Відмінності між версіями «Реферат проекту: Характеристика Конституції Франції 1946 року»

Поточна версія на 12:34, 24 листопада 2015

1. Історія прийняття Конституції Франції

У листопаді 1945 р. відбулися вибори в Установчі збори. Голосування проходило по “великих списках”, як звичайно після великих політичних потрясінь. Кожному департаменту було надано не менш двох місць у Зборах. 19 квітня 1946 року, ввечері у святу п'ятницю, конституція в цілому була остаточно прийнята 309 голосами проти 249. Більшість складалася з комуністів, соціалістів і депутатів, що примкнули до них; у меншість входили МРП, майже всі члени “Демократичного і соціалістичного союзу опору”, радикал-соціалісти, селяни, незалежні і члени “Республіканської партії волі” (ПРЛ).Проект нової конституції у своїх принципах ґрунтувався на республіканській і демократичній конституційній традиції. Нова конституція проголошувала, що Франція - демократична, неподільна і соціальна республіка; що суверенітет належить народу; що французький народ здійснює свій суверенітет через своїх депутатів у Національних зборах.Разом з тим нова конституція вводила істотні зміни у відношенні заморських володінь і територій Франції, а також організації державної влади. Заморським територіям і володінням було присвячено, у порівнянні з колишніми конституціями, значно більше число статей. Ці положення були інкорпоровані в проект самої конституції, що доводило перевагу в Установчих зборах тенденцій до уніфікації й асиміляції. Разом з тим під впливом деяких федералістських орієнтацій у конституції виявлялися ознаки “то протиріч, то невизначеності”.Що стосується організації державної влади, то П“єр Кіт охарактеризував запроектовану комісією державну систему, як щось зовсім нове. Він визначив її “як уряд представницьке на базі Національних зборів, з конституційним поділом влади на основі дуже ретельно розробленої організації їхньої рівноваги”. Кіт зображував новий режим, що не представляло утруднень, як відмінний від класичного парламентарного режиму; разом з тим він намагався установити розходження між новим режимом і правлінням представницьких зборів, з яким супротивники проекту хотіли б його ототожнити.96. Характеристика конституції Франції 1958р.Конституція Франції 1958 р. невелика за об'ємом. У ній разом з короткою преамбулою міститься 93 статті, об'єднані в 15. Це 17-а конституція з часу Декларації 1789 р. Конституція була підготовлена і прийнята в умовах гострої внутрішньополітичної і зовнішньополітичної кризи, пов'язаної перш за все з боротьбою Алжиру за визволення від колоніальної залежності. Проект конституції був обговорений в Консультативній раді і Раді міністрів і схвалений на референдумі 28 жовтня 1958 р. Делегований спосіб розробки конституції і її ухвалення на референдумі були новим явищем у Франції -- всі попередні конституції приймалися парламентом.Конституція 1958 р. в основному регулює взаємовідносини держави. Вона проголошує принцип національного суверенітету, який здійснюється народом через його представників і на референдумі, а також створення французького Співтовариства на базі вільного самовизначення народів колоній. За формою правління Франція -- напівпрезидентська, напівпарламентська республіка, за формою територіально-політичного устрою -- складноунітарна держава. У Франції існує демократичний державний режим.Конституція 1958 р. „жорстка”, її зміна проходить у дві стадії. Спочатку проект про зміни приймається роздільно обома палатами простою більшістю голосів в ідентичній редакції, а потім такий закон затверджується на референдумі або конгресом парламенту більшістю в 3/5 загального числа голосів. На першій стадії законопроект обговорюється, в нього вносяться поправки. На другій стадії можна лише голосувати «за», «проти» або утриматися, що означає, якщо йдеться про конгрес, фактично подачу голосу проти, оскільки необхідні 3/5 обчислюються від загального складу парламенту. Питання про те, яку форму твердження застосувати, вирішує президент.

2. Конституція Франції (1946 р.)

1. Преамбула

На другий день після перемоги, здобутої вільними народами над режимами, які намагалися поневолити й принизити людську особистість, французький народ знову проголошує, що будь-яка людська істота, незалежно від раси, релігії й віросповідання має невід'ємні й священні права. Він урочисто підтверджує права й свободи людини й громадянина, освячені Декларацією прав 1789 р., і основні принципи, визнані законами Республіки.

