Відмінності між версіями «Проект з "ОІТ і зарубіжної літератури": "Загальна характеристика епохи VІ-V ст. до н.е." - № 210 ФІП, Вільямс, 2014.»

Поточна версія на 04:14, 14 листопада 2014

Загальна характеристика епохи VІ-V ст. до н.е. Народження театрального мистецтва. Значення слів “трагедія”, “комедія”

Якщо є додайте логотип проекту

Ідея проекту

Розповісти про витоки грецького театру та його основні моменти

Автор проекту

Вільямс Влад

Матеріали проекту

1. Походження давньогрецького театру

Давньогрецький театр виник з сільських святкувань на честь бога Діоніса. Спочатку Діоніс вважався богом продуктивної сили природи, і греки зображали його у вигляді козла або бика. Проте пізніше, коли населення стародавньої Греції познайомилося з обробітком виноградників, Діоніс став богом виноробства, а потім і богом поезії і театру. Кілька разів на рік відбувалися святкування, присвячені Діонісу, на яких співали дифірамби (хвалебні пісні). На цих святкуваннях виступали і ряджені, котрі складали свиту Діоніса. Учасники мазали особу винною гущавиною, надягали маски і козлині шкури. Разом з урочистими і сумними, виспівували веселі, а часто і непристойні пісні. Урочиста частина свята дала народження трагедії, весела і жартівлива – комедії.

Трагедія, за свідченням Аристотеля, веде свій початок від заспівувачів дифірамба, а комедія – від заспівувачів фалічних пісень. Ці заспівувачі, відповідаючи на питання хору, могли розказати про які-небудь події з життя бога і спонукати хор до співу. До цієї розповіді домішувалися елементи акторської гри, і міф як би оживав перед учасниками свята. Проливають світло на походження грецької драми і самі слова трагедія і комедія. Слово трагедія походить від двох грецьких слів: трагос – козел і оді – пісня, тобто пісня козлів, оскільки супутниками Діоніса були сатири, козлоногі істоти, що прославляли подвиги і страждання бога. Слово комедія теж походило від двох грецьких слів комос і оді. Слово комос позначало хід підвипилого натовпу ряджених, що обсипали один одного жартами і насмішками на сільському святі на честь Діоніса. Отже, слово комедія позначає пісню комоса. Ґрунтом Давньогрецького мистецтва вважають міфологію. В ході розвитку грецької трагедії до її сюжетів, окрім міфів про Діоніса, ввійшли розповіді про долі героїв старовини – Едіпа, Агамемнона, Геракла і Фесея, і інших. Таким чином, грецька драматургія запозичила свої сюжети з міфології. Це пояснюється характером грецької міфології – її глибокої художньої виразності. Міфологія греків виросла з прагнення пояснити навколишній світ, і була тісно пов’язана з релігією. Грецька трагедія цілком ґрунтується на міфології. Але крізь міфологічну оболонку драматург відображав в трагедії сучасне суспільне життя, виказував свої політичні, філософські і етичні переконання. Використання міфології робило трагедію надзвичайно дохідливою. У кожній п’єсі глядач зустрічав вже знайомих йому осіб і події, і міг вільніше стежити за тим, як ці міфи переробляла творча фантазія драматурга.

За свідченням самих греків, трагедія вже в другій половині VI ст. до н.е. досягла значного розвитку, використавши багату спадщину епосу і лірики. Посиленню дієвої сторони трагедії дуже сприяло нововведення трагіка Феспіда. Він виділив з хору особливого виконавця – актора. Феспід був першим афінським трагічним поетом. Перша постановка його трагедії відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій. Цей рік за традицією прийнято вважати роком народження світового театру. Ранні грецькі трагедії нагадували, швидше за все, ліричні кантати і майже суцільно складалися з пісень хору і актора. Твори ранніх грецьких трагіків до наших днів не дійшли. В змісті комедії, так само як і в трагедії, з перших же днів її існування до релігійних мотивів домішувалися житейські, які надалі займали все більше і більше місця і врешті-решт стали переважаючими, або навіть єдиними, хоча в цілому комедія, як і раніше, вважалася присвяченою Діонісу. Учасники комоса стали розігрувати і маленькі комічні сценки: викрадення злодіями їстівних запасів і вина, і інші сценки. До жартів, пісень і невеликих сценок вже у той час домішувалися елементи соціальної сатири. З’явилась з аттичного комоса і стародавня аттична комедія (V ст. до н.е.), яка була політичною за своїм змістом. Вона постійно піднімала питання політичного устрою, діяльності окремих установ Афінської республіки, її зовнішньої політики, війни, миру і т.п. Така комедія існувала в умовах афінської рабовласницької демократії. Свого вищого виразу театральне мистецтво V ст. до н.е. досягло у творчості трьох великих трагіків – Есхіла, Софокла, Еврипіда – і комедіографа Аристофана. Одночасно з ними писали й інші драматурги, але до наших днів дійшли тільки невеликі уривки їх творів, а іноді і лише ім’я того або іншого поета.

