|
|
| (не показано 7 проміжних версій цього учасника) |
| Рядок 10: |
Рядок 10: |
| | | | |
| | == Матеріали проекту == | | == Матеріали проекту == |
| − | '''Феофан (Єлеазар) Прокопович''' (також: Теофан Прокопович; народився 18 червня 1681, Київ,помер на Гетьманщині — 19 вересня 1736) — український богослов, письменник, поет, математик,філософ, ректор Київської академії (1710—1716 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.
| + | [[Реферат на тему проекту]] |
| − | | + | |
| − | Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф. Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.
| + | |
| − | | + | |
| − | '''Життєвий шлях'''
| + | |
| − | | + | |
| − | Єлеазар Прокопович народився у Києві 7 червня 1681 року в родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму.
| + | |
| − | Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В роки навчання був одним з найкращих учнів, добре опанувавцерковнослов'янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, його підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський.
| + | |
| − | | + | |
| − | 1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у василіянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ'я.
| + | |
| − | У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, крім богословських наук вивчав твори древніх латинських та грецьких філософів, істориків, пам'ятки старого й нового Риму, засади католицької віри та організації папської церкви, знайомився з творами Томмазо Кампанелли, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Миколая Коперника.
| + | |
| − | | + | |
| − | 28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію,Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства.
| + | |
| − | | + | |
| − | 1704 року повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить єпітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім'я Феофана в пам'ять про свого дядька.
| + | |
| − | | + | |
| − | З 1705 року викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, написав трагікомедію «Володимир», присвятивши її гетьману Івану Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді, завдяки яким був помічений київським генерал-губернатором Д.Голіциним та О.Меншиковим.
| + | |
| − | | + | |
| − | 1707 року стає префектом Києво-Могилянської академії.
| + | |
| − | | + | |
| − | 1711 року його беруть у складі почту царя Петра I в Прутський похід, під час якого в Яссах він виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, яка сподобалася цареві. Після повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов'я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.
| + | |
| − | | + | |
| − | | + | |
| − | 1716 року за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга.
| + | |
| − | | + | |
| − | 1718 року призначений єпископом псковським і нарвським, стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент» 1720.
| + | |
| − | | + | |
| − | 1721 року призначений віце-президентом найсвятішого синоду, головою якого був виходець з УкраїниСтефан Яворський.
| + | |
| − | | + | |
| − | 1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь суспільству, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I сприяє сходженнюКатерини I на трон.
| + | |
| − | | + | |
| − | 1725 року Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом синоду, фактичним главою Російської православної церкви. Він бере участь в організації Російської академії наук, очолює так звану «учену дружину» діячів культури, до якої належали Татищев, Кантемір та ін. Останнє десятиріччя життя майже залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, слали в синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища в церковній ієрархії.
| + | |
| − | | + | |
| − | 19 вересня 1736 року помер у Новгороді, похований у новгородському Софійському соборі.
| + | |
| − | | + | |
| − | '''Творчий доробок'''
| + | |
| − | | + | |
| − | В 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки, фізики, математики й етики, які читав Ф.Прокопович у Києво-Могилянській Академії в 1705—1709 рр. Раніше в радянські часи твори Ф.Прокоповича були опубліковані в Москві та Ленінграді (Ф.Прокопович. Сочинения, М.-Л., 1961). Ф.Прокопович — автор «Букваря», за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов' янських країнах. Скажімо, у Сербії «Первоє ученіє отрокам» було перевидане 7 разів. Курс теології Ф.Прокоповича опубліковано латинською в Кеніґсберзі в 70-тих роках XVIII ст. в трьох томах, і тоді ж у Лейпцігу в шести томах. В перекладі російською цей же курс видано в Москві в XVIII ст. І це тільки деякі твори великого мислителя, письменника, політика, науковця. Твори Ф.Прокоповича видавалися книжною і літературною українською, латинською, старослов'янською, російською, німецькою, англійською, французською, шведською, іншими мовами.
| + | |
| − | | + | |
| − | '''Прокопович про світобудову'''
| + | |
| − | | + | |
| − | Філософські погляди Ф.Прокоповича базувалися на об'єктивному ідеалізмі. Він доводив, що Бог існував «раніше буття світу… як найдосконаліший розум». Виникнення світу речей за Ф.Прокоповичем сталося шляхом божественної еманації (випромінювання, витікання). Треба сказати, що ці погляди (близькі донеоплатонізму) поширювалися ще в Київській Україні-Русі. Але поряд з тим у творах Ф. Прокоповича є багато тверджень, які тяжіють до пантеїзму та деїзму. Так у своїй «Натурфілософії» він пише: «Під природою розуміють самого Бога». Або в іншому місці: «Повне визначення природи збігається з Богом щодо природних речей, в яких Він з необхідністю існує і які Він рухає. Звідси випливає, що це визначення не лише природи…, а воно, очевидно, відноситься й до матерії і форми», «У природі існує й живе Бог», «Бог є в речах», «природа зберігається Богом, а це все одно, що зберігаються субстанції». Це дуже близько до дефініції Дж. Бруно «Бог в речах», або Б.Спінози: «…сам всесвіт і є Бог». Одночасно Ф.Прокопович виступає проти антропоморфізму в розумінні Бога: «Не розумно міркують ті, — говорить він,- які думають, що Бог є подібним до складу людини і що нібито він має і голову, і бороду, і руки, і ноги та всі інші тілесні члени». На думку Прокоповича погляди «антропоморфітів, які суєсловили про Бога, що він має подібні тілесному складові нашому органи» є не що інше як залишки первинних вірувань стародавніх народів.
