Відмінності між версіями «Текст до презентації "Антична література"»
| (не показані 3 проміжні версії цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | Реферат на тему: | |
| − | + | “Антична література” | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | Антична культура — це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала підвалини європейської культури. "Античний" (від лат. antios) означає "давній". У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму з IX ст. до н. е. по V ст. н. е. Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що підготувало появу перших літературних творів, видатних пам'яток світового епосу — "Іліади" й "Одіссеї" (IX—VIII ст. до н.е.), в яких великий Гомер розповідає про події Троянської війни. | |
| − | + | Поеми «Іліада» та «Одіссея» є найбільш ранніми, що дійшли до нас, літературними пам'ятками античності, їхній автором вважається сліпий поет Гомер. | |
| − | + | Епос пояснює причину війни — зневага, яку син троянського царя Пріама Паріс наніс спартанському цареві Менелаю: Паріс викрав у нього дружину — прекрасну Єлену. За закликом Менелая та його могутнього брата, царя «рясно-златих» Мікен, Агамемнона, греки-ахейці і виступили проти Трої. А втім, відповідно до міфу, коріння війни було глибшим: незгода між ахейцями та троянцями була лише земним завершенням сварки між богами. Не запрошена на бенкет богів богиня ворожнечі Ерида з'явилася на ньому і у розпалі свята кинула на стіл яблуко з написом «найчарівнішій». Між трьома богинями: Герою, Афіною і Афродітою спалахнула суперечка через цей подарунок. Зевс доручив розсудити його цінителю жіночої краси Парісу. Яблуко дісталося Афродіті, яка стала покровителькою Паріса і Трої. А принижені Гера й Афіна встали на бік греків-ахейців. | |
| − | + | Відзначимо один суттєвий штрих: створюючи поему у рамках Троянської війни, Гомер зображує протистояння двох героїв — Ахіллеса та Гектора. Не приховуючи свій еллінський патріотизм, Гомер все ж таки віддає перевагу герою з ворожого табору — Гектору. Гектор — улюблене дитя Гомера, це символ людського благородства. Ахіллес знаходить задоволення у війні, Гектор же її ненавидить. Протиставлення героїв — це не тільки зіткнення людських темпераментів, а й двох стадій еволюції людства. Велич Ахіллеса висвітлюється відблисками пожежі приреченого світу — ахейського світу пограбунків та війн. | |
| − | + | Гектор — провісник світу міст, людських колективів, що відстоюють свою землю і своє право. | |
| − | + | Мить смерті — це й мить боротьби. Останній заклик Гектора — це заклик людини, яка породжує більш досконале людство, він звертає його до «людей майбутнього». | |
| − | + | Давньогрецька культура подарувала нащадкам системи віршованих форм. Гомер та Гесіод писали уповільненим помірним шестистопником (гекзаметр) і виконувалися ці вірші під звуки флейти, а епічні — під звуки ліри (звідси — лірика), але вже двох- чи трискладовим стопом. Архілох почав використовувати хорей та ямб. Інший характер мала творчість поетеси Сафо (Сапфо) з острова | |
| − | + | Лесбос, її вірші — це поезія взаємного кохання, уклін культурі Афродіти. Сафо очолювала общину дівчат, «будинок служниць муз», школу жіночих божеств кохання, краси і культури. Тут складається ідеал жіночої краси та вміння жити у шлюбі. Кінцева мета всього — досягнення краси. Обличчя жінки повинно бути осяяним мерехтливим світлом, її очі — переповнені чарівності, похіть збуджує бажання. Поетична культура, яку Сафо прищеплювала своїми строфами та яку поширював хор дівчат, у Стародавній Греції мала назву «еротика» і була культурою кохання. | |
| − | + | Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської дум¬ки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'я¬заний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутово¬го жанру Геродонт (III ст. до н. е.). | |
| − | + | Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської дум¬ки (Демокріт, Сократ). | |
| − | + | У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'я¬заний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутово¬го жанру Геродонт (III ст. до н. е.). | |
| − | + | Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і театр. Неоціненне значення поетичних творів Вергілія, Горація, Овідія, історичних праць Тіта Лівія, філо¬софії Лукреція, промов Цицерона, сатири Марціала. | |
