Відмінності між версіями «Текст до презентації "Антична література"»

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук
 
(не показано одну проміжну версію цього учасника)
Рядок 1: Рядок 1:
Антична література вабила і вабить до себе високими гуманістичними ідеалами, героїзмом, красою слова, вишуканістю форми. Вона - вічне цілюще, життєдайне джерело, певною мірою норма і приклад - еталон прекрасного, животворна сила, яка, будучи творчо засвоєна на національному грунті, завжди допомагала і допомагатиме нам будувати культуру сучасну і прийдешню.
+
Реферат на тему:
Література є відображенням людського життя. Появившись, вона в свою чергу діє в тому чи іншому напрямку на життя народу. Отже, щоб зрозуміти античну літературу, необхідно знати і розуміти життя тих народів, які її створили. Ці народи - древні греки і древні римлян.
+
“Антична література”
Грецька література написана старогрецькою мовою, яка складалася з діалектів - еолійського, іонійського, дорійського, Починаючи з ІІІ ст. до н.е. в лоні грецької літератури почала розвиватися  римська література, яка згодом злилася з нею в єдину греко-римську літературу - античну.
+
 
Родове суспільство послуговувалося своєрідною ідеологією - міфологією, яка була водночас і фантастичними релігійними уявленнями і спробами з допомогою багатих фантастикою міфів пізнати і пояснити навколишній світ, природу, її явища, нарешті саму людину у її зв'язках з природою та іншими людьми. Тому література, що виникла в умовах міфологічної ідеології, стає невід'ємною від міфології: Вона використовує міфологічні сюжети, образи, її тематика є теж міфологічною. Це є найголовнішою особливістю античної літератури.
+
 
Антична література - велике багатство жанрових форм і стилістичних засобів, яке згодом успішно засвоїли молоді європейські літератори. З античної літератури беруть свій початок майже всі відомі сьогодні жанри зберігаючи здебільшого і свої античні назви: епос, драма, мім, трагедія і багато інших.
+
 
Завдяки античній культурі і літературі в ХІV ст. почалася нова культурна епоха в Західній Європі - доба Відродження. Це було відродження інтересу до античності і первісного християнства. Сама назва означає "відродження античності". Виходячи з античного захоплення людиною, її красою, її здібностями, з християнського людинолюбства і віри і здатність до безмежного духовного збагачення і вдосконалення, гуманісти доби Відродження створили новий світогляд, який пролягає і утверджує людину як найдосконаліший, витвір Господа і природи, утверджує право людини на земне щастя і радощі, право досліджувати світ, розкривати його таємниці, право на вільну думку і пошук.
+
 
Під впливом античної літератури в Європі виникають нові національні літератури, що користуються уже не тільки латинською, а й живими національними мовами. Ці літератури запозичують з античної літератури та історії сюжети для своїх творів, поетичні образи, багатство поетичних фігур і тропів. Наприклад, Вільям Шекспір написав на сюжети античної історії міфології та літератури поеми "Лукреція" та "Венера і Адоніс", драми "Антоній і Клеопатра", "Коріолон". В інших творах Шекспіра часто зустрічаємо античні імена персонажів, образи з міфології та історії. Антична література покликала до життя такі художні напрями, як класицизм та просвітницький класицизм, для представників, яких антична література була взірцевою класикою, станом прекрасного. Французькі драматурги Корнель Мольєр переробляли твори Еврипіда і Пловта, використовували міфологічні сюжети, античні образи. Орієнтуючись на поетику Аристотеля і Горація, Нікола Буало виклав основні естетичні принципи і закони класицизму у віршованому трактаті "Мистецтво поетичне", який мав велике значення для розвитку європейських літератур.
+
 
