приватних підприємців. Було побудовано нове підприємство з виробництва рослинних жирів та олій — Креатив. Модернізовано м'ясокомбінат Ятрань. Було відкрито нові магазини, аптеки, кількість робочих місць зросла. Окрім того, місто стало набувати кращого вигляду — як владою, так і підприємцями було зроблено ремонти фасадів деяких державних та приватних будівель. У 2000-х в Кіровограді реалізується програма заходів з розбудови міста: здійснюється ремонт доріг, реконструкція музеїв та капітальний ремонт зовнішнього освітлення, доброустрій території колишньої фортеці Святої Єлисавети, комунальне господарство та підприємства міста придбали нову техніку, тролейбуси, автобуси, завершується газифікація приватного сектора, почали зводитись нові житлові та громадські будівлі, пожвавився економічний і торговельний сектор міста. Фінансово-економічна криза в Україні наприкінці 2000-х років сильно вплинула на економіку Кіровограда — тенденції розвитку змінилися стагнаційними, що зачепили в тому числі й найуспішнішу промислову галузь міста — сільськогосподарське машинобудування. Після 1991 року загострилось питання перейменування Кіровограда — місцева інтелігенція і представники широкої громадськості не раз зверталися з подібними пропозиціями і петиціями до міських можновладців. Нарешті у жовтні 2008 року Кіровоградська міськрада вирішила провести одночасно з позачерговими виборами до Верховної Ради України місцевий референдум про повернення місту назви Єлисаветград (1754—1924 рр.). На той час ідею такого референдуму та перейменування підтримували депутати впливових фракцій БЮТ, «Нашої України» та Партії регіонів. Однак рішення про проведення дочасних парламентських виборів одночасно з Президентськими виборами 2010 року в межах країни ухвалено не було. У 2015 в рамках декомунізації в Україні паралельно із виборами до місцевих рад проводилося опитування про вибір назви міста серед запропонованих варіантів: Благомир, Ексампей, Єлисаветград, Златопіль, Інгульськ, Козацький, Кропивницький. 14 липня 2016 року постановою Верховної Ради України місто Кіровоград перейменоване на Кропивницький. За таку постанову проголосували 230 народних депутатів України.
Адміністрація
До складу Кіровоградської міської ради входять 42 депутати, що обираються громадою міста строком на 5 років. Міським головою є Райкович Андрій Павлович. Виконавчу владу в місті очолює міський голова та Виконавчий комітет, який складається з 15 членів. Йому підпорядковані 5 департаментів, кожен з яких відповідає за певну сферу міського життя: економіки та фінансів; житлово-комунального господарства; розвитку торгівлі, побутового обслуговування, транспорту та зв'язку; містобудування та капітального будівництва; адміністративний; 8 управлінь, 10 відділів, 2 служби (контрольна й у справах дітей), реєстраційна палата та міський Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Кіровоградським міським головою (з листопада 2010 року) був Олександр Саінсус, член Партії регіонів. За результатами виборів до місцевих органів влади, що відбулися 31 жовтня 2010 року до Кіровоградської міської ради у багатомандатному виборчому окрузі було обрано 38 депутатів, що представляють 6 політичних партій, та 38 депутатів, обрані в одномандатних мажоритарних виборчих округах. Партійний склад міської ради такий: Партія регіонів (40 депутатів, з них 14 за партійними списками), ВО «Батьківщина» (18 депутатів, з них за партійними списками — 12), Фронт Змін (5 депутатів, з них за партійними списками — 4), Солідарність жінок України (3 депутати за партійними списками), Сильна Україна (3 депутати, з них 2 за партійними списками) Комуністична партія України та Соціалістична партія України (по 2 депутати за партійними списками), Народна партія і Партія «Солідарність» мають по 1 депутату, обраному за мажоритарними округами. 29 травня 2014 року Кіровоградська міська рада прийняла відставку міського голови Олександра Саінсуса. Керував міським господарством до наступних виборів міського голови відповідно до чинного законодавства секретар міської ради Іван Марковський. З 27 листопада 2015 року міським головою є Андрій Райкович.
Населення
У етнічному складі населення Кропивницького більшість складають українці — за даними останнього Перепису населення України (2001) їхня питома частка склала 85,8 %, таким чином, збільшившись в порівнянні із 1989 роком на 9 %. Численною є громада росіян (12 % від загалу у 2001 році). Також у місті проживають білоруси, молдовани, вірмени, болгари, грузини, німці та представники інших етносів. На представників усіх національних громад Кропивницького, крім українців та росіян, припадає лише трохи більш як 2 %. Більшість вірян належать до православних церков різних конфесій (УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ). У місті діють єпархіальні управління УПЦ МП та УПЦ КП, мають свої храми православні, католицька та юдейська громади, об'єднання церков ЄХБ. Динаміку зміни чисельності міського населення демонструє таблиця, наведена нижче
Рік/Роки | Населення, мешканців |
Рік | Населення, мешканців |
Рік | Населення, мешканців |
---|---|---|---|---|---|
1770-ті | 2400 | 1910 | 76 000 | 1979 | 236 652 |
1784 | 4170 | 1926 | 65 000 | 1989 | 269 803 |
1787 | 4746 | 1939 | 100 300 | 1995 | 278 300 |
1858 | 23 700 | 1943 | 63 403 | 2001 | 254 103 |
1873 | 38 100 | 1959 | 128 207 | 2009 | 245 700 |
1897 | 61 500 | 1970 | 188 795 | 2016 | 231 089 |
Економіка
Промисловість
За інформацією головного управління статистики в Кіровоградській області, за січень-серпень 2012 року підприємствами Кропивницького реалізовано промислової продукції, виконано робіт та надано послуг на суму 7551575,2 тис. грн. Промисловий комплекс міста налічує понад 70 підприємств і охоплює 12 галузей.