Він проголошує, крім того, як особливо необхідні в наш час, такі економічні, політичні й соціальні принципи: Закон гарантує жінці у всіх областях рівні права із чоловіком. Будь-яка людина, переслідувана за свою діяльність на користь свободи, має право притулку на територіях Республіки. Кожний зобов'язаний працювати і має право на одержання посади. Ніхто не може у своїй праці й у своїй посаді зазнавати утисків через своє походження, своїх поглядів або свого віросповідання. Кожна людина може захищати свої права і свої інтереси через профспілкову організацію і належати до профспілки за своїм вибором. Право страйків здійснюється в рамках законів, які його регламентують. Кожен трудящий за посередництвом своїх делегатів бере участь у колективному визначенні умов праці, так само як і в керівництві підприємствами. Будь-яке майно, будь-яке підприємство, експлуатація якого має або здобуває риси національної суспільної служби або фактичної монополії, має стати колективною власністю. Нації гарантує особистості і сім'ї необхідні умови для їхнього розвитку. Вона гарантує всім, зокрема дитині, матері і трудящим похилого віку, охорону здоров'я, матеріальне забезпечення, відпочинок і дозвілля. Будь-яка людська істота, яка позбавлена можливості працювати за віком, фізичним або розумовим станом або економічним становищем, має право одержувати від суспільства кошти, необхідні для існування. Нація проголошує солідарність і рівність всіх французів щодо тягаря, який випливає з національних лих. Нація гарантує рівний доступ дітям і дорослим до освіти, до придбання професії й до культури. Організація громадської безкоштовної та світської освіти всіх щаблів є обов'язком Держави. Французька Республіка, яка є вірною своїм традиціям, бере до уваги положення міжнародного публічного права. Вона не почне ніякої війни з метою завоювання і ніколи не застосує своїх сил проти свободи якого-небудь народу. Франція погоджується на умовах взаємності з обмеженнями суверенітету, необхідними для організації й захисту миру. Франція утворить із заморськими народами Союз, заснований на рівності прав і обов'язків без расових і релігійних відмінностей. Французький Союз складається з націй і народів, які поєднують або узгоджують свої ресурси й зусилля для того, щоб розвивати свою цивілізацію, збільшувати свій добробут і забезпечувати свою безпеку. Вірна своїй споконвічній місії, Франція має намір привести народи, керівництво якими вона взяла на себе, до вільного самоврядування і демократичного ведення своїх власних справ; уникаючи всякої системи колонізації, заснованої на сваволі. Франція забезпечує всім вільний доступ до громадських посад та індивідуальне або колективне користування проголошеними або підтвердженими вище правами й свободами.

2. Установи республіки

Суверенітет

Стаття 1. Франція є неподільною, світською, демократичною й соціальною Республікою. Стаття 2. Національною емблемою є триколірний прапор - синій, білий і червоний у вигляді трьох однакових за розмірами вертикальних смут. Національний гімн -- "Марсельєза". Девіз Республіки - "Свобода, Рівність, Братерство". її принципом є: Уряд народу, для народу й через народ. Стаття 3. Національний суверенітет належить французькому народу. Ніяка частина Нації, ніяка окрема особистість не може привласнити собі його здійснення. Народ здійснює його в конституційних питаннях шляхом голосування своїх представників і за допомогою референдуму. У всіх інших справах він здійснює його через своїх депутатів у Національних Зборах, обраних загальним, рівним, прямим і таємним виборчим правом. Стаття 4. В умовах, визначених законом, виборцями є всі повнолітні обох статей французькі громадяни й підвладні, що користуються цивільними і політичними правами.

