Відмінності між версіями «Чорнобильська аварія 1986 року та її наслідки»
3921061 (обговорення • внесок) (→СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ) |
3921061 (обговорення • внесок) (→СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ) |
||
| (не показані 2 проміжні версії цього учасника) | |||
| Рядок 193: | Рядок 193: | ||
=СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ= | =СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ= | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | + | 1. Гусєв О.П. Чорнобиль, біль наш довічний: Документально-публіцистична повість. – К.: Золоті ворота, 1996. – 224 с | |
| − | + | ||
| + | 2. Иллеш А.В., Пральников А.Е. Репортаж из Чернобыля: Записки очевидцев. Комментарии. Размышления. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Мысль, 1988. – 169с | ||
| − | + | 3. Дятлов А.С. Чернобыль. Как это было. | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
Поточна версія на 11:23, 28 грудня 2015
Зміст
ВСТУП
Серед усіх трагедій, які пережило людство, чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров’я, психіку людей, їх соціальні, економічні і побутові умови життя.
Насамперед, хочу сказати, що Чорнобильська АЕС розташована в Україні поблизу міста Прип'ять, за 18 кілометрів від міста Чорнобиль, за 16 кілометрів від білоруського кордону і за 110 кілометрів від Києва. До аварії на станції використовувалися чотири реактори. Ще два аналогічні реактори будувалися. ЧАЕС виробляла приблизно десяту частку електроенергії України.
ІСТОРІЯ БУДІВНИЦТВА АЕС
У травня 1971 року будівельники ЧАЕС розпочали рити котлован під головний корпус І-го енергоблока. А вже 15 серпня 1972 року чашу котловану головного корпусу заповнили сотні учасників будівництва АЕС. Паралельно розгорнулися роботи по зведенню міста енергетиків – Прип’яті.
У ході будівництва першого, другого, а потім третього і четвертого реакторів масштаби робіт збільшувались. Визріло рішення про розширення ЧАЕС і доведення її потужності до шести, а в перспективі і до дев’яти атомних реакторів.
Спорудження ЧАЕС і м. Прип’яті було оголошено Всесоюзною ударною комсомольською будовою.
1 серпня 1977 року о 20 год 10 хв була завантажена перша ТВС.
21 грудня 1978 року був введений в дію 2-й енергоблок.
3 грудня 1981 року було здійснено пуск 3-го блока ЧАЕС.
31 грудня 1983 року почав давати перші кіловати електроенергії 4-й енергоблок.
На 1 січня 1986 року потужність 4-х атомних енергоблоків становила 4 млн. кВт і вийшла на проектні параметри. Треба мати на увазі, що 3-й і 4-й енергоблоки, що входять у другу чергу ЧАЕС, відносяться до 2-го покоління атомних електростанцій. Вони розміщувались не окремо один від одного, як 1-й і 2-й енергоблоки. а в одному приміщенні, які розділяються між собою тільки внутрішніми стінами.
Будівництво атомної електростанції і м. Прип’яті проводилося поспішно, що призвело до зниження якості робіт, креслень.
На думку ряду вчених і спеціалістів, місце для будівництва ЧАЕС вибрано невдало в багатьох відношеннях. Так, московський геофізик, доктор фізико-математичних наук Е.В. Барковський вважає, що ЧАЕС було споруджено на розломі земної кори у долині річки Прип’ять. У церковно-історичній хроніці описано руйнівний землетрус. що стався у Чорнобилі в 1530 році. З 1972 року через порушення гравітаційної рівноваги внутрішніх геосфер Землі прискорилося осьове розтягнення планети, що зумовило багато геофізичних змін, зокрема активізацію сейсмічності. Незадовго до аварії на ЧАЕС спостерігалися сильні деформації плити 4-го реактора, пов’язані з рухом границі розлому.
ПРИЧИНИ КАТАСТРОФИ
Існує принаймні два різні підходи до пояснення причини чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій різної міри вірогідності.
Спочатку провину за катастрофу покладали виключно, або майже виключно, на персонал. Таку позицію зайняли Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власне розслідування.
МАГАТЕ у власному звіті 1986 року також в цілому підтримало цю точку зору. Значна частина публікацій у ЗМІ, у тому числі і недавніх, спирається саме на цю версію. На неї ж спираються різні художні і документальні твори.