У лоні просвітницького класицизму розвинувся так званий ваймарський класицизм, найяскравішими представниками якого були Гете і Шиллер. Войнаровські класи цисти розглядали античність як царство ідеальної краси і гармонії, як прекрасне людство, що уособлює "Чисту, людяність", мріями про гармонійну єдність особи і суспільства, вірили у виховну силу мистецтва, здатного сформувати гармонійно розвинену особистість, яка прагнутиме серед іншого і до ідеалу свободи. Яскравим прикладом звернення Гете до античності є гімн "Прометей", який написаний у формі монологу самого титана. Гете першим у європейській поезії відродив образ знаменитого титана давньогрецьких міфів. Він зробив його символом протесту проти змертвілих традицій та авторитетів, символом справжньої любові до людей. А як він сміливо кидає в обличчя Зевсу звинувачення у самозакоханості:
+
 
  ... Не знаю я мізерніших,
+
  Ніж ви, боги, у світі!
+
Антична культура — це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала підвалини європейської культури. "Античний" (від лат. antios) означає "давній". У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму з IX ст. до н. е. по V ст. н. е. Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що підготувало появу перших літературних творів, видатних пам'яток світового епосу — "Іліади" й "Одіссеї" (IX—VIII ст. до н.е.), в яких великий Гомер розповідає про події Троянської війни.
  Злиденний має харч
+
Поеми «Іліада» та «Одіссея» є найбільш ранніми, що дійшли до нас, літературними пам'ятками античності, їхній автором вважається сліпий поет Гомер.  
  Величність ваша:
+
Епос пояснює причину війни — зневага, яку син троянського царя Пріама Паріс наніс спартанському цареві Менелаю: Паріс викрав у нього дружину — прекрасну Єлену. За закликом Менелая та його могутнього брата, царя «рясно-златих» Мікен, Агамемнона, греки-ахейці і виступили проти Трої. А втім, відповідно до міфу, коріння війни було глибшим: незгода між ахейцями та троянцями була лише земним завершенням сварки між богами. Не запрошена на бенкет богів богиня ворожнечі Ерида з'явилася на ньому і у розпалі свята кинула на стіл яблуко з написом «найчарівнішій». Між трьома богинями: Герою, Афіною і Афродітою спалахнула суперечка через цей подарунок. Зевс доручив розсудити його цінителю жіночої краси Парісу. Яблуко дісталося Афродіті, яка стала покровителькою Паріса і Трої. А принижені Гера й Афіна встали на бік греків-ахейців.  
  Має дим жертовний
+
Відзначимо один суттєвий штрих: створюючи поему у рамках Троянської війни, Гомер зображує протистояння двох героїв — Ахіллеса та Гектора. Не приховуючи свій еллінський патріотизм, Гомер все ж таки віддає перевагу герою з ворожого табору — Гектору. Гектор — улюблене дитя Гомера, це символ людського благородства. Ахіллес знаходить задоволення у війні, Гектор же її ненавидить. Протиставлення героїв — це не тільки зіткнення людських темпераментів, а й двох стадій еволюції людства. Велич Ахіллеса висвітлюється відблисками пожежі приреченого світу — ахейського світу пограбунків та війн.  
  Та молитви дух.
+
Гектор — провісник світу міст, людських колективів, що відстоюють свою землю і своє право.
  Панує античний дух і в поемі "Фауст" - найвищому досягненні Гете. Самий сюжет цього твору своїми коренями сягає середньовічної античності.
+
Мить смерті — це й мить боротьби. Останній заклик Гектора — це заклик людини, яка породжує більш досконале людство, він звертає його до «людей майбутнього».  
  Навіть романтики, що виступали проти надмірного захоплення античністю і за зве6рнення до національного фольклору, не змогли обійтися без неї.
+
Давньогрецька культура подарувала нащадкам системи віршованих форм. Гомер та Гесіод писали уповільненим помірним шестистопником (гекзаметр) і виконувалися ці вірші під звуки флейти, а епічні — під звуки ліри (звідси — лірика), але вже двох- чи трискладовим стопом. Архілох почав використовувати хорей та ямб. Інший характер мала творчість поетеси Сафо (Сапфо) з острова