2. Організація театральних вистав

Театр в Греції був державною установою, і організацію театральних вистав брала на себе сама держава, призначаючи для цієї мети спеціальних людей. Драми ставили на трьох святах на честь Діоніса: Малих або Сільських Діонісіях (в грудні – січні); Ленеях (в січні – лютому); Великих або Міських Діонісіях (в березні – квітні). Драматичні вистави проходили як змагання драматургів. В них брали участь три трагічних і комічних поета. Кожний з трагіків повинен був представить по чотири п’єси: три трагедії і одну сатирову драму (це весела п’єса на міфологічний сюжет з хором, що складається з сатирів). Три трагедії, пов’язані єдністю сюжету, складали трилогію, після неї і ставили сатирову драму. Трилогія і сатирова драма складали тетралогію. Змагання продовжувалися три дні. Щодня з ранку грали три трагедії і одну сатирову драму. Надвечір виконували комедію одного з комічних поетів, що брали участь в змаганні. Драматурги одержували хор від архонта, але всі витрати, пов’язані з навчанням хору, брали на себе багаті співгромадяни (хорег). Хорег повинен був організувати хор на свої гроші, виготовити для нього костюми. Для драматичних змагань було необхідно шість хорегів: три – для тетралогій і три – комедій. В хореги обирали любителів театру, недостачі яких в ту епоху не відчували. На початку драматурги самі писали музику і самі навчали хор, але вже дуже скоро їм довелося звернутися за допомогою до спеціальних вчителів. Виконання обов’язку хорега і участь в трагічному хорі було справою вельми шановною. Вважалося, що хореги, актори і члени хору знаходяться під особливим заступництвом божества. Всі вони на час підготовки до драматургічних змагань звільнялися навіть від військової служби. Судили на змаганні особливі виборні особи. Для драматургів, що перемогли, було встановлено три нагороди. Драматург, що зайняв на змаганні третє місце, вважався потерпілим поразку. Окрім гонорару, драматург одержував від держави як нагороду вінок із плюща. На долю хорегів, які готували хор для драматургів, що перемогли, випадала велика честь. Такий хорег мав право спорудити пам’ятник в ознаменування своєї перемоги. На цьому пам’ятнику писали час вистави, ім’я драматурга, що переміг, назву його п’єси, а також ім’я хорега. Результати змагань заносилися до дидаскала, який зберігався в державному архіві Афін.

3. Актори і маски

За переказами, Феспід сам був єдиним актором в своїх трагедіях. Партія актора чергувалася з піснями хору і складала всю п’єсу. Незабаром після Феспіда Есхіл ввів девтерагоніста, а молодший сучасник Есхіла Софокл – тритагоніста. Основні ролі виконував в драмі протагоніст. Завдяки тісному зв’язку грецького театру з культом Діоніса актори в Греції були вельми шанованими людьми і займали високе суспільне становище. Актором міг бути тільки вільнонароджений. Вони, як і драматурги, могли брати діяльну участь в житті Греції. Їх могли обирати на вищі державні посади в Афінах і відправляти як послів до інших держав. Переможцями на драматичних змаганнях спочатку визнавалися тільки хорег і драматург. Але, починаючи з другої половини V ст. до н.е. в театральних змаганнях брали участь і протагоністи. В грецькій драмі число акторів не перевищувало трьох чоловік, таким чином одному і тому ж актору в перебігу п’єси доводилося грати по декілька ролей. Якщо в п’єсах були німі ролі, їх грали статисти. Жіночі ролі завжди виконувалися чоловіками. Трагічні і комедійні актори повинні були вміти не тільки добре декламувати вірші, але і володіти вокальною майстерністю, оскільки в найбільш патетичних місцях драми актори виконували арії. Шляхом постійних вправ грецькі актори виробляли в себе силу, звучність і виразність голосу, бездоганність дикції і доводили до великої досконалості мистецтво співу. Але окрім цього, грецький актор повинен був володіти мистецтвом танцю і мистецтвом руху взагалі в найширшому значенні цього слова. Тому грецькому актору необхідно було багато працювати над гнучкістю і виразністю тіла. Актори носили маски, так що міміка з гри була виключена. Таким чином грецькі актори повинні були працювати більше над мистецтвом руху і жесту.