Парламент

Стаття 5. Парламент складається з Національних Зборів і Ради Республіки. Стаття 6. Тривалість повноважень кожної Палати, спосіб її обрання, умови обрання, необрання й несумісності визначаються законом. В усякому разі, обидві Палати обираються на територіальній основі. Національні Збори обираються загальним і прямим виборчим правом. Рада Республіки - комунами і департаментами, загальним і непрямим виборчим правом. Рада Республіки оновлюється наполовину. Проте Національні Збори можуть самі обирати за системою пропорційного представництва членів Ради Республіки в числі, що не перевищує однієї шостої частини загального числа його членів. Число членів Ради Республіки не може бути менше 250 і більше 320. Стаття 13. Одні тільки Національні Збори мають право приймати закони. Вони не можуть передавати це право. Стаття 20. Рада Республіки розглядає, маючи на меті надати свій висновок, проекти законів і законодавчі пропозиції, прийняті Національними Зборами в першому читанні. Вона надає свій висновок не пізніше двох місяців після того, як проекти були передані Національними зборами.... Якщо висновок Ради Республіки відповідає тексту, прийнятому Національними Зборами, якщо він не був наданий протягом передбаченого в попередньому абзаці терміну, закон публікується у тому вигляді, у якому він був прийнятий Національними Зборами. Якщо висновок не відповідає тексту, прийнятому Національними Зборами, Національні Збори розглядають проект або пропозицію закону в другому читанні. Вони виносять остаточне й суверенне рішення тільки із приводу запропонованих Радою Республіки виправлень, приймаючи або відхиляючи їх повністю або частково. У випадку повного або часткового відхилення цих виправлень, голосування закону в другому читанні відбувається відкритою подачею голосів, причому для його прийняття потрібна абсолютна більшість голосів усього складу членів Національних Зборів, і якщо в Раді Республіки голосування закону в цілому було проведено за цих же умов. Стаття 21. Ніхто зі членів Парламенту не може бути підданим переслідуванню, слідству, арешту, затриманню або суду за висловлені ним думки або за голосування при виконанні обов'язків. Стаття 22. Ніхто зі членів Парламенту не може під час сесій піддаватися переслідуванню або арешту у кримінальній справі або у справі, що підлягає виправному суду, без згоди Палати, членом якого він є, крім випадків затримання на місці злочину. Член Парламенту, арештований не під час сесії, може голосувати шляхом передачі своїх повноважень доти, поки Палата, членом якої він є, не висловиться за позбавлення його парламентського імунітету. Якщо вона не висловиться протягом тридцяти днів після відкриття сесії, арештований член Парламенту буде звільнений за власним правом. Крім випадків затримання на місці злочину, випадків дозволеного переслідування або остаточного осуду, жоден член Парламенту не може бути арештований у перерві сесії без дозволу бюро Палати, членом якого він є. Затримання або переслідування члена Парламенту припиняється, якщо цього зажадає Палата, членом якої він є. Стаття 23. Члени Парламенту одержують винагороду, яка встановлюється відповідно до окладів посадових осіб. Стаття 24. Ніхто не може одночасно належати до складу Національних Зборів і Ради Республіки. Члени Національних Зборів не можуть належати ні до складу Економічної Ради, ні до складу Зборів Французького Союзу.