  Варто згадати хоч би "Прометея" Байрона та "Звільненого Прометея" Шеллі. А як щодо Фраческа Петрарки, який завойовував собі славу саме латино мовними поезіями, а не італійськими віршами.
+
Лесбос, її вірші — це поезія взаємного кохання, уклін культурі Афродіти. Сафо очолювала общину дівчат, «будинок служниць муз», школу жіночих божеств кохання, краси і культури. Тут складається ідеал жіночої краси та вміння жити у шлюбі. Кінцева мета всього — досягнення краси. Обличчя жінки повинно бути осяяним мерехтливим світлом, її очі — переповнені чарівності, похіть збуджує бажання. Поетична культура, яку Сафо прищеплювала своїми строфами та яку поширював хор дівчат, у Стародавній Греції мала назву «еротика» і була культурою кохання.  
  Згадаймо скільки авторів, серед яких і українець І.Котляревський, зверталися і, навіть, переробляли на свій лад "Енеїду" Вергілія.
+
Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської дум¬ки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'я¬заний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутово¬го жанру Геродонт (III ст. до н. е.).
  За час свого існування антична греко-римська і християнська літератури виробили неоціненні скарби, невмирущі духовні вартості, що лягли в основу всієї європейської культури і літератури. Прагнучи до широкого охоплення реального життя. відображаючи розмаїття соціально-історичної дійсності, змальовуючи людину в усій складності її зв'язків з природою та суспільством, грецька, римська та християнська літератури античності поставили проблеми, які залишаються і сьогодні вагомими і актуальними, не втрачають свого загальнолюдського значення. Ці літератури відкрили для людства невмирущі етичні цінності: добра, людяність і милосердя, любов до батьківщини, готовність до подвигу і самопожертви, мужність і незламність у боротьбі, велику віру в людину, в її безмежні здібності, її потяг до добра і здатність до вдосконалення, віру в силу поетичного слова, пісні, мистецтва. В античній літературі знаходимо багато прикладів величі людського духу, поетизації високих людських чеснот. Саме в цих вічних моральних, етичних вартостях і в боротьбі за високодуховну, морально досконалу людину полягає історичне і моральне значення античних греко римської і християнської літератури, це і є їх найціннішими скарбами.
+
Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської дум¬ки (Демокріт, Сократ).
  Чи не найкраще сказав про значення античності як невичерпної скарбниці. І невмирущого джерела європейської культури Іван Франко: "..З безмірно багатої греко-римської літератури лишилися лише нужденні відламки та шматочки", однак "навіть ті мізерні останки мали силу в ХV та ХVІ ст. Обновити європейську людність, двигнути її з варварства, попхнути до нового розвою і що вони й досі не перестала запліднювати нашого духу і творять непохитну основу нашої цивілізації
+
У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'я¬заний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутово¬го жанру Геродонт (III ст. до н. е.).
 +
Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і театр. Неоціненне значення поетичних творів Вергілія, Горація, Овідія, історичних праць Тіта Лівія, філо¬софії Лукреція, промов Цицерона, сатири Марціала.
 +
Плідно позначився вплив грецької культури на формуванні римської літератури. Крім авторів, які наслідували грецьким зразкам, виникає ряд оригінальних і самобутніх письменників. До них відноситься Тіт Макцій Плавт, який створював комедії. Це були перші національні римські комедії з яскравим римським гумором, соковитою латинською мовою. Гай Луцилій створив жанр сатири як невеликого викривального твору. Найбільш видатними поетами І ст. до н.е. були Тіт Лукрецій Кар та Гай Валерій Катулл. Публіцистична та мемуарна література цього часу представлена такими славетними іменами, як Марк Туллій Ціцсрон, Юлій Цезар, Саллюстій Крісп. Нарешті не можна не згадати одного з корифеїв римської літератури - Марка Теренція Варронга. Він створив велику енциклопедію з історичних, географічних та релігійних питань, трактат "Про сільське господарство", де питання землеробства викладені в гарній літературній формі. Його перу належать також багато граматичних, історичних, поетичних творів. Серед останніх славетні "Меніппови сатури" в 150 книгах.