Маски прийшли в грецький театр внаслідок відвічного зв’язку останнього з культом Діоніса. Жрець, що зображав божество, завжди виступав у масці. Проте в театрі класичного періоду маски вже не мали культового значення. Зате вони відповідала задачам грецького театру створювати крупні узагальнені образи. Так, наприклад, характер або сьогохвилинний настрій дійової особи визначався маскою, яку надягав на обличчя актор: регочуча, скорботна, втихомирена. Вони змінювалися щоразу, як тільки виконавець переходив відповідно від веселощів до смутку, від жалю – до спокійного розташування духу. Крім того, певне значення мало і забарвлення маски: наприклад, по багряному її кольору глядачі впізнавали дратівливу людину, по жовтому – людину хитру і підступну. Виконання жіночих ролей чоловіками викликало необхідність використання маски. Вживання маски обумовлювалося також розмірами грецького театру. Без маски обличчя акторів були б погано видними глядачам із останніх рядів. Маски робилися з дерева або полотна, в останньому випадку полотно натягувалося на каркас, покривалося гіпсом і розфарбовувалося. Маски закривали не тільки обличчя, але й всю голову, так що зачіска була закріплена на масці, до якої, в разі потреби, прикріплялася так само і борода. В трагічній масці звичайно робили виступ над лобом, щоб збільшити зріст актора. В стародавній комедії більша частина масок повинна викликати сміх, звідси й їх карикатурний і гротесковий характер. Окрім вигаданих персонажів, поети стародавньої комедії виводили на сцену і своїх сучасників. Маска в таких випадках була зазвичай шаржованим портретом. Костюм трагічних акторів був деякою видозміною пишного одягу, який носили жерці Діоніса під час виконання релігійних церемоній. Театральний хітон мав довгі рукави і спускався аж до п’ят. Плащі були, в основному, двох видів: гілматій і хламида.

Окремі персонажі вдягались у спеціальний одяг. На театральних хітонах і плащах вишивалися різні, нерідко складні малюнки – квіти, пальми, зірки, спіралі, арабески, а також фігури людей і тварин. Колір на одязі мав теж певне значення: ролі щасливців виконувалися в одіянні з жовтою або червоною смугою, а сині або зелені смуги відзначали невдах. Взуття трагічного актора називалося котурнами. Сценічні котурни мали товсті, що складаються з декількох шарів підошви, завдяки чому збільшувався зріст актора. Щоб додати своїй фігурі ще більшої величності, трагічні актори закріплювали під одягом спеціальні підкладки або невеликі подушки, зберігаючи при цьому природні пропорції тіла. В комедії вживання подушок і підкладок, навпаки, було прагненням порушити нормальні пропорції людського тіла і тим викликати сміх. Жіночі персонажі комедій вдягали звичайний жіночий костюм, чоловічі персонажі – короткий костюм або плащ. До наших днів дійшло багато статуеток, що зображають акторів давньогрецької комедії. У маски витріщені очі, потворний ніс, широко відкритий рот, живіт і зад збільшений за допомогою підкладених подушок.