Президент Республіки

Стаття 29. Президент Республіки обирається Парламентом. Він обирається на 7 років. Він може бути знову обраний лише один раз. Стаття 30. Президент Республіки в Раді міністрів призначає державних радників, Великого канцлера Почесного Легіону, послів і надзвичайних посланників, членів Верховної ради і Комітету національної оборони, ректорів університетів, префектів, директорів центральних відомств, вищих офіцерів, представників Уряду в заморських територіях. Стаття 31. Президент Республіки тримається в курсі міжнародних переговорів. Він підписує і ратифікує договори. Президент Республіки акредитує послів і надзвичайних посланників при іноземних державах; іноземні посли і надзвичайні посланники акредитуються при ньому. Стаття 32. Президент Республіки головує в Раді міністрів. Він дає вказівки про складання протоколів засідань і зберігає ці протоколи. Стаття 33.3 тими ж повноваженнями Президент Республіки головує у Верховній раді й у Комітеті національної оборони і є Главою збройних сил. Стаття 34. Президент Республіки головує у Вищій раді магістратури. Стаття 35. Президент Республіки здійснює право помилування у Вищій раді магістратури. Стаття 36. Президент Республіки промульгує закони протягом десяти днів з моменту передачі Уряду остаточно прийнятих законів. Цей термін скорочується до п'яти днів у випадку оголошення терміновості Національними Зборами. Протягом терміну, який встановлений для промульгації, Президент Республіки може мотивованим посланням зажадати від обох Палат нового обговорення, у чому йому не може бути відмовлено. Якщо Президент Республіки не промульгує закону в передбачені цією Конституцією терміни, це робить Голова Національних Зборів. Стаття 37. Президент Республіки зноситься з Парламентом посланнями, що направляються Національним Зборам. Стаття 38. Кожний з актів Президента Республіки повинен бути контрасигнований Головою Ради міністрів і одним з міністрів. Стаття 39. Не більш ніж за тридцять днів і не менш чим за п'ятнадцять днів до закінчення терміну повноважень Президента Республіки Парламент приступає до виборів нового Президента. Стаття 40. Якщо на підставі попередньої статті вибори повинні мати місце в період, коли Збори у відповідності зі статтею 51 розпущено, повноваження Президента Республіки продовжуються до виборів нового Президента. Парламент приступає до виборів цього нового Президента протягом десяти днів після обрання нових Національних Зборів. У цьому випадку призначення нового Голови Ради міністрів відбувається протягом п'ятнадцяти днів, що проходять після обрання нового Президента Республіки. Стаття 41. У випадку перешкоди, належним чином встановленій рішенням Парламенту, у випадку вакантності поста Президента Республіки внаслідок його смерті, відставки або з іншої причини обов'язки Президента Республіки тимчасово здійснює Голова Національних Зборів. У виконанні його власних обов'язків його заміщає віце-голова. Новий Президент Республіки обирається протягом десяти днів, крім випадку, який оговорений у попередній статті. Стаття 42. Президент республіки несе відповідальність тільки за державну зраду. Національні Збори можуть пред'явити йому обвинувачення й передати його Верховному суду юстиції на умовах, які передбачені у статті 57. Стаття 43. Пост Президента Республіки несумісний з якою-небудь іншою виборною громадською посадою. Стаття 44. Члени сімейств, що царювали у Франції, не можуть бути обрані на пост Президента Республіки.

Рада Міністрів

Стаття 45. На початку діяльності кожних Національних Зборів Президент Республіки після звичайних консультацій призначає Голову Ради. Голова Ради обирає членів свого кабінету, доводить список їх до відома Національних Зборів і з'являється перед ним з метою отримати його довіру стосовно програми і політики, які він має намір проводити, за винятком випадків непереборної сили, що перешкоджає скликанню Національних Зборів. Рішення приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів. Це правило залишається чинним на весь термін діяльності Національних Зборів у випадках вакантності поста Голови Ради міністрів, за винятками, зазначеними у статті 52. Для застосування статті 51 не приймається до уваги ніяка урядова криза, що має місце протягом 15 днів після призначення міністрів. Стаття 46. Голова Ради й обрані ним міністри призначаються декретом Президента Республіки. Стаття 47. Голова Ради міністрів забезпечує виконання законів. Він призначає на всі цивільні та військові посади, за винятками, передбаченими статтями 30, 46 і 84. Голова Ради здійснює керівництво збройними силами і координує проведення в життя національної оборони. Акти Голови Ради міністрів, передбачені в цій статті, контрасигнуються відповідними міністрами. Стаття 48. Міністри колективно відповідальні перед Національними Зборами за загальну політику кабінету й індивідуально - за свою особисту діяльність. Вони не несуть відповідальності перед Радою Республіки. Стаття 49. Питання про довіру може бути поставлено тільки після обговорення в Раді міністрів; воно може бути поставлено тільки Головою Ради. Голосування з питань довіри може мати місце тільки тоді, коли спливуть 24 години після того, як воно було поставлене перед Національними Зборами. Голосування відбувається відкрито. Відмова в довірі кабінету приймається абсолютною більшістю депутатів Зборів. Стаття 50. Прийняття Національними Зборами резолюції осуду тягне колективну відставку кабінету. Голосування резолюції осуду має місце в тих же умовах і в тих же формах, що й голосування з питання про довіру. Резолюція осуду може бути прийнята тільки абсолютною більшістю депутатів Зборів. Стаття 51. Якщо протягом того самого періоду в 18 місяців відбувається дві міністерських кризи в умовах, передбачених статтями 49 і 50, Рада міністрів після заслуховування думки Голови Національних Зборів може ухвалити рішення щодо розпуску Зборів. Розпуск відповідно до цього рішення проголошується декретом Президента Республіки. Це положення може бути застосоване тільки після закінчення перших 18 місяців діяльності Національних Зборів. Стаття 52. У випадку розпуску кабінет продовжує виконувати свої обов'язки. Однак якщо розпуску передувало прийняття резолюції осуду, то Президент Республіки призначає Голову Національних Зборів Головою Ради міністрів і міністром внутрішніх справ. Загальні вибори відбуваються не раніше двадцяти і не пізніше тридцяти днів після розпуску. Національні Збори збираються за власним правом у третій четвер після їх обрання. Стаття 53. Міністри мають доступ до обох Палат та їхніх комісій. На їх вимогу вони повинні бути вислухані. Під час дискусій у Палатах вони можуть мати як помічників комісарів, які призначені декретом. Стаття 54. Голова Ради міністрів може передавати свої повноваження одному з міністрів. Стаття 55. Якщо пост Голови Ради міністрів стає вакантним через смерть або з іншої причини, Рада міністрів доручає одному зі своїх членів тимчасове виконання обов'язків Голови Ради міністрів.