 +
“Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Овідій, Горацій. Найвизначнішим твором видатного поета Марона Публія Вергілія вважається поема "Енеїда"- класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея - засновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським твором з відмінним поглядом на світ. Поет Квінт Горацій Флакк відомий як автор збірника віршів на злободенні й побутові теми "Еподи", сатир, ліричних віршів. Найславетнішим представником жанру любовної елегії, що виникла в "Золотий вік", був Публій Овідій Назон. Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. Овдій створює дві великі поеми "Метаморфози"(“Перетворення”) та “Фасти”. "Метаморфози" - епічна поема, поетичний переказ греко – римських міфів про перетворення людей у квіти, дерева, тварини.
 +
Визначне місце в літературі Стародавнього Риму займала міфологія.
 +
Міфологія Стародавнього Риму носила печатку формалізму і тверезої практичності: від богів чекали допомоги в конкретних справах і тому скрупульозно виконували встановлені обряди і приносили потрібні жертви.
 +
У відношенні до богів діяв принцип «я даю, щоб ти дав».  Римляни звертали велику увагу на зовнішню сторону релігії, на дріб'язкове виконання обрядів, а не на духовне злиття з божеством.
 +
Римська міфологія не збуджувала священного трепету,  екстазу,  що опановують віруючим.  От чому римська релігія при зовнішньому дуже суворому дотриманні усіх формальностей і обрядів мало торкалася почуття віруючих, породжувала незадоволеність.  З цим зв'язане проникнення іноземних, особливо східних,  культів,  що часто відрізняються містичним і оргіастиченим характером,  деякою таємничістю.
 +
Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство опановувало секретами ремесла, землеробства, осілого  життя, користування  вогнем – інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші  культурні  блага.  
 +
  Розмаїта й багата палітра образів давньоримської міфології. В багатьох міфах розповідається про народження богів – фантастичних істот, що уособлювали різні природні явища – грім, блискавку, вогонь, воду. В кожному природному явищі римляни, як і інші народи, вбачали надприродну силу, втілену в людській подобі.  
 +
  Стародавні римляни, як і інші давні народи, вважали: різні лиха, що їх зазнавали люди – хвороби, смерть, посуха, паводок, пожежа, - за кару богів, розгніваних якимись поганими вчинками людей. Вони вірили, що боги з висоти свої величі стежать за ними і оцінюють їхню поведінку, винагороджуючи шанобливих і караючи неслухняних.
 +
  Часто в римських міфах діють фантастичні істоти – чудовиська.
 +
  Неможливо переоцінити значення римської міфології для світової культури. Багато поколінь письменників і художників брали і беруть образи для своїх творів з римської міфології. Звичайно, Древня Греція виступає батьківщиною давньої міфології, і римська міфологія тісно переплетена з грецькими міфами, однак це аж ніяк не позбавляє її індивідуальності і яскравості, древньої довершеності і багатої уяви стародавніх римлян. 
 +
  Яку ж  роль  грали міфи і міфотворчість Стародавнього Риму в історії людського суспільства і людської культури?
 +
* Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину.
 +
* Вони у своєрідної, дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутньому людства.
 +
* Вони були каналом, по яких одне  покоління  передавало  іншому
 +
  накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага, знання.  
 +
 