4. Хор і глядачі

Трагічний хор налічував спочатку 12 чоловік, потім склад його був збільшений до 15. В комедії хор завжди складався з 24 чоловік. Учасники хору називалися хоревтами, керівник хору – корифеєм. При виході на орхестру на чолі хору йшов флейтист, який зупинявся на сходинах вівтаря, розташованого в центрі орхестри. В трагедії хор звичайно зображав людей, близьких головному герою. Так, в "Прометеї Прикованому" Есхіла хор складають Океаниди, дочки Океану, співчуваючі стражданням Прометея і готові розділити його долю. Комічний хор зображав не тільки людей, але й тваринних і казкових істот. Наприклад, в комедії Аристофана "Хмари" хор складається з хмар. Існує думка, що в трагедії хор гальмує дію і є якби даниною культової традиції. Проте це не так. Трагедія розвивалася на основі трагічного хору, з якого згодом був виділений один актор. З появою другого і третього актора роль хору слабшає, драматичний конфлікт може відбуватися тепер між героями і без участі хору. Але хор не зникає. Він існує як неодмінний компонент у всіх трагічних поетів класичного періоду, хоча несе не завжди однакове драматичне навантаження. Існування хору в цей період пояснюється тим, що в трагедії він був необхідний як виразник громадської думки. Хор був героєм колективним, його партії і тепер допомагають зрозуміти філософський і людський сенс трагедії в плані розв’язання основного конфлікту.

Театральні вистави відбувалися у дні всенародних свят Діоніса. Всі справи в цей час припинялися. Суди закривалися, боржники звільнялися від сплати боргів протягом всіх днів свята. Навіть ув’язнених випускали з в’язниць, щоб вони могли взяти участь в загальному святі. Разом з чоловіками в театрі бували жінки, діти і навіть слуги, домашні рабині. На ці вистави люди збиралися зі сходу сонця. Спершу їм було надано право самим займати які завгодно місця, і нерідко справа доходила до бійок (забіяк рознімали наймані для цієї цілі служителі). Пізніше, щоб усунути безладдя і для покриття витрат на утримання театральних будівель, міські власті ввели видачу вхідних квитків – мідних кружечків, схожих на монети, які називалися символами. При Периклі неімущим громадянам на відвідини театру видавалися особливі видовищні гроші (теорикон). В театрі були суворо визначені місця для різних груп глядачів. Перший відводили державним особам, жерцям і полководцям. Їм, сидячим в кріслах, квитки були не потрібні. За кріслами, відокремленими проходом, починалися лави-ступені для багатої публіки. Кожний сектор був помічений однією буквою, починаючи з А (альфа). Тією ж буквою і позначали і зворотну сторону квитків-символів із зображенням голови богині Афіни або морди лева, якого вважали охоронцем від усього поганого. Значно гірше викарбувані символи, без яких-небудь зображень, і помічені однією і тією ж буквою на обох сторонах, були квитками для наступного ярусу. Букви на цих квитках відповідали позначенням секторів для глядачів з середнім достатком. Існували символи, виготовлені ще грубіше і помічені двома однаковими буквами на лицьовій і зворотній сторонах. Ці квитки призначалися для верхнього ярусу, де лави секторів, на яких розташовувалися бідні глядачі, були позначені чотирма буквами. Кількість людей, котрі отримали символи на перегляд, не повинне було перевищувати числа місць на лавах. При вході квитки відбиралися.

Драматичні вистави в Афінах починались удосвіта і йшли до самого вечора. Глядачі їли й пили в самому театрі. Всі було одягнені в святковий одяг, голови прикрашали вінками. На Великих Діонісіях відбувався величезний збіг городян, до яких приєднувалися ще і жителі інших міст-держав, що приїжджали зі всієї Греції. Жереб визначав порядок представлення п’єс драматургів, що змагаються. Звук труби сповіщав про початок кожної п’єси. Афінська публіка була дуже сприйнятливою і безпосередньою. Якщо п’єса подобалася, глядачі виражали схвалення аплодисментами і криками. Серед глядачів були і підставні особи. Розказують, що комедіограф Филимон (IV ст. до н.е.) не раз із успіхом використовував їх проти свого супротивника – Менандра. Якщо п’єса не подобалася, глядачі свистіли, клацали язиками, тупотіли ногами. Бували і такі випадки, коли актора проганяли зі сцени каменями і вимагали припинити п’єсу і починати нову. Таким чином, народна думка мала істотне значення для успіху вистави.

Інтернет ресурси проекту

Список посилань на ресурси проекту http://uareferat.com/ukr/details/210/

http://ua-referat.com/%D0%A2%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80_%D1%83_%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D0%93%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%96%D1%97

http://ifteatr.org.ua/load/teatri_davnoji_greciji/2-1-0-352

Додаткові матеріали проекту

Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

Результати проекту

Звіт у вигляді презентації.