| + | Плідно позначився вплив грецької культури на формуванні римської літератури. Крім авторів, які наслідували грецьким зразкам, виникає ряд оригінальних і самобутніх письменників. До них відноситься Тіт Макцій Плавт, який створював комедії. Це були перші національні римські комедії з яскравим римським гумором, соковитою латинською мовою. Гай Луцилій створив жанр сатири як невеликого викривального твору. Найбільш видатними поетами І ст. до н.е. були Тіт Лукрецій Кар та Гай Валерій Катулл. Публіцистична та мемуарна література цього часу представлена такими славетними іменами, як Марк Туллій Ціцсрон, Юлій Цезар, Саллюстій Крісп. Нарешті не можна не згадати одного з корифеїв римської літератури - Марка Теренція Варронга. Він створив велику енциклопедію з історичних, географічних та релігійних питань, трактат "Про сільське господарство", де питання землеробства викладені в гарній літературній формі. Його перу належать також багато граматичних, історичних, поетичних творів. Серед останніх славетні "Меніппови сатури" в 150 книгах. | ||
| + | “Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Овідій, Горацій. Найвизначнішим твором видатного поета Марона Публія Вергілія вважається поема "Енеїда"- класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея - засновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським твором з відмінним поглядом на світ. Поет Квінт Горацій Флакк відомий як автор збірника віршів на злободенні й побутові теми "Еподи", сатир, ліричних віршів. Найславетнішим представником жанру любовної елегії, що виникла в "Золотий вік", був Публій Овідій Назон. Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. Овдій створює дві великі поеми "Метаморфози"(“Перетворення”) та “Фасти”. "Метаморфози" - епічна поема, поетичний переказ греко – римських міфів про перетворення людей у квіти, дерева, тварини. | ||
| + | Визначне місце в літературі Стародавнього Риму займала міфологія. | ||
| + | Міфологія Стародавнього Риму носила печатку формалізму і тверезої практичності: від богів чекали допомоги в конкретних справах і тому скрупульозно виконували встановлені обряди і приносили потрібні жертви. | ||
| + | У відношенні до богів діяв принцип «я даю, щоб ти дав». Римляни звертали велику увагу на зовнішню сторону релігії, на дріб'язкове виконання обрядів, а не на духовне злиття з божеством. | ||
| + | Римська міфологія не збуджувала священного трепету, екстазу, що опановують віруючим. От чому римська релігія при зовнішньому дуже суворому дотриманні усіх формальностей і обрядів мало торкалася почуття віруючих, породжувала незадоволеність. З цим зв'язане проникнення іноземних, особливо східних, культів, що часто відрізняються містичним і оргіастиченим характером, деякою таємничістю. | ||
| + | Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство опановувало секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем – інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні блага. | ||
| + | Розмаїта й багата палітра образів давньоримської міфології. В багатьох міфах розповідається про народження богів – фантастичних істот, що уособлювали різні природні явища – грім, блискавку, вогонь, воду. В кожному природному явищі римляни, як і інші народи, вбачали надприродну силу, втілену в людській подобі. | ||
| + | Стародавні римляни, як і інші давні народи, вважали: різні лиха, що їх зазнавали люди – хвороби, смерть, посуха, паводок, пожежа, - за кару богів, розгніваних якимись поганими вчинками людей. Вони вірили, що боги з висоти свої величі стежать за ними і оцінюють їхню поведінку, винагороджуючи шанобливих і караючи неслухняних. | ||
| + | Часто в римських міфах діють фантастичні істоти – чудовиська. | ||
| + | Неможливо переоцінити значення римської міфології для світової культури. Багато поколінь письменників і художників брали і беруть образи для своїх творів з римської міфології. Звичайно, Древня Греція виступає батьківщиною давньої міфології, і римська міфологія тісно переплетена з грецькими міфами, однак це аж ніяк не позбавляє її індивідуальності і яскравості, древньої довершеності і багатої уяви стародавніх римлян. | ||
| + | Яку ж роль грали міфи і міфотворчість Стародавнього Риму в історії людського суспільства і людської культури? | ||
| + | * Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину. | ||
| + | * Вони у своєрідної, дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутньому людства. | ||
| + | * Вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому | ||
| + | накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага, знання. | ||
