Відмінності між версіями «Стаття до проекту "Інформаційне суспільство" Логінова Аліна»

Поточна версія на 17:40, 24 травня 2016

Такі поняття, як “Третя хвиля” Олвіна Тоффлера (фактично синонім до “інформаційного суспільства”), ввійшли в уяву населення. Було зроблено фільм “Третя хвиля”, а в Сполученому Королівстві Великобританії “Третя хвиля” є гаслом “Брітіш телеком едвертізін кемпейн”. У міру того, як ми наближаємося до третього тисячоліття, поняття “інформаційного суспільства”, в якому фокусуються всі дискусії щодо “майбутнього”, дедалі частіше використовується як зручний універсальний засіб. Урядова політика також випливає із цієї концепції, особливо стосовно освіти. На даний момент британці переконані: “Наша система освіти має бути важливим, може, навіть домінуючим чинником, що забезпечить економічне процвітання Сполученого Королівства Великобританії в інформаційному суспільстві світового масштабу”. Однак деякі питання досить часто не усвідомлюються або мають ухильні чи неясні відповіді. Який зв'язок існує між новою технологією й суспільством? Якою мірою й за яких обставин технологічний потенціал стає соціальною долею? Наскільки правомірно приймати той різновид економічних і соціальних перетворень, що відбуваються в наш час, за епохальну соціальну трансформацію? І якщо так чи інакше ми є свідками виникнення “нового типу суспільства”, то чи мають рацію його адвокати, стверджуючи (як вони це часто прагнуть робити), що соціальні ефекти інформаційної технології в цілому позитивні? Проте наприкінці сучасної доби залишається питання, чи має бути поняття “інформаційного суспільства” передане на звалище надлишкових ідей, чи воно утримається як інструмент для соціального аналізу. Чи має воно майбутнє як прояснююче поняття, котре вказує на один з найзначущіших аспектів сучасних соціальних змін, а саме на пов'язаний з поширенням інформаційної технології? Або ж, можливо, треба відмовитися од нього саме тому, що його більш правомірно можна використати при появі дедалі новіших “мікрочіпових” пристроїв, аніж завдяки його можливості пояснювати соціальну реальність? Є також інший аспект цього питання. Поняття “інформаційного суспільства” звучить як обнадійлива нота посеред настрою загальної рецесії. В Японії воно знайшло повну підтримку в певної групи людей як об'єднуюче гасло для активізації досліджень та підприємницької діяльності. Якщо будь-який соціальний прогноз є песимістичним, таким, що попереду бачить лише занепад (економічний) чи катастрофу (ядерну), то тоді поняття “інформаційного суспільства” звучить позитивно і, очевидно, надає певного сенсу соціальним намірам і цілям. У той час, коли інтелектуали оплакують кінець прогресу або недостатність утопій, оживає стара ідея про те, що добре суспільство виростає із сучасного. Таким чином, не лише використання цього поняття для соціального аналізу, а і його соціальна роль усередині національного та глобального контексту заслуговують на подальше дослідження. ПОЛІТИКА ЩОДО ТЕХНОЛОГІЇ Нова технологія набула значення могутнього символу принаймні із часів Френсиса Бекона. Він вважав, що науку й технологію слід розглядати як засіб подолання шкідливих наслідків “випадіння” людини із сфери Божої милості. Фактично, його утопія “Нова Атлантида” (1627 p.) балансувала між “теологічною” і “природною” інтерпретаціями людських діянь. У той час, як він продовжував використовувати мову Біблії, увесь дух його творів готував підвалини домінуючій темі західної культури, відповідно до якої прогрес людства забезпечується шляхом наукової та технологічної експлуатації природи. Неабиякі дебати виникали щодо побічного впливу релігії й політики на походження сучасної технології. Якщо Максові Веберу часто приписують точку зору, згідно з якою релігійні (зокрема, протестантські) корені були визначальними щодо науки, а інші заперечували це, то сам Вебер підкреслював внесок християнської теології у справу виправдання технологічної активності. Це є частка Богом даного завдання стосовно розподілу контролюючої й трансформуючої його праці, що надає додаткового імпульсу в контексті стражденного світу, позбавленого безпосереднього доступу до Творця. У XVIII й частково в XIX століттях технологія обов'язково пов'язувалася з вірою в прогрес. Саме про їхній тісний зв'язок з