| + | |
| − | Надзвичайно цікавими є окремі тези Ф.Прокоповича про світобудову, які адекватні або навіть ідентичні сучасним уявленням астрономії, космології та космогонії. Ось деякі з них:
| + | |
| − | | + | |
| − | По суті справи тут Ф. Прокоповичем сформульовано фундаментальну тезу про зв'язність часу, простору і матерії, яка лежить в основі сучасної теорії відносності. Тільки «закритість» досягнень українських мислителів перед світом і невивченість їхніх праць до сьогодні не дає змоги поставити ім'я нашого вченого на достойне місце поряд з Лукрецієм Тітом Каром, Ньютоном, Фрідманом, Ейнштейном — і сучасні фізики повинні попрацювати в цій галузі, переосмисливши і переоцінивши доробок українських мислителів, зокрема Ф.Прокоповича, надати світової відомості їхнім непересічним, а іноді й абсолютно піонерським досягненням.
| + | |
| − | | + | |
| − | А ось хоча й теологічне за формою, але наукове за змістом формулювання закону незнищуваності матерії за Ф.Прокоповичем: «…матерію не можна ніколи створити, ані зруйнувати, також ні збільшити, ні зменшити ту, яку створив Бог на початку світу, і якою і в якій кількості створена, такою залишається досі й буде залишатися завжди». За Ф. Прокоповичем світ є «матеріальним сполученням речей», а «небо складається з матерії». Поряд з Епікуром та Анаксархом, М.Кузанським, Г.Галілеєм, Дж.Бруно Ф.Прокопович фактично визнає множинність світів. Наголошує, що Чумацький Шлях — скупчення зірок, вчить про єдність світу через матерію: «Матерія є спільною й однаковою в усіх тілах, проте форми різні». Мислитель цілком слушно вважав, що «немає матерії без форми». Таких визначень, тлумачень ми зустрічаємо безліч, читаючи «Фізику» Ф. Прокоповича. Основними своїми ідейними супротивниками Прокопович вважав томістів (послідовників вчення Томи Аквінського). Не погоджується Ф. Прокопович і з Епікуром у тому, щоатом є неподільним: «всі… тіла теж складаються з нескінченно подільних тілець». До сьогодні ця фундаментальна теза є в центрі уваги фізики. Вже давно стало зрозумілим, що власне атоми подільні, їхнє місце «неподільних» зайняли елементарні частинки, але й вони, як доведено новітніми дослідженнями, складаються з дрібніших часточок — кварків. То ж Ф. Прокопович поки що залишається правий — подільність матерії в принципі може бути нескінченною, хоча й специфічною (принцип квантування).
| + | |
| − | | + | |
| − | Ф. Прокопович працював над найважливішими фундаментальними філософськими, природознавчими, світоглядними проблемами — вченням про матерію, рух і спокій, світло, планети, зірки, Сонце, а також про природні процеси на Землі — землетруси, атмосферні явища. Можна з упевненістю говорити про визначні для того часу досягнення українського вченого на цій ниві, про велику історичну перспективу його ідей. І залишається тільки сумувати з приводу надто вузької відомості й непропрацьованості фахівцями до сьогодні надзвичайно багатої спадщини мислителя. Але, з іншого боку, далеко не все втрачено — нічого не заважає сучасним укладачам підручників та посібників з фізики, астрономії спиратися не тільки на праці відомих закордонних дослідників, але й згадати вітчизняних не менш видатних, але в силу історичних обставин, на жаль, менш відомих вчених.
| + | |
| − | | + | |
| − | '''Прокопович — автор теорії просвіченого абсолютизму'''
| + | |
| − | | + | |
| − | Ф.Прокопович був основним ідеологом реформ Петра І. Критичне вістря своєї теорії держави Ф.Прокопович спрямовує на князівсько-боярську опозицію процесу централізації держави і проти зверхності і автономії влади церкви стосовно держави. Створюючи свою теорію, Прокопович глибоко вивчає історію країни, спирається на ранньобуржуазні праці про державу і право Гоббса, Гроція,Пуффендорфа. Але при цьому він витворював свій оригінальний варіант теорії держави і державності. Ф.Прокопович пише ряд суспільно-політичних праць: «Слово о правде и чести царской», «Правда воли монаршей» та ін. де викладає основи ідеї міцної держави і застосовує їх безпосередньо до тогочасної Росії. По суті сам Ф.Прокопович і його теорія стають промотором реформ у цій країні і головною причиною її зміцнення. Без практичного застосування просвіченого абсолютизму за часів Петра І і продовження цієї політики після нього не було б тієї Росії яку ми знаємо.