| + | |||
| + | Використана література: | ||
| + | |||
| + | |||
| + | 1. Боннар А. Греческая цивилизация. – М., 1992. | ||
| + | 4. Древние цивилизации. – М., 1989. | ||
| + | 8. Історія світової культури. – К., 1993, | ||
| + | 9. Історія світової та української культури. – К., 2000 | ||
Поточна версія на 08:14, 5 грудня 2014
Реферат на тему: “Антична література”
Антична культура — це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала підвалини європейської культури. "Античний" (від лат. antios) означає "давній". У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму з IX ст. до н. е. по V ст. н. е. Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що підготувало появу перших літературних творів, видатних пам'яток світового епосу — "Іліади" й "Одіссеї" (IX—VIII ст. до н.е.), в яких великий Гомер розповідає про події Троянської війни. Поеми «Іліада» та «Одіссея» є найбільш ранніми, що дійшли до нас, літературними пам'ятками античності, їхній автором вважається сліпий поет Гомер. Епос пояснює причину війни — зневага, яку син троянського царя Пріама Паріс наніс спартанському цареві Менелаю: Паріс викрав у нього дружину — прекрасну Єлену. За закликом Менелая та його могутнього брата, царя «рясно-златих» Мікен, Агамемнона, греки-ахейці і виступили проти Трої. А втім, відповідно до міфу, коріння війни було глибшим: незгода між ахейцями та троянцями була лише земним завершенням сварки між богами. Не запрошена на бенкет богів богиня ворожнечі Ерида з'явилася на ньому і у розпалі свята кинула на стіл яблуко з написом «найчарівнішій». Між трьома богинями: Герою, Афіною і Афродітою спалахнула суперечка через цей подарунок. Зевс доручив розсудити його цінителю жіночої краси Парісу. Яблуко дісталося Афродіті, яка стала покровителькою Паріса і Трої. А принижені Гера й Афіна встали на бік греків-ахейців. Відзначимо один суттєвий штрих: створюючи поему у рамках Троянської війни, Гомер зображує протистояння двох героїв — Ахіллеса та Гектора. Не приховуючи свій еллінський патріотизм, Гомер все ж таки віддає перевагу герою з ворожого табору — Гектору. Гектор — улюблене дитя Гомера, це символ людського благородства. Ахіллес знаходить задоволення у війні, Гектор же її ненавидить. Протиставлення героїв — це не тільки зіткнення людських темпераментів, а й двох стадій еволюції людства. Велич Ахіллеса висвітлюється відблисками пожежі приреченого світу — ахейського світу пограбунків та війн. Гектор — провісник світу міст, людських колективів, що відстоюють свою землю і своє право. Мить смерті — це й мить боротьби. Останній заклик Гектора — це заклик людини, яка породжує більш досконале людство, він звертає його до «людей майбутнього». Давньогрецька культура подарувала нащадкам системи віршованих форм. Гомер та Гесіод писали уповільненим помірним шестистопником (гекзаметр) і виконувалися ці вірші під звуки флейти, а епічні — під звуки ліри (звідси — лірика), але вже двох- чи трискладовим стопом. Архілох почав використовувати хорей та ямб. Інший характер мала творчість поетеси Сафо (Сапфо) з острова Лесбос, її вірші — це поезія взаємного кохання, уклін культурі Афродіти. Сафо очолювала общину дівчат, «будинок служниць муз», школу жіночих божеств кохання, краси і культури. Тут складається ідеал жіночої краси та вміння жити у шлюбі. Кінцева мета всього — досягнення краси. Обличчя жінки повинно бути осяяним мерехтливим світлом, її очі — переповнені чарівності, похіть збуджує бажання. Поетична культура, яку Сафо прищеплювала своїми строфами та яку поширював хор дівчат, у Стародавній Греції мала назву «еротика» і була культурою кохання. Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської дум¬ки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'я¬заний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутово¬го жанру Геродонт (III ст. до н. е.). Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської дум¬ки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'я¬заний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутово¬го жанру Геродонт (III ст. до н. е.). Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і театр. Неоціненне значення поетичних творів Вергілія, Горація, Овідія, історичних праць Тіта Лівія, філо¬софії Лукреція, промов Цицерона, сатири Марціала. Плідно позначився вплив грецької культури на формуванні римської літератури. Крім авторів, які наслідували грецьким зразкам, виникає ряд оригінальних і самобутніх письменників. До них відноситься Тіт Макцій Плавт, який створював комедії. Це були перші національні римські комедії з яскравим римським гумором, соковитою латинською мовою. Гай Луцилій створив жанр сатири як невеликого викривального твору. Найбільш видатними поетами І ст. до н.