розквітаючим капіталізмом, який зростаючими темпами вимагав нових технологій як засобу для підтримки й підвищення рівня прибутку, йшлося головним чином у вченнях Бекона чи Макіавеллі. Прогрес, котрий для багатьох вікторіанців був одночасно й політичним прагненням, мав бути досягнутий завдяки застосуванню науки й технології до всіх сфер життя, а також мав бути засобом пояснення соціальних змін. Він надихав початкову соціологію. Прогрес, промисловість, наука й техніка отримали безсмертя у Великій виставці в Кришталевому палаці Лондона в 1851 році. Однак, хоча поширена британська віра в технологічний розвиток не слабнула протягом багатьох десятиліть, усе ж можна зробити висновок, що центр ваги “технічного прогресу” перемістився на інший бік Атлантики. Саме в США, як ніде в Європі, із технологічного прогресу було зроблено щось подібне до панацеї. Технологічні утопії (як їх назвав Говард Сегал) накреслювали деталізовані схеми майбутнього гарного суспільства. Славнозвісний Едвард Белламі в книзі “Погляд назад” розглядав Америку як таку, що обплутана електричними й телеграфними комунікаціями і в якій будь-що (від музики до продуктів харчування) подається по трубах у кожний будинок із центрального джерела. Можливості такого соціального й матеріального конструювання завзято використали численні прихильники Клубу Белламі, для яких “Погляд назад” відображав загальноприйняту віру в неминучість технічного прогресу. Бажане майбутнє (розквіт технологічного утопізму припадав на 1883—1933 роки) уявлялося не як розрив, а як поступове виростання з нього. Здається, сьогодні немає потреби брати до уваги очевидний зв'язок між цими ранніми технологічними утопіями, святкуванням у 60-ті роки “електричної величності” в Букмінстерській сукновальні чи, за Маршаллом Маклюеном, між “дротяним суспільством” і “силіконовою цивілізацією” сьогодення. Проте зв'язок і наслідування вражаючі. Технологічна утопія прискорено виростає із сучасних умов і на тривалий час має гарантувати спокій і процвітання всім. Існує можливість виправити менш бажані наслідки технологічних інновацій шляхом подальшого застосування техніки. Сьогодні велике значення надається зусиллям, спрямованим на створення нового суспільства (соціалістична версія наголошує, що кінцевим результатом технічного розвитку є справедливість і рівність). США однозначно не втрималися на позиції “провідного суспільства”. Тепер Японія сприймається як така, що загрожує їхньому лідерству. Концепція “інформаційного суспільства” має спільні утопічні аспекти з деякими попередніми технологічними концепціями “гарних суспільств”. Адже, як ми бачили, той спосіб, яким розвивалася інформаційна технологія і який призводить до збільшення вже існуючого розриву між соціальними групами й націями, розширює можливості держави та інших інституцій спрямовувати й контролювати життя людей і підсилює владу постійно зростаючих економічних інтересів. У світлі сказаного, “інформаційне суспільство” також уявляється як досить сильно навантажене ідеологічним аспектом. Такий “ідеологічний аспект” може бути вилущеним в міру того, як стає явним той специфічно сучасний спосіб поєднання політики з технологією, коли він часто маскує капіталовкладення, котрі спрямовуються в інформаційну технологію, відвертає увагу од деяких ускладнюючих суперечностей, і коли він водночас надає інформаційному суспільству, що наближається, видимість цілком природного й логічного соціального поступу. У 6О-ті роки, десятиліттям раніше від того часу, коли інформатика стала предметом соціальної дискусії, Юрген Габермас вважав, що поширені форми “технократичного розуму” являють собою серйозну загрозу людській свободі. Суспільна сфера комунікацій і прийняття рішень так усе перекручує, що більша частина населення перебуває в цілковитому невіданні стосовно реального розподілу влади й контролю в даному суспільстві. Габермас говорив, що політичні дебати систематично зводяться до чисто технічного рівня (мова буття, визначена “контрольованою економікою”, є добрим прикладом) і водночас технологія стає майже конкурентом політики. Зведення політичних дебатів до технічних засобів веде до того, що люди втрачають можливість брати в них участь на рівні моралі та справедливості і, отже, можливість шляхом політичних дій впливати на їхні результати. Сьогодні розвиток інформаційної технології демонструє це дуже добре. Такі гасла, як “комп'ютери в кожну школу”, “автоматизуватися чи збанкрутувати” звужують будь-яку дискусію швидше до питання засобів, аніж мети. Запитання типу “Чому дитині необхідно показувати клавіатуру й екран?” або “Хто матиме вигоду від автоматизації?”