Грубі порушення правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом ЧАЕС, за цією версією, полягали в наступному:
проведення експерименту будь-якою ціною, незважаючи на зміну стану реактора;
вивід з роботи справного технологічного захисту, який просто зупинив би реактор ще до того як він потрапив би в небезпечний режим;
замовчання масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.
Проте, в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і в МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки в 1993 році опублікував новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених в 1986 році, було визнано помилковими.
У сучасному викладі, причини аварії такі:
реактор був неправильно спроектований і небезпечний;
персонал не був проінформований про небезпеки;
персонал допустив ряд помилок і ненавмисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документом
АВАРІЯ
День 25 квітня 1986 року на 4-му енергоблоці ЧАЕС планувався не зовсім як звичайний. Передбачалося зупинити реактор на планово-попереджувальний ремонт. Але перед тим, керівництво ЧАЕС планувало провести деякі експерименти. Звернемося до хронології подій.
Отже 25 квітня 1986 року:
13 год. 00 хв. - згідно графіку зупинки реактора на планово-попереджувальний ремонт персонал приступив до зниження потужності.
13 год. 05 хв. - при тепловій потужності 1600 Мвт. відключений від мережі турбогенератор №7, що входить в систему 4-го енергоблока. Електроживлення власних потреб перевели на турбогенератор №8.
14 год. 00 хв. - відповідно до програми випробувань відключається система аварійного охолоджування реактора.
23 год. 10 хв. - отриманий дозвіл на зупинку реактора. Почалося зниження його теплової потужності до 1000-700 Мвт відповідно до програми випробувань. Але оператор не справився з управлінням, внаслідок чого потужність апарату впала майже до нуля. У таких випадках реактор повинен глушитися, але персонал не врахував цю вимогу. Почали підйом потужності.
1 год. 00 хв. 26 квітня - персоналу вдалося підняти потужність до рівня 200 Мвт замість необхідних 1000-700.
1 год. 03 хв. - до шести працюючих насосів підключили ще два.
1 год. 20 хв. - для утримання потужності реактора з нього були виведені стержні автоматичного регулювання, порушивши строгу заборону працювати на реакторі без певного запасу стержнів - поглиначів нейтронів. У той момент в реакторі знаходилося тільки шість стержнів, що приблизно удвічі менше гранично допустимої величини.
1 год. 23 хв. - оператор закрив клапана турбогенератора.
1 год. 23 хв. 40 сек. - начальник зміни 4-го енергоблока зрозумівши небезпечну ситуацію дав команду натиснути кнопку аварійного захисту АЗ-5.
Поглинаючі стержні пішли вниз, але через декілька секунд зупинилися. Спроби ввести їх в реакторну зону не вдалися. Реактор вийшов з під контролю. Відбувся вибух, який зруйнував реактор, в якому знаходилось 200 т урану. Ланцюгова реакція ділення, яка виникла відразу ж після вибуху, зупинилась. Почався процес плавлення тепловиділяючих збірок і всіх елементів активної зони. Утворився багатокомпозиційний розплав металу, що ділився.
Розвитку обстановки у ще більш загрозливому напрямку сприяло те, що на тих ділянках зруйнованого реактору, котрі були доступні для попадання зовнішнього повітря з киснем і мали температуру 1200-1500оС, загорівся графіт. Всього графітове завантаження складало 1800 т. Після вибуху водню в реакторі залишилося близько 800 т графіту.
Таким чином, створилась вкрай загрозлива ситуація, коли горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони утворили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан фантастичної сили.
За перші десять діб після фатальних чорнобильських вибухів із руїн 4-го ядерного реактора було викинуто радіації в декілька мільйонів разів більше, ніж під час найбільшої в історії аварії на американській АЕС «Трімай-Айленд» у 1979 р.
Завжди мудра природа зі своїми самозахисними функціями на цей раз ніби втратила пильність, послабила свій імунітет. Потужні вітряні потоки, що утворилися саме в цей час у чорнобильському районі, підхопили радіаційний циклон і він смертельним виром пронісся над Україною, Білорусією, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Норвегією, потім він погнав ядерні хмари в Німеччину, Нідерланди та Бельгію. Зловісні вибухи на 4-му реакторі посіяли атомну бурю і розкидали радіацію по різних напрямках і концентраціях. Рівні радіоактивного забруднення місцевості не завжди залежали від відстані до ЧАЕС. У Києві, наприклад, 30 квітня -2 травня 1986 року зареєстровані середні рівні радіації становили 1,4 мР/год. Ці рівні радіоактивного забруднення були приблизно в 100 разів вище фонових, тобто природних.