Кримінальна відповідальність міністрів

Стаття 56. Міністри несуть кримінальну відповідальність за злочини і проступки, вчинені ними при виконанні обов'язків. Стаття 57. Національні Збори можуть висунути обвинувачення міністрам і передати їх Верховному суду. Національні Збори постановляють про це таємним голосуванням і абсолютною більшістю всього складу їх членів, за винятком тих, які покликані брати участь у пред'явленні обвинувачення, у слідстві або в суді. Стаття 58. Верховний суд обирається Національними Зборами на початку кожної легіслатури. Стаття 59. Устрій Верховного суду і його процесуальні форми визначаються особливим законом.

Французький Союз

Розділ І. Основи

Стаття 60. Французький Союз утворений, з одного боку, із Французької Республіки, що складається із Франції - метрополії, заморських департаментів і заморських територій, з іншого боку - з територій, що приєдналися, і держав. Стаття 61. Становище у Французькому Союзі держав, що приєдналися, випливають для кожної з них з акту, що визначає її відносини із Францією. Стаття 62. Члени Французького Союзу поєднують всі свої кошти для забезпечення оборони всього Союзу в цілому. Уряд Республіки бере на себе координацію цих коштів і керівництво політикою, необхідної для підготовки й забезпечення цієї оборони.

РозділII. Організація

Стаття 63. Центральними органами Французького Союзу є Президент, Верховна рада й Збори.

Територіальні колективи

Стаття 85. Французька Республіка, єдина і неподільна, визнає існування територіальних колективів. Цими колективами є громади, департаменти і заморські території. Стаття 86. Кордони, розміри, можливе перегрупування і організація комун, департаментів і заморських територій установлюються законом. Стаття 87. Територіальні колективи вільно управляються радами, що обираються загальним голосуванням. Виконання рішень цих рад забезпечується їхніми мерами або їхніми головами. Стаття 88. Узгодження діяльності державних посадових осіб, представництво державних інтересів і адміністративний контроль над територіальними колективами забезпечуються в рамках департаменту делегатами Уряду, які призначені Радою міністрів. Стаття 89. Органічні закони розширять департаментські і муніципальні свободи; вони зможуть передбачити для деяких великих міст правила функціонування й структуру, відмінні від структури й правил для невеликих громад, і містять в собі спеціальні положення для деяких департаментів; вони визначать умови застосування статей 86-88. Закони визначать також умови, у яких будуть функціонувати місцеві служби центральних відомств, для того щоб адміністрацію наблизити до керованих.

Перехідні постанови

Стаття 106. Ця Конституція буде промульгірована Головою Тимчасового уряду Республіки у дводенний термін після опублікування результатів референдуму й у такій формі: "Установчі Національні Збори прийняли, Французький народ схвалив, Голова Тимчасового уряду Республіки промульгує Конституцію, зміст якої розміщений нижче".