— це запитання, які не можна ставити, оскільки вони послідовно виводять на цінності й цілі. А тим часом політичні рішення досить часто подаються громадськості як fait accompli'. Лише деякі британці здогадуються і про причини, чому саме нова кабельна інфраструктура, а не зростаюча телефонна мережа стають предметом суспільної політики. Наступний аспект Габермасових тверджень стосовно того, що технологія стає конкурентом політиці, також сьогодні став очевидним. Він цитує “кібернетичну мрію” Германа Кана про використання техніки для стеження й масової освіти, прямого електронного спілкування з людським мозком і таке інше. Кульмінацією може бути “заплановане відчуження”. Проте інформаційна технологія дійсно робить можливими багато таких речей, які колись були вже відкинуті як “фантастика”. Теоретичне передбачення б0-х років про те, що політичні рішення можуть бути комп'ютеризовані, у 80-х роках стає тверезим холоднокровним фактом. Системи протиракетного захисту є саме таким випадком. Отож, що означає “ідеологічний аспект” концепції “інформаційного суспільства”? По-перше, на задньому плані це — передусім нерівність і владні відносини. На даний момент, коли марно сподіватися на те, що поширення інформаційної технології матиме таке ж позитивне значення, як і поширення книгодрукування, безвідповідальними є заяви: це подібне до того, що вже відбулося раніше. Той факт, що багато людей купують усе дешевші домашні комп'ютери, нічого не додає до “інформаційної революції”. По-друге, концепція “інформаційного суспільства” не лише поглинає будь-який опір у суспільстві, а також і опозиційні рухи. Основні суперечності мають ще менші можливості проявити себе на поверхні, аніж нерівність і конфлікти. Нині опозиційні рухи в контексті інформаційної технології даються взнаки в недостатній інформації щодо співвідношення між загальним добром і дешевими послугами. Реальна загроза з боку сучасного розвитку інформаційної технології суспільній службі радіомовлення та громадським бібліотекам є проявом глибинної рушійної сили опозиції. По-третє, прихід “інформаційного суспільства” розглядається (принаймні, його популярними прихильниками) як цілком природне явище. Це — ясний шлях уперед. Майбутнє пролягає через інформаційну технологію. Нова технологія повинна стати “щиросердно всеохоплюючою”, заявляють капітани індустрії. Ось чому освітні системи мають бути переорієнтовані, ринок звільнено від ланцюгів, а дослідження у сфері високих технологій і торговельні угоди повинні зростати. Ось чому також рух луддистів має бути придушеним. Цей частковий ідеологічний аспект — “інформаційне суспільство” як логічний і природний соціальний рух уперед — у подальшому підтримується типово західною вірою в прогрес завдяки необмеженому економічному нагромадженню. Те, що Шелліс назвав “силіконовим ідолопоклонством”, співзвучне цій непохитній, стійкій вірі. Зробивши такі зауваження щодо ідеологічного аспекту, я мушу повторити й розширити визначення, викладені в передмові. Я не стверджую, що “панівна ідеологія” існує для того, аби обманювати широкі верстви населення розвинутих країн. Це й не змова з метою ошукати таких людей. Швидше, я попереджаю, що некритичне використання концепції “інформаційного суспільства” веде до приховування або замовчування недоліків домінуючої реальності з боку могутніх сил. Я хотів би також наголосити, що суть прояву таких відносин влади полягає не просто в тому, аби замінити одні відносини іншими, а в тому, щоб відкрити двері для належного нормативного підходу. Чоловіче—жіноче партнерство в новій технології не виключає можливості боротьби, проте як спосіб визнання спільності людства може стати початком перегляду технологічних пріоритетів. Виявлені суперечності розвитку інформаційної технології майже не заслуговували б на серйозну увагу, якби це не ставило під сумнів саму природу економічного життя, тобто чи воно існує для виробництва речей, а чи ж воно у своїй основі є відносним.