Ліквідація аварії
З двох наявних приладів для вимірювання радіації на 1000 рентген на годину один вийшов з ладу, а інший був недоступний через завали. Тому в перші години аварії ніхто точно не знав реальних рівнів радіації в приміщеннях блоку і довкола нього. Неясним був і стан реактору.
У перші години після аварії багато хто, мабуть, не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований реактор, тому було прийнято помилкове рішення забезпечити подачу води в активну зону реактора для її охолоджування. Ці зусилля були даремними, оскільки і трубопроводи і сама активна зона були зруйновані, але вони вимагали ведення робіт в зонах з високою радіацією, які персонал виконував без захисного одягу. Інші дії персоналу станції, такі як гасіння локальних пожеж в приміщеннях станції, заходи, направлені на запобігання можливого вибуху водню, та інше, навпаки, були необхідними. Можливо, вони запобігли ще серйознішим наслідкам.
Першими в боротьбу з вогнем включилися воєнізовані пожежні частини міст Чорнобиля і Прип'яті, а також Києва й інших населених пунктів Київщини, особливо міста Білої Церкви. Першими до ЧАЕС приїхала бригада під командуванням лейтенанта Володимира Правика, який помер 9 травня від гострої променевої хвороби, отриманої найперше внаслідок попадання радіоактивних речовин в дихальні шляхи, бо пожежники тоді працювали без ізолюючих протигазів. Їх не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія була чимось більшим, ніж звичайна пожежа.
Незабаром на місце аварії прибули всі пожежники м. Прип'яті, які тієї ночі були вільні від чергування. Керівництво гасінням пожежі взяв на себе майор Л. Телятников. Понад годину в умовах потужного іонізуючого випромінювання, в токсичній задимленій атмосфері на висоті від 12 до 70 метрів, при постійній загрозі зрушення конструкції тривав двобій людей з вогнем. На більшості ділянок пожежники зуміли локалізувати або повністю ліквідувати вогонь. Після цього частину пожежників було направлено для надання допомоги в гасінні ділянок у машинному залі, які ще горіли.
Практично всі, хто першими включилися в боротьбу з пожежею, дістали небезпечні для життя дози опромінення. 27 квітня 19 чоловік, які постраждали при гасінні пожежі, були доставлені в Московську клінічну лікарню № 6 Третього головного управління при Міністерстві охорони здоров'я СРСР. Але, незважаючи на зусилля лікарів, шістьох з них врятувати не вдалося. Це лейтенанти В. Правик і В. Кібенок, старші сержанти В. Ігнатенко, В. Тішура, М. Титенок, сержант М. Ващук. Всі вони посмертно відзначені високими нагородами, першим двом присвоєно звання Героїв. Цього звання удостоєний також майор Л. Телятников (нині генерал-майор). Урядові нагороди одержали 467 працівників пожежної охорони.
Григорій Хмель, водій однієї з пожежних машин пізніше описав те, що трапилося: «Ми прибули туди близько 01:45… Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: Що таке графіт? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти…
Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші… Вони піднялися вгору сходами… і я вже їх ніколи не побачив знову.» Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху станції і території довкола будівлі, що містила енергоблок № 4 для того, щоб захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані.
Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.
НАСЛІДКИ
Ліквідація наслідків аварії
Для ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія, головою якої було призначено заступника голови Ради міністрів СРСР Бориса Євдокимовича Щербину. Для координації робіт були також створені республіканські комісії в Білоруській, Українській РСР і в РРФСР, різні відомчі комісії і штаби. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС стали прибувати фахівці, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини, як регулярні, так і складені з терміново зібраних резервістів. Їх всіх пізніше стали називати «ліквідаторами» (слід зазначити, що певна частина, досить велика, військових-призовників не змогла отримати цей статус через «втрату» документів про місце служби). Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт була виконана в 1986—87 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 чоловік.
У перші дні основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще серйознішим наслідкам. Наприклад, існували побоювання, що через залишкове тепловиділення в паливі, що залишається в реакторі, станеться розплавлення активної зони. Розплавлена речовина могла б проникнути в затоплене приміщення під реактором і викликати ще один вибух з великим викидом радіоактивності. Вода з цих приміщень була відкачана. Також були прийняті заходи для того, щоб запобігти проникненню розплавленої речовини в ґрунт під реактором.
Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го блоку був побудований бетонний «саркофаг. Оскільки було вирішено запустити 1-й, 2-й і 3-й блок станції, радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація. Будівництво саркофага було завершене наприкінці листопада 1986 року.
Поширення радіації
Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Велику Британію та острів Мен.
Інформація про радіацію прийшла не з СРСР, як мало б бути, а з Форсмаркської АЕС) (1100 км від місця аварії) в Швеції, коли на одязі співробітників 27 квітня було знайдено радіоактивні частинки. Після пошуків витоку радіації на самій АЕС, стало зрозуміло, що в західній частині СРСР існує серйозна ядерна проблема. Підвищення рівня радіації також було зафіксовано у Фінляндії, але страйк державної цивільної служби затримав відповідь і публікацію.
Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. Повідомлення радянських і західних учених вказують на те, що Білорусь отримала близько 60% радіоактивного забруднення від загальної кількості на СРСР. Проте згідно з даними, які були оприлюдненні в 2006 році, половина летких часток приземлилася за межами України, Білорусі і Росії.
Евакуація населення
Після оцінки масштабів радіоактивного забруднення стало зрозуміло, що буде потрібно робити евакуацію міста Прип'ять. Евакуація була запланована на 26 квітня, але вона була затримана за рішенням уряду СРСР та ЦК КПРС і почалася лише 27 квітня 1986 року о 14:00. Це було явною помилкою, оскільки в цей день вітер дув у напрямі Прип'яті, яка знаходилася за 4 кілометри від ЧАЕС. Щоб зменшити обсяг багажу, жителям сказали, що евакуація. В результаті чого в 30 кілометровій зоні і досі є особисті речі місцевих мешканців. Станом на 28 квітня евакуація Прип'яті була майже повністю завершена. Було евакуйовано більше 44,5 тисяч чоловік в Іванківський та Поліський райони, близько 1000 виїхало до родичів та знайомих в інші області. В Прип'яті залишилося близько 5000 осіб, для проведення невідкладних робіт. Попри це, ні 26, ні 27 квітня населення не попередили про небезпеку і не надали жодних рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив радіоактивного випромінювання. Перше офіційне повідомлення було зроблене на телебаченні лише 28 квітня під тиском обставин та міжнародної спільноти (в зв'язку з повідомленнями зі Швеції), але і воно містило дуже мало інформації про те, що сталося і створювалося враження, що будь-яка загроза локалізована, хоча це було не так.
В той час, коли всі іноземні засоби масової інформації говорили про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів демонструвалася карта повітряних потоків в Центральній і Східній Європі, в Києві і інших містах України та Білорусі проводилися демонстрації і гуляння, які були присвячені Дню міжнародної солідарності трудящих. Особи, відповідальні за приховування інформації, пояснювали згодом своє рішення необхідністю запобігти паніці серед населення. Хоча рівень радіації, наприклад в Києві, згідно з даними розсекречених документів СБУ перевищував фоновий в декілька десятків разів. В перші дні травня вітер дув в напрямку Києва. 1 травня в 11:00 гаммафон АН УРСР зафіксував значення близько 2500 мкР/год, можливо саме в цей час на Хрещатику відбувався парад. Протягом дня значення коливалися від 400 до 2500 мкР/год при середньому фоновому значенні в місті — 15 мкР/год.
Станом на 3 травня було евакуйовано населення 10-кілометрової зони. До 6 травня було евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони. Шляхи руху колон евакуйованого населення намагалися зробити якомога безпечнішими, але вони були не завжди оптимальні. Евакуація Прип'яті проводилася в Поліський район, згідно з планом цивільної оборони, якби маршрут пролягав в напрямку села Біла Сорока, що в Білорусі, то внесок в загальну дозу від евакуації складав би лише 6%.
У перші хвилини та години аварії думалося, що лиха вдасться уникнути і все закінчиться тільки пожежею. І, хоч партійні та державні органи були проінформовані одразу ж, термінових заходів вони не вжили. Свідчить Людмила Харитонова, інженер ЧАЕС: «У суботу, 26 квітня вже готувалися до свята Першотравня. Весна. Квітнуть сади. Я зранку попрала і розвісила на балконі білизну. Діти пішли до школи, малюки грали на вулиці в пісочниці, каталися на велосипедах…..Після обіду почали мити місто. Діти повернулися зі школи. Там їх попередили, щоб не виходили на вулицю, а вдома робили вологе прибирання. Тоді до свідомості дійшло, що це серйозно».