| + | |
| − | | + | |
| − | Першим принципом, на якому базувалася теорія просвіченого абсолютизму Ф.Прокоповича, був принцип загальної (всенародної) користі: «Всяка верховна влада єдину свого встановлення причину кінцеву має — всенародну користь. Це лише знати народ мусить, що володар зобов'язаний його користю опікуватися, проте в справах опіки не народу, а єдиному Богові … підлягає». За Прокоповичем ця опіка царя включає добробут своїх підданих, їх повчання (духовне і світське навчання), державну безпеку. Феофан Прокопович приходить до висновку, що громадські та військові справи є головними в обов'язку царів.
| + | |
| − | | + | |
| − | Другий принцип теорії Ф.Прокоповича — принцип централізації, який був однозначно направлений проти залишків феодальної роздрібленості. Щодо можливих державних устроїв, то Прокопович, як і інші дослідники проблем держави, вважав основними його формами аристократію, демократію й монархію. Оригінальна особливість підходу Прокоповича полягала в тому, що він не ставив питання про те який з цих устроїв є найкращим, а про те «який тому або іншому народові найпотрібніший».
| + | |
| − | | + | |
| − | Ф.Прокопович пов'язує найкраще забезпечення народної користі з сильною державою, а сила держави вбачається ним у єдності й неподільності. З цих позицій Ф.Прокопович жорстко критикує унію і католицизм(як інструменти внутрішнього поділу народу), аристократичну олігархію, обгрунтовує необхідність підпорядкування церкви світській владі. Створення «Духовного регламенту», який набув чинності закону, й заснування Синоду — органу управління Російською православною церквою, який підпорядковувався світській владі, були практичним втіленням ідей Прокоповича.
| + | |
| − | | + | |
| − | '''Між наукою і теологією'''
| + | |
| − | | + | |
| − | Час Ф.Прокоповича — це час, коли активно йшло розмежування науки і теології. Ф. Прокопович виступає одночасно як провідний теолог і науковець свого часу. Безперечним фактом є те, що вміло використовуючи новомодне коперніканство й картезіанство (течія на основі вчення Р.Декарта) Ф.Прокопович робить спробу вдосконалити традиційну теологію, примирити науку і релігію. Йому належить ідея раціональної теології. Між Божим одкровенням, законами природи і розумом людини, вважав Ф.Прокопович, не повинно бути суперечностей, бо вони гармонійно пристосовані одне до одного своїм творцем. Однак, якщо між новими даними науки й езотеричним знанням все ж виявляться суперечності, то це означає, на думку мислителя, що висновки науки підлягають сумніву. Біблійні ж тексти треба тлумачити алегорично, відповідно до рівня уявлень і світосприймання сучасних людей. Не можна позбутися враження про те, що це думка нашого сучасника. Сьогодні теж є аналогічні спроби об'єднати здавалося б необ'єднуване — божественне і наукове. В цьому контексті Ф.Прокопович прочитується дуже по-сучасному.
| + | |
| − | | + | |
| − | Одночасно Ф.Прокопович блискуче показував невігластво схоластів, не боявся піддавати сумніву віками встановлені догмати, цінував науковий пошук, прагнення до наукової істини. Навіть Біблія не є для нього безперечним авторитетом. В курсі риторики і натурфілософії він говорить про суперечливі місця в Біблії, існуючі неточності.
| + | |
| − | Ф. Прокопович грунтовно досліджує питання об'єкта і суб'єкта пізнання, проблеми чуттєвості і мислення, методів пізнання.
| + | |
| | | | |
| | ===Інтернет ресурси проекту=== | | ===Інтернет ресурси проекту=== |
| Рядок 81: |
Рядок 16: |
| | # [http://www.nbuv.gov.ua/node/794| Феофан Прокопович – визначний діяч епохи бароко] | | # [http://www.nbuv.gov.ua/node/794| Феофан Прокопович – визначний діяч епохи бароко] |
| | | | |
| | + | [https://www.google.com.ua/bookmarks/ Коекція посилань Web 2.0] |
| | ===Додаткові матеріали проекту=== | | ===Додаткові матеріали проекту=== |
| | Хронологічна таблиця | | Хронологічна таблиця |
| Рядок 131: |
Рядок 67: |
| | [[Файл:Феофан_Прокопович,_висновки.ppt|міні]] | | [[Файл:Феофан_Прокопович,_висновки.ppt|міні]] |
| | Звіт у вигляді презентації. | | Звіт у вигляді презентації. |
| | + | |
| | + | [https://drive.google.com/open?id=0B_QLUQXh2erZVXU4ZlJiMEpRSWc Феофан Прокопович] |
Задум: донести до читачів та користувачів цікаву інформацію щодо життя та творчості Феофана Прокоповича
Мета: відшукати якнайбільше фактів та історичних джерел для досліждення життя Феофана Прокоповича