 +
Використана література:
 +
 
 +
 
 +
1. Боннар А. Греческая цивилизация. – М., 1992.
 +
4. Древние цивилизации. – М., 1989.
 +
8. Історія світової культури. – К., 1993,
 +
9. Історія світової та української культури. – К., 2000

Поточна версія на 08:14, 5 грудня 2014

Реферат на тему: “Антична література”




Антична культура — це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала підвалини європейської культури. "Античний" (від лат. antios) означає "давній". У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму з IX ст. до н. е. по V ст. н. е. Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що підготувало появу перших літературних творів, видатних пам'яток світового епосу — "Іліади" й "Одіссеї" (IX—VIII ст. до н.е.), в яких великий Гомер розповідає про події Троянської війни. Поеми «Іліада» та «Одіссея» є найбільш ранніми, що дійшли до нас, літературними пам'ятками античності, їхній автором вважається сліпий поет Гомер. Епос пояснює причину війни — зневага, яку син троянського царя Пріама Паріс наніс спартанському цареві Менелаю: Паріс викрав у нього дружину — прекрасну Єлену. За закликом Менелая та його могутнього брата, царя «рясно-златих» Мікен, Агамемнона, греки-ахейці і виступили проти Трої. А втім, відповідно до міфу, коріння війни було глибшим: незгода між ахейцями та троянцями була лише земним завершенням сварки між богами. Не запрошена на бенкет богів богиня ворожнечі Ерида з'явилася на ньому і у розпалі свята кинула на стіл яблуко з написом «найчарівнішій». Між трьома богинями: Герою, Афіною і Афродітою спалахнула суперечка через цей подарунок. Зевс доручив розсудити його цінителю жіночої краси Парісу. Яблуко дісталося Афродіті, яка стала покровителькою Паріса і Трої. А принижені Гера й Афіна встали на бік греків-ахейців. Відзначимо один суттєвий штрих: створюючи поему у рамках Троянської війни, Гомер зображує протистояння двох героїв — Ахіллеса та Гектора. Не приховуючи свій еллінський патріотизм, Гомер все ж таки віддає перевагу герою з ворожого табору — Гектору. Гектор — улюблене дитя Гомера, це символ людського благородства. Ахіллес знаходить задоволення у війні, Гектор же її ненавидить. Протиставлення героїв — це не тільки зіткнення людських темпераментів, а й двох стадій еволюції людства. Велич Ахіллеса висвітлюється відблисками пожежі приреченого світу — ахейського світу пограбунків та війн. Гектор — провісник світу міст, людських колективів, що відстоюють свою землю і своє право. Мить смерті — це й мить боротьби. Останній заклик Гектора — це заклик людини, яка породжує більш досконале людство, він звертає його до «людей майбутнього». Давньогрецька культура подарувала нащадкам системи віршованих форм. Гомер та Гесіод писали уповільненим помірним шестистопником (гекзаметр) і виконувалися ці вірші під звуки флейти, а епічні — під звуки ліри (звідси — лірика), але вже двох- чи трискладовим стопом. Архілох почав використовувати хорей та ямб. Інший характер мала творчість поетеси Сафо (Сапфо) з острова Лесбос, її вірші — це поезія взаємного кохання, уклін культурі Афродіти. Сафо очолювала общину дівчат, «будинок служниць муз», школу жіночих божеств кохання, краси і культури. Тут складається ідеал жіночої краси та вміння жити у шлюбі. Кінцева мета всього — досягнення краси. Обличчя жінки повинно бути осяяним мерехтливим світлом, її очі — переповнені чарівності, похіть збуджує бажання. Поетична культура, яку Сафо прищеплювала своїми строфами та яку поширював хор дівчат, у Стародавній Греції мала назву «еротика» і була культурою кохання. Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської дум¬ки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'я¬заний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутово¬го жанру Геродонт (III ст. до н. е.). Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської дум¬ки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'я¬заний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутово¬го жанру Геродонт (III ст. до н. е.). Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і театр. Неоціненне значення поетичних творів Вергілія, Горація, Овідія, історичних праць Тіта Лівія, філо¬софії Лукреція, промов Цицерона, сатири Марціала. Плідно позначився вплив грецької культури на формуванні римської літератури. Крім авторів, які наслідували грецьким зразкам, виникає ряд оригінальних і самобутніх письменників. До них відноситься Тіт Макцій Плавт, який створював комедії. Це були перші національні римські комедії з яскравим римським гумором, соковитою латинською мовою. Гай Луцилій створив жанр сатири як невеликого викривального твору. Найбільш видатними поетами І ст. до н.е. були Тіт Лукрецій Кар та Гай Валерій Катулл. Публіцистична та мемуарна література цього часу представлена такими славетними іменами, як Марк Туллій Ціцсрон, Юлій Цезар, Саллюстій Крісп. Нарешті не можна не згадати одного з корифеїв римської літератури - Марка Теренція Варронга. Він створив велику енциклопедію з історичних, географічних та релігійних питань, трактат "Про сільське господарство", де питання землеробства викладені в гарній літературній формі. Його перу належать також багато граматичних, історичних, поетичних творів. Серед останніх славетні "Меніппови сатури" в 150 книгах. “Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Овідій, Горацій. Найвизначнішим твором видатного поета Марона Публія Вергілія вважається поема "Енеїда"- класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея - засновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським твором з відмінним поглядом на світ. Поет Квінт Горацій Флакк відомий як автор збірника віршів на злободенні й побутові теми "Еподи", сатир, ліричних віршів. Найславетнішим представником жанру любовної елегії, що виникла в "Золотий вік", був Публій Овідій Назон. Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. Овдій створює дві великі поеми "Метаморфози"(“Перетворення”) та “Фасти”. "Метаморфози" - епічна поема, поетичний переказ греко – римських міфів про перетворення людей у квіти, дерева, тварини. Визначне місце в літературі Стародавнього Риму займала міфологія. Міфологія Стародавнього Риму носила печатку формалізму і тверезої практичності: від богів чекали допомоги в конкретних справах і тому скрупульозно виконували встановлені обряди і приносили потрібні жертви. У відношенні до богів діяв принцип «я даю, щоб ти дав». Римляни звертали велику увагу на зовнішню сторону релігії, на дріб'язкове виконання обрядів, а не на духовне злиття з божеством. Римська міфологія не збуджувала священного трепету, екстазу, що опановують віруючим. От чому римська релігія при зовнішньому дуже суворому дотриманні усіх формальностей і обрядів мало торкалася почуття віруючих, породжувала незадоволеність. З цим зв'язане проникнення іноземних, особливо східних, культів, що часто відрізняються містичним і оргіастиченим характером, деякою таємничістю.

Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство опановувало секретами ремесла, землеробства, осілого  життя, користування  вогнем – інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші  культурні  блага. 
 Розмаїта й багата палітра образів давньоримської міфології. В багатьох міфах розповідається про народження богів – фантастичних істот, що уособлювали різні природні явища – грім, блискавку, вогонь, воду. В кожному природному явищі римляни, як і інші народи, вбачали надприродну силу, втілену в людській подобі. 
 Стародавні римляни, як і інші давні народи, вважали: різні лиха, що їх зазнавали люди – хвороби, смерть, посуха, паводок, пожежа, - за кару богів, розгніваних якимись поганими вчинками людей. Вони вірили, що боги з висоти свої величі стежать за ними і оцінюють їхню поведінку, винагороджуючи шанобливих і караючи неслухняних. 
 Часто в римських міфах діють фантастичні істоти – чудовиська. 
  Неможливо переоцінити значення римської міфології для світової культури. Багато поколінь письменників і художників брали і беруть образи для своїх творів з римської міфології. Звичайно, Древня Греція виступає батьківщиною давньої міфології, і римська міфологія тісно переплетена з грецькими міфами, однак це аж ніяк не позбавляє її індивідуальності і яскравості, древньої довершеності і багатої уяви стародавніх римлян.  
 Яку ж  роль  грали міфи і міфотворчість Стародавнього Риму в історії людського суспільства і людської культури?
  • Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину.
  • Вони у своєрідної, дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутньому людства.
  • Вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому
 накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага, знання. 

Використана література:


1. Боннар А. Греческая цивилизация. – М., 1992. 4. Древние цивилизации. – М., 1989. 8. Історія світової культури. – К., 1993, 9. Історія світової та української культури. – К., 2000