Торгівля та побутове обслуговування
Кропивницький має давні торговельні традиції. 29 червня 1754 року біля фортеці, що будувалася, відбувся перший ярмарок, а від 1788 року згідно з царським указом ярмарки в місті стали щорічними. Всього їх проводилось протягом року 4 — найбільшим за торговими оборотами був Георгіївський, що відбувався 23 квітня. На території міста Кропивницького функціонують Кіровоградська регіональна торгово-промислова палата, 24 ринки, 4069 об'єктів торгівлі і побутового обслуговування, зокрема 2 705 підприємств роздрібної торгівлі (з них: 2 000 магазинів та відділів, 6 супермаркетів, 30 торгових комплексів та центрів, 12 автосалонів, 4 торгові доми, 175 аптек, 150 підприємств оптової та оптово-роздрібної торгівлі, 42 АЗС (з них 4 — АГЗС), 384 заклади харчування (у тому числі 5 ресторанів, 82 їдальні, 168 кафе, 5 барів, 28 закусочних, 17 пивних барів) та 627 побутового обслуговування (у тому числі 99 перукарень, 8 пралень, 107 СТО, 110 майстерень, 29 ательє, 11 більярдних та саун), які повністю задовольняють потреби населення у товарах народного споживання і наданні послуг.
Пошта, зв'язок, банківська сфера і страхування
Поштамт (стиль модерн, кін. XIX ст.) У 1869 році в Єлисаветграді відкрито телеграф, а 1884 року — нову поштову контору. У теперішній час головним оператором надання населенню і бізнесу поштових послуг у Кропивницькому (і області) є філія національного оператора підприємства УДППЗ «Укрпошта» — Кіровоградська дирекція УДППЗ «Укрпошта», яка у своєму складі має відособлені структурні підрозділи: 7 центрів поштового зв'язку, 12 цехів обслуговування споживачів, чимало відділень у місті та області.
Транспорт
Через місто проходять автошляхи європейського значення: Ужгород — Тернопіль — Кропивницький — Донецьк — Довжанське (E50), Полтава — Кропивницький — Кишинів — Галац — Слобозія (E584); регіональні автошляхи: Кропивницький — Миколаїв, Кропивницький — Олександрівка; залізниця Котовськ — Помічна — Знам'янка. У місті працює 2 автостанції і залізничний вокзал, функціонує Аеропорт «Кіровоград» (2 злітно-посадкові смуги, одна з яких є діючою), що відповідає 3-й категорії ІКАО, знаходиться державне підприємство авіакомпанія «Авіалінії України», 2 комерційні авіакомпанії «УРГА» і «Чайка», які працюють на міжнародних авіалініях. МААК «УРГА» є членом Європейської асоціації регіональних авіакомпаній (ERA). До 1941 року в Кропивницькому працювали 2 трамвайні лінії. У 1941 році при відступі радянських військ було підірвано трамвайну електростанцію, зруйновано господарство. Німці при відступі розібрали колії та вивезли їх. Після закінчення війни були невдалі (через брак коштів) спроби відновити кропивницький трамвай.[1] Нині міський громадський транспорт представлений тролейбусами, автобусами і маршрутними таксі.
Соціальна інфраструктура: комунальне господарство, медицина і освіта
Комунальне господарство
Залізничний міст Більшість міських комунікацій у Кропивницькому збудовані ще за СРСР, а в 1990-ті на них не вистачало фінансування, тому в місті схожі для решти українських міст проблеми з комунальним господарством. Серед позитиву відмічається відносне вирішення проблеми з водопостачанням (водогін у тоді ще Єлисаветграді взялися будувати ще в 70-х роках XIX століття, а завершили спорудження 1893 року — місто щодобово отримувало 22 тисячі відер води, стали до дії 167 пожежних та 160 дворових колонок, втім вода була платною). Газопостачання в Кропивницькому здійснюється ВАТ «Кіровоградгаз». Постачання електричної енергії в область здійснює оператор ВАТ «Кіровоградобленерго», який є монополістом, до основних видів ліцензованої діяльності якого належать виробництво, передача та постачання електроенергії споживачам Кропивницького (та Кіровоградської області) за тарифами, що регулюються згідно з чинним законодавством. Для водозабезпечення Кропивницького (і низки інших населених пунктів області) в 1973 році було введено в експлуатацію водогін «Дніпро — Кіровоград» проектною потужністю споруд 168 тисяч м³ питної води на добу — станом на 2005 рік централізованим водопостачанням охоплено 88,6 % міста.