Із записок академіка В. Легасова: «Коли ми під'їжджали до станції, вразило небо. Вже за 8-10 км до неї виднілась малинова заграва. До приїзду урядової комісії 26 квітня о 8 годині вечора, осмисленого плану не було. Все це довелося робити комісії. Фізики передчували, що динаміка подій змінюватиметься не на краще, і наполягали на обов'язковій евакуації. Медики підтримали фізиків і о 10-й годині вечора Борис Щербина, повіривши нашим прогнозам, прийняв рішення про евакуацію. Вона мала відбутися наступного дня. Об 11-й годині ранку оголошено офіційно, що все місто підлягає евакуації. До 14-ої години повністю зібраний весь необхідний транспорт, визначені маршрути прямування. Евакуація проходила швидко і точно, але були деякі помилки. Наприклад, велика група громадян звернулися з проханням евакуюватись на власних автомобілях. Такий дозвіл був даний, хоч всі автомобілі були забруднені, а дозиметричні пости, які визначали рівень радіації, були організовані трохи пізніше.»
Близько 16.30 евакуація населення з міста була закінчена.
Забруднення довкілля
Забрудненню піддалося понад 200 000 км², приблизно 70% — на території Білорусі, Росії і України. Радіоактивні речовини поширювалися у вигляді аерозолів, які поступово осідали на поверхню землі.
Інертні гази розсіялися в атмосфері і не вносили вкладу до забруднення прилеглих до станції регіонів. Забруднення було дуже нерівномірним, воно залежало від напряму вітру в перші дні після аварії. Найсильніше постраждали області, в яких в цей час пройшов дощ. Велика частина стронцію і плутонію випала в межах 100 кілометрів від станції, оскільки вони містилися в основному в більших частках. Йод і цезій поширилися на ширшу територію.
У містах основна частина небезпечних речовин накопичувалася на рівних ділянках поверхні: на лугах, дорогах, дахах. Під впливом вітру і дощів, а також в результаті діяльності людей, ступінь забруднення сильно знизився і зараз рівні радіації в більшості місць повернулися до фонових значень. У сільськогосподарських районах в перші місяці радіоактивні речовини осідали на листі рослин і на траві, тому зараженню піддавалися травоїдні тварини. Потім радіонукліди разом з дощем або опалим листям потрапили в ґрунт, і зараз вони потрапляють в сільськогосподарські рослини, в основному, через коріння
Значному забрудненню піддалися ліси. Через те, що в лісовій екосистемі цезій постійно циркулює, а не виводиться з неї, рівні забруднення лісових продуктів, таких як гриби, ягоди і дичина, залишаються небезпечними. Рівень забруднення річок і більшості озер в наш час низький. Проте в деяких озерах, в яких немає стоку, концентрація цезію у воді і рибі ще протягом десятиліть може становити небезпеку.
Забруднення не обмежилося 30-кілометровою зоною. Було відмічено підвищений вміст цезію-137 в лишайнику і м'ясі оленів в арктичних областях Росії, Норвегії, Фінляндії і Швеції.
6. =ВПЛИВ АВАРІЇ НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДЕЙ=
Ґрінпіс і міжнародна організація «Лікарі проти ядерної війни» стверджують, що в результаті аварії лише серед ліквідаторів померли десятки тисяч чоловік, в Європі зафіксовано 10 000 випадків вроджених патологій в новонароджених, 10 000 випадків раку щитоподібної залози і очікується ще 50 тисяч. За даними організації Союз «Чорнобиль», з 600 000 ліквідаторів 10% померло і 165 000 стало інвалідами.
Число постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести хворих військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь в ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, що піддалися радіоактивному забрудненню. Визначення того, яка частина захворювань з'явилася наслідком аварії — вельми складне завдання для медицини і статистики. Вважається, що більша частина смертельних випадків, пов'язаних з дією радіації, була або буде викликана онкологічними захворюваннями.
Дози опромінення
Згідно з моделюванням за даними щодо зовнішнього опромінення населення 30 кілометрової зони можна зробити висновок:
Середня ефективна доза населення міста Прип'ять до евакуації становить 10.1 мЗв, Дози 4% серед обстежених дані яких використовувалися в моделюванні перевищили рівень у 25 мЗв і лише 18 осіб отримали дози більше 50 мЗв.
Середня ефективна доза населення 30 кілометрової зони становить 15.9 мЗв, 9% отримали дозу більше 50 мЗв, 0,85% отримали дози більше 100 мЗв і лише для однієї особи доза була вища за 200 мЗв.