е. були Тіт Лукрецій Кар та Гай Валерій Катулл. Публіцистична та мемуарна література цього часу представлена такими славетними іменами, як Марк Туллій Ціцсрон, Юлій Цезар, Саллюстій Крісп. Нарешті не можна не згадати одного з корифеїв римської літератури - Марка Теренція Варронга. Він створив велику енциклопедію з історичних, географічних та релігійних питань, трактат "Про сільське господарство", де питання землеробства викладені в гарній літературній формі. Його перу належать також багато граматичних, історичних, поетичних творів. Серед останніх славетні "Меніппови сатури" в 150 книгах. “Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Овідій, Горацій. Найвизначнішим твором видатного поета Марона Публія Вергілія вважається поема "Енеїда"- класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея - засновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським твором з відмінним поглядом на світ. Поет Квінт Горацій Флакк відомий як автор збірника віршів на злободенні й побутові теми "Еподи", сатир, ліричних віршів. Найславетнішим представником жанру любовної елегії, що виникла в "Золотий вік", був Публій Овідій Назон. Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. Овдій створює дві великі поеми "Метаморфози"(“Перетворення”) та “Фасти”. "Метаморфози" - епічна поема, поетичний переказ греко – римських міфів про перетворення людей у квіти, дерева, тварини. Визначне місце в літературі Стародавнього Риму займала міфологія. Міфологія Стародавнього Риму носила печатку формалізму і тверезої практичності: від богів чекали допомоги в конкретних справах і тому скрупульозно виконували встановлені обряди і приносили потрібні жертви. У відношенні до богів діяв принцип «я даю, щоб ти дав». Римляни звертали велику увагу на зовнішню сторону релігії, на дріб'язкове виконання обрядів, а не на духовне злиття з божеством. Римська міфологія не збуджувала священного трепету, екстазу, що опановують віруючим. От чому римська релігія при зовнішньому дуже суворому дотриманні усіх формальностей і обрядів мало торкалася почуття віруючих, породжувала незадоволеність. З цим зв'язане проникнення іноземних, особливо східних, культів, що часто відрізняються містичним і оргіастиченим характером, деякою таємничістю.
Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство опановувало секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем – інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні блага. Розмаїта й багата палітра образів давньоримської міфології. В багатьох міфах розповідається про народження богів – фантастичних істот, що уособлювали різні природні явища – грім, блискавку, вогонь, воду. В кожному природному явищі римляни, як і інші народи, вбачали надприродну силу, втілену в людській подобі. Стародавні римляни, як і інші давні народи, вважали: різні лиха, що їх зазнавали люди – хвороби, смерть, посуха, паводок, пожежа, - за кару богів, розгніваних якимись поганими вчинками людей. Вони вірили, що боги з висоти свої величі стежать за ними і оцінюють їхню поведінку, винагороджуючи шанобливих і караючи неслухняних. Часто в римських міфах діють фантастичні істоти – чудовиська. Неможливо переоцінити значення римської міфології для світової культури. Багато поколінь письменників і художників брали і беруть образи для своїх творів з римської міфології. Звичайно, Древня Греція виступає батьківщиною давньої міфології, і римська міфологія тісно переплетена з грецькими міфами, однак це аж ніяк не позбавляє її індивідуальності і яскравості, древньої довершеності і багатої уяви стародавніх римлян. Яку ж роль грали міфи і міфотворчість Стародавнього Риму в історії людського суспільства і людської культури?
- Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину.
- Вони у своєрідної, дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутньому людства.
- Вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому
накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага, знання.
Використана література:
1. Боннар А. Греческая цивилизация. – М., 1992.
4. Древние цивилизации. – М., 1989.
8. Історія світової культури. – К., 1993,
9. Історія світової та української культури. – К., 2000