Медицина
Перша міська лікарня розміщена у приміщеннях колишньої Єлисаветинської фортеці Міську лікарню в Кропивницькому (тоді Єлисаветграді) було відкрито в 1823 році — вона була на 54 ліжка, за лікування в ній треба було платити 30 копійок на день для місцевого населення і 50 — для приїжджих. Нині охорону здоров'я в Кропивницькому здійснюють 17 закладів лікувального і профілактичного спрямування.
Освіта
Першу школу (для дітей офіцерів) в Єлисаветграді було відкрито в 1763 році. Наприкінці XVIII ст. в ній навчалося 53 учні. У 1861 році в місті вже налічувалося 8 навчальних закладів, і це не враховуючи приватних пансіонів. Велике значення для Кропивницького та й України в цілому мали Єлисаветградська чоловіча гімназія та Єлисаветградське земське реальне училище, ставши alma mater для цілої плеяди діячів культури і громадського життя. У Кропивницькому діє розгалужена мережа закладів дошкільної освіти і закладів середньої освіти. В 43 школах навчається і виховується 39145 учнів. Особливою популярністю користуються навчальні заклади нового типу: школи-гімназії, кібернетико-технічний коледж та ліцей. У місті 46 дитячих дошкільних закладів. Утримується в дитсадках 9900 дітей дошкільного віку. Також у місті талановитим учням декілька комунальних закладів надають позашкільну, мистецьку (4 музичні школи) і спортивну освіту. Вищу освіту в Кропивницькому можна отримати в 14 вищих навчальних закладах різного профілю, з яких 5 мають ІІІ-IV рівні акредитації (3 державних і 3 приватних), решта 8 — І-ІІ рівні акредитації (лише один з них є приватним), а також у численних філіях (структурних підрозділах) вищих навчальних закладів України, розташованих у інших містах держави. Провідними державними вишами міста є Кіровоградський національний технічний університет, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка та Державна льотна академія України. Традиційно популярним лишається навчання у професійних профільних державних вишах (І-ІІ рівнів акредитації): машинобудівному коледжі КНТУ, медичному коледжі ім. Є. Й. Мухіна, Кіровоградському музичному училищі, Кропивницькому будівельному технікумі, Кіровоградському коледжі статистики НАСОА тощо. Як структурні підрозділи (відокремлені) вишів з інших міст України, що діють у Кропивницькому, надають освітні послуги філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», філія Міжрегіональної академії управління персоналом, Факультет менеджменту туризму Київського інституту туризму, економіки і права, факультет КНУКіМ.
ЗМІ
Підбірка основних кропивницьких регіональних видань, червень 2009 року У Кропивницькому розвиваються як друковані, так і електронні ЗМІ, в тому числі й у мережі Інтернет. Головні регіональні суспільно-політичні періодичні видання — газети «Кіровоградська правда», «Україна-Центр», «Вечірня газета», «21-й канал», «Народне слово». Інтернет-видання Fotoinform.
Політичне та громадське життя
Безпосередній вплив на вирішення соціально-економічних проблем життєдіяльності територіальної громади мають організації політичних партій, що мають фракції у міській раді, а саме — Партія регіонів, партія «Батьківщина», Фронт Змін, Солідарність жінок України, Соціалістична партія України, Комуністична партія України, Сильна Україна, Народна партія та Союз Лівих Сил.
Культура, дозвілля і спорт
Докладніше: Культура Кропивницького Кропивницький є значним культурним осередком Центру країни — тут працюють театри і кінотеатри, обласна філармонія, численні музеї, 30 бібліотек, 9 будинків культури і центрів дозвілля, 4 дитячих музичних школи, по одній — мистецькій і художній дитячій школі, чимало музичних і фольклорних колективів тощо.
Відомі люди
Із Кропивницьким (Єлисаветградом, Кіровоградом) пов'язані імена цілої плеяди діячів культури, історії, спорту тощо. Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кропивницького і університет. У Кропивницькому (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін. У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського. У навчальних закладах міста навчались відомі в майбутньому політики та діячі культури: у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Кіровоградському педагогічному інституті; У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі. Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР. Красовський Михайло Якович — старшина Дієвої Армії УНР. Русанов Аркадій Васильович — полковник Армії УНР. Рудик Григорій Опанасович (1912—1943) — радянський військовий діяч. Андрій Гуричев (1991—2015) — чемпіон світу з паверліфтингу, офіцер-розвідник, учасник АТО. Тельнов Євген Львович (1961—2015) — учасник АТО з батальйону «Донбас» (позивний «Усач»). Єлисаветград як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич.
Рідне місто на карті України у Google Maps
Ресурси
https://uk.wikipedia.org/wiki/Кропивницький
Посилання на презентацію [1]
Посилання на власний фотоальбом [2]
Посилання на відеоматеріали Программа "Города" [https://www.youtube.com/watch?v=Me1POQEfIAw ] Опитування у Google Форми [3] група у соціальній мережі [4] Посилання на власний блог у Blogger