В моделюванні використовувалися дані 25% населення Прип'яті та 35% населення 30 км зони і згідно з отриманими результатами можна зробити висновки, щодо отриманих доз всього населення зони.
Для порівняння, жителі деяких регіонів Землі з підвищеним природним фоном (наприклад, в Бразилії, Індії, Ірану та Китаю) отримують дози опромінення, рівні приблизно 100–200 мЗв за 20 років.
Гостра променева
Було зареєстровано 134 випадки гострої променевої хвороби серед людей, що виконували аварійні роботи на четвертому енергоблоці. У багатьох випадках променева хвороба ускладнювалася променевими опіками шкіри, викликаними β-випромінюванням. Протягом 1986 року від променевої хвороби померло 28 чоловік. Ще дві людини загинули під час аварії з причин, не пов'язаних з радіацією, і один помер, ймовірно, від коронарного тромбозу. Протягом 1987–2004 року померло ще 19 чоловік, проте їх смерть не обов'язково була викликана перенесеною променевою хворобою.
Спадкові хвороби
Різні громадські організації повідомляють про дуже високий рівень вроджених патологій і високої дитячої смертності в забруднених районах. Згідно з доповіддю Чорнобильського форуму, опубліковані статистичні дослідження не містять переконливих доказів цього.
Було виявлено збільшення числа вроджених патологій в різних районах Білорусі між 1986 і 1994 роками, проте воно було приблизно однаковим як в забруднених, так і в чистих районах. У січні 1987 року було зареєстровано незвично велике число випадків синдрому Дауна, проте подальшої тенденції до збільшення захворюваності не спостерігалося.
Дитяча смертність дуже висока у всіх трьох країнах, які найбільше постраждали від чорнобильської аварії. Після 1986 року смертність знижувалася як в забруднених районах, так і в чистих. Хоча в забруднених районах зниження в середньому було повільнішим, зміна значень, що спостерігався в різні роки і в різних районах, не дозволяє говорити про чітку тенденцію. Крім того, в деяких забруднених районах дитяча смертність до аварії була істотно нижча середньої. У деяких найбільш забруднених районах відмічено збільшення смертності. Незрозуміло чи пов'язано це з радіацією або з іншими причинами — наприклад, з низьким рівнем життя в цих районах або низькою якістю медичної допомоги.
В Україні, Білорусі та Росії проводяться додаткові дослідження, результати яких ще не були відомі до моменту публікації доповіді Чорнобильського форуму.
ВИСНОВОК
Якщо говорити про масштаби Чорнобильської катастрофи і її вплив на фізичне здоров’я окремих громадян, на їх психологічний і моральний стан, то необхідно констатувати, що Чорнобильська катастрофа, або Чорнобильський синдром – це національна хвороба, яка пустила корені в усіх сферах як суспільства, так і влади. Найгірше, що виникла і поширюється думка про невиліковність цієї хвороби. Невже Чорнобиль назавжди? Де вихід? Продовжувати обливатися сльозами і вважати себе самими нещасними у світі? Робити вигляд, що все нормально, чи навіть забути про Чорнобиль взагалі, буцім то його не було? Чи здолали б наслідки війни, якби після закінчення Великої вітчизняної війни замість відбудови промисловості, зруйнованих міст і доріг всі державні кошти витрачали на допомогу сім’ям загиблих? Хрещатик до цього дня лежав би в руїнах. Чи все ж таки розробити державну стратегію в умовах переходу на ринкові відносини в незалежній Україні?
Ми всі стали постраждалими. Невже ми втрачаємо віру в майбутнє? Що відбувається і чому? Тому що ми втратили почуття відповідальності за власну долю. Нас дуже довго привчали думати про долю людства, а що стосується нашої долі, то про неї подумає держава.
Настав час думати не тільки про себе, але і про тих, хто тільки-но народжується. Потрібно повернути віру у власні сили і перестати бути постраждалим. Пора піднятися і відродити свою землю. Бо ми ЛЮДИ, які здатні вирішити всі проблеми.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гусєв О.П. Чорнобиль, біль наш довічний: Документально-публіцистична повість. – К.: Золоті ворота, 1996. – 224 с
2. Иллеш А.В., Пральников А.Е. Репортаж из Чернобыля: Записки очевидцев. Комментарии. Размышления. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Мысль, 1988. – 169с
3. Дятлов А.С. Чернобыль. Как это было.
