Відмінності між версіями «Методичні рекомендації до заняття 7»

Поточна версія на 22:18, 16 січня 2015

Методичні рекомендації

до заняття 7 "Давні слов’яни ( ІІ ст. до н.е. – VІІ ст. н.е)". (2 год)

Блок питань, присвячених історії давніх слов’ян, має проаналізувати основні процеси розвитку слов’янського населення на території України. Оскільки в історіографії існує кілька теорій походження слов’ян: карпато-дунайська, вісло-дніпровська, вісло-одерська, дніпро-одерська, скіфо-сарматська, то важливим є встановлення характеру та інформативності різних видів історичних джерел.

Перші писемні свідчення про слов’ян знаходимо у Плінія Старшого, Тацита, Птоломея, Йордана, Прокопія Кесарійського, в Певтінгерових таблицях. Писемні джерела називають давніх слов’ян венедами, антами та склавінами, ареал розселення яких історики локалізують на території України. Тут же лінгвістами зафіксовано і значний пласт гідронімів та топонінів слов’янського походження.

Археологічні джерела свідчать, що на території України формування праслов’янського масиву почалося ще в епоху бронзи (білогрудівська, тшинецько-комарівська культури). У ранньому залізному віці предки слов’ян продовжують населяти лісостепову зону України, що входила до складу Скіфії. Деякі дослідники власне слов’янськими племенами вважають скіфів-орачів та скіфів-землеробів, відомих з опису Геродота.

В кінці І тис. до н.е. власне слов’янською визначається зарубинецька культура (ІІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.), носії якої ототожнюються із венедами. Під тиском сарматських племен, частина цього населення переселяється північніше, де формується слов’янська київська культура (ІІІ – V ст. н.е.). Давні слов’яни лісостепової зони українського правобережжя становили і частину поліетнічної черняхівської культури (ІІІ – IV ст. н.е.).

Характеризуючи давньослов’янські племена на території України кінця І тисяч. до н.е. – середини І тисяч. н.е. слід підкреслити близькість їх матеріальної культури та господарства, домінуючу роль в якому займало землеробство та присадибне скотарство. Також необхідно відзначити високий рівень ремісничого виробництва, що призвів у майбутньому до появи і зростання градів, налагодження розгалужених торгових зв’язків із сусідніми племенами. Особливе місце в духовному житті давніх слов’ян займала релігія – язичництво.

Еволюція суспільних відносин у давніх слов’ян йшла у напрямку розкладу родо-племінного ладу та формування перших протодержавних утворень, які зафіксовані в писемних джерелах під назвами „держава антів” та „держава Валінана”. Остання ототожнюється істориками з дулібським союзом племен, що мешкав на Волині. Висвітлюючи це питання, необхідно визначити ті нові політичні явища, які виникли в середовищі слов’янських племен: інститут спадкової царської влади, виділення військової аристократії тощо.

Особливу увагу слід приділити аналізу світоглядних засад слов’янського суспільства, ролі язичницької релігії в житті і побуті слов’янських племен.

Повернутися на сторінку Навчальний курс "Історія України (з найдавніших часів до середини XIII ст.)"